Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2788)
З потоку життя (5915)
Душі криниця (3315)
Українці мої... (1431)
Резонанс (1445)
Урок української (985)
"Білі плями" історії (1629)
Крим - наш дім (531)
"Будьмо!" (259)
Ми єсть народ? (237)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
МИТРОФАН НАВЧА╢ Д╤ВЧАТ МУДРОСТ╤
Ще з давн╕х час╕в чомусь саме з днем Митрофана (17 червня) пов'язували традиц╕ю передавати...


ПОЕТИЧНА СВ╤ТЛИЦЯ. В╕ктор╕я ТОРОН
Господинею сьогодн╕шньо╖ «Поетично╖ Св╕тлиц╕» ╓ В╕ктор╕я Торон з доб╕ркою ╖╖...


╢ВТИХ╤Й МА╢ БУТИ ТИХИЙ...
Уже засаджено городн╕ культури, зр╕ють хл╕бн╕ злаки на полях А яким буде врожай?


╤СТОР╤Я ФЕОДОС╤ЙСЬКО╥ «ПРОСВ╤ТИ» (1989-2012)
розпочина╓мо публ╕кац╕ю спогад╕в Алли Осадчо╖ ╕ продовжу╓мо писати нашу «Св╕тличну»...


ПОЕТИЧНА СВ╤ТЛИЦЯ. Володимир САЧКО
Нетерпимий до здирництва, хрун╕вства, цин╕чно╖ брехн╕, зради ╕ до «п╕вн╕чного...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #13 за 30.03.2012 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#13 за 30.03.2012
«МУЗИКО ДОЛ╤, ГРАЙ ЖЕ, ГРАЙ...»
В╕ра ПАЛЬОХА

Вчителько моя...

ВЧИТЕЛЬКА, ЯКА ПИШЕ В╤РШ╤...
Н╕хто не заперечить, що учитель — одна з найгуманн╕ших ╕ найблагородн╕ших профес╕й на земл╕. Адже на учительських плечах лежить велика в╕дпов╕дальн╕сть за долю наших д╕тей ╕ внук╕в — учн╕в загальноосв╕тн╕х шк╕л, г╕мназ╕й, л╕це╖в... В╕д того, як ╕ ск╕льки вклада╓ сво╓╖ душ╕ учитель в душу дитини, залежить ╖╖, дитини, майбутн╓, ╖╖ св╕тогляд, ╖╖ м╕сце в житт╕, в сп╕лкуванн╕ та сп╕в╕снуванн╕ з оточуючими.
Я знаю немало вчител╕в укра╖нсько╖ словесност╕ — майстр╕в сво╓╖ справи, котр╕ не лише чудово знають св╕й предмет р╕дно╖ мови та л╕тератури, не т╕льки вм╕ють майстерно подати матер╕ал, а й сам╕ пишуть в╕рш╕, казки, опов╕дання, невеличк╕ художн╕ замальовки, використовують ╖х на сво╖х уроках як дидактичний, допом╕жний матер╕ал, чим заохочують сво╖х учн╕в до творчост╕, до глибшого проникнення в матер╕ю художнього образу, в глибинн╕ пласти р╕дно╖ мови та л╕тератури.
З-пом╕ж учител╕в укра╖нсько╖ словесност╕ Криму як приклад назву Василя Латанського, вчителя Пруд╕всько╖ школи Сов╓тського району АР Крим, чия творч╕сть знана далеко за межами автоном╕╖. В╕н — член Нац╕онально╖ сп╕лки письменник╕в Укра╖ни, автор к╕лькох поетичних книг та численних публ╕кац╕й у пер╕одиц╕.
Сво╖ власн╕ книги в╕рш╕в та п╕сень мають вчител╕ укра╖нсько╖ мови та л╕тератури Наталя Мух╕на з м╕ста Саки та Катерина Степчин ╕з Семисотсько╖ школи Лен╕нського району АРК. Гарн╕ в╕рш╕ пише Валентина Костеньова — вчителька-словесниця одн╕╓╖ з╕ шк╕л м. С╕мферополя.
До цих ╕мен учител╕в-поет╕в я хочу см╕ливо долучити й ╕м’я В╕ри Пальохи, котра недавно винесла на читацький суд свою першу поетичну зб╕рку «Музика дол╕».
В╕ра Павл╕вна Пальоха народилася 13 жовтня 1971 року у сел╕ Мороз╕вка М╕ловського району Лугансько╖ област╕. Зак╕нчила середню школу та Луганський педагог╕чний ╕нститут при Сх╕дноукра╖нському ун╕верситет╕ (нин╕ — Луганський нац╕ональний ун╕верситет ╕м. Т. Шевченка), факультет укра╖нсько╖ ф╕лолог╕╖. В╕рш╕ почала писати з 11 рок╕в. Сво╖ твори друкувала в м╕сцевих газетах «Слово хл╕бороба» (смт. М╕лове), «Наша газета» (м. Луганськ). В╕рш╕ В╕ри Пальохи ув╕йшли до другого випуску колективно╖ зб╕рки молодих автор╕в «Ср╕бний голос. Ср╕бне перо», що побачила св╕т у видавництв╕ «Книжковий св╕т» (2001 р., м. Луганськ). У 2003 роц╕ пере╖хала до Криму ╕ ╖╖ твори з’явилися друком у «Кримськ╕й св╕тлиц╕» та на стор╕нках дитячо╖ газети «Джерельце».
В╕ра Пальоха нин╕ працю╓ вчителем укра╖нсько╖ мови та л╕тератури, ╓ зав╕дувачем кафедри укра╖нсько╖ та рос╕йсько╖ ф╕лолог╕╖ в л╕це╖ мистецтв м. Керч, ма╓ вищу категор╕ю, учитель-методист. ╤, звичайно ж, пише в╕рш╕, в яких осп╕ву╓ красу р╕дно╖ земл╕ Укра╖ни, звитяжн╕ подвиги свого народу, те, що хвилю╓ душу.
А душу хвилю╓ багато що. Ось як розпов╕да╓ про це сама авторка зб╕рки «Музика дол╕»: «Я люблю свою р╕дну вкра╖нську мову, ╓ ╖╖ нос╕╓м. Прагну, щоб мо╖ учн╕ любили ╖╖ так само, як люблю ╖╖ я, вивчали нашу мову. Бо р╕дна укра╖нська мова — то неоц╕ненний дар. Це — скарбниця, яку треба обер╕гати, шанувати й збагачувати. Це —душа нашого славного ╕ працьовитого укра╖нського народу. А особисто для мене — це ще й Шевченкове слово! Бо поез╕я ╓ мо╖м над╕йним ╕ в╕рним пом╕чником у житт╕ ╕ робот╕».
«Поез╕я — це завжди неповторн╕сть, якийсь безсмертний дотик до душ╕», — сказала про значення поез╕╖ велика поетеса сучасност╕ Л╕на Костенко. Тож не випадково на уроках з укра╖нсько╖ мови та л╕тератури звучать ╕ власн╕ в╕рш╕ В╕ри Павл╕вни Пальохи, бо лише Поез╕я здатна збудити емоц╕╖, як╕ переростають у почуття, роблять людину людиною; ста╓ тим житт╓дайним променем, який з╕гр╕ва╓ й осв╕тлю╓ душу у хвилини радост╕ чи зажури, в юност╕ й на схил╕ л╕т, робить людину оптим╕стом ╕ мудрецем.
Кращ╕ в╕рш╕ вчительки В╕ри Пальохи, звичайно ж, присвячен╕ школ╕, ╖╖ вихованцям. Адже це ╖╖ кревна тема, в як╕й вона почува╓ться як риба у вод╕:
Чому я кожен ранок
До школи посп╕шаю?!
Чому дитячий ╜анок
Я весело в╕таю? —
Сама себе запиту╓ авторка ╕ тут же да╓ в╕дпов╕дь:
Тому сюди б╕жу,
Лишаю вс╕ турботи,
Бо т╕льки тут живу,
Люблю свою роботу!
Тут вс╕ маленьк╕ люди,
Навчаючись, живуть,
╤ створюють етюди:
Життя ж бо в чому суть?
Разом ╕з д╕тьми вир╕шувати проблеми ╖хнього ╕ свого буття, вчити ╖х любити сво╖х батьк╕в, учител╕в, свою школу, сво╓ м╕сто, а в╕дтак ╕ свою В╕тчизну, виховати сво╖х учн╕в справжн╕ми громадянами сво╓╖ держави Укра╖ни — ось т╕ основн╕ завдання, що ╖х ма╓ виконувати вчитель сучасно╖ школи.
В╕ра Павл╕вна намага╓ться це робити чесно ╕ самов╕ддано. Ось те, головне, чого вона бажа╓ д╕тям:
Душ╕ криницю береж╕ть,
Хай чистою лишиться
завжди,
Життям земним
ви дорож╕ть,
Хоч в ньому ╓ ╕ негаразди.
В╕ра Павл╕вна вчить д╕тей любити високе слово ген╕ального поета Тараса Шевченка: «Люб╕ть Шевченка слово, що буде в╕чно жити!», задушевну л╕рику Олександра Олеся та Володимира Сосюри, мужн╕ громадянськ╕ в╕рш╕ Василя Симоненка, Миколи В╕нграновського, Л╕ни Костенко...
Сво╖ власн╕ в╕рш╕ В╕ра Павл╕вна присвячу╓ багатьом ╕з цих митц╕в, чита╓ ╖х на уроках д╕тям, розпов╕да╓ про геро╖в Крут, як╕ ще зовс╕м юними п╕шли захищати свою державу Укра╖ну ╕ полягли на пол╕ бою. Пам’ять про них, як ╕ про ╕нших борц╕в за волю Укра╖ни, знаходить м╕сце ╕ у творчост╕ В╕ри Пальохи, ╕ на уроках л╕тератури, як╕ вона проводить.
Учителька-поетеса В╕ра Пальоха навча╓ д╕тей любити р╕дну мову, через сво╖ власн╕ в╕рш╕ та твори класично╖ л╕тератури намага╓ться розкрити ╖╖ невичерпне багатство, яке надбав наш народ протягом багатьох стол╕ть. ╤мена людей, пори року, явища природи, почуття дружби ╕ поваги, св╕тлого цнотливого кохання — усе це присутн╓ у в╕ршах В╕ри Пальохи.
╥╖ поетична натхненна душа, зда╓ться, невичерпна. Вона сповнена добрих почутт╕в, щирих, св╕тлих творчих задум╕в, бажанням передати сво╖м учням усе найкраще, що зветься духовн╕стю.
Побажа╓мо ж В╕р╕ Павл╕вн╕, аби ╖╖ творчого запалу вистачило ще на багато-багато рок╕в пл╕дно╖ прац╕ на осв╕тянськ╕й ╕ л╕тературн╕й нивах. ╤ нехай поетична музика ╖╖ дол╕ завжди бринить молодо ╕ розкрито!
Пропону╓мо читачам в╕рш╕ вчительки-поетеси В╕ри Пальохи з ╖╖ зб╕рки «Музика дол╕».

Данило КОНОНЕНКО,
член Нац╕онально╖ сп╕лки письменник╕в Укра╖ни

В╕ра ПАЛЬОХА
«МУЗИКО ДОЛ╤, ГРАЙ ЖЕ, ГРАЙ...»

* * *
Уже давно я не д╕вча
╤з русою косою,
Яке прих╕д весни стр╕ча
╤ т╕шиться ясою,
Котру дару╓ зелен гай
Й закв╕тчане роздолля.
Музико дол╕, грай же, грай
Я — в танц╕ з в╕тром вол╕.
Д╕воцтва вран╕шн╕ л╕та
Спливли, мов за водою.
Вже й липень коси розпл╕та,
Та я живу весною,
Хоча вже ж╕нка, ж╕нка я
(Як час тече неспинно).
...А дн╕в ср╕бляста теч╕я
Чомусь повз мене лине.
* * *
Краплину прозору
На руку взяла.
В╕дкрилося зору:
Стою край села,
А крапля, мов з╕рка
(в н╕й доля моя),
То щемно, то г╕рко...
Лиш далеч с╕я.
* * *
Ж╕нка з╕ткана з любов╕,
Розма╖тих кв╕т╕в н╕жних,
Аромат╕в степу р╕зних.
Це звучить у кожн╕м слов╕
Пелюсток тремтливо в╕чних:
«Ж╕нка з╕ткана з любов╕».

БЕРЕЖ╤ТЬ СЕРЦЕ МАТЕР╤

Серце матер╕ все зна╓,
Серце матер╕ болить.
То вогнем воно пала╓,
То стиска╓ться, щемить.
Серце матер╕ все чу╓:
Негаразди ╕ б╕ду.
Т╕льки ╖й одн╕й в╕щу╓
Долю сина непросту.
╤ вноч╕ воно не спить,
Все пульсу╓ ╕ пульсу╓.
Серце матер╕ болить,
Щось недобре воно чу╓.
Тож прошу я вс╕х: будь ласка,
Серце нен╕ береж╕ть.
╤ та буде ваша ласка:
Хай н╕коли не болить.
Не примушуйте страждати
Серце матер╕ сво╓╖,
Краще н╕жно об╕йняти,
Пригорнутися до не╖.

ВКЛОН╤МОСЬ НИЗЬКО, ЛЮБ╤ ДРУЗ╤

Тарасе, батьку укра╖нський!
Перед тобою ми в боргу:
Це ти збудив народ мужицький,
Розв╕яв в серденьку журбу.
Ти с╕яв дум зерно пророче,
Любить св╕й край запов╕дав.
╤ мову р╕дну, слово зодче
Вс╕м серцем, розумом плекав.
Вкра╖н╕ мил╕й залишив
Умит╕ горем сво╖ думи –
В╕рш╕, якими дух тв╕й жив,
Гор╕в, не знаючи утоми.
Вклон╕мось низько, люб╕ друз╕,
Величн╕й постат╕ Тараса!
Нехай шумить калина в луз╕,
Гудуть хрущ╕ в садах Тараса.

МОВА

Укра╖нська мово!
Ти чебрець ╕ м’ята,
Ти Шевченка слово
╤ б╕ленька хата.
Ти садок вишневий
╤ бджоли дзижчання.
А пол╕т славетний –
Це тво╓ надбання.
О, сп╕вуча, р╕дна,
Завжди дзюркотлива.
Ти пошани г╕дна,
Зоре моя сива.

ВЕСНЯНИЙ ГР╤М

Весняний гр╕м
У неб╕ десь гуркоче.
Весняний гр╕м
Затихнути не хоче.
В╕н так гримить,
Заснути не да╓.
╤ так хвилю╓
Серденько мо╓.
Гримить, гримить
Весняний гр╕м гримить,
Душа моя хвилю╓ться,
Не спить.

СВ╤ТАНОК

Н╕жно-рожевий подих
Землю встеля╓,
Теплий, ласкавий дотик
Личко мо╓ торка╓.
В╕тер шепоче листом,
Будить в╕д сну травичку.
В╕н ╕з чудовим хистом
Хилить гнучку вербичку.
Св╕т прокида╓ться знову,
Б╕ле св╕тання зника.
Чутно пташину мову.
День плине, немов р╕ка.

СН╤Г

Нарешт╕ зима! Нарешт╕...
Сн╕г закружляв у танку,
╤ мовило сонце врешт╕:
«Стр╕чайте ╖╖ палку!»
Сн╕г пада, одразу й тане,
Щезають умить сл╕ди,
╤ завтра вже ╖х не стане.
Сн╕гу б╕лий, п╕ди!
Бо чомусь тебе чекаю.
Просто, щоб був ╕ все.
Н╕чого я не бажаю:
Любов╕ й тебе — над усе!
Чути розмову сн╕жинок,
Голос небес в╕дчувать.
Щоб ╕нша душа — не крижинка
╤ — не мовчання печать.
Хочу, щоб сн╕г ╕шов
Без упину, ╕ кожен день!
Сн╕г — то моя любов,
П╕сня мо╖х п╕сень.

ТОБ╤

Як терпко, як солодко, п’янко
В мо╖й збентежен╕й душ╕.
Кохати хочу палко
Тебе, тво╖ оч╕ ясн╕;
Прилинь до мене на хвильку
╤ з╕ркою в неб╕ з’явись
(Не залишай без над╕╖ ж╕нку),
Лиш очима всм╕хнись,
Туманом до н╕г пригорнись.
Я хочу в╕дчути тв╕й подих
╤ присмак солодкий губ
(╤ об╕йми л╕лей жовтих,
Що злились в одну б).
А серце мо╓ «гуп» та «гуп».

Г╤ЛОЧКА ПОЛИНУ

Будить далекий спогад
Г╕лочка полину,
Н╕би дитинство поряд,
Та маю вже сивину.
П’янить ╕ дос╕ душу
Г╕лочка полину.
Визнати роки мушу –
Не полечу в далину.
Дух степовий не забути
Й диво його дивину
Через л╕та в╕дчути б
Запахи полину.

У НЕД╤ЛЮ ПРЕЧИСТУ

Трава зелена посив╕ла,
Покрилась ср╕блом дивини,
Схилилась, до земл╕ прис╕ла.
Прилинув сон ╕з давнини.
Останн╕й лист ще не опав
На с╕рих яблунях в саду.
Хоч б╕лий сн╕г ╖х огортав.
До них я стежку промету.
Прийду ╕ сяду в╕дпочить
П╕д тихий шеп╕т листу.
Я хочу з ними погостить
В нед╕лю цю Пречисту.

Р╤ДНА ШКОЛА

Школо, р╕дна школо!
Бер╕зок струнких вес╕ння.
Ти кличеш до себе, школо.
Геть, сивина стар╕ння!
Ти кожного ранку з╕ мною,
У серц╕ мо╖м завжди.
Я не прощаюсь з тобою,
Пост╕й же хвилину, зажди!
Дитинства прекрасн╕ т╕н╕,
Юнацтва щасливу мить
Нам не забути й нин╕,
А дзвоник у школ╕ дзвенить...
Каштан╕в цв╕т╕ння н╕жне,
Пелюсточка б╕ла тремтить
╤ все таке сонячне, р╕зне,
А дзвоник у школ╕ дзвенить...
В╕н подумки вс╕х склика╓,
Вже тридцять рок╕в не спить,
Хоч поруч нас нема╓,
А дзвоник у школ╕ дзвенить...
Школо, р╕дна школо!
Бер╕зок струнких вес╕ння.
Ти кличеш до себе, школо.
Геть, сивина стар╕ння!

ЛИСТОК КЛЕНА

В╕д╕рвавшись в╕д г╕лля,
Покружлявши землею,
Лист безшумно ляга
На ранкову алею.
Його шелест не чуть,
Лиш пом╕тне гойдання.
╤ не взмоз╕ забуть
З ним останн╓ прощання.

Р╤ДНИЙ КРАЙ
(шк╕ц)

М╕й любий краю! Я кохаю тебе безм╕рно. Люблю дивитися, як сонечко рано вл╕тку вста╓. Н╕жно гладить сво╖ми променями трави шовков╕ й духмян╕ степов╕ кв╕ти. Зрива╓ться й мчить полем золото╖ пшениц╕ в╕тер-пустун. Шелестять спраглими губами шершав╕ листочки конюшини. Турботлива мати-переп╕лка году╓ сво╖х жовторотих пташенят. Невтомн╕ комахи-буд╕вельники майструють св╕й багатоповерховий д╕м-палац. Темно-с╕рий павук плете с╕т╕-пастки для набридливих мух. Музика-жайв╕р струшу╓ ╕з крил вран╕шн╕ п╕сн╕-балади. Б╕лесеньк╕ легк╕, як п╕р’╖ни, хмаринки б╕жать без упину вдаль.
Так гарно ╕ любо мен╕ у р╕дному кра╖.

СОНЦЕ ЗАХОДИТЬ, ГОРИ ЧОРН╤ЮТЬ...
(митт╓ве)

Я самотньо стояла на берез╕ моря. Дивилася вдаль. Дивилася туди, де небо з’╓днувалося з морем. Веч╕рн╓ сонце кидало червон╕ в╕дблиски на бурхлив╕ темно-зелен╕ хвил╕. Останн╕ промен╕ розбивалися об величав╕, у в╕чн╕й задум╕, мовчазн╕ гори ╕ спалахували вогнем. У мо╖й душ╕ поселився спок╕й. Зажевр╕ла над╕я. Зародилася в╕ра. В╕ра в майбутн╓. Чисте. Прекрасне.

СП╤ВАЮТЬ, ПЛАЧУТЬ СОЛОВ’╥...
(митт╓ве)

Пов╕тря тепле, аж солодке. Пахне зеленою глицею, молодими пагонами, вишневим цв╕том.
М╕сто спить. В╕дпочивають натомлен╕ вулиц╕. У сонн╕й задум╕ стоять велети-будинки. Лише парк, огорнутий прозорим серпанком, щось тихо шепоче. Та н╕чн╕ птахи коли-не-коли порушують спок╕й, краючи крилами м’яке весняне пов╕тря.
Сп╕вають, плачуть солов’╖...

ЛЮБОВ
(есе)

Любов здатна творити дива.
Вона да╓ крила людин╕, щоб мр╕яти у в╕льному синьому польот╕. Вона повнить душу почуттям доброти й тепла, радост╕ й щастя. З не╖ народжу╓ться краса. Краса життя, яка ряту╓ ╕ захища╓ св╕т в╕д усього злого й чорного.
Береж╕ть ╖╖! Любов здатна творити дива.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #13 за 30.03.2012 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=10097

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков