Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2973)
З потоку життя (6161)
Душі криниця (3396)
Українці мої... (1450)
Резонанс (1470)
Урок української (986)
"Білі плями" історії (1656)
Крим - наш дім (531)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (237)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
Оксана Бас-Кононенко, мовознавець: ЯКЩО ЛЮДИ СВОЮ МОВУ НЕ ВИКОРИСТОВУЮТЬ, ТО ПРИЙДЕ ╤НША МОВА, А ЗНАЧИТЬ - ╤НША КРА╥НА
М╕н╕стерство ╕нформац╕йно╖ пол╕тики Укра╖ни презентувало нову програму "Укра╖нська – це...


«ЯКЩО У ВАС ╢ ХОЧ КРАПЛЯ ПАТР╤ОТИЗМУ ╤ КУЛЬТУРИ…»
кримчанин, укра╖нець ╤ван Лук'янович Лавтар не зда╓ться ╕ турбу╓ чиновницьку ки╖вську...


Остап К╤НДРАЧУК, ялтинський кобзар – на Майдан╕ Незалежност╕ у Ки╓в╕: КОЛИ СУСП╤ЛЬСТВО МОВЧИТЬ, ГОВОРЯТЬ КОБЗАР╤... ╤ Д╤ТИ
Сьогодн╕ призовий фонд Всеукра╖нського л╕тературного конкурсу «Ми - д╕ти тво╖,...


ЯК ЗРОС╤ЙЩУВАЛИ УКРА╥НСЬКИЙ НАРОД
Чи про це не знали в Ки╓в╕? А якщо знали, то чому не реагували?


ЗА «КРИМСЬКУ СВ╤ТЛИЦЮ» В КРИМУ!
Щиро дяку╓мо колегам-письменникам, журнал╕стам, ус╕м нашим читачам, хто вже в╕дгукнувся на наш...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #12 за 23.03.2012 > Тема "Урок української"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#12 за 23.03.2012
ПОВЕРТАЙМОСЯ ДО НАЦ╤ОНАЛЬНИХ ВИТОК╤В!

Ми ╓сть народ!

УКРА╥НОЗНАВЧ╤ ДОСЛ╤ДЖЕННЯ — НАУКОВА БАЗА ДЛЯ ПОДОЛАННЯ НАЦ╤ОНАЛЬНО╥ БАЙДУЖОСТ╤ ТА ПОВЕРНЕННЯ ╤СТОРИЧНО╥ ПАМ’ЯТ╤ ДЕНАЦ╤ОНАЛ╤ЗОВАНОГО УКРА╥НСЬКОГО НАСЕЛЕННЯ КРИМУ
(Зак╕нчення. Поч. у № 11)

╢ також потреба у новому прочитанн╕ ╕сторичних та географ╕чних матер╕ал╕в доби Трип╕лля, Давньо╖ Рус╕ та В╕зант╕╖. Як зазначив професор П. ╤. Гарчев, «╕деолог╕чн╕ ╕ рел╕г╕йн╕ уявлення неол╕тичного населення на вс╕й територ╕╖ Укра╖ни, в тому числ╕ Криму, були складними ╕ по сут╕ однаковими». Трип╕льц╕ в╕рили в маг╕ю, очисну силу вогню. Обряди зд╕йснювалися не лише б╕ля глиняних в╕втар╕в у житлах, поселеннях, а й за ╖х межами, у спец╕альних святилищах. «Одним ╕з них була Кам’яна Могила з ╖╖ численними гротами (на р╕чц╕ Молочн╕й б╕ля Мел╕тополя)» — говориться у восьмитомн╕й «╤стор╕╖ Укра╖нсько╖ РСР». Тож землеробська культура трип╕льц╕в та ╖хн╓ духовне життя з давн╕х-давен не лише перес╕калися, але й т╕сно перепл╕талися з тогочасним населенням Криму.
Один з найб╕льших авторитетних рос╕йських учених-╕сторик╕в, який завжди дистанц╕ювався в╕д ╕мперсько-шов╕н╕стично╖ ╕деолог╕╖, академ╕к Рибаков зазначав, що «слов’янськ╕ городища у IV ст. до н. е. займали величезну територ╕ю в╕д Ельби на заход╕, Балтики на п╕вноч╕, Оки ╕ С╕верського Д╕нця на сход╕ ╕ в╕д л╕вого берега Дунаю на п╕вдн╕».
П╕дсумувавши археолог╕чн╕ досл╕дження останн╕х десятил╕ть, професор Петро Гарчев д╕йшов висновку, що «╕сну╓ т╕сний зв’язок м╕ж культурами землеробського населення, яке займало всю цю величезну територ╕ю. До того ж культура «кал╕п╕д╕в», «ск╕ф╕в-орач╕в» досить т╕сно перепл╕та╓ться з трип╕льською культурою (╤╤╤ тис. до н. е.), культурою ант╕в (IV-V╤╤ ст. н. е.), л╕тописних «рус╕в» ╕ полян (IХ-Х ст. н. е.), укра╖нц╕в (ХV-ХV╤ ст.). Тож ╓ п╕дстави розглядати землеробське населення вказаних рег╕он╕в не лише як сх╕дних слов’ян, а й предк╕в укра╖нського народу». На ╕дентичн╕сть та етн╕чну спор╕днен╕сть населення Придн╕пров’я та автохтон╕в Криму — тавр╕в, тавро-рус╕в, тавро-ск╕ф╕в звертали увагу ще в╕зант╕йськ╕ ╕сторики у ╤Х-Х ст. н. е. Так, в╕зант╕йський ╕сторик Х ст. Лев Диякон – учасник в╕йни В╕зант╕╖ з в╕йськом русо-тавр╕в Великого ки╖вського князя Святослава писав, «що таври – «тавро-ск╕фи» ╕ очолюван╕ Святославом руси з Ки╖вщини ╓ одним народом».
У тавр╕в ╕снували культи сонця, дощу, блискавок, родючост╕, домашнього вогнища. Такими ж були в╕рування ╕ у ╖хн╕х нащадк╕в-ант╕в, рус╕в, укра╖нц╕в – аж до прийняття християнства, та й п╕сля хрещення. За св╕дченням давньогрецьких ╕сторик╕в, таври, меоти, ск╕фи, арате╖ та ╕нше, спор╕днене ╖м, населення Криму, Приазов’я, Кубан╕ займалися переважно орним землеробством та домашн╕м скотарством, ремеслами, торг╕влею. «Вони вирощували для власного вжитку ╕ на продаж т╕ ж культури, що землероби на вс╕й територ╕╖ Укра╖ни в╕д п╕вн╕чного Приазов’я до Дунаю: пшеницю, просо, ячм╕нь, бобов╕, часник, льон, конопл╕ та ╕нше», — наголошу╓ Петро Гарчев. Найважлив╕ше значення для експорту в Елладу мала пшениця, особливо в часи боспорського царя Левкона (388-348 рр. до н. е.), який завершив об’╓днання Сх╕дного Криму та Кубан╕ в одну державу.
Таври, як ╕ укра╖нц╕, любили коней. Проте робочою худобою у них були домашн╕ тури, а в Укра╖н╕ – воли. Кр╕м цього, таври розводили кор╕в ╕ свиней, овець ╕ к╕з. Практично такий перел╕к домашн╕х тварин був ╕ у тогочасн╕й Укра╖н╕. Культура хл╕боробства ╕ тваринництва переконливо засв╕дчу╓, що кримськ╕ таври (тавро-ск╕фи) ╕ мешканц╕ укра╖нського Придн╕пров’я були вельми спор╕дненими народами.
Перший ╕сторик Руси-Укра╖ни Нестор Л╕тописець також зазначав, що кримськ╕ таври ╓ найп╕вденн╕шою г╕лкою Рус╕. Мабуть, ╕ б╕льш╕сть сухопутних поход╕в ки╖вських княз╕в до Криму (Херсонесу – Корсуня) були усп╕шними саме через п╕дтримку м╕сцевого кримського населення п╕вострова як у степу, так ╕ у передг╕р’╖. Без тако╖ п╕дтримки нав╕ть видатн╕ полководц╕ Ки╖всько╖ Рус╕, якими були б╕льш╕сть ки╖вських княз╕в, та ╖хн╕ в╕йська неодм╕нно зазнали б поразки.
╤снування упродовж чотирьох стол╕ть (Х-Х╤╤╤ ст.) слов’янського Тмутараканського княз╕вства, кордони якого не обмежувалися лише Керченським п╕востровом, але й поширювались на Тамань, також переконливий доказ довготривалост╕ не лише економ╕чного, але й пол╕тичного зв’язку Криму з материковою Ки╖вською Руссю-Укра╖ною. Княжити до Тмутаракан╕╖ ки╖вськ╕ та черн╕г╕вськ╕ княз╕ направляли сво╖х д╕тей.
Професор Петро Гарчев, узагальнивши найнов╕тн╕ш╕ досл╕дження як в╕тчизняних, так ╕ заруб╕жних автор╕в з етногенезу укра╖нсько╖ нац╕╖ та ╕сторичних зв’язк╕в Криму з Придн╕пров’ям та ╕ншими територ╕ями, простежу╓ ╖х в╕д доби ранньо╖ Трип╕льсько╖ цив╕л╕зац╕╖ до розгрому Ск╕фського царства (руб╕ж ╤V-╤╤╤ ст. до н. е.).
Наявн╕ археолог╕чн╕ та ╕сторичн╕ джерела дозволяють стверджувати, що у V╤-╤V ст. до н. е. етн╕чно спор╕днене ╖м населення (с╕нди, меоти, фате╖ та ╕н.) мешкало не лише на вс╕й територ╕╖ Криму з його перешийками до Г╕ле╖ на заход╕, а й у П╕вн╕чному та Сх╕дному Приазов’╖, на нижч╕й теч╕╖ Дону, Таман╕, басейн╕ Кубан╕, сх╕дному Причорномор’╖ (до нин╕шнього Новорос╕йська). Про це св╕дчать не т╕льки дан╕ тогочасних грецьких письменник╕в, ╕сторик╕в, географ╕в, а й залишки поселень ╕ м╕ст тавр╕в, ╖х могильник╕в по всьому Криму та навколо нього», — зазнача╓ професор Петро Гарчев.
Ця ж думка червоною ниткою проходить ╕ у вельми ц╕кавих ╕ документально аргументованих досл╕дженнях Олеся Козул╕, узагальнених у малов╕дом╕й у Криму книз╕ «Укра╖на, яку мало зна╓мо». Окрем╕ розд╕ли з не╖ нин╕ друкуються у газет╕ «Кримська св╕тлиця». Можна см╕ливо стверджувати, що ця праця, як ╕ так╕ вельми ц╕нн╕ видання, як монограф╕я в╕домого ученого-╕сторика професора Володимира Серг╕йчука «Укра╖нський Крим» (2001), книга Миколи Галичанця «Наш укра╖нський Крим» (2007) ╕ монограф╕я Володимира Б╕линського «Кра╖на Моксель або Москов╕я» (2010), «Сила м’якого знака» (2011) ╓ найб╕льш вагомими науковими здобутками в ╕сторичн╕й л╕тератур╕ за вс╕ роки незалежност╕ Укра╖ни. Саме так╕ видання виховують ╕нтелектуальних укра╖нських патр╕от╕в ╕ п╕дживлюють весь складний ╕ довготривалий процес повернення нац╕онально╖ пам’ят╕.
Не можна нехтувати ╕ такою л╕тературно-╕сторичною пам’яткою, як «Велесова книга». Вона пролива╓ св╕тло на старанно приховану вс╕ма колон╕заторами трагед╕ю пращур╕в укра╖нського народу у пер╕од грецько╖, римсько╖, ск╕фсько╖, сарматсько╖, готсько╖, половецько-хозарсько╖, золотоординсько╖ та московсько╖ окупац╕╖ Криму та всього степового Причорномор’я ╕ Придн╕пров’я.
Якщо перш╕ два стор╕ччя грецько╖ колон╕зац╕╖ П╕вденного узбережжя Криму та П╕вн╕чного Причорномор’я в╕дбувалися пор╕вняно мирно, а м╕ж автохтонним населенням п╕вострова – таврами ╕ грецькими колон╕заторами спостер╕галися досить жвав╕ економ╕чн╕ зв’язки, культурний обм╕н, то наступн╕ стол╕ття м╕ж ними вже точилися велик╕ протистояння та кривава боротьба за землю, доступ до моря та природн╕ ресурси. Наступн╕ колон╕затори упродовж в╕к╕в автохтон╕в Криму та П╕вн╕чного Причорномор’я винищили або асим╕лювали. Остання широкомасштабна асим╕ляц╕я укра╖нсько╖ людност╕ на п╕востров╕ в╕дбулася за час╕в Кримського ханства. Адже турецький мандр╕вник Евл╕я Челеб╕ зазначав, що на територ╕╖ ханства ще в середин╕ — наприк╕нц╕ ХVII стол╕ття жило понад 900 тисяч укра╖нського люду, у тому числ╕ ╕ десятки тисяч д╕тей.
Завоювання Криму та П╕вн╕чного Причорномор’я Москов╕╓ю та ╕мперсько-шов╕н╕стична пол╕тика нов╕тн╕х завойовник╕в упродовж ХVII╤-Х╤Х стол╕ть завершила асим╕ляц╕йн╕ процеси укра╖нського люду на п╕востров╕.
П╕сля завоювання Криму Рос╕╓ю економ╕чний та культурний розвиток та вс╕ процеси, як╕ в╕дбувалися на п╕востров╕, проходили за активно╖ участ╕ укра╖нц╕в. Це п╕дтверджу╓ться не лише статистичними даними, але ╕ величезною масою документальних джерел. Вони значною м╕рою узагальнен╕ у численних наукових працях. Серед них, на наш погляд, виняткове значення для подолання ╕сторичного й нац╕онального безпам’яття ма╓ монограф╕я професора Володимира Серг╕йчука «Укра╖нський Крим» (Ки╖в, 2001). Аби укра╖нськ╕ та кримськ╕ осв╕тянськ╕ чиновники дбали про виховання патр╕от╕в сво╓╖ держави, то под╕бн╕ видання мали б широко використовуватись у шк╕льних та ╕нститутських навчальних програмах.
У вихованн╕ п╕дростаючого покол╕ння величезне значення мають пер╕одичн╕ переписи населення та статистичн╕ дан╕ з розвитку народного господарства у р╕зних рег╕онах нашо╖ кра╖ни ╕, в першу чергу, Криму. Адже знання саме такого ╕нформац╕йного матер╕алу спростову╓ брутальн╕ неошов╕н╕стичн╕ вигадки укра╖нофоб╕в р╕зного кал╕бру про непричетн╕сть укра╖нського етносу до творення ╕стор╕╖, розвитку економ╕ки та культури Криму.
В ╕стор╕╖ перепису населення в Криму, особливо у перше десятил╕ття п╕сля встановлення б╕льшовицького режиму, присутн╕сть на п╕востров╕ укра╖нц╕в всюди не пом╕чалась. ╥х автоматично додавали до «русских» або й ╕нших нац╕ональностей. Саме такий п╕дх╕д, в╕рн╕ше, звичайн╕с╕ньке чиновницьке шулерство об╜рунтовувало в╕дсутн╕сть укра╖номовних шк╕л у Кримськ╕й АРСР ╕ забезпечувало чисельне дом╕нування рос╕йського населення. Поодинок╕ укра╖нськ╕ початков╕ школи стали створювати у Криму лише у короткочасний пер╕од корен╕зац╕╖. Але показушну ╕нтернац╕ональну пол╕тику в кадров╕й та осв╕тянськ╕й сферах невдовз╕ припинили, як вельми небезпечну для б╕льшовицького режиму.
Досл╕дникам, ╕сторикам та укра╖нознавцям необх╕дно вивчити ╕ осмислити безпрецедентний у пово╓нн╕й ╕стор╕╖ широкомасштабний процес масового переселення до Криму з Укра╖ни упродовж 50-70-х рок╕в минулого стол╕ття майже одного м╕льйона укра╖нсько╖ людност╕. Саме переселенц╕ з Укра╖ни забезпечили в╕дродження вщент зруйновано╖ в╕йною та депортац╕╓ю кор╕нного населення економ╕ки Кримського п╕вострова.
Першу спробу вивчення масового переселення укра╖нського люду до Криму в пово╓нн╕ роки зробив професор Володимир Серг╕йчук у монограф╕╖ «Укра╖нський Крим». До 50-р╕ччя входження Криму до складу Укра╖ни з нашо╖ ╕н╕ц╕ативи ╕ за державною програмою «Укра╖нська книга» була видана книга «Крим: шлях до Укра╖ни» (С╕мферополь, 2005). Зазначена праця нар╕вн╕ з монограф╕╓ю професора Володимира Серг╕йчука також може використовуватися у патр╕отичному вихованн╕ молод╕. Необх╕дно також звернути увагу на нашу працю «Укра╖нська провес╕нь Криму» (С╕мферополь, 2008), в як╕й переселенню укра╖нського населення на п╕востр╕в присвячено к╕лька ╜рунтовних розд╕л╕в.
Переписи населення засв╕дчують, що р╕зке дом╕нування рос╕йського населення у Криму в╕дбулося в середин╕ — наприк╕нц╕ 70-х рок╕в минулого стол╕ття. Масова м╕грац╕я рос╕ян з ус╕х куточк╕в Рос╕йсько╖ Федерац╕╖ в╕дбувалася в уже в╕дроджений ╕ добре впорядкований ╕ обжитий Крим. Саме в цей пер╕од кремл╕вськ╕ вожд╕ взялися за творення «новой исторической общности — советского народа». Крим став першим пол╕гоном для реал╕зац╕╖ ц╕╓╖ ╕деолог╕чно╖ маячн╕ кремл╕вських маразматик╕в.
Отже, докор╕нн╕ зм╕ни в етн╕чному склад╕ населення на п╕востров╕, як╕ спостер╕галися наприк╕нц╕ 70-х рок╕в, значною м╕рою пов’язан╕ з пожвавленням м╕грац╕йних процес╕в з Рос╕йсько╖ Федерац╕╖ та ╕нших союзних республ╕к. Р╕вень життя у Криму на той час був одним з найвищих по кра╖н╕. ╤стотний вплив також мала ц╕леспрямована асим╕ляц╕я укра╖нц╕в та представник╕в нац╕ональних меншин, яка усп╕шно проводилася царським та б╕льшовицьким чиновництвом з перших дн╕в завоювання Криму. Ця пол╕тика досить ╕нтенсивно продовжу╓ться в рег╕он╕ й п╕сля розпаду Союзу. Останн╕ антиукра╖номовн╕ заяви першо╖ особи в кримськ╕й чиновницьк╕й ╕╓рарх╕╖ ╓ переконливим доказом безсмертя русиф╕катор╕в Укра╖ни.
Витвором тако╖ довготривало╖ ╕мперсько-шов╕н╕стично╖ пол╕тики зрос╕йщення укра╖нського люду та нац╕ональних меншин в Укра╖н╕ ╓ ун╕кальна етн╕чна категор╕я – «русскоязычное население», тобто люд без роду-племен╕ та Батьк╕вщини. Кремл╕вськ╕ ╕деологи визначили цю етн╕чну масу як «единый советский народ». Тож першочерговим завданням ╕ л╕ками в╕д нац╕онального безпам’яття ма╓ стати коп╕тка виховна робота серед молод╕ та об’╓ктивне неупереджене бачення складних ╕сторичних процес╕в становлення Укра╖нсько╖ державност╕.
У б╕льшост╕ цив╕л╕зованих кра╖н св╕ту патр╕отичним вихованням п╕дростаючого покол╕ння та сво╖х громадян оп╕ку╓ться державна влада. Враховуючи сьогоденн╕ пол╕тичн╕ реал╕╖ в Укра╖н╕, тягар просв╕тницько╖ роботи в середовищ╕ денац╕онал╕зованого й зманкурт╕лого укра╖нського люду мають взяти на себе патр╕отичн╕ громадськ╕ орган╕зац╕╖, державницьк╕ ЗМ╤ та нац╕онал-демократичн╕ парт╕╖. У ц╕й нац╕онально╖ ваги царин╕ також безмежне поле для д╕яльност╕ укра╖нських ╕сторик╕в та укра╖нознавц╕в. Необх╕дно усв╕домити, що патр╕от╕в виховують не лише гучн╕ м╕тинги, але й об’╓ктивний ╕нформац╕йний прост╕р. Укра╖нський державницький ╕нформац╕йний прост╕р у Криму практично в╕дсутн╕й.
Нав╕ть при помаранчев╕й влад╕ в╕дверт╕ антидержавницьк╕ та антиукра╖нськ╕ заяви л╕дер╕в пророс╕йських сил не знаходили належно╖ оц╕нки правоохоронними органами. То ж хто ма╓ протид╕яти «зоолог╕чн╕й» укра╖нофоб╕╖ та неприхованому сепаратизму в Криму? ╤снуюча в автоном╕╖ влада сьогодн╕ неспроможна захистити Укра╖нську державу та укра╖нський народ в╕д цього небезпечного захворювання. Б╕льше того, як засв╕дчили останн╕ заяви кримського високопосадовця, м╕сцева влада заради передвиборного попул╕зму та шулерського загравання з електоратом сама заохочу╓ ╕ провоку╓ так╕ д╕╖. На жаль, як кажуть дипломати, реакц╕╖ оф╕ц╕йного Ки╓ва на це безчинство укра╖нська громадськ╕сть так ╕ не почула. Тож перед виборами в автоном╕╖ можна оч╕кувати на нове збурення сепаратизму та розпалювання укра╖нофоб╕╖.
Створення державницького ╕нформац╕йного простору та об’╓ктивне висв╕тлення ╕стор╕╖, коп╕тка робота з патр╕отичного виховання кримського соц╕уму та п╕дростаючого покол╕ння – запорука формування в держав╕ укра╖нсько╖ пол╕тично╖ нац╕╖, миру, м╕жнац╕онально╖ злагоди та економ╕чного процв╕тання кра╖ни. Зазначен╕ завдання ма╓ вир╕шувати державна влада.

Петро ВОЛЬВАЧ,
голова Кримсько╖ ф╕л╕╖ НТШ,
д╕йсний член НТШ, академ╕к УЕАН, заслужений д╕яч науки ╕ техн╕ки АР Крим, лауреат прем╕╖ ╕м. Дмитра Нитченка

***

Т╕льки 16% громадян Укра╖ни, опитаних Ки╖вським м╕жнародним ╕нститутом соц╕олог╕╖, хот╕ли б об’╓днання Укра╖ни та Рос╕╖ в ╓дину державу.
Респондент╕в попросили в╕дпов╕сти на запитання, якими б вони хот╕ли бачити в╕дносини Укра╖ни та Рос╕╖. 69% опитаних вважають, що кра╖ни повинн╕ бути незалежними, але дружн╕ми державами — з в╕дкритими кордонами, без в╕з ╕ митниць, 13% — мають бути такими ж, як з ╕ншими державами — ╕з закритими кор¬донами, в╕зами, митницями, ╕ 2% не змог¬ли в╕дпов╕сти.
Також укра╖нц╕в попросили дати в╕дпов╕дь на запитання, як вони загалом ставляться до Рос╕╖. 85% опитаних ставляться дуже добре (в основному добре), 9% — дуже погано (в основному погано) ╕ 6% не змогли в╕дпов╕сти. За рег╕ональним розпод╕лом, як ╕ ран╕ше, б╕льш╕сть позитивно налаштованих до Рос╕╖ укра╖нц╕в сконцент¬ровано в п╕вденному (94%) ╕ сх╕дному (92%) рег╕онах, найменше ╖х у зах╕дному рег╕он╕ (65%). У центральному рег╕он╕ позитивно ставляться до Рос╕╖ 89%.

***

В Укра╖н╕ на тл╕ загострення газових перемовин з Рос╕╓ю значно зменшилася к╕льк╕сть прихильник╕в перебування Чорноморського флоту Рос╕╖ в Севастопол╕.
За останн╕й р╕к число прихильник╕в продовження терм╕ну перебування Чорноморського флоту Рос╕╖ на територ╕╖ Укра╖ни до 2042 року серед укра╖нц╕в зменшилося з 42% до 33%, одночасно зрос¬ла к╕льк╕сть противник╕в — з 42 до 49%, 18% — не визначилися з цього питання.
╤н╕ц╕атива продовження терм╕н╕в перебування флоту до 2042 року не знаходить п╕дтримки не т╕льки у Центр╕ ╕ на П╕вноч╕, але й на Сход╕, П╕вдн╕ ╕ Донбас╕, де ╖╖ п╕дтримують не б╕льше половини опитаних, св╕дчать дан╕ лютневого опитування Соц╕олог╕чно╖ групи «Рейтинг».

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #12 за 23.03.2012 > Тема "Урок української"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=10074

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков