Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2973)
З потоку життя (6161)
Душі криниця (3396)
Українці мої... (1450)
Резонанс (1470)
Урок української (986)
"Білі плями" історії (1656)
Крим - наш дім (531)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (237)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
МАФ╤Я
Здавалося б, що може пов’язувати навколотарифн╕ танц╕, вибори Президента та плани Кремля?


БРЕХНЯ, ЩО НЕ ДОЖИЛА ДО СТАРОСТ╤.
наша влада не стомлю╓ться запевняти нас, що Крим було загарбано з одн╕╓╖ лише причини: в Укра╖н╕...


НЕДОВ╤РА - ЯК ТРОЯНСЬКИЙ К╤НЬ КРЕМЛЯ
Традиц╕╖, як бачимо, живуч╕. Ц╕лком можливо, що й сьогодн╕шн╕м «героям» посиплють...


SI VIS PACEM, PARA BELLUM (З ДУМОЮ ПРО ФЛОТ)
Г╕бридна ╕стор╕я з окупац╕╓ю/здачею Криму рано чи п╕зно випливе на св╕т. В тому нема╓ сумн╕ву. Це...


«ЩО ЦАРЕВ╤ МОСКОВСЬКОМУ КОНЯ НАПО╥ЛА…»
Хто ще не бачив – перехрест╕ться ╕ не в╕рте очам сво╖м! Бо справжн╕ УКРА╥НЦ╤ Криму до...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #11 за 16.03.2012 > Тема "Резонанс"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#11 за 16.03.2012
З погляду в╕чност╕

ЖИТТЯ, МОВ МИТЬ...
Ох! Швидше б настало тепло! Воно обов’язково настане, бо зима вже позаду. Минулися коротк╕ дн╕ та довг╕ ноч╕ з присмерками. ╤ небо вже голубе, а не с╕ре. ╤ сонце сходить швидше ╕ яскраво св╕тить. ╤ день трива╓ довше.
В к╕нц╕ осен╕ тривожно на душ╕ — якою буде зима, зате в к╕нц╕ зими зна╓мо: якою б не була весна, за нею прийде л╕то. ╤ не хочеться думати про ос╕нь.
У житт╕ людини ця зм╕на п╕р року повторю╓ться багато раз╕в. Були у нас роки з великими замет╕лями, а були майже тепл╕ з малим сн╕гом ╕ слабкими морозами. Коли пробу╓ш ╖х в╕дновити у пам’ят╕, то це не завжди вда╓ться. Х╕ба що ц╕ природн╕ аномал╕╖ накладаються на як╕сь знаков╕ под╕╖ у власному житт╕.
Життя людини коротке. Правда, коротким воно ста╓ тод╕, коли людина живе в╕дносно довго. У дитинств╕ ми п╕дганя╓мо час, бо хочеться швидше стати дорослими. А п╕зн╕ше час н╕би руха╓ться з пост╕йною швидк╕стю: треба зак╕нчити вс╕ класи сво╓╖ школи, треба здобути профес╕йну осв╕ту. Перескочити цей пер╕од не вда╓ться майже н╕кому. Ну швидше б, швидше...
А дал╕ життя йде, то прискорюючись, то спов╕льняючись, залежно в╕д того, як воно склада╓ться – чи ти зум╕╓ш «скочити на п╕дн╕жку трамвая» та швидко по╖хати. Тобто, чи тебе оц╕нять люди, чи знайдеш сво╓ щастя та любов, чи зможеш народити д╕тей. У цей час людина сп╕шить, сп╕шить... Треба мати свою с╕м’ю, треба заробляти на життя. Треба виростити сво╖х д╕тей. ╤ нема часу озирнутися назад – все вперед та вперед. Швидк╕сть велика, а час плине пов╕льно.
А пот╕м наста╓ твоя ос╕нь. Поле зорано, урожай з╕брано. Треба готувати себе до зими, до с╕рост╕, буденност╕, до все коротших ╕ коротших дн╕в. У цьому в╕ц╕ час ╕стотно прискорю╓ться. Не встигнеш зустр╕ти Новий р╕к, як в╕н уже к╕нча╓ться. Якщо в молодост╕ життя зда╓ться безмежно довгим, нема╓ йому к╕нця, то, постар╕вши, людина розум╕╓, що його житт╓ва дельта ста╓ все вужчою та вужчою. Треба встигнути допомогти д╕тям, хочеться побачити дорослими сво╖х онук╕в. Хочеться розказати, як тоб╕ жилося. Але ж тво╖м д╕тям ╕ внукам нема часу тебе слухати. Вони теж сп╕шать. ╥хн╓ життя набира╓ свою швидк╕сть.
╤ тод╕ приходить час роздум╕в. Як ти прожив сво╓ життя? Чи м╕г застерегти сво╖х д╕тей в╕д помилок? Чи кривдив ти сво╖х близьких та знайомих? Чи зум╕в скористатися сво╖м талантом в╕д Бога та чи не закопав ти його у землю?
Ск╕льки б людина не зробила, але вона в старост╕ усв╕домлю╓, що змарновано у житт╕ багато. Заважали невпевнен╕сть, л╕нь. Деяким перешкоджали обставини, яких не можна було зм╕нити. Деяким — гординя, коли здавалося, що ти — вищий в╕д ╕нших, а насправд╕ ти лише скористався частиною того, що тоб╕ судилося долею. А решту змарнував. Бо не кожн╕й людин╕ вда╓ться посадити «св╕й сад», доглядати його, дочекатися його цв╕ту та плод╕в. Але якщо ти ╕ не дочека╓шся плод╕в з╕ свого саду, то ╖х скуштують ╕нш╕. Згадають тебе чи н╕ – це не так уже й важливо. Головне, щоб вони були смачними та корисними. Думай про це!

Роман ЯРЕМ╤ЙЧУК
м. С╕мферополь

*    *    *

Шановна редакц╕╓! Ще з давн╕х-давн╕х час╕в збер╕гся у мене аркушик (зда╓ться, з журналу «Зм╕на») з ц╕╓ю невеличкою розпов╕ддю про руки. Надсилаю його вам ╕ прошу, якщо знайдете таку можлив╕сть, надрукуйте, бо це — про в╕чне, про те, на чому це життя трима╓ться. Нехай хоч деколи люди, а особливо молодь, замислюються над цим!

Ваша давня читачка
Марина Марк╕вна ВОЛОШИНА
смт. Чорноморське, АР Крим

РУКИ

Вони можуть бути дитяч╕, маленьк╕ ╕ м’як╕, частенько у щось вимазан╕, неспок╕йн╕. То тягнуться до носика, то до шибки у трамва╖, залишаючи св╕й сл╕д, хапаються за що попало ╕ просять зворушливо «дай-дай»...
Коли стають руки трохи старшими — не знають куди себе под╕ти, так╕ соромлив╕. Спок╕й поверта╓ться до них, коли щось тримають: портфель, книжку, м’яч...
Руки над╕лен╕ могутньою силою. Вони будують косм╕чн╕ корабл╕ ╕ вип╕кають духмяний хл╕б, тримають н╕жних ще безсловесних немовлят ╕ зброю во╖на. Кажуть, оч╕ — дзеркало душ╕. Можливо, це так. Але найб╕льше про людину, ╖╖ життя, моральну наснагу, характер розпов╕дають руки.
П╕днесена над головою стиснута рука у салют╕ «рот-фронт».
Зустр╕ч двох рук, рукостискання — то присяга на приязнь, на щир╕сть, можливо, перший крок до торжества найблагородн╕шого почуття, яке люди ╕менують дружбою.
З в╕дча╓м п╕днят╕ над головою руки — то горе...
О як багато вони промовляють!
Ось руки обвились навколо ши╖, пестять, голублять ╕ так не хочеться ╖х в╕дпускати...
Але ж вони можуть грубо, з ненавистю тебе в╕дштовхнути. А ц╕ пальц╕, що недавно так н╕жно торкалися волосся, збайдуж╕ли ╕ спок╕йно струшують на п╕длогу поп╕л сигарети.
╤ зда╓ться ц╕╓╖ мит╕, що тво╖ руки застигли ╕ н╕коли н╕хто ╖х уже не в╕д╕гр╕╓. Адже ж куди ╖х под╕ти? Вони висять, як з╕в’яла г╕лка.
Н╕! Вони ще потр╕бн╕!
Дуже багато рок╕в мине, поки вони стомляться, зовс╕м виб’ються ╕з сил ╕ стануть так╕ зморшкуват╕, натруджен╕, притуляться до батаре╖ або загорнуться затишн╕ше ╕ тепл╕ше у шарф. Або можуть в роздум╕ про минуле ╕ у згадках — п╕дперти таке ж уже немолоде, як ╕ вони, п╕дбор╕ддя. А пот╕м?
Пот╕м вони, як те листя, що виконало св╕й житт╓вий обов’язок, безшумно припадуть до грудей... ╤ будуть спати...
Тихше! Тихше!!!
╤ все, що вони за св╕й довгий ╕ нелегкий в╕к встигли зробити, — житиме ╕ творитиме! Але ц╕ стареньк╕, дорог╕ Руки не забути! ╥х часто згадуватимуть. ╥х так не вистачатиме. Що поробиш, коли губи дрижать ╕ так сильно хочуть до Них припасти ╕ плакати, кричати ╕ ц╕лувати... Але час! Хтось правду сказав, що «час не жде».
Ось знову на деревах виросли нов╕ листочки, так╕ зелененьк╕ ╕ ще трохи липк╕ й беззахисн╕. Й ╕нш╕, так╕ ж, як вони, дитяч╕ рученята захоплено ╕ рад╕сно тягнуться до них.
╤ рад╕сть, ╕ сум — це Руки!
╤, мабуть, все життя.
Я н╕чого нового про руки не сказала.
Дай мен╕ свою Руку.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #11 за 16.03.2012 > Тема "Резонанс"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=10054

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков