Версiя для друку Обговорити в форумi

Добрий день, шановна редакціє «Кримської світлиці»!
Прочитала у вашій газеті статтю Ігоря Дуди «Чому не ростуть українські «культури» на кримському ґрунті?» і вирішила відгукнутися. Повністю поділяю думки автора, викладені в статті.
Українська мова – велика проблема для Криму. Українці, які живуть у своїй державі, соромляться чи бояться розмовляти своєю мовою! Чи ми є люди другого сорту? Чи вже такі толерантні (модне нині слово) до інших, що зневажаємо своїх предків, звичаї, мову на догоду іншим?
У нас в Євпаторії живе багато українців. Але українську ніде не почуєш, тільки влітку. Восени приїздять до Криму фермери з України продавати мед, олію, картоплю, горіхи. Багато разів спостерігала, як наші євпаторійці, почувши українську, самі переходять на рідну. Часто зі сльозами на очах розповідають про себе. Звісно, це здебільшого літні люди.
Ось іще один приклад. Нещодавно моя донька їхала з друзями в трамваї. Молоді люди (21-22 роки) розмовляли між собою українською. Кондуктор довго дивувалась і раділа з цього і, розчулившись, навіть грошей за проїзд з них не взяла. Це я до того, що українці Криму просто не хочуть спілкуватися своєю рідною мовою, не мають змоги читати у вільному доступі українську пресу та літературу, але сумують за рідним. Тепер у наш інформаційний час можна, якщо захочеш, усе це знайти. Особливо потрібно знати нашу справжню історію, наших справжніх героїв. Тож, українці, читайте українські книжки і патріотичну українську пресу!
Я народилась і виросла в Криму. Родину мого батька у 1946-му виселили з Польщі. А мати – родом з білоруського Полісся. У 1956-му, маючи вже двох дітей, вони приїхали до Криму. Тут я і народилася. Ми, діти, з дитинства розмовляли російською. В школі українську не вивчала, хоч літературу іноді читала. Так я і жила собі. Велика родина забирала майже весь вільний час. Але не без допомоги «Кримської світлиці» (а я передплачую її з 2007 року) я почала замислюватись над тим, хто я є насправді, чи так ми живемо, як треба, і що залишимо після себе дітям? Вирішила для початку вивчити українську мову. Передплачую пресу, купую книжки рідною мовою (вважаю себе українкою, хоч в мені українська, польська та білоруська кров, якщо можна так сказати). Намагаюся вдома розмовляти українською мовою з дітьми. Вивчаю нашу українську історію. А ось, наприклад, вчителі в школі, де вчаться мої діти, морочать учням голови спогадами про Радянський Союз. Мовляв, у підручниках з історії України неправдива інформація, і Україна – частка Росії, а наша мова – діалект російської і таке інше.
Запрошують до школи ветеранів, котрі розповідають дітям, які звірства робили бандерівці, як вбивали і катували мирних жителів. І це тепер, коли всі ці розказні можна легко перевірити і спростувати! Краще б у школах вчителі займалися своєю справою — навчали дітей, а не ностальгували за тим часом, який, на щастя, вже не повернеться.
І наостанок хочу розповісти читачам «Кримської світлиці» про ще один хороший український часопис — «Народний лікар України». Другий рік я його передплачую і дуже вдячна засновникам і особисто головному редактору Людмилі Алдабаєвій за цікаву і таку потрібну газету, яку, до речі, видає Всеукраїнське товариство «Просвіта». З першого номера стала її щирою прихильницею. Тут є не тільки рецепти від відомих українських народних лікарів для подолання хвороб тіла. Крім того, я вважаю, що ця газета лікує і душу. Тож хочу, щоб якомога більше людей дізналися про «Народного лікаря України» і користувалися його порадами. Виходить раз на місяць. Передплатна ціна на рік – 26 грн. 88 коп. Передплатний індекс: 30051.
Дуже рада, що «Кримська світлиця» знову повернулася до свого читача. Це дійсно єдиний україномовний часопис у Криму. І ваше видання робить дуже благородну справу для об’єднання українців Криму. Дуже вам дякую за це і бажаю газеті процвітання, а вашому колективу – міцного здоров’я!

З повагою,
Людмила ЮЩУК
м. Євпаторія

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #11 за 16.03.2012 > Тема "Резонанс"