Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2877)
З потоку життя (6045)
Душі криниця (3351)
Українці мої... (1439)
Резонанс (1456)
Урок української (986)
"Білі плями" історії (1643)
Крим - наш дім (531)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (237)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
УКРА╥НА. ПОГЛЯД З КРИМУ
Непорядн╕сть, нефахов╕сть, корумпован╕сть, що часто-густо межу╓ з в╕двертим мародерством, коли...


ЧИТАЮЧИ «КРИМСЬКУ СВ╤ТЛИЦЮ»
Чи думають про це наш╕ “слуги” народу, наш президент ╕ завжди веселий, усм╕хнений,...


БРЯЦАННЯ ЗБРО╢Ю НА ФОН╤ РЕПЕТИЦ╤╥ С╤РЧАНОГО АРМАГЕДДОНУ
Чутки про дивн╕ реч╕, що почали в╕дбуватися в Армянську ╕ прилеглих територ╕ях, не сьогодн╕шн╕....


ПОМИЛКА Р╤ВНЯ ТРЕТЬОГО КЛАСУ: У РОС╤╥ ВСТАНОВИЛИ ПАМ’ЯТНИК НАУЦ╤ З ГРАМАТИЧНОЮ ПОМИЛКОЮ
У рос╕йському м╕ст╕ Лабитнанг╕, де в колон╕╖ «Б╕лий ведм╕дь» голоду╓ укра╖нський...


НЕ ВТРАТИТИ НЕЗАЛЕЖН╤СТЬ
Сьогодн╕ годиться в╕тати з╕ святом, в╕дкинувши сумн╕ думки, рад╕ти, що, попри все, таки ма╓мо...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #11 за 16.03.2012 > Тема "Резонанс"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#11 за 16.03.2012
ХАЙ НЕБО ВЕДЕ!

3 березня 2012 р. годинник Центрального автовокзалу м╕ста С╕мферополя показував за десять хвилин ш╕стнадцяту. В╕д тролейбусно╖ зупинки до готелю «Москва» тягнувся неск╕нченний пот╕к молод╕, н╕би на демонстрац╕╖. Прац╕вник ДА╤, розм╕рено постукуючи по долон╕ сво╓ю «чар╕вною паличкою», повернувшись до про╖жджо╖ частини спиною, з подивом спостер╕гав за людською колоною на тротуар╕. Студенти мистецьких факультет╕в с╕мферопольських виш╕в посп╕шали на зустр╕ч ╕з загальновизнаним в усьому св╕т╕ метром сучасно╖ театрально╖ режисури Романом В╕ктюком. Конференц-зал був заповнений вщерть, люди стояли поп╕д ст╕нами, в проход╕. Серед студентства були ╕ школяр╕, ╕ сивочол╕ л╕тн╕ поц╕новувач╕ таланту, ╕ люди зр╕лого в╕ку, ╕ нав╕ть подружня пара з немовлям на руках. Видатного режисера сучасност╕ зал зустр╕в, затамувавши подих.
Роман В╕ктюк давав майстер-клас. «Хто хоче вийти сюди до мене?» — звернувся до молод╕ режисер. Студенти вагалися. Першим см╕ливо зв╕в руку догори симпатичний хлопчина у вишиванц╕, а за ним уже потягнувся ц╕лий л╕с рук. Його й обрав для показу ф╕л╕гранност╕ роботи над образом великий майстер. Познайомившись ╕ пожартувавши з хлопцем, щоб зняти напруження, маестро запитав: «Який текст нам будеш читати?» «Павла Глазового», — твердо в╕дпов╕в Женько. «Читай!» — схвалив його виб╕р В╕ктюк. Женько почав: «Повернувсь Кузьма з роботи…» Роман В╕ктюк з ц╕кав╕стю ╕ зосереджено спостер╕гав за читцем, уважно вдивляючись в м╕м╕ку хлопця ╕ вслухаючись в його ╕нтонац╕ю:
— Стоп! – зупинив його майстер. — Тепер покажи нам, як Кузьма поверта╓ться з роботи.
Женько, набундючившись, широко ступаючи, зображу╓ Кузьму. «Скажи, Женю, як на Кузьму д╕ють 250 грам╕в оковито╖? – допитувався у хлопця режисер. — В╕н — нап╕дпитку. Так. А яке найслабк╕ше м╕сце у п’яно╖ людини? Ти кажеш — голова. Так, усе йде з голови. Керування вестибулярним апаратом. А скажи, Кузьма ж не хоче показати, що в╕н нап╕дпитку. В╕н робить вигляд, що в╕н зовс╕м не п’яний, показуючи, як в╕н трима╓ свою голову ╕ як в╕н упевнено трима╓ться на ногах, н╕би вс╕м сво╖м виглядом говорить: «Я ще не зовс╕м дурний». Давай.
Женько викону╓ поставлене режисером завдання, В╕ктюк неспод╕вано штовха╓ Женька одн╕╓ю рукою, а другою п╕дтриму╓, щоб не впав. – Тут треба моментально взяти себе в руки ╕ зупинитися, — притримуючи Женька, поясню╓ режисер. Дал╕ в╕н раптом звернувся до залу:
— Вс╕ розум╕ють укра╖нську мову?
— Так! — кр╕зь см╕х ╕ сльози в╕д см╕ху в╕дпов╕ли присутн╕, бо у пана Романа нав╕ть навчання Женька перетворилося на кумедну ╕нтермед╕ю.
— Так, – в╕в дал╕ св╕й урок маестро, — дивишся кого вдарити, — знову поясню╓ Женьку л╕н╕ю д╕╖ персонажу. — Повертайся спок╕йно. Так. А тепер спочатку.
╤ ось уже зовс╕м ╕нший, набагато кумедн╕ший ╕ набагато переконлив╕ший у Женька «Повернувсь Кузьма з роботи». А дал╕ «одягнув нову п╕жаму/ Та й л╕г на диван╕», а дал╕ звертання до дружини…
— Грати паузу! – вимага╓ режисер. – Дал╕. Так щоб вона почула! «я // не// мо// жу!//», — наголошуючи на кожному склад╕, увиразню╓ емоц╕йний стан персонажу режисер. – Тепер покажи, як здають у Кузьми нерви. Виразн╕ше. Отак. Зн╕май сорочку. Так, трясись. Пам’ята╓ш, яка улюблена у Кузьми п╕сня?
— «Ти мен╕ не да╓ш спокою»...
— Так от ╕ покажи! Трясись! Трясись! Одягайся, ти не на мор╕.
Так через показ л╕н╕╖ д╕╖ персонажу режисер знайомив майбутн╕х митц╕в з потом ╕ с╕ллю акторсько╖ роботи.
— А можна з вами сфотографуватися? – запитав, зак╕нчивши працювати над сво╖м завданням, задоволений уроком, щасливий ╕ рад╕сний Женько.
— Звичайно, — об╕йняв хлопця режисер. Приготувавшись до зйомки, завмер ╕ дивиться. Пауза. Н╕хто не фотографу╓. Раптом Женько д╕став з кишен╕ моб╕лку й гукнув у зал: «Ярославе, ану, зн╕ми!» З першого ряду хутко п╕дв╕вся худорлявий п╕дл╕ток з миловидим дитячим обличчям, взяв у Женька апарат ╕ почав зн╕мати. Маестро засяяв, не приховуючи розчулення. Хлопц╕ йому явно сподобалися, бо наступним учнем в╕н обрав серед л╕су рук саме малого Ярослава
— Розкажи нам, Ярославе, найсм╕шн╕шу ╕стор╕ю у тво╓му житт╕, — дав завдання режисер.
Хлопець почухав потилицю, всм╕хнувся: «Якось так зненацька важко пригадати, щось вибрати…»
— Згадав! Я розпов╕м, як я… я… я… п╕шов на Лесю Укра╖нку.
— Куди? – спок╕йно ╕ багатозначно розтягнув вимову запитання пан Роман. Зал вибухнув см╕хом.
— На конкурс, в╕н називався «Нове життя», – усм╕хнувшись, поправив себе хлопчина.
— ╤ що, було дуже см╕шно? – запитав незворушно режисер.
— Н╕! – розсм╕явся Ярослав ╕, допомагаючи соб╕ розкритими догори долонями, весело сказав, — просто я вчив в╕рш перед дзеркалом.
— Тод╕ уяви, що оце перед тобою величезне дзеркало, — режисер окреслив помахом руки весь конференц-зал. – Починай.
— «Спиш, дитинко, спиш»…
— Обережно бери дитину, — дав завдання режисер. Хлопець удавано робить вигляд, н╕би бере на руки дитину.
– Важка дитина? На себе, на себе. Голову поклади ╖й на кол╕на. — Ярослав уда╓ н╕би пестить дитину. — Ц╕луй дитину, йди, бери крейду ╕ йди, – вчить режисер. Ярослав н╕би взяв крейду, п╕д╕йшов за вказ╕вкою до дошки, почина╓ писати: «Спиш, дитинко…»
— Озирнись, подивись на дитину, поклади крейду, повернись до дитини, — вимальову╓ л╕н╕ю д╕╖ хлопцев╕ режисер, — погладь дитинку, поц╕луй, — хлопець уда╓ н╕би гладить ╕ ц╕лу╓. – Не так, — зауважу╓ режисер, — так неодм╕нно розбудиш ╖╖, згадай, як тебе мама ц╕лувала, — терпляче поясню╓ майстер, — ц╕луй дитину…
— Когда законч╕тся ета др╓сс╕ровка!? – раптом зухвало ╕ роздратовано пролунав чолов╕чий голос.
Роман В╕ктюк випрямився ╕, не повертаючи гордо п╕днесену голову, спок╕йно, красивою рос╕йською мовою в╕дпов╕в: «Вы — невежество сплошное», пот╕м пов╕льно повернувся обличчям до залу, в╕дшукав поглядом «Пилипа з конопель» ╕ так само спок╕йно, але вимогливо, додав: «Уйдите прочь!»
Вс╕ глядач╕ затамували подих, вискочень принишк, але не вийшов.
— Душа театра – в любви к человеку! – зворушливо продовжував Роман В╕ктюк, — если есть ненавистная предвзятость.., — в╕дчувався глибоко схований внутр╕шн╕й б╕ль, — пробуй линию роли, а не…
Вс╕м присутн╕м було дуже незручно ╕ непри╓мно через того нещасного, через з╕рваний такий ц╕кавий ╕ такий потр╕бний с╕мферопольським студентам безплатний майстер-клас, через завдану прикр╕сть творч╕й особистост╕, культовому режисеру сучасност╕.
А митець уже зворушливо звертався до молод╕:
— Когда я вижу — с незамутненным сознанием лица, сияющие глаза молодежи, не признающей никакой идеологии, политики, предвзятости, я верю: у театра есть будущее, у страны есть будущее. Я ощущаю благоговение перед тайной человека. Я — пессимист по знанию и оптимист по вере...
Треба було бачити заряджен╕ в╕рою ╕ оптим╕змом обличчя студент╕в. Посипався шквал запитань.
— Ваш найулюблен╕ший укра╖нський актор?
— Це та артистка, з якою я працюю з в╕дкритим серцем ╕ чистою св╕дом╕стю. Якось пролунав в╕д не╖ дзв╕нок, ╕ – …мовчання, вона змогла все висловити у мовчанн╕… я кажу ╖й: завтра назву тоб╕ п’╓су ╕ почнемо репетирувати. У в╕дпов╕дь почув т╕льки, як вона глибоко вдихнула пов╕тря. Аду Роговцеву не пускають в театр, якому вона в╕ддала все життя! Це для актриси надзвичайно велике випробування.
Одного разу я, Валентин Гафт й ╕нш╕ актори спец╕ально при╖хали ╕ чекали ╖╖ на прох╕дн╕й театру. Зустр╕ли, взяли ╖╖ в к╕льце ╕ почали п╕дходити до вертушки, а ж╕нка-вахтер мало не плаче, виявля╓ться, у не╖ наказ не пропускати Аду Роговцеву в театр ╕мен╕ Лес╕ Укра╖нки! Ж╕нка дуже любить ╕ шану╓ актрису, та якщо вона пропустить артистку, то ╖╖ в╕дразу ж зв╕льнять. Тод╕, щоб Роговцева не проходила через вертушку, дво╓ видатних актор╕в – Валентин Гафт ╕ Саша Пилипенко п╕дняли Аду на руки ╕ пронесли над вертушкою, п╕днесли до ╖╖ убиральн╕, а вона й каже: «Нес╕ть мене в зал». Уявля╓те, два чолов╕ки вносять ╖╖, як скульптуру, в зал, весь зал п╕дн╕ма╓ться ╕ аплоду╓ велик╕й артистц╕ стоячи…
Я звертався з проханням до ус╕х укра╖нських президент╕в: коли ж перша артистка Укра╖ни зайде у св╕й театр?!
Ющенко витирав сльози розчулення ╕ об╕цяв… Я з великими труднощами прийшов до нового президента, в╕н мен╕ теж об╕цяв… Але ╓ в Укра╖н╕ сили, сильн╕ш╕ за президента… Ми н╕коли не будемо в╕льними, доки Ада Роговцева ходитиме навколо театру ╕мен╕ Лес╕ Укра╖нки ╕ не матиме змоги в нього зайти. Треба точити кам╕нь жорстокост╕. Актриса — МАМА укра╖нського театру, ╕ як мама любить ╕ чека╓…
Роман В╕ктюк зворушливо розпов╕дав про дол╕ багатьох л╕тн╕х прекрасних артисток, для яких в╕н спец╕ально, як ╕ для Роговцево╖, шукав п’╓си, давав рол╕… Думалося, яке ж треба мати добре серце, щоб отак в╕дчувати чужий б╕ль ╕ ним перейматися…
А студент╕в ц╕кавило ╕ як розробити л╕н╕ю повед╕нки в рол╕ судд╕, ╕ як н╕чого не боятися… ╤ великий режисер терпляче, до др╕бниць розробляв л╕н╕ю повед╕нки ╕ вселяв молод╕ в╕ру у себе, у сво╖ сили… Под╕лився митець ╕ сво╖ми планами. Виявля╓ться, зараз приступають до зйомок у Коктебел╕ ф╕льму про Валентина Гафта. Готу╓ться «Л╕сова п╕сня», де Ада Роговцева гратиме смертельно хвору, у в╕зку, саму Лесю Укра╖нку, яка, перемагаючи страшенний б╕ль, пише св╕й ген╕альний тв╕р.
Подумалося, ск╕льки режисер╕в уже ставило «Л╕сову п╕сню», але вс╕ загрузали у фе╓ричност╕, ╕ н╕хто не зм╕г до к╕нця п╕дняти ту брилу в╕чност╕ вселенських закон╕в космосу, ф╕лософ╕чност╕, мудрост╕, заховану у тонких нитях павутиння м╕ж матер╕альним ╕ духовним, тим ╕ цим св╕тами. Це п╕д силу саме такому режисеру, як Роман В╕ктюк, ╕ саме так╕й актрис╕, як Ада Роговцева.
Орган╕затори майстер-класу — Фонд розвитку культури ╕ к╕но, компан╕я «Медиа ХХ╤ век» — уже оголосили про зак╕нчення зустр╕ч╕, а розчулен╕ учасники н╕як не в╕дпускали митця, просили автограф, разом сфотографуватися… ╤ митець н╕кому не в╕дмовляв, роздавав ус╕м бажаючим автографи, з ус╕ма охочими фотографувався, приймав кв╕ти, в╕рш╕, сюрпризи та усм╕шки шанувальник╕в.
Я н╕коли не колекц╕онувала автограф╕в, а тут чомусь стала за ним у чергу. Думки бомбардували мою св╕дом╕сть градом, хот╕лося так ще багато запитати, д╕знатися, почути м╕ркування видатного режисера… Д╕йшла ╕ моя черга. Подаючи розгорнутий на чист╕й стор╕нц╕ св╕й блокнот, я не втрималася: «Можна запитання?» Орган╕затор, який стояв поруч, категорично запротестував. Пан Роман, н╕би стримуючи розкритою долонею в╕дведено╖ руки заборону орган╕затора, ствердно кивнувши мен╕ головою, з душевною теплотою ╕ якось н╕жно ╕ загадково сказав: «Питай».
— В чому, на вашу думку, сутн╕сть внутр╕шньо╖ свободи митця? – першим впало на язик мен╕ запитання.
— В╕ра. — Роман В╕ктюк вперше за весь веч╕р зняв темн╕ окуляри, н╕би захот╕в очима щось в╕дчути, подивився пронизливим ╕ бездонним, як в╕чн╕сть, поглядом мен╕ прямо у в╕ч╕. Там була якась невимовна туга, якесь г╕рке передчуття ╕ водночас безмежна в╕ра ╕ стиснутий в кулак оптим╕зм. — В╕ра в небо, — н╕би на п╕дтвердження сво╖х сл╕в, в╕н переможно зв╕в л╕ву руку догори, — ╕ нехай небо веде!
Вив╕вши рожевим фломастером автограф, режисер усм╕хнувся ╕ вдягнув знову темн╕ окуляри. Я з автографом в╕д╕йшла вб╕к. Тут саме стояв фотокореспондент «Кримсько╖ св╕тлиц╕» Олекса Носаненко. Запитую:
— Тоб╕ сподобався майстер-клас?
 — Так, звичайно. А на прес-конференц╕╖ було ще ц╕кав╕ше. Я нав╕ть зм╕г сво╓ запитання поставити.
— Яке?
— Для Стан╕славського театр починався з гардеробу, а з чого у вас?
— Гарне запитання. А яку в╕дпов╕дь отримав?
— Театр почина╓ться ╕з серця, яке бачить, ╕ з очей, як╕ в╕дчувають…
— Ген╕ально.
... Б╕ля вх╕дних дверей на митця чекав ╕нтел╕гентний чолов╕к зр╕лого в╕ку, коли пан Роман пор╕внявся з ним, той попросив вибачення за прикрий ╕нцидент, хоч не мав до цього випаду н╕якого в╕дношення. До його вибачення при╓дналися студентки:
— Не ображайтеся на нього, — маючи на уваз╕ «Пилипа з конопель», що так безцеремонно перервав урок великого майстра, — це наш доморощений режисер, – сказала одна.
— В╕н у нас режисуру виклада╓, – додала друга.
— Пробачте, будь ласка, – при╓днався до розмови юнак.
Подумалось, якщо так в╕дчувають очима ╕ бачать серцем молод╕ прикр╕сть ╕ глибинну г╕ркоту на серц╕ митця, виходить, ╓ майбутн╓… Тож нехай ╖х веде небо…

P. S. Вмикаю вранц╕ 6 березня телев╕зор, потрапляю на якийсь м╕сцевий канал. ╤ очам сво╖м не в╕рю. Показують, як Женя Давиденко гра╓ п╕к гн╕ву п’яного Кузьми – трясеться на п╕длоз╕… з коментарем журнал╕ста: от до якого стану дов╕в школяра режисер В╕ктюк; як, шл╕фуючи л╕н╕ю повед╕нки п╕д час майстер-класу, Ярослав Павл╕в «пестить сплячу дитину», з коментарем: як розбещу╓ малол╕тн╕х режисер; як щиро см╕╓ться зал, з коментарем, що режисер доводить людей мало не до божев╕лля. Журнал╕стка бере ╕нтерв’ю у митця, вирива╓ з контексту фрагмент, де великий Майстер розм╕ркову╓ про внутр╕шню свободу творчо╖ людини, про волю, даровану ╖й Богом, ╕ пода╓ все це, н╕би Роман В╕ктюк заклика╓ до якогось загального божев╕лля!!! Раптом на екран╕ з’явля╓ться доморощений режисер ╕ безапеляц╕йно з апломбом ген╕альност╕ «забива╓ гв╕здок» глядачам, що осв╕тн╕й проект московських орган╕затор╕в майстер-класу Романа В╕ктюка, на його глибоке переконання, це не що ╕нше, як шахрайське викачування грошей (?!) з дов╕рливих громадян… Таке грубе ман╕пулювання громадською думкою ╕ цькування всесв╕тньо в╕домого режисера сьогодн╕… см╕шне, безпорадне ╕ приголомшливе. Все це було б дуже см╕шно, аби не було так дуже сумно… Роман В╕ктюк — самодостатня ц╕л╕сна особист╕сть, режисер, який здобув св╕тову славу, в╕н не потребу╓ н╕чийого захисту, в╕н сам захища╓ ╕ п╕дтриму╓ ╕нших скривджених артист╕в. Та душа кожного митця тонка ╕ вразлива, до не╖ треба чуйно ╕ обережно ставитися, це безц╕нний скарб нац╕онально╖ духовност╕! А поки що в окремо взятому Криму пов╕яло далеким тридцять сьомим...
Треба точити кам╕нь жорстокост╕…

Ольга Б╤ЛЯЧЕНКО,
Театрознавець

РОМАН ГРИГОРОВИЧ СКАЗАВ МЕН╤ — «МОЛОДЕЦЬ»!

Коли мен╕ сказали, що Роман В╕ктюк при╖хав до С╕мферополя ╕ буде проводити майстер-клас, я спочатку просто не пов╕рив. При╖хавши до конференц-залу, я чекав чогось незвичайного, ╕ це незвичайне трапилося, ╕ трапилося саме з╕ мною! З т╕╓╖ хвилини, як Роман Григорович ув╕йшов до зали, я забув про все на св╕т╕, вся моя увага була прикута т╕льки до метра, я ловив кожен його жест, кожну репл╕ку, кожне слово. А коли в╕н сказав: «Хто см╕ливий, виходьте до мене» — в цей момент мо╓ серце почало битися так, н╕би я т╕льки що проб╕г багаток╕лометровий крос. Я мов п╕д г╕пнозом встав ╕ п╕шов до майстра. Але чудо — як т╕льки в╕н почав сп╕лкуватися з╕ мною, все стало на сво╖ м╕сця — я заспоко╖вся, було нав╕ть враження, що ми давн╕ знайом╕. Я ╕ зараз не усв╕домлюю, яка сила мене п╕дняла з кр╕сла ╕ чому т╕льки я один вийшов з величезно╖ аудитор╕╖ тих, хто прийшов «на В╕ктюка». Але в мене було таке в╕дчуття, що якщо я не зроблю цей крок, то шкодуватиму все сво╓ життя.
Роман Григорович попросив мене прочитати якусь гумореску, ╕ коли я читав, в╕н паралельно давав мен╕ завдання. У мене не в╕дразу виходило, адже треба було моментально перелаштовуватись ╕ зм╕нювати образ мого героя. Але так хот╕лося, щоб «урок» з╕ мною майстер не завершував якомога довше. А коли в мене таки вийшло ╕ Роман Григорович сказав мен╕ — «молодець» — у мо╖й душ╕ розкв╕тло свято! Я можу цей стан пор╕вняти т╕льки з тим, коли отримав 12 бал╕в з х╕м╕╖, яку я, не сказав би, що добре знаю.
Я ще й сьогодн╕ переповнений щастям в╕д ц╕╓╖ зустр╕ч╕. Адже п╕сля зак╕нчення школи ╕ театрально╖ студ╕╖ «Св╕танок» я хочу вступати до театрального ╕нституту ╕, можливо, саме урок Романа В╕ктюка найб╕льше допоможе мен╕ у цьому...

╢вген ДАВИДЕНКО,
вихованець зразково╖ театрально╖ студ╕╖ «Св╕танок» Кримського республ╕канського центру дитячо╖ та юнацько╖ творчост╕
м. С╕мферополь

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #11 за 16.03.2012 > Тема "Резонанс"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=10049

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков