Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2963)
З потоку життя (6158)
Душі криниця (3392)
Українці мої... (1447)
Резонанс (1469)
Урок української (986)
"Білі плями" історії (1653)
Крим - наш дім (531)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (237)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
У КИ╢В╤ ПРЕЗЕНТУВАЛИ ВИПУСК ЧАСОПИСУ "╥", ПРИСВЯЧЕНИЙ ╤СТОР╤╥ КРИМСЬКИХ ТАТАР
Джем╕л╓в високо оц╕нив зм╕ст часопису, але нар╕кнув, що наклад у тисячу прим╕рник╕в ╓ абсолютно...


СИЛА БОЖА
Неймов╕рну ╕стор╕ю розпов╕ли мен╕ мешканц╕ одного з с╕л на Терноп╕лл╕. Сталося це в радянському...


УКРА╥НА ВТРАТИЛА 3,9 МЛН НАСЕЛЕННЯ АБО 13% УКРА╥НЦ╤В П╤Д ЧАС ГОЛОДОМОРУ 1932-1933 РОК╤В
24 ЛИСТОПАДА - ДЕНЬ ПАМ’ЯТ╤ ЖЕРТВ ГОЛОДОМОРУ


В КИ╢В╤ ПРЕЗЕНТУВАЛИ СПОГАДИ ПРО МАЙДАН, ВИДАН╤ ДО 5-Р╤ЧЧЯ РЕВОЛЮЦ╤╥ Г╤ДНОСТ╤
Видання п╕дготовлено за проектом Укра╖нського ╕нституту нац╕онально╖ пам'ят╕ «Майдан: усна...


Василь ╤льницький, ╕сторик, досл╕дник ОУН-УПА: НА ПУБЛ╤ЧНУ СТРАТУ УКРА╥НСЬКИХ П╤ДП╤ЛЬНИК╤В РАДЯНСЬК╤ СИЛОВИКИ ЗГАНЯЛИ СТАРШОКЛАСНИК╤В
знайомтесь: ╕нтел╕гентна, легка в сп╕лкуванн╕, симпатична ╕ розумна молода людина, яка глибоко...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #11 за 16.03.2012 > Тема ""Білі плями" історії"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#11 за 16.03.2012
ЯК МИ В╤ДЗНАЧАЛИ 150-Р╤ЧЧЯ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА В КАЗАХСТАН╤

Через два роки, як╕ промайнуть дуже швидко, Укра╖на ╕ св╕т в╕дзначатимуть славне 200-л╕ття Великого Тараса. А я пригадую, як ми святкували 150-ту р╕чницю з дня народження Тараса Григоровича Шевченка. Це було в Казахстан╕. П╕ддавшись на палк╕ заклики парт╕╖ ╕ комсомолу ╖хати освоювати ц╕лину, ми з дружиною та двома синами, одному — три з половиною роки, а другому — 7 м╕сяц╕в, по╖хали в Казахстан. Нас направили в районний центр Карабутак Актюб╕нсько╖ област╕. Дружина стала працювати вихователем у дитсадку, а п╕сля зак╕нчення педучилища ╖╖ призначили зав╕дувачем дитсадка. А я працював у майстерн╕ з виготовлення плакат╕в на кшталт: «Слава КПСС!», «Партия, ум, честь, совесть...» та ╕нш╕ перли. Зарплата була невелика, тому я п╕дробляв у школ╕ ╕ в дитсадку грою на баян╕.
А через р╕к, у серпн╕ 1963 року, мене запросив до себе директор школи Султан Досмуратович Досмуратов та й каже: «Слушай, Селиван! (Хтось з малих казашат не зм╕г правильно виговорити мо╓ «Василь ╤ванович», а сказав «Селиван» — так за мною закр╕пилося це пр╕звисько, та я не ображався, бо це вимовлялось якось жартома, по-доброму). — Пиши заявление и мы оформим тебя в школу официально. Будешь вести уроки пения и рисования». Я спочатку не погоджувався, але в╕н мене умовив. А наприк╕нц╕ року знову директор запрошу╓ мене до себе в каб╕нет ╕ говорить: «Селиван, выручай, классный руководитель уехала, перевели в другой район. Седьмой класс без руководителя, бери класс». «Да я же без образования, без опыта, как же…» Он сказал: «Все будет хорошо, будем помогать». А я при╖хав лише з дов╕дкою про зак╕нчення 9-го класу веч╕рньо╖ школи. В ц╕й школ╕ я зак╕нчив 10-й клас, а в 1964 роц╕ нав╕ть вступив до Уральського пед╕нституту на заочне в╕дд╕лення факультету «Русский язык и литература». Та провчившись два роки, кинув, бо «д╕стало» д╕алектичне та марксистсько-лен╕нське вчення, яке я не розум╕в та й не хот╕в. А з╕ спец╕альност╕ за два роки не було жодного завдання.
Отже, я став класним кер╕вником 7-го класу. Д╕тей було близько 30-ти душ: казахи, татари (казанськ╕), башкири, н╕мц╕, корейц╕, рос╕яни, укра╖нц╕ та б╕лоруси. ╤ д╕ти, ╕ вчител╕ ставились до мене доброзичливо, мабуть, директор пров╕в серед них в╕дпов╕дну «виховну» роботу.
Настав 1964 р╕к. Наприк╕нц╕ зимових кан╕кул директор проводить педнараду. Розглянувши вс╕ питання, насамк╕нець в╕н говорить: «Было расширенное бюро райкома. Решили широко отметить 150-летие Тараса Шевченко. Дано поручение всем руководителям учреждений и организаций в своих коллективах провести соответствующие мероприятия. Селиван, поскольку ты родом из Украины, тебе и вожжи в руки. Готовь со своим классом вечер памяти Тараса Григорьевича. Учти, будут люди из районо, отдела культуры, а может, из райкома. Так что не подведи. А мы будем помогать!»
╤ почалося! В одному ╕ тому ж будинку працювали в першу зм╕ну рос╕йська, а в другу – казахська школи. В╕льних к╕мнат не було. Деяк╕ номери ми репетирували у мене вдома. Я написав невеликий сценар╕й, який був схвалений директором ╕ завучем. Завуч – Фирдаус╕я Ях╕╖вна Юсупова, казанська татарка, дуже багато допомагала в п╕дготовц╕ заходу. В майстерн╕ у мене були ц╕л╕ суво╖ червоно╖ матер╕╖, з яко╖ я робив плакати, тому червон╕ шаровари було з чого шити, а весь ╕нший укра╖нський одяг д╕ти готували вдома.
Вир╕шили з д╕тьми вивчити ╕ виконати «Реве та стогне Дн╕пр широкий». Мелод╕ю д╕ти осво╖ли швидко, а ось слова не в╕дразу. Укра╖нське «реве» вони вимовляли як «р╓в╓». Тод╕ я на дошц╕ написав: «Рэвэ та стогнэ Днипр шырокый». Допомогло, д╕ти тепер правильно висп╕вували укра╖нськ╕ слова.
Були ще рос╕йськ╕ та казахськ╕ п╕сн╕, але не шевченк╕всько╖ теми. Був ╕ укра╖нський танок, який ми пафосно назвали «Укра╖нська сю╖та». Про постановку цього танцю можна багато говорити, але я скажу коротко: цей танок поставив я, людина, яка ходить на протез╕. Неймов╕рно? Але так було. Н╕ п╕сень, н╕ в╕рш╕в укра╖нською мовою н╕де було взяти. Я використовував т╕льки те, що збереглося в мо╖й пам’ят╕, той же «Реве та стогне...», «Ки╖вський вальс» П. Майбороди та ╕нш╕. В╕рш «За що, не знаю, називають оту хатину тихим ра╓м» я вивчив ще в 4-му клас╕, це було в 1946 роц╕. На той час я його добре пам’ятав, це зараз можу збитися. Я його переписав ╕ дав одн╕й д╕вчинц╕-укра╖нц╕ на пр╕звище Королько, ╖╖ ╕м’я, на жаль, не пам’ятаю. У них вдома розмовляли укра╖нською. Вона прочитала його на свят╕ дуже гарно. Другий в╕рш «Тече вода з-п╕д явора» напросилась вивчити д╕вчинка-казашка. З нею довелося б╕льше попрацювати, але й вона виступила дуже добре.
Отже, напередодн╕ 9 березня було проведено веч╕р пам’ят╕ Тараса Шевченка. Це в╕дбувалося в школ╕, де найб╕льшим прим╕щенням, що могло вм╕стити вс╕х учн╕в першо╖ ╕ друго╖ зм╕н, був коридор. Вс╕ д╕ти стояли. Одна з вчительок зробила коротеньку допов╕дь, виступив директор, ще хтось з райвно. Окр╕м укра╖нських в╕рш╕в, п╕сень та «сю╖ти» були ще рос╕йськ╕, татарськ╕ та казахськ╕ номери, але це були п╕сн╕, як╕ прославляли парт╕ю, комсомол та щасливе дитинство. Веч╕р пройшов добре. Вс╕ були задоволен╕. А на другий день команда райкому: майже вс╕ номери нашого концерту було включено в програму урочистих збор╕в, присвячених Т. Шевченку, яку проводив Будинок культури 9 березня.
На цьому ж вечор╕ було оголошено р╕шення про присво╓ння ╕мен╕ Т. Шевченка карабутакському радгоспу, який п╕сля цього оф╕ц╕йно став називатися «Овцесовхоз Карабутакский имени Т. Шевченко». А п╕сля того, як казахська школа перейшла в ╕нше прим╕щення, новобудову «из стекла и бетона», як тод╕ пафосно пов╕домляли газети ╕ рад╕о, рос╕йська школа стала називатись «Карабутакская русская средняя школа имени Т. Шевченко». Я зараз не знаю, чи збереглося ╕м’я Т. Шевченка в радгосп╕ ╕ школ╕, але свого часу, буваючи в Актюб╕нську, я жив по дек╕лька дн╕в на «Ленинском проспекте» ╕ «проспекте Кирова», а ось рок╕в з п’ять тому дов╕дався, що «Ленинский» став проспектом Абдул-хана, а другий – проспектом Саб╕т-батира. Я не знаю, хто були ц╕ особистост╕, та казахи, мабуть, добре знають, коли присвоюють ╖хн╕ ╕мена центральним вулицям. Тож можливо все.
Якось, переглядаючи книги в районн╕й б╕бл╕отец╕, я знайшов маленький томик, майже кишенькового розм╕ру, п╕д назвою: «Т. Шевченко. Избранное». Прочитавши: «Как помру, то схороните на Украине милой...», до тексту я втратив ╕нтерес, а ось до малюнк╕в Т. Шевченка, як╕ були в цьому томику, я поставився уважн╕ше. На одному малюнку був зображений хлопчик-казах. На голов╕ у нього був «малахай» — це шапка з хутра лисиц╕. П╕д малюнком був п╕дпис: «Казахский мальчик», р╕к (я його не пам’ятаю) ╕ м╕сце, де був зроблений малюнок: Кара-Бутак. Я до директора школи, в╕н – ╕сторик. «Да, Т. Шевченко был в Карабутаке проездом на место ссылки. Он вместе с конвоем прожил здесь несколько дней. Но это не наш Карабутак, а в 40 километрах есть урочище Старый Кара-Бутак, там был аул под таким названием, там и был Тарас Григорьевич».
На чергов╕й «виховн╕й годин╕» в клас╕ я розпов╕в д╕тям про те, що дов╕дався. Д╕ти сприйняли цю новину з великою ц╕кав╕стю. Хтось ╕з хлопчик╕в запропонував: «А давайте на каникулах съездим туда на велосипедах». Увесь клас п╕дтримав цю ╕дею. Директор школи не т╕льки п╕дтримав, але й пооб╕цяв знайти пров╕дника, який зна╓ дорогу. Зак╕нчився навчальний р╕к. Ми почали готуватись до культпоходу в урочище Старий Кара-Бутак. Почали готувати велосипеди та ╕нше спорядження. У мене на той час уже був «горбатий» «Запорожець», тому в нього завантажили все необх╕дне: пров╕ант, в╕дерний казан, консерви. Я планував пригостити д╕тей козацьким кул╕шем, тому купили пшона. Набрали 40-л╕трову молочну флягу води (за рекомендац╕╓ю л╕кар╕в). Все було готове. Але за день до нам╕ченого дня ви╖зду над╕йшла вказ╕вка «зверху» скасувати культпох╕д. З яко╖ причини, я так ╕ не дов╕дався. А на другий день, у нед╕лю, щоб не пропав наш пров╕ант, з╕брали увесь клас ╕ по╖хали на р╕ку ╤ргиз, яка прот╕ка╓ поруч, за п╕втора к╕лометри в╕д Карабутака. Купались, грали, пустували. А ми з д╕вчатками зварили кул╕ш, який виявився дуже смачним. Десятил╕тровий казан вишкребли за 5 хвилин. Так завершилось наше в╕дзначення 150-л╕ття в╕д дня народження Тараса Шевченка у Казахстан╕.

Василь ЮХНО
с. Вереса╓ве Сакського району, АР Крим

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #11 за 16.03.2012 > Тема ""Білі плями" історії"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=10037

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков