Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2877)
З потоку життя (6045)
Душі криниця (3351)
Українці мої... (1439)
Резонанс (1456)
Урок української (986)
"Білі плями" історії (1643)
Крим - наш дім (531)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (237)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
КОЛИ НАСТА╢ «БАБИНЕ Л╤ТО»
Наш╕ традиц╕╖


БОРГ
Юл╕я ╤люха — укра╖нська письменниця, поетка, журнал╕стка, колумн╕стка.


СУМНО ВС╤М НА ГОЛОВОС╤КИ
Днем смутку, печал╕ ╕ строгого посту вважа╓ться церковне свято Ус╕кновення Голови ╤вана...


ОС╤НЬ У КАМ’ЯНЦ╤ ПОЧИНА╢ТЬСЯ З ПОЕЗ╤╥
Четвертий р╕к посп╕ль л╕тературно-мистецьке свято «Поетична ос╕нь у Кам’янц╕»...


Л╤ТЕРАТУРНА ПРЕМ╤Я ╤МЕН╤ ДАНИЛА КОНОНЕНКА
Дуже рад╕сна зв╕стка долинула з м. Кам'янки, Батьк╕вщини нашого кримського колеги-св╕тличанина...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #10 за 09.03.2012 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#10 за 09.03.2012
КИРИЛО ОСЬМАК: НАОДИНЦ╤ З «КОБЗАРЕМ»

Шевченк╕ана

58 рок╕в тому в погожий день ранньо╖ осен╕ 12 вересня 1944 р. у сел╕ Дорож╕в Дублянського району Дрогобицько╖ област╕ була проведена облава — «чекистско-войсковая операция», як╕ проводилися тод╕ тисячами на вс╕й Зах╕дн╕й Укра╖н╕. Разом з десятками ╕нших мешканц╕в Дорожева енкаведисти-облавц╕ схопили й немолодого високого чолов╕ка, який порався б╕ля хати, що знаходилася на пагорб╕ В╕льник. Зам╕сть документ╕в в╕н мав лише дов╕дку в╕д старости Дорож╕всько╖ с╕льсько╖ управи на ╕м’я Коваля ╤вана Пилиповича, уродженця м. Скалат, мешканця Тернополя. У протокол╕ про затримання було зазначено: «Коваль Иван Филиппович подозревается в принадлежности к контрреволюционной националистической организации ОУН, его задержать и заключить в тюрьму на 48 часов». 48-годинне затримання перетворилося на 4-р╕чне сл╕дство ╕ знадобилося б╕льше 230 допит╕в, очних ставок, переслуховування к╕лькох десятк╕в св╕дк╕в, щоб каральн╕ органи розта╓мничили цього чолов╕ка. Розта╓мничили – ╕ запроторили за тюремн╕ мури на 25 рок╕в, як виявилося, назавжди. Постать Кирила ╤вановича Осьмака (1890-1960 рр.) – Президента Укра╖нсько╖ Головно╖ Визвольно╖ Ради (а це був саме в╕н) – тривалий час не була в╕дома не лише широкому загалов╕, але й тим, хто був учасником нац╕онально-визвольно╖ боротьби п╕д час Друго╖ св╕тово╖ в╕йни. Обраний на Президента УГВР 15 липня 1944 року, коротше н╕ж за 2 м╕сяц╕ був заарештований.
То хто ж в╕н був ╕ який житт╓вий шлях прив╕в його на цю пол╕тичну вершину? Невже насправд╕ творчий дух Т. Шевченка такий патр╕отично-сильний, що й у казематах допомага╓ укра╖нським в’язням? Уривок ╕з роману-спов╕д╕ «Запов╕даю тоб╕ Укра╖ну» в╕д ╕мен╕ героя, який у Володимирському централ╕ розм╕ркову╓ про Кобзаря, й пропону╓ться читачам.

КИРИЛО ОСЬМАК: НАОДИНЦ╤ З «КОБЗАРЕМ»

╤з спомин╕в сестри К. Осьмака Ганни: «П╕д впливом укра╖нського театру Саксаганського за участ╕ великих корифе╖в укра╖нсько╖ сцени (Садовського, Заньковецько╖, Кропивницького, брат╕в Тоб╕левич╕в), а також тих студентських демонстрац╕й, як╕ в╕дбувалися в Ки╓в╕, Москв╕ та ╕нших м╕стах, формувався св╕тогляд брата. Уже його тягло до тюремних мур╕в, уже в╕н, спостер╕гаючи, знав, у як╕ години ноч╕ перевозять в’язн╕в ╕з тюрми до арештантсько╖ роти. Звук кайдан╕в залишав болючий сл╕д в його юному серц╕. В╕н тод╕ вже переживав трагед╕ю життя великого укра╖нського поета Тараса Шевченка».
М╕ж датою св╕тлою ╕ датою чорною — таке неповторне, таке многотрудне життя, про яке б╕льш╕сть ╕ не п╕дозрю╓, не зна╓. ╤ залиша╓ться в╕чн╕сть – про це я не раз думав у камер╕ Володимирського централу. Тараса Шевченка упродовж стол╕ть з кимось пор╕внювали, намагаючись долучитися до його слави та громадянсько╖ м╕с╕╖ поета (тут ╕ Пушк╕н, Некрасов, Кольцов та ╕нш╕). Однак за духом житт╓д╕яльност╕ ╕ смислу буття задля народу я намагався також наблизитися до його житт╓вих ╕деал╕в, принцип╕в буття.
Однозначно, за силою патр╕отично╖ поез╕╖ найвище сто╖ть Кобзар, це, до реч╕, справедливо в╕дзначав Анатол╕й Луначарський, який — а я процитую цю думку по пам’ят╕ — сказав, що Тараса Шевченка можна ставити поруч з поетами-нац╕онал╕стами, але жоден з них, нав╕ть великий з великих — М╕цкевич, не виявляв сво╓╖ любов╕ до В╕тчизни в так╕й зворушлив╕й форм╕, з такою майже шаленою силою.
У мо╓ життя Тарас Шевченко ув╕йшов у студентськ╕ роки, п╕д час навчання в Московському с╕льськогосподарському ╕нститут╕. Як любитель театру, я став активним членом музично-драматичного гуртка «Кобзар» — осередку укра╖нства. Згадую творче обговорення м╕ж укра╖нцями поетових п’╓с, яке проходило, як водиться серед молодих творчих особистостей, у гарячих дискус╕ях.
Тарас Шевченко знав багато гумористичних народних п╕сень до танц╕в, що виконувалися переважно на вес╕лл╕, ╕ наводив ╖х у сво╖х творах: у «Тарасов╕й ноч╕» — «Нехай буде отакечки», в «Гайдамаках» — «Була соб╕ Гандзя», «Перед паном Хведором», «Ой, гоп, таки так», «Якби таки або так, або сяк», «Од села до села», «Не дивуйтеся, д╕вчата», «Отак чини, як я чиню», «На город╕ пастернак, пастернак», «Ой, гоп, гопака», «Як була я молодою преподобницею», «Заганяйте квочку в бочку», «Ой, сип сир╕вець», «Ой, сип воду, воду», «А м╕й батько орандар», «Ой, гоп по вечер╕» (згаду╓ться «Загр╕бай, мамо, жар, жар»), у «Мар’ян╕-черниц╕» — «Ой, гоп, не пила», у «Назар╕ Стодол╕» — «Гой, гоя, гоя! Що зо мною, що я?», «Через гору п╕ду, скриюсь за горою», «Тра-ла-ла, тра-ла-ла, на базар╕ була». Вс╕ ц╕ п╕сн╕, безперечно, ╓ народними, деяк╕ з них в ╕нших вар╕антах опубл╕кован╕ п╕зн╕ше. У Шевченка окрем╕ з них зазнали авторсько╖ обробки.
Я також знався на укра╖нськ╕й п╕сн╕, сам сп╕вав на р╕зних урочистостях, але, звичайно, б╕льше схилявся до Шевченкових твор╕в патр╕отичного характеру. Скаж╕мо, у повчальному посланн╕ «╤ мертвим, ╕ живим...» Кобзар застер╕га╓ тих, хто зр╕кся свого народу, його ╕стор╕╖, культури, мови, кого чека╓ зневага ╕ осуд:
 Бо хто мат╕р забува╓,
 Того бог кара╓,
 Того д╕ти цураються,
 В хату не пускають,
 Чуж╕ люди проганяють.
Далеко не вс╕ д╕яч╕ культури того часу, як Т. Шевченко, на мо╓ переконання, мали таке ч╕тке уявлення про багатомовн╕сть Рос╕йсько╖ ╕мпер╕╖, ╕ так не клопоталися, як в╕н, за створення умов для просв╕тительства укра╖нського народу. Як в╕домо, сл╕дство не довело членства Шевченка в Кирило-Мефод╕╖вському братств╕. Але велич його поез╕╖, бажання зробити укра╖нський народ щасливим ╕ незалежним, неймов╕рне захоплення «широкоплинним Дн╕пром та золотоверхим Ки╓вом» вражають.
Я знав б╕ограф╕ю Кобзаря, як ╕ про те, що у мистецьк╕й творчост╕ Шевченка ки╖вську тематику започатковано дуже рано. За св╕дченням сучасника, земляка Феофана Гавриловича Лебединцева, п╕дл╕ток Тарас, будучи слугою ╕ погоничем у с╕льського священика Григор╕я Кошиця, ╖здив не лише до Богуслава чи в ближн╕ м╕стечка та села, ай до самого Ки╓ва. П╕сля повернення ╕з золотоверхого хлопець у в╕льн╕ години захоплено малював вуглиною на комор╕ й стайн╕ п╕вн╕в, людей, церкву ╕ нав╕ть ки╖вську дзв╕ницю.
П╕сля довго╖ розлуки з Укра╖ною Тарас Григорович при╖хав до Ки╓ва у червн╕ 1843 року. М╕сто перебудовувалося ╕ нагадувало ру╖ну, саме тод╕ активно споруджувалася Нова Печерська фортеця, яка мала виняткове оборонне значення для Рос╕йсько╖ ╕мпер╕╖. Буд╕вництво призвело до знищення кращо╖ ╕сторично╖ частини Печерська. Генерал-губернатор Дмитро Гаврилович Б╕б╕ков б╕льше дбав про власну кар’╓ру та збагачення, н╕ж про збереження ╕сторичних й арх╕тектурних пам’яток стародавнього м╕ста.
«Три л╕та» — зб╕рка твор╕в Тараса Шевченка, за яку йому судилося в╕дбувати солдатчину впродовж десяти рок╕в. Л╕то перше пер╕оду «трьох л╕т» розпочалося в Ки╓в╕ у червн╕ 1843-го. Переважно вл╕тку того року створено 14 малюнк╕в ╕ начерк╕в у Ки╓в╕, Вишгород╕ та Межиг╕р’╖. Наступного року за двома альбомними замальовками було виконано офорти «У Ки╓в╕» та «Видубицький монастир».
╤з листа до Натал╕, доньки: «В╕докремити, доню, ки╖вськ╕ гори, кра╓види ╕ Дн╕про в╕д Ки╓ва — неможливо. Все це зробило наш Ки╖в найкращим м╕стом у св╕т╕, близьким ╕ найдорожчим для нас. Але не сл╕д тужити, коли не вдасться побувати у Ки╓в╕ цього року.
…Кохана доню! Впродовж життя я читав «Кобзаря» багато раз╕в. То ╓ найб╕льша книга нашо╖ нац╕╖, що ╖╖ створив велетень духу укра╖нсько╖ нац╕╖… Я був би щасливий, коли б я мав змогу разом з тобою читати ту велику книгу. Шевченко, який неодноразово бував у Ки╓в╕, надзвичайно глибоко в╕дчув ╕ в╕добразив у сво╖х в╕ршах почуття ╕ життя окремих людей, ╖хн╓ прагнення до справедливост╕ та ╖хню боротьбу за велик╕ людськ╕ ╕деали. Надзвичайно яскраво передав Шевченко трагед╕ю ж╕ноцтва ╕ велику боротьбу укра╖нсько╖ нац╕╖ за волю ╕ долю Укра╖ни. Тв╕й татко».
Я дуже зрад╕в, коли д╕став Наталиного листа 21 жовтня 1954 року. Ця в╕сточка була вельми ц╕кавого зм╕сту та патр╕отичного духу – я пишався, що Наталя долучалася до нац╕ональних святинь, намагалася ув╕брати найкраще ╕з укра╖нського, нац╕онального. Я т╕шився в╕д того, що д╕вчинка побувала на могил╕ Т. Шевченка, в Канев╕, бачила Чернечу гору й дивилася з не╖ на л╕вий берег Дн╕пра.
Чернеча (Шевченкова) гора коло Канева. Колись була без╕менною ╕ н╕чим не р╕знилася в╕д навколишн╕х г╕р. Х╕ба що берегла спогад про останню в╕дчайдушну спробу гордих русич╕в в╕дстояти р╕дне м╕сто перед страшною татарською навалою. У боротьб╕ з ворогом поклали сво╖ голови вс╕ мужн╕ захисники Канева. Тод╕, за легендою, проти завойовник╕в п╕днялися ж╕нки, яких повела за собою кан╕вська д╕вчина Меланка. На смерть стояли геро╖н╕ п╕д ц╕╓ю красунеюгорою, б╕ля гом╕нкого потоку, що омива╓ ╖╖ з заходу. ╤ вс╕ вони полягли, закривавивши пот╕к власною кров’ю. Останньою впала Меланка, не випустивши з рук меча. Саме тому вв╕йшов в ╕стор╕ю той пот╕к як Меланчин. З давн╕х-давен приваблювали ц╕ чар╕вн╕ м╕сця монах╕в, як╕ самотужки копали соб╕ тут кел╕╖. П╕зн╕ше знаходили тут притулок та душевний спок╕й стар╕ запорозьк╕ козаки. Часто нав╕дувалися на гору ченц╕ в чорних рясах. В╕д них ╕ отримала свою назву гора, стала Чернечою. Б╕ля ╖╖ п╕дошви розкинулося с╕льце Монастирок. За народними переказами та св╕дченнями вченого-енциклопедиста Михайла Максимовича, донесеними до нащадк╕в Григор╕╓м Честах╕вським: «Цей монастирьок пам’ятний тим, що в ньому на Тарасов╕й гор╕ похован╕ три козач╕ гетьмани ╤ван П╕дкова, К╕шка ╕ Шах. Максимович розказував оце ╕ показував шлях, де везли убитого ╤вана П╕дкову; по тому самому шляхов╕ везли й Тараса до його тихого дому». Арх╕вн╕ документи нещодавно в╕дкрили ще й ╕ншу назву Чернечо╖ гори — Старий клад. На Чернечу та ╕нш╕ кан╕вськ╕ гори зачаровано дивився Шевченко, коли плив ул╕тку 1859 р. вниз по Дн╕пру на великому човн╕, так званому дуб╕, до Прохор╕вки, на хут╕р Михайлову гору, «до бувшого професора ╕ ректора ун╕верситету св. Володимира» свого щирого приятеля Михайла Максимовича. Захоплений божественним кра╓видом, великий митець зупинився на л╕вому берез╕ Дн╕пра, якраз проти Чернечо╖ гори, ╕ заф╕ксував побачену дивовижну картину у малюнку «Коло Канева».
Вперше я в╕дв╕дав могилу Тараса Шевченка вл╕тку 1911 року – це була незабутня подорож за дуже ц╕кавих, чар╕вних обставин ╕ враження й переживання в╕д не╖ збереглися на все життя. Ск╕льки я чекав то╖ мит╕, коли п╕дн╕муся на святе м╕сце для кожного укра╖нця, де поховано духовного Пророка – Тараса Григоровича Шевченка. Ск╕льки раз╕в я читав про останн╕й шлях Кобзаря до того м╕сця, зв╕дки «видно ╕ Дн╕про, ╕ круч╕».
До Канева труну ╕з т╕лом Кобзаря везли на пароплав╕. А вже там не ризикнули вирушати до Успенсько╖ церкви Канева найкоротшим шляхом — Дн╕пром — раптом човен перевернеться? Й одинадцять верст земляки бережно несли труну на руках до собору. А вже до м╕сця поховання козацький в╕з ╕з труною котили, запр╕гшись, чолов╕ки, хлопц╕. Д╕вчата ж посипали дорогу ялинковими г╕лками. Перепоховання Т. Г. Шевченка в╕дбулося 22 травня 1861 року. Я про╖хав ╕ пройшов цей шлях аж до могили Шевченка, в╕чний ╕ ╓диний для кожного укра╖нця. Це – наша дорога до храму.
╤з допов╕дно╖ начальника кан╕всько╖ пол╕ц╕╖ ки╖вському генерал-губернатору: «Поховання в╕дбувалося за присутност╕ близько 2000 людей. У пропов╕д╕, яку говорив прото╕╓рей Мацкевич, переб╕льшено виставлен╕ заслуги Шевченка як людини, що намагалась сво╖м високим розумом розлити св╕тло ╕стини у тепер╕шньому кра╖, у промовлених же студентами й ╕ншими супров╕дними особами словах зазначено, що Шевченко був батьком Малорос╕╖ та Укра╖ни, що слава його не згасне ╕ що у твор╕ннях ╓ зародок майбутньо╖ велич╕ кра╖ни, ним осп╕вано╖».
В╕дразу ж п╕сля поховання Чернеча гора з могилою Шевченка стала називатися Шевченковою. Щонед╕л╕ ╕ у святков╕ дн╕ сюди сходився народ. Ходили чутки, що у могил╕ закопан╕ «списки на землю» для вс╕х селян. Найчаст╕ше люди говорили: «Наш Тарас не помер, а т╕льки прикинувся мертвим».
Як мен╕ хот╕лося при зустр╕ч╕ з д╕тьми сказати, що Тарас Шевченко – це багатство житт╓здатного духу, ╕ нездоланний дух творчого багатства. Тому ген╕й Великого Кобзаря не може не впливати на все наше розма╖те життя, нав╕ть зараз, коли тебе пересл╕дують за в╕льнодумство, бажання добитися незалежност╕ укра╖нського народу. В╕н вплива╓ на людськ╕ ╕ сусп╕льн╕ ╕деали нашого тривожного ╕ непевного часу. Дух Шевченкового слова ми чу╓мо ╕ сприйма╓мо, як поклик до правди, мужност╕, в╕двертост╕ ╕ в╕дкритост╕. Тобто до д╕╖, до встановлення соц╕ально╖ справедливост╕.
Достеменно вивчивши творч╕сть Кобзаря, я переконався, що Шевченко наш. ╤ Шевченко всенародний. Всесв╕тн╕й. Тож треба нин╕, як н╕коли, високо нести його зоряне ╕м’я, запов╕даючи д╕тям ╕ д╕тям д╕тей наших. Щоб ус╕╓ю душею, в╕рою ╕ правдою кожен м╕г сказати подумки чи вголос: «Шевченко – це назавжди!»
╤з листа до Натал╕, доньки: «Можна пригадати висл╕в «великих сл╕в — велика сила» — з поеми Т. Шевченка «╤ мертвим, ╕ живим»… У цьому травн╕ я ще раз перечитав «Кобзаря» (брав з книгозб╕рн╕). Кожен в╕рш у «Кобзар╕», то ╓ глибока поема нац╕╖. Шевченко завжди кличе до боротьби за правду. В╕н дав загальний клич «Бор╕теся — поборете» (в╕рш «Кавказ»). Чи багато ти читала з «Кобзаря»? Донечко! Прочитай уважно ц╕ рядочки. Пот╕м ще раз колись прочита╓ш. Збережи листа на спогад про батьков╕ думи про тво╓ виховання, осв╕ту та працю. Бажаю, моя люба, щасливого, розумного та рад╕сного життя.
Ц╕лую тебе м╕цно. Увесь тв╕й татусь».
Я радий, що народився укра╖нцем ╕ горджуся, що такий народ дав св╕тов╕ такого титана, як Тарас Шевченко…

В╕ктор ЖАДЬКО,
письменник

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #10 за 09.03.2012 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=10021

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков