Версiя для друку Обговорити в форумi

Джерела

Минула вже 141-а річниця з дня народження Лесі Українки, і хотілося б вкотре вінок її слави прикрасити квітами з Балаклавського узбережжя та відшукати в бухті Символів її мрії і творче натхнення. У своїх розвідках багато сказали про Лесю поети і літературознавці, але мало хто з критиків детально досліджував балаклавські сторінки її життя, відчув і доніс до шанувальників стан душі високоосвіченої, оптимістичної і енергійної натури, в якій народжувалась неперевершена поезія.
Слово, моя ти єдиная зброє,
Ми не повинні загинуть обоє!
Може, в руках невідомих братів
Станеш ти кращим мечем на катів!..
Документальні джерела стверджують, що життя Лесі було обмежене лікарями через тяжку хворобу і перенесені хірургічні операції. Вона вкрай потребувала постійного лікування. Молода жінка завітала на грязьовий курорт у Саках, де так багато дізналася про Севастополь. Вона подорожує сюди 29 серпня 1890 року, ексклюзивно знайомиться з флотським містом, відвідує пам’ятки Кримської війни, любується величчю флоту. Для неї було важкувато мандрувати нагірними вулицями, та все ж місто їй сподобалось і через кілька днів Леся Українка з Євпаторії пароплавом відбуває до Севастополя і влаштовується в готелі «Ветцель» ...Під час подорожі пароплавом вона написала вірш: «Грай, моя пісне!..»
За час огляду визначних севастопольських пам’яток одним із неперевершених природних куточків стала бухта Символів та порт Лістрігонів, про який згадував великий Гомер. Тут у душі поетеси воскресла давня міфологія... У березні 1907-го вона приїхала до Севастополя лікуватися в Балаклаві разом із Климентом Квіткою, але через холодні весняні вітри і пораду місцевого лікаря змушена була поїхати до Ялти, а потім повернутися до Києва. Як драматург вона в той час довершувала свій дуже вдалий задум, цікаву поему «Кассандра». Не без впливу балаклавських та ялтинських пейзажів драму було довершено з тими міфічними картинами, які побутують у легендах балаклавських греків і таврів. Лесю не могли не вразити руїни Генуезької фортеці Чембало і місцевий міф, пов’язаний з Іфігенією. Знайомі їх відображення зустрічаємо в епілозі драми «Кассандра»:
А нащо ти про се забув тоді,
Як віддавав свою дочку на жертву
Розгніваній богині? Ти забув,
Хто мати Іфігенії, хто батько.
Леся використовує специфічні прийоми оживлення міфів. Цей складний і незнаний ще в літературі жанр вона підкорює першою і вкладає в нього новітній зміст. Для дійових осіб драми земна любов вища за небесну, але відчувається їхня духовна несвобода. Особливо це хвилює Кассандру-провісницю, яка передбачає небезпеку, але ніхто їй не вірить. На мою думку, Леся вустами Кассандри через міфічні образи пророчила тернистий шлях української революційної інтелігенції двадцятих років.
25 липня 1907 р. Климент Квітка і Леся Українка обвінчалися у київській Вознесенській церкві. Климент був молодший Лесі на 9 років, але обожнював її. Поетеса у листі своїм рідним пише: «Діло закінчено — ми обвінчалися. Знайшли такого священика, який сам порадив коротший спосіб без оголошення. Ми не запрошували нікого, крім свідків. Сподіваюся, хоч тепер будемо мати спокій від людей, все добре, ніхто нас нічим не мучить, і ми збираємося до Криму».
Краса балаклавських природних скелястих берегів і морських пейзажів безперечно притягувала Лесю, а потім сприяла її творчому злету. Леся Українка знову приїхала до Балаклави з чоловіком, але цього разу на довший час. Її чоловіка Климента Васильовича Квітку було призначено службовцем Балаклавського суду. В тридцятисемирічному віці Леся знову на мальовничому узбережжі, вона захоплена його красою. Оселилося подружжя біля самого гирла бухти на скелястій Новій набережній (нині — Набережна Назукіна, 34) у флігелі дачі севастопольської актриси Соколової.
Перший лист Лесі до матері датований 28 серпня 1907 року: «Ми з Кльонею почуваємось... немов на дощечці серед океану, — так самотньо і безпорадно...»
Наступного дня письменниця написала матері: «Поки ще маємось ми добре, тільки все спимо після подорожніх та перед- і післявиїзних клопотів. Хату та утримання маємо добрі, то є шанси, що добре і хутко поправимось».
Тут у Балаклаві молоде подружжя отримує звістку про те, що Климент Квітка одержав посаду старшого кандидата Сімферопольського окружного суду.
А вже невдовзі мати отримала і такого листа: «...надзвичайно чисте повітря нашого теперішнього мешкання, ...різко замітно зменшився кашель, як тільки ми спровадились на сю дачу. Тут хоч і не дуже тепло, зате пороху зовсім нема і нема тої тісноти, що робить центр Балаклави таким загидженим і противним».
Про своє балаклавське життя Леся Українка написала Борису Грінченку: «...коли не їм виноград, то пишу, — оце і все «поробляння»... Над чим працювала тоді поетеса?
На той час вона уже мала визнання в багатьох літературних колах своїми неперевершеними драматичними творами, статтями до журналів, публікаціями, поезіями, піснями. В Балаклаві вона зустріла 72-річного кобзаря Гната Гончаренка, що переїхав з Харківщини до сина — робітника севастопольської залізниці. Леся дуже любила українські народні пісні. Знала вона їх безліч. І, виймаючи їх з дорогоцінної скриньки пам’яті, дарувала той чи інший мотив своєму коханому. Вона заглибилась у красу народного фольклору, почала творити. Прикладом яскравої творчості в Балаклаві є її вірш «За горою блискавиці», написаний 12 вересня 1907 року.
За горою блискавиці,
А в долині нашій темно.
У затоці чорні води
Плещуться таємно.
Враження від ігрищ стихії не могли не подіяти на уяву поетеси, що народила екзотичні провісні рядки, за якими постає видовище борні: «бистрі очі» блискавиці проникають в чорну хвилю «срібними мечами». Наступ світла на темряву, заклик до високого просвітлення і глибокого оновлення — такі прагнення передової української інтелігенції того часу. Головний сюжет твору – прозріння людства.
Аж тоді на світло світлом
Відповість оця затока.
В алегоричних образах вірша присутня думка про те, що не можна губити віру в ту бурю, яка запалить небо і змете чорний морок.
У вересні Леся Українка багато читає і намагається завершити великі твори, розпочаті раніше. Вона плідно працює і над драматичною поемою «У пущі», порушує важливі проблеми мистецтва. Герой драми Річард Айрон, у минулому талановитий скульптор, мріє у новітньому світі утвердити свій талант, але потрапляє у середовище, яке поетеса влучно позначила метафорою «у пущі». Річард втрачає свій природний хист, бо не може творити тільки для самого себе. Громада його не розуміє, бо її члени не доросли до високого мистецтва. На мою думку, Леся Українка порушує актуальні питання байдужості й ігнорування спільнотою мистецтва, яке, на жаль, притаманне і нашому часові. Цим хворіють бездуховні урядовці та жадібні олігархи – власники життєвих благ. На рівень культури спільноти жоден митець не може вплинути без колективного розуміння краси мистецтва і потреби духовного зростання. А ще Леся Українка змальовує внутрішній стан Річарда, який не може реалізуватись, а його ровесники користуються тільки геніальними зразками попередників. Цій драмі чи не найбільше віддавала часу поетеса над балаклавською затокою, про що повідомляє у листі до матері: «...взялася до неї (драми) дуже ретельно, бо щось мені чується, що як не скінчу тепер, то так вона вже й залишиться, а мені її шкода...»
У Балаклаві, неподалік від руїн генуезьких башт, вона працювала над поемою «Руфін і Прісцілла», розвінчуючи теорію і практику християнства – релігії смирення, непримиренної до поступу. Вона працювала і над драматичним етюдом «Йоганна, жінка Хусова». Я вчитувався в її рядки, прагнучи відшукати в них мальовничий вид мису Айя або ж події, пов’язані з вежами Генуезької фортеці, і відчував витання духу тих древностей. Дослідники творчості Лесі Українки вважають, що вона закінчила цю поему в Балаклаві. Але усе відбувалося в перервах між загостреннями хвороби. Недуга знесилювала її тіло і як тільки відпускала, вона була знову енергійна, весела і пристрасна до роботи. Тож існують усі підстави детальніше досліджувати балаклавський період у житті Лесі Українки!
Головний корпус і великий флігель дачі актриси Соколової, дотепер овіяний творчістю Лесі Українки, нині відтворений у всій його красі і дуже гарно вписується у прибережний краєвид. Крім його реконструкції, відновлені і облагороджені фасади старовинних особняків і будівель 60-х років, які складають єдиний архітектурний ансамбль. Проведена також реконструкція набережної та встановлені плавучі причали. Безперечно, усі чекають на відкриття меморіальної дошки та творчої світлиці поетеси у флігелі будинку.
На площі біля Балаклавської набережної постав у білому мармурі Лесин силует і усі вітають мужню, талановиту поетесу, яка довершує свою вічну пісню вітрил бухти Символів.

Володимир ПРОЦЕНКО,
член Національної спілки письменників України,
заслужений діяч мистецтв України
м. Севастополь

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #10 за 09.03.2012 > Тема "Українці мої..."