Версiя для друку Обговорити в форумi

Слово — зброя!

ДИПТИХ ПРО ВКРАДЕНЕ СЛОВО
І
Коли забиратимуть слово
за зайвих сто грам ковбаси, —
ти віддаси?
Якби забирали корову,
ти б з вилами став —
не віддав...
А мова, а слово —
полова...
Яка там різниця?
Було б що поїсти й напиться,
ну, який з нього крам?
Віддам!..
2
На тебе відкрили лови —
у тебе украли мову,
у тебе забрали слово,
яке прийшло тобі з крові,
те, що дала тобі мати,
щоб вірити, жити, кохати...
Тепер ти не зможеш вірить —
цей світ стане чорним і сірим.
У тебе слово забрали,
щоб сонця тобі забракло...
Від тебе закрили небо —
сліпим висоти вже не треба!
У тебе забрали світло —
тепер жебракуй по світу!
А завтра вкрадуть повітря —
невже ти й цього не помітиш?..
А той, хто тебе обікрав,
він знав, що без мови ти — раб!
*   *   *
Як було добре на війні:
тут — ми, там — вороги...
І поле бою...
Ми сидимо в окопчику тіснім,
закрить готові один одного собою.
Ось наша рота кинулась вперед, —
нам треба взять оту висотку чорну.
Ми падаєм, повзем, встаєм,
таки берем...
І генерал вручає мені орден...
Сьогодні ж, Боже, не збагну —
(навіть в боях
так не бувало страшно!) —
всі об’явили один одному війну,
скрізь окупанти, і не видно наших.
Онук, як тать, підкрався до стола,
краде мій орден на продажу.
Щоб в хаті пляшка оковитої була,
продасть і Батьківщину нашу.
Не можна плакать — от біда!
Бо я — солдат, терпіти мушу.
Не орден, а мене несе продать, —
за срібники закласти душу.
Чому тоді не згинув ти? —
себе питаю й сили вражі...
Встаю, іду — до тої висоти,
Де — наші!
*   *   *
Новий прийшов месійка і герой,
Щоб научить нас, свинопасів,
жити...
Що треба нам любить,
як треба сіять жито,
Усе і всіх поставить під контроль.
І кинулась до ніг вельможна рать,
Ті, хто учора інших славив...
Переметнулись вмить,
хорти лукаві,
За крісло можуть всіх і все продать!
Й продажні ЗМІї заволали теж, —
Яке ж то щастя людям привалило!
І лізуть вже вилизувать без мила,
І возвеличувать без міри і без меж!
А людям тут нема чого ловить,
Отак, тримають у кишенях дулі
вчорашнім й нинішнім...
Набивши гулі,
Не вірять ні колишнім, ні новим.
Вони вже навчені,
що влада — для людей,
Які накралися, крадуть
і будуть красти...
Тому надіються на себе — й баста!
Працюють тяжко...
І ніхто чудес не жде...
Та ви, нові месійки, не спішіть
Над нами святкувати перемогу.
Ми — українці, ми живі ще,
слава Богу!
Й ростуть мечі у кожного в душі...

ЙДЕМО!

Впади і плазуй на колінах —
грім вдарить у когось, не в тебе...
А стоятимеш, то загинеш —
навіщо воно тобі треба?
Будь, як усі. Схиляйсь
перед вищим,
Передусім, що згори...
Поглянь лиш — таких більшість,
а встанеш — згориш!
Думаєш, правду освітиш
І виграєш зі злом війну?!
Тебе кинуть в болото тліти,
За наказом іще й проклянуть!
Та дивляться в душу очі
Моїх предків, батьків і дітей...
Плазувати не вмію, не хочу!
Я встаю, я іду!..
Ви йдете?!

Леонід ДАЦЕНКО
м. Черкаси

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #7 за 17.02.2012 > Тема "Душі криниця"