Версiя для друку Обговорити в форумi

В гостях у «Світлиці»

Василь Миколайович Cергєєв за фахом — не лікар. Закінчив він професійно-технічне училище в м. Салават нинішнього Башкортостану і став майстром на всі руки: токарем, слюсарем, електриком, але, звичайно ж, не медичним працівником.
Втім його рід здавна був пов’язаний з природою: батько працював лісником, а дідусь, Семен Михайлович, розумівся на травах — і людям допомагав, і своєму внукові, який у нього, власне, виховувався, прищепив інтерес до зеленого світу. А ще цьому посприяло їхнє рідне село Бугульчан, що розташовувалося на живописній місцевості і було оточене горами, насправді, як квітка у чаші (приблизно так з башкирської перекладається його назва).
Але подальшу долю Василя визначила хвороба, яка з дитинства супроводжувала його до зрілого віку, — остеомієліт. Її міжсезонні загострення ставали дедалі нестерпнішими. Зрештою, втікаючи від неї, і опинився Василь Миколайович у Саках, бо чув про чудодійні сакські грязі. Навіть оселився якомога ближче до них — у гуртожитку, працюючи в котельній.
Та грязі не допомагали, як не допоміг і чарівник із м. Кургана професор Ілізаров, як не вирішили його проблем і тодішній міністр охорони здоров’я Чазов та інші відомі на увесь Радянський Союз люди. Єдиний досвід, котрий на сьогодні вважає Василь Миколайович позитивним, це те, що в міністерстві він дізнався: впоратися із хворобою лікарі все одно не зможуть.
А на той час підступав відчай, і сорокарічний чоловік пішов радитися до свого сакського лікаря, чи не краще одразу лягти під ніж і позбутися джерела інфекції, тобто хворої ноги. Та лікар порекомендував все ж таки не втрачати надії на одужання. А для Василя Миколайовича стало зрозуміло — тепер він може надіятися тільки на себе і Бога. І тоді чоловік згадав про своє село, про дідуся-травника, а невдовзі відбулася «зустріч», яку він вважає для себе знаковою. Його увагу привернуло дерево, глибокі ушкодження на стовбурі якого частково були вже затягнуті молодою корою. «Якщо дерево може залікувати власні рани, то чи не допоможе воно і мені?»  — замислився хворий.
Ось так він і став травником, фахівцем з нетрадиційної, народної медицини. Але не одразу, бо потрібне було знання вже існуючих методик. Особливо його зацікавила тибетська медицина Жуд-Ші. Але ретельно вивчав і гомеопатію, всю доступну на той час літературу, пов’язану з фітотерапією. Зрештою, в його уявленні народилася фітокомпозиція з додаванням інших природних матеріалів. Як розповідає Василь Миколайович, готуючи свою першу спиртову настоянку, він діяв дещо підсвідомо — додавав то той, то інший компонент, навіть не запам’ятовуючи, в яких пропорціях, бо не знав, чи буде ще колись її готувати. Натирав нею хворе місце півтора року, попереджаючи звичайні періоди загострення. І хвороба вщухла. А коли зробив рентгенівський знімок, жодної патології виявлено на ньому не було. З двома знімками, зробленими до і після лікування, пішов до редакції сакської газети, бо не знав, де і з ким поділитися почуттями, що його переповнювали.
А на той час в установі, де працював, було оголошено скорочення. І хоча воно Василю Миколайовичу як класному фахівцю не загрожувало, він виступив на зборах, виклавши свою альтернативну позицію з цього приводу. То був 1991 рік, коли соціалізм уже не був соціалізмом, а про капіталістичне майбутнє, яке називали езоповою мовою — ринковою економікою, ще мало хто здогадувався. Зародки нових свобод переплелися з розгнузданою сваволею чиновників, і Василя Сергєєва скоротили першим. Звернувшись до редакції газети «Правда», яка переслала його листа до сакської прокуратури, токар домігся-таки справедливості. Але не надовго. Адміністрація зробила все, аби його позбутися.
Тепер у Саках Василя Миколайовича ніщо більше не тримало і, виготовивши порцію своєї настоянки, яка пізніше одержала назву «Бальзам Сергєєва. Бугульчан», її винахідник вирушив на батьківщину, до матусі. Там розповів про свій досвід лікування (а це вже був не тільки остеомієліт, але й ниркова патологія) в місцевій газеті і почав практикувати як народний цілитель. То був час, коли суспільство, розчароване в офіційній медицині, мало великий попит на інший досвід і коли поряд зі здібними людьми з’явилося чимало шарлатанів.
Наскільки ефективним був новостворений бальзам, причому при лікуванні великої кількості різноманітних хвороб, визначити важко, тому що ні рентгенівських знімків, ні свідчень хворих, які врятувалися від раку в четвертій стадії, у нас немає. Але популярність його дедалі зростала, і наступного року травник приїхав до матері вже на власній машині, хоча вартість лікування була поміркованою. У всякому разі, Василь Миколайович стверджує, що бальзам виявився чудодійним і якби його взяла на озброєння офіційна медицина, «фармацевтичні заводи стали б непотрібними».
 Втім, не можна сказати, щоб офіційна медицина зовсім ним не зацікавилася. На сьогодні бальзам сертифіковано як біологічно активну добавку. А з одним із промовистих документів, що є у винахідника, я мала змогу ознайомитися. Це сертифікат про клінічні випробування оздоровчої методики Василя Миколайовича. Експеримент відбувався у Санкт-Петербурзі, в клініці, де певна кількість пацієнтів вживала «Бальзам Сергєєва» впродовж 15 днів. Це були хворі на серцево-судинні, шлунково-кишкові хвороби, остеомієліт та лейкемію, які мають проблеми зі здоров’ям терміном від одного місяця до десяти років.
Висновки акредитаційно-сертифікаційної комісії такі: «Настоянка «Бугульчан» разом з корекцією харчування спричинили  поліпшення самопочуття усіх хворих. Методика дає стійкий оздоровчий ефект, потребує вивчення і запровадження».
Ось тобі і токар, звільнений за скороченням штатів! До речі, у Василя Миколайовича величезна кількість сертифікатів про участь у різноманітних конгресах, науково-практичних конференціях та інших заходах як вітчизняних, так і закордонних, здебільшого міжнародного рівня. Він побував у Німеччині, Австрії, Чехословаччині, Америці, інших державах. Має дипломи і медалі, у тому числі Парацельса. Називалися ці зібрання по-різному: «Валеологія і етіологія третього тисячоліття», «Народна медицина в онкології», «Технологія здоров’я людини», «Сучасні проблеми фітотерапії» тощо. Але всі вони мали на меті творчість і пошук та їхнє узагальнення. А ті, хто їх організовував, запрошуючи до участі Василя Сергєєва, визнавали його одним із тих, результати чийого творчого пошуку гідні на увагу. Одержав він запрошення і на цей рік — до Австрії. А ось пояснити універсальний механізм дії свого бальзаму йому складно, хоча вже має свідоцтво про закінчення курсу фітотерапії медичного інституту УАНМ. Напрошується висновок, що бальзам дивним чином стимулює захисні сили організму, даючи непоганий результат.
Особисто я — скептик, мені легше не вірити, ніж помилятися, але ж Василь Миколайович сьогодні зовсім не жадає реклами і нікого лікувати не збирається. Він — просто гість редакції, а ми завжди гостям раді, особливо таким незвичайним, у своєму роді — унікальним.

Тамара СОЛОВЕЙ

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #6 за 10.02.2012 > Тема "З потоку життя"