Версiя для друку Обговорити в форумi

21 січня у ВМС ЗС України урочисто відзначили знаменну історичну подію – 20-річчя складання присяги на вірність Україні та українському народу 17-ою бригадою кораблів охорони водного району, яка дислокувалася в Донузлавському гарнізоні Чорноморського флоту колишнього СРСР.
З цього приводу у Севастополі відбувся урочистий мітинг з покладанням квітів до підніжжя пам’ятника гетьману Сагайдачному. До зібрання звернувся командувач ВМС ЗС України 2006-2010 років Ігор Тенюх:
— Шановні адмірали, шановні офіцери, сьогодні біля цього історичного пам’ятника великому державному діячеві, гетьману, флотоводцю Петру Сагайдачному ми святкуємо непересічну історичну подію. 20 років тому особовий склад патріотично налаштованої 17-ої бригади та частина Кримської військово-морської бази, в надзвичайно складних умовах, прийняли важливе історичне рішення: служити Україні, служити українському народу. В той час, коли розмови про створення Військово-Морського флоту, а пізніше Військово-Морських Сил України, велися лише у кабінетах, особовий склад цієї бригади своїм вольовим вчинком створив підстави для рішення керівництва держави про створення ВМС України. Велика пошана Вам і подяка. Це Ваш сміливий громадянський вчинок став поштовхом до створення ВМС ЗС України. Честь Вам і хвала! Слава Україні! Слава Військово-Морським Силам!
Було помітно, що все зібрання з особливою повагою  ставиться до контр-адмірала запасу Юрія Шалита, командира 17-ої бригади, називаючи його головним героєм цієї знаменної події. Тому поділитися спогадами я прошу саме його:

— Напевне, дуже складно приймати такі доленосні рішення?
— Непросто. Ситуація на той час склалася так, що нічого в жоден бік не рухалося. Уважно відслідковуючи тодішні політичні обставини, ми розуміли, що вони, чим далі, тим більше, заходять у глухий кут. Президент Росії Борис Єльцин впевнено заявляв, що ніхто не хоче служити у ВМС України. Києву тоді було не до флоту через величезну кількість  проблем державотворчого характеру. Треба було якось змусити цей процес рухатися вперед.
Через своїх посланців до мене звернувся міністр оборони України генерал-полковник Морозов з проханням допомогти Україні, допомогти Збройним Силам держави, показати, чи справді на Чорноморському флоті хтось має бажання служити Україні. Першим кроком для цього мало стати складання присяги на вірність власній державі.
Своїх особистих поглядів я ніколи не приховував, знав настрої своїх підлеглих, проте вирішувати таке серйозне питання без їхньої участі я не міг. Тому зібрав службові збори й сказав, що мій голос важитиме рівно стільки, скільки голоси кожного з них. За нами родини, за нами діти, тому прийматимемо рішення колегіально. Але якщо хтось буде «проти», чи, скажімо, більшість буде «проти», про ці збори ніхто й ніколи не буде знати. Орієнтуватимемося виключно на результат голосування.
На січень 1992 року планувалося складання присяги молодими матросами на вірність СНД. Ми тоді вирішили, що цей день стане днем складання присяги на вірність Україні і її народові. Це рішення було ухвалено 72 % голосів. Й що цікаво: служити Україні тоді заприсяглися не лише етнічні українці, а й матроси з Прибалтики, Середньої Азії тощо. Пізніше ми поцікавилися природою їхнього вчинку й отримали відповідь: «Ми хотіли підтримати українців».
— Були якісь наслідки такого вчинку?
— Були, й досить серйозні:  рішенням командувача Чорноморського флоту адмірала Ігоря Касатонова мене відсторонили від командування бригадою. Проте всіх зняти одразу вони не могли. Оголити кораблі, штаб – це було практично неможливо. Тому основний удар завдали по мені: приблизно 5 діб я перебував під арештом, біля дверей моєї каюти стояв вартовий. Мене звинуватили у порушенні порядку підпорядкованості. Тобто спочатку я мав довести наміри особового складу до відома командування та взяти дозвіл. Але ж я знав, що це — крах усіх наших намірів і сподівань.
— Ви, напевне, дуже уважно слідкуєте за сьогоднішнім станом ВМС ЗС України. Можете поділитися власними роздумами?
— Пройшло 20 років, не побудовано жодного військового корабля, жодного катера, жодної шлюпки, аби якось підняти рівень нашого флоту. Гірко й сумно.
Того дня в клубі Академії ВМС ЗС України відбулися урочисті збори її особового складу, на яких ветеранів     17-ої бригади від імені командування та Військової ради ВМС ЗС України привітав виконуючий обов’язки командувача віце-адмірал Юрій Ільїн. На цих урочистих зборах ветеранам ВМСУ були вручені знаки Головнокомандувача Збройних Сил – начальника Генерального штабу Збройних Сил «За заслуги перед Збройними Силами України», грамоти та знаки командувача ВМС «За заслуги перед ВМС ЗСУ».
Крім цього, їм були вручені спеціально виготовлені до цього ювілею знаки – «Перша в Україні бригада надводних кораблів. 20 років».
До цієї події військовий журналіст Мирослав Мамчак написав та видав художньо-документальну повість: «Донузлав: на зламі історії флоту».
На зборах виступили колишній командир 17-ої бригади кораблів охорони водного району контр-адмірал запасу Юрій Шалит та командувач ВМС ЗС України  2006-2010 років адмірал запасу Ігор Тенюх.
З нагоди цієї знаменної дати ветеранів ВМС привітав командувач Севастопольського округу Українського козацтва, генерал-полковник козацтва, заслужений юрист України Анатолій Жерновий. Телерадіокомпанія «Бриз» ВМС ЗСУ демонструвала зібранню новостворений документальний фільм про історію українського флоту.
Блискуча концертна програма артистів музичного центру ВМС ЗСУ завершила урочистості.

Лідія СТЕПКО
м. Севастополь

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #4 за 27.01.2012 > Тема "З потоку життя"