Версiя для друку Обговорити в форумi

У літературно-художньому журналі «Дніпро» нещодавно була опублікована добірка віршів наших земляків — кримчан. Пропонуємо вашій увазі деякі з них.

ЯЛТА

Віра КИРИЧЕНКО
 
ОСЕНІ ПЕЧАЛЬ
Як же швидко відлетіло літо,
Щез в тумані журавлиний клин.
На душі чомусь так сумовито
І життя гірчить, немов полин.
А натомість повернулась осінь,
Роздягла усі сади й ліси,
Чорні хмари неба вкрили просинь,
І дощі зайшлися моросить.
Сумно й гірко восени природі,
І туманом застелилась даль,
Лиш гарбуз самотній на городі —
Золота виблискує медаль.

ГРОЗА

Хмари в серце несуть гіркий щем.
Десь далеко в гаю прогриміло,
І в повітрі запахло дощем.
Перші краплі впали несміло.
В небі блискавка б’є, мов батіг,
Навкруги все на мить освітило.
Грім тріскучий у вухах заліг,
Жах проник в мою душу і тіло.
Мить. І злива злива — як з відра.
Заховатись біжу я до хати.
«Дощ липневий
завжди для добра» —
Так повчала мене моя мати.

Віктор КИРИЧЕНКО

ПЕРЕДЗИМ’Я

З прошарком пиріг1
У засмученій днині
Для всіх випікає
Дбайлива Яйла.
Знімають фіранки2
Хуткі господині.
У Ялті — дощі,
Іще снігу нема.
Поширено чутки,
Що десь в Буковині
Вирують безжалісно
Повені сильні.
У Харкові — сніг,
Як в яйлинській печі,
Тут хліб випікають
Кулиничі.3
А в Ялті — тумани,
І люди край моря
На гальці шукають:
Чи всміхнеться доля?
Торгівки на ринку
За літом голосять,
Бо в місті — не літо,
На жаль — і не осінь...

1 Восени тумани линуть з Яйли і біля Учан-Су з прошарками засинають.
2 Після літнього курортного сезону господині перуть білизну та фіранки.
3 Кулиничі — селище на Харківщині, де працює потужний хлібозавод, талановито керований паном Мисиком.

 Коли зринеться зоря...
 В. Свідзинський4
 
БАЛ ТАЇНСТВА

Осінь — з гір спустилась...
Потім — крокує по схилах,
Згодом — по чуйних доріжках
І — по вузеньких стежках...
Постукала у віконце —
Я прокинувся — впевнилась,
Затим будить сонце —
Зоря зайнялась.
День — щасливий від барв.
У місті — тепло і чисто:
Сонце — ввімкнуло світло,
Ніч — втече незабаром...
Городяни — на ярмарки,
Автомобілі — у великі пробки,
Хризантеми — на пуанти —
Оркестр заграв.
Чутка — прокотилась по місту:
Скоро почнемо бал.
Люди і квіти — в хорал,
Небо — в ясноту барвисту.
Осінь — з гілки на гілку,
Сонце — як в казку — додому,
Мелодії — у серце — КРАП!
КРАП!
Я — в тенета таїнства...

4 Володимир Свідзинський — поет, представник Розстріляного Відродження

КАЗКОВЕ ДІЙСТВО

Два кипариси за вікном
На плечах тримають небо.
А на схилах — довгим віттям
В рівчаки лягає нежить.
Застудилась пізня осінь,
Її трішечки морозить.
Вітер хмаровиння зносить.
Море з вітром гомонить.
Зранку в білому полоні
Досипляє чуйне місто,
Напливають урочисто
Із соборів перші дзвони.
Шлях бере в свої долоні
Всі автівки, мов намисто.
Як дарунок — променисті
Сонця промені червоні.
Вічні велетні-платани
Простягають віти в хмари,
Мов зринають дивні вежі,
В цій казковій мережі.
Вже чекають перші пари
Теренкурів сонні сходи,
Заволають, як завжди,
В місті гомінкі базари.
День втомився, що робити?
Йому треба відпочити.
Щоб не снилось щось вночі,
Вечору віддав ключі.
Задріма мерщій у тиші.
Хвиля сон його колише.
Пливе місяць понад містом,
Розганяє тіней дійство.
І шепоче: «Ялто, спи.
Гарні хай насняться сни...»

БАХЧИСАРАЙ

Любов МОНЦЕВА

НЕВПІЗНАНА ЛЮБОВ

…А теплий вечір сіті розставляє,
І вже, мов риба, б’ється самота,
І неймовірно легко підкоряє
П’янкий твій погляд і твоя рука…
Збентежена, роман я відкладаю
Весь із палких, принадних, ніжних слів,
Підземну річку темна ніч долає:
Пливе туман в’язких, примарних снів.
Дзвенить будильник. День приходить новий
Холодний душ свідомість промива —
А в тім романі геть нема любові,
Лише пусті, оманливі слова.
Ось і дзвінок, та він вже не обдурить:
Цей постріл мимо, жертва утікла.
— Ні, ні і ще раз ні, пробачте, Юрій,
Що вчора я безтямою була.
Цей вечір я уже не пам’ятаю, —
Поклала трубку. — Йес!
 Ну от і все. —
…Іде так гордо тіло і не знає:
Навиліт серце зранене несе.
*   *   *
Посмішка сфінкса на скелю лягла,
Крилами хмари рябіють,
Все навкруги — знаки і письмена,
Жаль, що читати не вмію.
Знов по гріхах своїх звично іду,
Ґулі нові набиваю,
На роздоріжжі затерту, стару
Срібну монету кидаю:
Десь же й мене славні успіхи ждуть,
Гляну невдачі у вічі,
Раз така довга та звивиста путь,
Може, попереду — вічність?

СЕВАСТОПОЛЬ

Наталя ЗАДВЕРНЯК
 
ОСІННЯ БАЛАДА

Осінньою усмішкою день
Плакав то ніжно, то сопів суворо.
Дзвенів струмочок: день-дзелень,
А небо оскалилось хворо.
Десь закурличуть журавлі,
Ключем злетівши ввись,
Ніщо вже не зупинить кораблі,
Що у вирій тужно понеслись.
Заплакала листва, немов дитина,
Додолу падала й шуміла,
Але єдина мить — хвилина —
Вона у танці з вітром загуділа.
Або поснули айстри у саду,
Або про них забули морози,
Горять вони в мажорному ладу
Тоді як інші проливають сльози.
Сутінки, запалені скроні дня,
І темінь душу виїдає.
Облетіла. Стерлась. Загула,
Та про це ніхто не знає.
Бринять краплини смутком,
Моросять небесні очі,
Закрався відчай в серце жмутком –
То прилягли на землю ночі.

Іван ЛЕВЧЕНКО

ДИХАЮ ОСІННЮ

Сіє осінь дрібненьким дощем.
Пада листя під ноги барвисте.
Я не встиг цим надихатись ще
І наслухатись шерхоту листя.
Наштовхатись в тісному метро.
І з вагона, що мчить на Хрещатик,
Краєм ока побачить Дніпро
І, як юнкою, замилуватись...
Йти і йти під осіннім дощем
І промінчику з хмарки радіти.
Не надихавсь я осінню ще,
Не втомився красу цю любити.
Крізь каміння зелена трава
Пробивається радісно вгору.
Люди добрі, вітаю я вас
У казково-замріяну пору!

Людмила ГУСЕЛЬНИКОВА
 
ЧЕКАЮ

Жалкую про те, що так коротко літо,
Що рідко те літо дощами помито,
Що в ньому так мало грозових розкатів.
Три місяці літа — це мало? Багато?
Жалкую, що море від вітру хвилясте,
Що поле від спеки не дуже квітчасте,
Що в ніч прохолоди я майже не маю.
Жалкую за літом та осінь чекаю.
Палаючі гори, ліси уявляю,
До півдня у небі лелек проводжаю,
Дивлюсь, як жовтіють дерева навколо.
Чекаю повернення діток до школи.

ЯЛТА... ЛІТО...
Фото В. ЖАДЬКА

«ДНІПРО» ЗАПРОШУЄ У ГРУДЕНЬ!

Відкриває грудневий номер журналу «Дніпро» оповідання Олесі Гулько-Козій «Скрипаль». Молодого скрипаля, котрий утікає від міських клопотів, занесло в українську глибинку… Він уповні заглибився в стихію, яку звично називають «гоголівським селом». Й алюзії на Гоголя тут не випадкові. Авторка оповідання безпомилково схоплює найтонші риси, найменші шурхоти, найнепомітніші зміни світу й робить із цього дотепний, веселий і повний містики твір.
Трагедія Голодомору — один із найскладніших матеріалів для художнього опрацювання й, відповідно, для пояснення молодому поколінню. Щоб підтримати вчителів у важливій справі плекання пам’яті і дати їм якомога більше матеріалу, «Дніпро» публікує вже в другому поспіль числі твір про моторошні події 1932-1933 років. Оповідання Тамари Шевченко «Божевільна» порушує надскладне питання про вічність і непохитність моральних норм: чи можуть нелюдськими умовами виправдовувати нелюдські, здавалося б, учинки? А якщо вони, ці діяння, врятують іще хоча б одне людське життя?
Особливої уваги заслуговує п’єса Ганни Легкої на актуальну тему — «Газовий котел у кредит». Такої драматургії в Україні чомусь украй мало. А чи готові ви до того, аби ваше життя стало об’єктом художнього осмислення? Якщо ви досі над цим не замислювалися, то після прочитання п’єси однозначно зробите це.
Що головне в пограбуванні? Гроші?! Не поспішайте з відповіддю… Іронічний детектив Івана Кідрука «Четверо. Ніч. Мішок грошей» переконає вас у протилежному.
Ніколи не задумувалися, скільки коштує кохання? Юрій Муляр у своєму сучасному психологічному оповіданні «Помста Попелюшки» намагається розібратися зі всіма цими запитаннями. Погодитися на ніч із незнайомкою за добрі гроші – невелика мужність. Але хто знає, чи вона часом не божевільна, можливо, вона шпигувала за вами або й узагалі ви її знали до цього. Що накажете робити, якщо, наприклад, там з’явиться ваша подруга чи однокласниця?
Грудень дає старт особливій, казковій, зимовій поезії. Автори з різних куточків України для святкового передноворічного настрою дарують усім читачам свої не по-зимовому теплі вірші.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #43 за 09.12.2011 > Тема "Крим - наш дім"