Версiя для друку Обговорити в форумi

«Я коли почав говорити, хто з вас читав Павла Глазового, скажіть, будь ласка? Вони замовчали», — зазначив Президент.
Він зауважив, що, наприклад, творчість П.Глазового не можна недооцінювати, оскільки це «народний рупор»...
(За повідомленням УНІАН — з виступу Президента України Віктора Януковича на засіданні Громадської гуманітарної ради)

Павло ГЛАЗОВИЙ

НЕ В СВОЇЙ ТАРІЛЦІ

Прибув Сава до Києва
З дружиною в парі.
Продавали сало, м’ясо,
Яйця на базарі.
З покупцями торгувались,
З людьми говорили.
Потім пішли Хрещатиком
На Дніпрові схили.
А як звідти повертались,
Мовив Сава жінці:
— Давай «чтокать»,
бо невдобно,
Що ми українці.

КТО ШУМЄЛ?

В ресторані київськім
Питає директор:
— Кто шумєл здєсь —
контрольор,
Ревізор, інспектор? —
Кухар каже: — Ето тіп
В вишітой рубашкє
По-українскі мораль
Рєзал нашей Машкє.
Распєкал: «Ваш борщ такий,
Що не можна їсти».
— Разжірєлі, стєрвєци,
Націоналісти.

СЕРЕД ТЕМНОЇ НОЧІ

Серед ночі Київ
Криється туманом.
Розмовляє вітер
З бронзовим Богданом.
— Облітав я, — каже, —
Вулиці всі чисто.
Як змінився Київ,
Це прадавнє місто!
Де вітри гуляли,
Там нові квартали...
А Богдан зітхає:
— Що там ті квартали...
Нині і кияни
Зовсім інші стали.
Я сто літ на площі
Днюю і ночую,
Але дуже рідко
Рідну мову чую.

МОВА ВЕЛИЧАВА

Якщо в нашій
безталанній мові
Набереться двісті тисяч слів,
То за кожне українське слово
Вже поклали сто голів...
Нашу мову величаву
Чуємо не всюди.
І не мова винна в цьому —
Винуваті люди.
Не вживеться щира мова
З кволими рабами,
В яких думка на припоні,
Язик за зубами.
У чиновницьких чуланах,
Де столи дубові,
Де неволя і сваволя,
Тісно нашій мові.
По крамницях та пивницях,
Де й повітря п’яне,
Гасне, в’яне слово наше
Степове, духмяне.
Не для «куплі» мова наша
І не для «продажі».
Не для того, щоб базікать
На ледачім пляжі.
Наше слово не ввібгати
У сухі трактати,
Щоб лакейством
 хліба кусень
Підло заробляти,
Щоб брехати, щоб дурити,
Забивати баки,
Позичаючи нахабно
Очі у собаки.
На зачовганих асфальтах,
Де смолою пахне,
Наше слово крила губить,
Наша мова чахне...

ПРО БІДНОГО ЛЬОВУ I ДЕРЖАВНУ МОВУ

Зустрілися на базарi 
Дамочки знайомі. 
— Як ваш Льова поживає? 
— Сидить у дурдомi. 
Він в Ізраїль перебрався 
До перебудови, 
А там бар’єр — бiда тобi, 
Як не знаєш мови. 
Вчився Льова так старанно, 
Що не бачив свiту, 
Але ідишу не вивчив, 
Не знає івриту. 
Як почина балакати, 
Ні складу, нi ладу. 
Там же книжки не спереду 
Читають, а ззаду. 
Потикався бiдний Льова 
В рiзні установи, 
Все закрито-перекрито, 
Як не знаєш мови. 
Скрiзь дивилися на Льову, 
Як на психопата, 
Тому й зробив бiдний Льова 
З фанери плаката. 
Накарлякав: «До такого 
Життя ми не звичні. 
Ми — євреї особливі, 
Російськоязичні. 
Вимагаєм від кнесета 
Створить нам умови, 
Запровадить в Ізраїлі 
Дві державні мови!» 
Гукав Льова пiд кнесетом, 
Роззявивши рота, 
А на нього всі дивились, 
Як на ідіота. 
Мало йому не побили 
На лобi плаката. 
Тепер в Льови у дурдомі — 
Окрема палата. 
Щоб знав, дурень,
що Ізраїль — 
Розумна держава. 
Нав’язувать чужу мову 
Там не мають права.

РУСЬКОМОВНИЙ ДЕПУТАТ

Коли в Радi у Верховнiй 
Руськомовний виступа, 
Ви прислухайтесь, шановні, 
Що він меле й телiпа. 
— Без единого Союза 
Далеко мы не уйдем. 
Жить не сможем без России, 
Неизбежно пропадем... 
— Виступайте на державній! — 
Із гальорки хтось гука. 
— Перестаньте придираться! — 
Чути з іншого кутка. 
А йому ж державна мова — 
Непотрібна, зайва рiч. 
Йому рiдна та, якою 
Разговарівал Іллiч. 
Проти вищого начальства 
Вiн нiколи не ішов. 
Що начальство iзрекало, 
Те і вiн услід молов. 
Не морочилась ніколи, 
Твердолоба голова, 
Українські чи російськi 
Ті начальницькі слова. 
Буде три державні мови 
Чи чотири, чи одна, — 
Ні тiєї, нi цiєї 
Вiн не знатиме й не зна. 
І його не мучить совість, 
І сумління не гризе... 
Тож послухайте терпляче, 
Ще чого він наверзе. 
— Мы от наших оппонентов 
Разных слушаем речей, 
А живут они поддержкой 
Иностранных богачей. 
Потому они им служат, 
Что живут за ихний счет! —
Зачекаймо ще хвилинку, 
Доки вiн затулить рот. 
Зачекаймо й запитаймо: 
— А тепер повiдай нам, 
За який і чий рахунок 
Ти живеш на світi сам? 
Ти продуктiв добру купу 
Умегенюеш щодня. 
Що ж у тебе — є корова, 
Власні кури чи свиня? 
Може, ти свиню зарізав 
І насмажив ковбаси? 
Може, з власного городу 
Ти картопельку їси? 
У народу від нестатків 
Уривається терпець, 
А у тебе на загривку 
Ледь зійшовся комірець. 
Ти Росію сильно любиш? 
Безперечно, це не грiх, 
Але хто ж тебе тримає, 
Не пускає до своїх? 
Залиши нам Україну, 
Не тягни до росiян, 
Можеш пупа надірвати, 
Це ж тобi не чемодан.

КОЛИСЬ КОБЗИ ПОДОБАЛИСЬ...

Пильнувала кожні двері
пильна охорона,
У Палацi «Україна»
йшов концерт Кобзона.
Він оспівував Росію —
матушку рідненьку,
Від якої одірвали
Україну-неньку.
Добре тому Кобзонові,
що рідні багато:
Є і матушка, і ненька,
ще й Ізраїль-тато...
Аж стогнали від Кобзона
мерседесні дами
Зі своїми тіньовими
«жирними котами».
Не могли у залі бути
і аплодувати
Тільки ті, що місяцями
стогнуть без зарплати.
Так зате з газет відомо —
привітав героя
Президент наш український
— як то кажуть «стоя».
Колись було в Україні —
кобзарі співали,
А гетьмани уклонялись
і шапки знімали.
Час минає і міняє
звичаї й закони,
Колись кобзи подобались,
а тепер — кобзони.

УКРАЇНСЬКЕ САЛО

Над безмежним океаном
Лайнер проліта,
А в салоні дід старенький
Сало упліта.
Пахне салом українським
На увесь літак.
Підбігає стюардеса
І говорить так:
— Командір наш сало любіт,
Он у нас хохол.
Просіт он кусочек сала
Прінєсті на стол.
Настовбурчились у діда
Вуса, наче дріт.
— Він не буде їсти сала, —
Відмовляє дід.
Вертається стюардеса
Через п’ять хвилин.
— А у нас любітєль сала
Єсть єщо одін.
— А це ж хто? — старий питає.
— Наш второй пілот.
Он хохол і любіт сало.
Щирий патріот.
Дід серветкою утерся:
— Дівко чи мадам,
Він не буде їсти сала,
Повторюю вам.
Стюардеса пильно в очі
Дивиться йому.
— Як це так — не буде їсти...
Поясніть, чому.
Дід насупився сердито:
— Поясню, мадам.
Той і цей не будуть їсти
Тому, що не дам.
Українцям дав би сала,
А хохлам — не дам!

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #39 за 25.11.2011 > Тема "Смішного!"