Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4446)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4117)
Українці мої... (1658)
Резонанс (2114)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1844)
Крим - наш дім (1031)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (311)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (203)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
У В╤ДНОСИНАХ З ПОЛЬЩЕЮ НЕ ВАРТО НАТИСКАТИ НА ╤СТОРИЧН╤ “МОЗОЛ╤”, ЩО НАТЕРЛИСЯ ЗА 400 РОК╤В
Юр╕й Щербак, письменник, дипломат…


╤СТОР╤Я ОДН╤╢╥ РОДИНИ НА ТЛ╤ КРИМСЬКОТАТАРСЬКОГО НАЦ╤ОНАЛЬНОГО РУХУ
Вс╕ сто в╕дсотк╕в грошей в╕д продажу книги буде направлено на потреби ЗСУ…


ВЖЕ ЗАРАЗ ТРЕБА ДУМАТИ, ЯК БУДЕМО В╤ДНОВЛЮВАТИ КРИМ П╤СЛЯ ДЕОКУПАЦ╤╥
Обговорення комплексних питань щодо в╕дновлення Криму п╕сля його деокупац╕╖ в╕д рос╕йських сил...


МОЖЕ ТАК СТАТИСЬ, ЩО КРИМ ПОВЕРТАТИМЕТЬСЯ ДИПЛОМАТИЧНИМ ШЛЯХОМ
Наша держава зможе спок╕йно жити, коли поверне соб╕ ус╕ сво╖ земл╕, зокрема ╕ Крим.


БИТВА ЗА УКРА╥НУ
День дв╕ст╕ одинадцятий…




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #35 за 11.11.2011 > Тема "З потоку життя"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#35 за 11.11.2011
КОЗАКИ ПОЛКОВНИКА КОЗАЧЕНКА

Кримська служба - не курорт!

Днями С╕мферопольськ╕й 406-й окрем╕й берегов╕й артилер╕йськ╕й груп╕ Центру в╕йськ берегово╖ оборони ВМС ЗС Укра╖ни виповнилось 10 рок╕в. «Дитя» — пор╕вняно з ╖╖ ж... р╕дними див╕з╕онами. Якщо, звичайно ж, за точку в╕дл╕ку взяти минуле попередник╕в цих п╕дрозд╕л╕в.
Як-не-як воно сяга╓ славно╖ ╕стор╕╖ двох розформованих артполк╕в ╕ окремо╖ артбригади, котр╕ у минулому, до низки оргштатних заход╕в, ще у склад╕ 32-го арм╕йського корпусу дислокувались у столиц╕ кримсько╖ автоном╕╖. Наприклад, 816-го Ельб╕нзького реактивного артполку, що громив фашист╕в у роки Друго╖ св╕тово╖ в╕йни, а у 1992 роц╕ створив справжн╕й прецедент, самов╕льно вийшовши з п╕дпорядкування 126-╖ див╕з╕╖ берегово╖ оборони рос╕йського ЧФ, натом╕сть присягнувши на в╕рн╕сть укра╖нському народов╕.

БРИЗКИ МОРЯ

У каб╕нет╕ командира окремо╖ берегово╖ артгрупи полковника Дмитра Козаченка на видному м╕сц╕ — два красномовн╕ св╕дчення про цьогор╕чне навчання «Адекватне реагування — 2011» – пам’ятний вимпел ╕ сертиф╕кат на музичний центр (сам музичний центр частина невдовз╕ отримала). ╥х Дмитру Геннад╕йовичу прямо на пол╕гон╕ «Опук» вручив начальник Генерального штабу — Головнокомандувач ЗС Укра╖ни генерал-полковник Григор╕й Педченко. Так по «св╕жих сл╕дах» був оц╕нений вагомий внесок п╕длеглих полковника Дмитра Козаченка у протидесантну оборону морського узбережжя п╕д час активно╖ стад╕╖ командно-штабних навчань.
«Легенда» навчання, а ще б╕льше спектр навчально-бойових завдань вимагали в╕д оф╕цер╕в ╕ матрос╕в неабияко╖ концентрац╕╖ зусиль ╕ сп╕льно╖ в╕дпов╕дальност╕. Хоча б тому, що вперше ╖м довелося мати справу з практичною стр╕льбою по в╕ддалених м╕шенях у мор╕ (на в╕дстан╕ аж 6 к╕лометр╕в в╕д берега) ╕ на берез╕. До цього додайте ще й далекоб╕йн╕ гаубиц╕ «Г╕ацинт-Б», що в практиц╕ нашого флоту взагал╕ застосовувались уперше.
Спочатку корабл╕ з десантом ╕ десантно-посадков╕ засоби умовного супротивника обстр╕ляли батере╖ кап╕тан╕в ╢вгена Лобанова ╕ Тараса Бабенка. Але оск╕льки, як з’ясувалось, протиборча сторона цим самим вдалась до хитрого маневру, то артилеристам довелось п╕сля цього швиденько згортатись ╕ перем╕щати важк╕ КрАЗи з прич╕пними гарматами на ╕нш╕ позиц╕╖ у глибин╕ оборони на в╕дстань близько десяти к╕лометр╕в. А вже там ус╕╓ю вогневою м╕ццю зведеного див╕з╕ону потужно вдарити по основних силах ╕ засобах «ворожого» морського десанту, скинути його назад у море, встигши навздог╕н добряче «почастувати» залпами все тих же «Град╕в» ╕ «Г╕ацинт╕в».
— У нас були дуже стисл╕ терм╕ни для перем╕щення батарей, — коротко п╕дсумову╓ командир. — Це було майже нереально. ╤ тим не менше, мо╖ хлопц╕ впорались. Що тут ще скажеш — козаки!

МОЛОД╤СТЬ БЕРЕ СВО╢

Вже стало доброю традиц╕╓ю у частин╕ не звол╕кати з профес╕йною адаптац╕╓ю сво╖х лейтенант╕в. Принаймн╕ так заведено в╕дтод╕, коли частину очолив Дмитро Козаченко. Тор╕к, прим╕ром, п╕сля установчих збор╕в на баз╕ р╕дно╖ артгрупи новоприбулих в╕дправили на пол╕гон «Опук». Там вони в╕дразу й по-справжньому «прим╕ряли» штатн╕ посади у сво╖х п╕дрозд╕лах на тактичних навчаннях «Вза╓мод╕я — 2010» (артилеристи тод╕ забезпечували висадку морського десанту на необладнане узбережжя ╕ знищували опорний пункт «незаконних озбро╓них угруповань»).
Цьогор╕ч ус╕ тро╓ нин╕шн╕х випускник╕в п╕сля збор╕в у Перевальному теж пройшли всеб╕чну пол╕гонну «обкатку» в умовах тактичних навчань – в╕д батарейних до самого «Адекватного реагування». Хай там як, сво╓ кер╕вництво д╕ловими якостями загалом хлопц╕ не розчарували. Наприклад, командир взводу артилер╕йсько╖ розв╕дки лейтенант ╤ван Горяк з╕ сво╖ми п╕длеглими грамотно ф╕ксував ╕ обробляв результати стр╕льби, що дозволило ╖╖ оперативно корегувати п╕д час самого тактичного навчання. Командир взводу ремонту артозбро╓ння Антон Зу╓в профес╕йно й в╕дпов╕дально поставився до заряджання автомоб╕льних акумуляторних батарей. Його ровеснику — командиру вогневого взводу лейтенанту ╤горю Братащуку довелось д╕яти у склад╕ п╕дрозд╕лу, що аж дв╕ч╕ упродовж дня вступав у «б╕й».
— Хочу сказати, що до нас прийшли нормальн╕ лейтенанти, — не прихову╓ свого задоволення полковник Дмитро Козаченко. — Щоправда, деяк╕ прогалини в ╖хн╕х знаннях ╕ навичках все ж проявились. Н╕чого, справа наживна. Для мене куди важлив╕ше, що у них ╓ бажання чомусь навчитись.

ЮН╤СТЬ КОМАНДИРА

Принаг╕дно поц╕кавився у Дмитра Геннад╕йовича щодо його власно╖ лейтенантсько╖ юност╕. Тим б╕льше, що тор╕к оф╕цер теж в╕дзначав юв╕лей – двадцятир╕ччя з дня зак╕нчення Сумського ВКАУ. П╕д час чергово╖ в╕дпустки побував на традиц╕йн╕й зустр╕ч╕ випускник╕в вишу. З╕ всього його курсантського взводу, виявля╓ться, лише тро╓ дос╕ «п╕д погонами». Чимало колишн╕х однокурсник╕в у розпач╕ перед туманним майбутн╕м зм╕нили мундир на цив╕льний костюм ще у перш╕ п╕сля розвалу Союзу роки. Для мого ж сп╕врозмовника момент ╕стини настав у горах Груз╕╖, там, де неподал╕к в╕д радянсько-турецького кордону дислокувалась розгорнута 147-а мотостр╕лецька див╕з╕я (у високог╕рних м╕стечках Ахалкалаки ╕ Ахалцихе).
— Нас, 23-х лейтенант╕в з╕ штабу див╕з╕╖, привезли на автобус╕, — порина╓ у спогади оф╕цер. — Розм╕стили в «афганських» модулях на територ╕╖ частини. На пол╕гон я потрапив буквально на трет╕й день п╕сля прибуття в полк, встигши при цьому ще й в╕дстояти у добовому наряд╕. З нами, лейтенантами, надто «не панькались». На пол╕гон╕ техн╕ку свого другого вогневого взводу я й приймав. Як нас тод╕ вчили командири? Зупиня╓ться колона. Командир батаре╖ з ходу: «Лейтенанте Козаченко, ось там ваша вогнева позиц╕я, о 9-й ранку перший постр╕л. Виконуйте!» ╤ я у пол╕ залишаюсь наодинц╕ з б╕йцями. Починаю напружено згадувати те, чому мене чотири роки в училищ╕ вчили, гортати книжки. Уноч╕ начальник розв╕дки див╕з╕ону ще й холостими набоями нас обстр╕ляв, димову шашку п╕дкинув – аби подивитися, як ми орган╕зували позиц╕╖. В╕дбились. А зранку наша гаубиця вистр╕лила. Це зараз на гарматах про всяк випадок обмежувач╕ встановлюють, а тод╕ цього не було. Сиджу, чекаю, куди ж наш снаряд, зрештою, потрапить. Нарешт╕ бачу вибух. Усе, в╕д серця в╕длягло. В╕дчув себе таким соб╕ чемп╕оном.
Ут╕м, справжн╓ кавказьке випробування для сумчанина ╕ його товариш╕в почалось через р╕к-п╕втора. Тод╕, коли л╕дери вс╕ляких м╕сцевих рух╕в ╕ фронт╕в закавказьких республ╕к, скориставшись не врегульованою остаточно ситуац╕╓ю, на св╕й лад ╕ розсуд намагались под╕лити майно ще «живого» ЗакВО, а згодом його правонаступниц╕ — ГРВЗ (Групи рос╕йських в╕йськ у Закавказз╕). Натом╕сть оф╕церам з╕ збро╓ю у руках потр╕бно було будь-що його пильнувати, заодно захищаючи в╕йськов╕ м╕стечка ╕ сво╖ родини у них... Згадку про т╕ бурхлив╕ под╕╖ м╕й сп╕врозмовник збер╕га╓ дос╕ — св╕й польовий кашкет з пом╕тною д╕ркою над кокардою в╕д осколка гранати. Проте це вже тема для ╕ншо╖ розмови.
На батьк╕вщин╕ ж, в Укра╖н╕, служба Дмитра Геннад╕йовича позначена б╕льш при╓мними под╕ями ╕ звитягами. Скаж╕мо, завоюванням першого м╕сця на змаганнях командир╕в артилер╕йських п╕дрозд╕л╕в у 1995 роц╕ (Козаченко якраз об╕ймав посаду командира батаре╖ артдив╕з╕ону у Черн╕вцях). А ще кар’╓рним зростанням, численними заохоченнями, ц╕нними подарунками тощо. От якби у цей мажорний ряд лог╕чно «вписалась» ще й власна квартира, яку за 21 р╕к оф╕церсько╖ служби полковник Дмитро Козаченко, його дружина ╕ дво╓ дорослих д╕тей дос╕ не бачили, — бадьорост╕ й оптим╕зму, поза сумн╕вом, т╕льки додалося б...

Василь ДРАГОЛЮК

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #35 за 11.11.2011 > Тема "З потоку життя"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=9589

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков