Версiя для друку Обговорити в форумi

Поезія
ЛІКАР І ПОЕТ

Леонід Закордонець народився 11 травня 1941 року в смт. Білогір’я на Хмельниччині. За фахом — лікар. Після закінчення в 1969 р. Київського медичного інституту ім. О. О. Богомольця працював лікарем-терапевтом у Київській обласній клінічній лікарні, лікарем-терапевтом Бучанської поліклініки, головним лікарем Коцюбинської лікарні в м. Ірпінь Київської області. Згодом, після закінчення навчання в клінічній ординатурі Київського медінституту, працював заступником головлікаря з медичної частини санаторію «Україна», головлікарем санаторію «Зірка» у Ворзелі.
Ті, хто любить українське поетичне слово, українську пісню, не раз і не два могли чути в мистецьких передачах Національного радіо, зокрема і в передачі, котру веде відомий поет-пісняр, автор слів популярної пісні «Росте черешня в мами на городі», головний редактор журналу «Дніпро» Микола Луків, вірші поета Леоніда Закордонця та пісні на його слова. Адже чимало поезій цього автора покладено на музику і вони стали піснями. Це, зокрема, «Карадаг» (композитор М. Катричко), «Люблю тебе» (Ю. Рожков), «Мамо, присядь» (В. Аксьоненко), «Молитва», «Вальс» (С. Крижанівський), «Акацій дух пливе духмяний» (О. Бурмицький)...
Леонід Закордонець — автор близько п’ятнадцяти поетичних книг, член Національної спілки письменників України, лауреат літературної премії імені Андрія Малишка, заслужений діяч мистецтв України. Ось як про його творчість відгукується його колега по перу, відомий поет Володимир Чуйко: «Леонід Закордонець — автор безпосередній і щирий, далекий від літературних баталій і змагань. Любить поезію в собі, а не себе в поезії. Пише тоді, коли не може не писати. Пише про найдорожче і найдорожчих — про батька і маму, дружину, дітей та онуків, друзів, відтворює житейські ситуації, передає повсякденні почування небайдужої, працелюбної і людинолюбної особистості».
А від себе ще додамо, що поет Л. Закордонець живе болями й радощами своєї держави України, свої поезії присвячує рідному народові, кожним своїм вагомим містким словом стверджує святість людської душі.
Лікар Закордонець — частий гість Криму, приїздить сюди на відпочинок від своїх повсякденних лікарських турбот про здоров’я інших. Поет Закордонець приїздить до Криму, аби від цього благодатного краю набратися нових вражень, натхнення на створення нових поезій. Про чудовий куточок України — Крим, про його неповторну природну красу, про найсиніше у світі Чорне море, про золоті євпаторійські пляжі поет Л. Закордонець написав чимало гарних віршів, один з них — «Карадаг» став піснею.
А цього літа Леонід Олексійович мандрував до Італії. Ось як він сам про це розповідає: «В червні мені випала добра нагода побувати в Італії, де нині мешкає багато наших земляків-українців, які приїхали на заробітки до цієї країни. Зустрічі з ними у Римі, Флоренції, Неаполі, Ріміні, Сан-Маріно, Пізі, Венеції, роздуми про їхню нелегку долю заробітчан, долю етрусків, які переселялися з нашої праматері-землі на Апенніни, а також роздуми про епоху Відродження стали поштовхом до створення цього циклу віршів «Під небом Італії», який я з люб’язної згоди творців моєї улюбленої газети «Кримська світлиця» виношу на суд її читачів, котрих, вірю, стане значно більше наступного року».
Отже, шановні читачі «Кримської світлиці», пропонуємо до вашої уваги цикл віршів «Під небом Італії» поета з міста Ірпінь Київської області Леоніда Закордонця.

Данило КОНОНЕНКО,
член Національної спілки письменників України

Леонід ЗАКОРДОНЕЦЬ
ПІД НЕБОМ ІТАЛІЇ

* * *
Я поза їхніми
та й інтересами.
А італійці поза моїми.
Маршрути гідами
давно прокреслені
Тут, у Флоренції, Болоньї й Римі.
Чи ж я осмислю
усе Відродження
Від Колізею до вежі в Пізі?
Душі вкраїнської отут народження
У вічнім мармурі, а ще — в залізі.
Ніщо не згинуло,
віки тримаючи,
Дає прожиток усій Італії.
За предків гордість
всю зберігаючи,
На скло Венеції кладу конвалії.

РІМІНІ

Чому ти Ріміні не Рим?
Я б легко твій прийняв режим
І шум нічної електрички
З її вищанням голосним.
Лиш сонце зблисне, я до моря
Спішу, як справжній екскурсант.
Прижившись без біди і горя,
Я розвивав би свій талант.
Та я, затям, не споживатель.
Мені потрібний дух століть
І замість гіда настоятель,
Що понад пам’яттю стоїть.
Я їду, Ріміні, до Риму.
Та твою світлість ніжно-зриму
Я Колізею передам,
Осяю нею давні мури...
А ти й без мене без зажури
Приймеш нового люду гам.

Я ЗРОЗУМІВ ТАЇНУ ТВОЮ, РИМЕ

Я зрозумів таїну твою, Риме,
Як відстань до тебе
 прийшлося долати.
Усе, що чуттєве, тяжке
 й незбориме,
Може лиш мармур віками
 тримати.
Робота рабів твоїх неоціненна.
В ній дух імператорів
 геть розчинився.
Лиш схлипує болями
 Данте Равенна,
Бо в пекло шлях людства
 іще не скінчився.

ВЕЛИЧ

Стоїть Колізей.
І Бані стоять.
Й щоразу кожнісіньку
душу ятрять.
Віки за віками
під сонцем минають,
А сил відновити їх
в люду немає.
І в атомний вік
перегонів, ганьби
Здійснити отсе
не змогли б і раби.

НЕАПОЛЬ

Білизна на балконах у Неаполі.
Так само, як в моєму Ірпені.
Висить бавовна, шовк,
 віскоза й штапелі...
Мов побували на морському дні,
Немов жінок тяжка капітуляція.
Неаполь — він Неаполь, а не Рим.
Він представляє італійську націю
У розділі життєвому «Інтим».
І щиро-щиро ділиться
 секретами,
З усіх світів приймає кораблі.
І може, менше ціниться
 естетами,
Та зна ціну і морю, і землі.
Щодня він в острів*
з вишини вдивляється,
Де прихисток знайшли багатії.
Й хоч не завжди
з проблемами справляється,
Та гордість в нього
віддавна в крові.
На самобутність склавши
 атестацію,
Він має власний почерк, як і Рим.
І в повноті нема без нього нації
Під італійським небом голубим.

* Острів Капрі

ПІЗАНСЬКА ВЕЖА

Я білою, певне, вороною
Здаюся собі й дотепер,
«Зніми, наче я долонею
Нахилену вежу підпер».
Прохання я Сашине виконав
На кадрі десятому десь.
Онук мій таке собі вигадав...
Точнісінько в діда увесь.
З добра ця неждана фантазія
У світі відкритих дверей.
За внука у кожному разі я
Упевнений межи людей.

* * *
Дочкам Тані і Люді

Шумлять мені в сни
Адріатики хвилі.
Такі віднедавна і ніжні, і милі.
Під усміх Італії
в бризках солоних
Душа молодіє
від цього полону.
Так ось де начало твоє, моя душе,
Жаго апеннінська.
Я знов стаю дужим.
І бачу: не зникло
усе мені рідне.
Це лиш в Україні
я втомлено-бідний.
Всміхайсь мені сонячно,
люба Італіє,
До лиць твоїх буду
та й линути далі я.
Коли я, нерідна країно,
з тобою,
Ізнову себе відчуваю собою.

ПІД НЕБОМ ІТАЛІЇ

«Як вам живеться
під небом Італії?»
«Добре. От тільки страждає душа
За Україною. В тихій печалі
Часом не хочеться й того гроша.
Сниться ночами
під вікнами ясен,
Небо пришпилює зорі вербі.
Місяць над хатою сяє так ясно.
Встанеш уранці
і місця в журбі
Тут не знаходиш собі,
але мусиш
Йти, щоб у наймах
роботу почать.
Часом тобою
в тих наймах аж трусить,
Та хто ж буде діри
 в бюджеті латать.
Там, в Україні, де рідні чекають,
Де наші дворища й городи пусті,
Де любії діти без нас виростають
Й не знати, ким стануть
 в такому житті.
Не знаєм, чи вернемось ми
в Україну,
Звикаєш до мови і звичаїв тут,
Де в більшості мають тебе
за людину.
А роки, можливо,
печаль перетруть.
Вклоніться від нас
Україні коханій.
Давайте ми вип’єм за неї вина.
Що ж вдієш, коли ми такі
безталанні.
Хоч іноді згадує нас хай вона».

ТУГА

«Що ж ти тужиш,
Душе, за Італією?»
«Там відчула те,
що не збулось
В Україні. Наче у підвалі я,
Де задуха й роздирає млость».
«Душе рідна, може,
 не запізно ще
Дати волю мудрості життя?»
«Ну, а ти вчитайся у ті прізвища,
Котрі визначають нам буття.
Вони хутко форму запримітили,
Та виводять все на свій копил,
Їх імен своїх цікавлять літери
Й не вершина гір, а їхній схил».
Духом величі суспільство
 не перейняте,
А відтак турботою про всіх.
Де та дума: «Кожному по зерняті
В зораний впустити переліг?»
Ти як хочеш. Ну, а я втомилася.
Бачене вертатиму щодня
Джерелом, з якого
 трохи вмилася,
В день новий ідучи навмання».

ЛІДО ДІЄЗОЛО*

Лідо Дієзоло, Лідо Дієзоло —
Року ювілейного
 мого ніжне соло,
Лідо Дієзоло, нині у безпеці я,
Прихистку мій легітний
 милої Венеції.
Лідо Дієзоло, Лідо Дієзоло —
Дні благословенні Адріатики.
Лідо Дієзоло, Лідо Дієзоло,
Зустрічі з тобою знову я чекатиму.
червень — серпень 2011 р.

* Курорт поблизу Венеції

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #33 за 04.11.2011 > Тема "Душі криниця"