У Севастопол╕ в╕дсвяткували День Незалежност╕ Укра╖ни. Кульм╕нац╕╓ю под╕й, серед яких можна вир╕знити: виставки, концерти, вручення паспорт╕в тощо, стало традиц╕йне покладання кв╕т╕в до пам’ятника Тарасов╕ Шевченку. Шкода, що протягом 20 рок╕в сценар╕й святкування, скаж╕мо так, зазнавав зм╕н. Спочатку б╕ля пам’ятника збиралися вс╕ разом: влада ╕ громада, по черз╕ виголошували промови, клали кв╕ти п╕д тужливу мелод╕ю «Реве та стогне…», а дал╕ йшли святкувати - кожен у св╕й б╕к. Бо влад╕ ╕ громад╕ одв╕чно «не по дороз╕». П╕зн╕ше до Тараса почали приходити по черз╕. Спочатку громадськ╕ орган╕зац╕╖, пот╕м - влада, п╕сля вс╕х приходили пол╕тичн╕ парт╕╖, част╕ше за все – опозиц╕йн╕. Проте 24 серпня в╕дв╕дати це святе м╕сце м╕г будь-хто, аби т╕льки було бажання. Не знав перес╕чний люд, яке мав щастя, не ц╕нував його, аж поки не опинився перед забороною. Цього року р╕шенням суду заборонили «масов╕ заходи» б╕ля пам`ятника Шевченку «Конгресу укра╖нц╕в», ╓ в нас така громадська орган╕зац╕я. Я н╕кого не хочу образити, але ця орган╕зац╕я така квола ╕ безд╕яльна, що припуститися думки, наче вона чинитиме як╕сь правопорушення, може х╕ба що божев╕льний. Саме ц╕й законослухнян╕й орган╕зац╕╖, керован╕й паном Богданом Морозом, спало на думку подати заявку до держадм╕н╕страц╕╖ Гагар╕нського району (у цьому район╕ встановлений пам’ятник) на дозв╕л провести святкування б╕ля пам’ятника, п╕сля того, як покладе кв╕ти влада, окремо в╕д ус╕х. А що такого? Х╕ба у нас не демократ╕я? Б╕льше того, виокремлюватися – це по-нашому, по-укра╖нськи. Кожен сам по соб╕ – гетьман. До реч╕, за вс╕ 20 рок╕в б╕ля красеня-пам’ятника (у Севастопол╕ надзвичайно красива скульптура) жодного разу н╕хто не сварився ╕ не штовхався. Заявку пан Мороз в╕дн╕с 22 серпня, а 23 - одержав пов╕стку до суду. Вийшов зв╕дти вже «геро╓м», тримаючи у руках документ, що забороняв «Конгресу укра╖нц╕в» 24 серпня проводити «масов╕ заходи» б╕ля пам’ятника Шевченку. Були, зв╕сно ж, у ц╕й заборон╕ й аргументи: Парт╕я рег╕он╕в, виявля╓ться, ще ран╕ше подала заявку, також на окреме святкування, на увесь день, аж до вечора. Масов╕сть святкуючих в╕д ПР у заявц╕ планувалася до 2000 ос╕б. «Конгрес укра╖нц╕в» був дещо скромн╕шим: до пам’ятника мали над╕йти лише 100 чолов╕к. Суд вир╕шив, що сили нер╕вн╕ ╕ може статися сутичка. Ображений пан Мороз таки приходив того дня до пам’ятника й був дуже здивований, не побачивши там жодного представника в╕д Парт╕╖ рег╕он╕в. Проте м╕л╕ц╕я була невблаганна: йому нагадали про р╕шення суду й попросили покинути територ╕ю. «Якби ж ми вчились так, як треба», то пам’ятали б Тарасов╕ запов╕ти: «Обн╕м╕ться ж, брати мо╖, молю вас, благаю...»
«КРИМИЛОСЬ» НАМ УС╤М ТУТ ДАВНО…
СУД (ч. II)
«АЩЕ СМЕРДЪ УМРЕТЪ ЗАДНИЦА КНЯЗЮ»
ЯКЩО ЦЕ НЕ МАРОДЕРСТВО – ТО ЩО?
