Версiя для друку Обговорити в форумi

 «И что за диво – издалека,
 Подобно сотням беглецов,
 На ловлю счастья и чинов
 Заброшен к нам по воле рока,
 Смеясь, он дерзко презирал
 Земли чужой язык и нравы.
 Не мог щадить он нашей славы,
 Не мог понять
 в сей миг кровавый,
 На что он руку поднимал!»

 Ви не помиляєтесь, у цьому вірші М. Лермонтова йдеться про О. Пушкіна і Дантеса, чужинця, який навіть не здатен був усвідомити скоєного ним злочину. У цьому зв’язку таке запитання: чи може ведучий телепередачі «Большая политика» росіянин Євген Кисельов, який років зо два тому (а чи менше) «прописався» у Києві, адекватно ставитися до українських святинь, скажімо, до Тараса Григоровича Шевченка, якого в школі не вивчав, з метою підвищення ерудиції не читав, з котрим ніколи не дихав спільним повітрям?
 На телепередачі, частина якої була присвячена дню пам’яті Т. Шевченка, замість творів самого поета він цитував О. Бузину та бузиністів. Згідно з цими джерелами, Т. Шевченко був «светским щеголем, который разыгрывал из себя кобзаря», п’яницею, блазнем-невдахою і дуже посереднім літератором. Ті цитати з великих, які наводив пан Кисельов (одна до одної), не обійшли і кримську шовіністичну пресу і навіть торік примусили мене відреагувати на них публікацією в «КС». Та одна справа, коли вислуговується перед спонсорами якась містечкова газета, і зовсім інша – коли людським розумом маніпулює один із провідних українських телеканалів «Інтер».
 «Заброшен к нам по воле рока», пан Кисельов ніколи не приховував своєї симпатії до Олеся Бузини, якого запрошував практично на всі свої програми. За добу після роковин смерті людини, що є для нас уособленням українського духу, навіть, як теж говорилося на програмі, фіксатором генетичного коду нації, Євген Кисельов доповів про всі її вади і пороки та неідентичність щодо того образу, який побутує в народі. Бо як же він міг любити українську мову, а писати щоденники російською, і якби він був бунтарем та правдолюбцем, не шанували б його за радянської влади, а якби дійсно був геніальним, ним би зачитувалися за кордоном. В пошуках нових аргументів, які б свідчили, що фігура Т. Шевченка – «дута», ведучий з надією звернувся до пана Бузини, сподіваючись, що той написав з цього приводу якийсь новий «науковий» опус, нібито щойно віднайшлися пов’язані з Тарасом Григоровичем нові документи або ж воскресла одна із «коханок» цього «світського лева».
 Але хоча надії ведучого на активну і продуктивну міфотворчість з боку його протеже не справдилися, невдовзі дискусія переросла... у бійку. Під гарячу руку О. Бузина не пошкодував і ведучого, якого звинуватив у продажності, певне, щодо запрошення тих чи інших учасників програми та власної поведінки.
 І хоча кульмінацію потасовки навіть довелося приховати за позаплановою рекламною паузою, Євген Кисельов продовжував провокувати присутніх і розмірковувати, що Тарас Григорович усі ці майже двісті років був не стільки художником та поетом, скільки фігурою, дуже зручною для проведення «Большой политики» за усіх урядів і формацій.
 І тут гості програми таки не витримали, попри майже несумісну партійну приналежність, обмінюючись шпильками, вони об’єдналися. Людина, портрет якої вони з дитинства бачили поряд з іконою на покуті, виявилася їм дорожчою за патякання російського телеведучого, який регулярно нагадував їм про порядність: це стосувалося табу щодо згадки про Олеся Бузину за його відсутності (адже того було видворено із зали).
 А ось на Тараса Григоровича подібне табу не поширювалося. Та українська громада змогла-таки його захистити. Щодо поведінки пана Кисельова (чужинця, і, перш за все, за духом), це залишиться на совісті тих, хто дозволив йому масово «виховувати» і «об’єднувати» українців. Цікаво, а якби йшлося про якусь близьку телеведучому людину, чи став би він отак збиткуватися над її пам’яттю у дні скорботних роковин?
 Трохи розминувся з істиною пан Кисельов і наголошуючи, що Тарас Григорович за кордоном є людиною маловідомою, та підштовхуючи до відповідних висновків. За даними Кримського наукового товариства ім. Т. Г. Шевченка, кількість його пам’ятників у світі чи не рекордна – понад 300, і це не з подачі якихось агітаторів, - просто українські мігранти вважали за потрібне, побудувавши дім і посадивши дерево, пустити і своє духовне коріння, аби чужа земля стала для них рідною.
 Заздрите, господа-панове? Це ваша справа. Але будьте хоч трохи делікатнішими і обачнішими.
 
Тамара СОЛОВЕЙ.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #8 за 18.03.2011 > Тема "Резонанс"