Версiя для друку Обговорити в форумi

КРИК ДУШІ
 
  Ось уже минуло півроку відтоді, коли через відмову нашого київського керівництва сплачувати за оренду зачинена редакція «Кримської світлиці», у якій не лише трудився наш дружний колектив, але й створювався той особливий «світличний» мікроклімат, без якого людині незатишно, некомфортно працювати. Мова йде про зелених наших друзів - про квіти, і мені це, мабуть, найбільше болить, бо я, відповідальна за чистоту в кабінетах, найбільше за ними доглядала. Не так шкода мені комп’ютерів чи принтерів, які стільки часу даремно простоюють, їх, сподіваюся, ще можна буде «оживити». А от живих колись квітів, які прикрашали редакцію, вже не повернути.
 Не один рік створювався цей оазис. Рослини жили разом з нами й радували нас, хто цвітом серед зими, хто листям, хто плодами, а хтось і колючками. Кожен з нас втратив не тільки місце для роботи, але й часточку душі, вкладену у свою улюблену квітку. Наприклад, кімнатний гранат - наш довгожитель, загублений назавжди; і сортові сенполії, за якими потрібно було цілий рік доглядати, щоб вони зацвіли, втрачені безповоротно.
 Багато квітів наш колектив здобував своїми скромними можливостями, чимало їх нам дарували наші читачі. Коли я приносила до редакції свої домашні квіти, то й уявити не могла, що їх чекає така страшна, мученицька загибель за зачиненими на півроку дверима.
 Їх, звичайно, уже давно не стало, наших живих, колись вічнозелених улюбленців, яким потрібна не тільки вода, світло у віконці, але й сердечне тепло, котрим ділився весь колектив редакції. З яким же болем я дивилася увесь цей час на редакційні вікна, за якими повільно вгасало життя у беззахисних моїх улюблених рослинках… Навіть найчерствіша, найбездушніша людина не пройде мимо, байдуже споглядаючи, як на його підвіконні всихає квітка без води. І моя сердечна травма незрівнянна з матеріальними втратами, хоч багато квітів я замовляла за каталогами «Інтер-флори» з Києва, вишукувала на ринку. Гроші можна заробити, а от виростити квітку на радість людям - це клопітка праця.
 Тепер наша редакція перетворилася на братську могилу кімнатних квітів… Я сподіваюся, що ті чиновники, з вини яких це сталося, хоча б не забувають поливати квіти на підвіконнях у своїх кабінетах, офісах, удома...
 Бо де є квіти, там є й життя.

 Ірина ХАБЛЕНКО.

 На фото: Герой України, знаменита вишивальниця Віра Сергіївна Роїк була частим гостем «зеленої», затишної, рідної для неї української «Кримської світлиці»...
Фото з архіву «КС».

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #8 за 18.03.2011 > Тема "Резонанс"