Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (3132)
З потоку життя (6348)
Душі криниця (3489)
Українці мої... (1461)
Резонанс (1491)
Урок української (988)
"Білі плями" історії (1666)
Крим - наш дім (532)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (237)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
УРЯД ПРИСУДИВ ПРЕМ╤Ю ╤МЕН╤ МАКСИМА РИЛЬСЬКОГО ЮЛ╤╥ ДЖУГАСТРЯНСЬК╤Й
Книга вийшла у видавництв╕ «Навчальна книга - Богдан» у Тернопол╕. «К╕м»...


ШАНУЙМО НЕВТОМНИХ МАТЕР╤В!
Ц╕каве, зворушливе л╕тературно-мистецьке д╕йство «Весна сплела в дарунок ╖м в╕нок»,...


СМ╤ЮТЬСЯ, ПЛАЧУТЬ СОЛОВ'╥
Наш╕ традиц╕╖


НАТАЛКА ЯРЕМА: МЕН╤ ЗАПАХЛО ВЕСНАМИ
Ще тр╕шечки! О як втомились крила! Найкраща мить - ця мить серцебиття! О Укра╖но сонячна ╕ мила!...


МИ ПЕРЕМОЖЕМО
Нещодавно в м╕ст╕ Б╕ла Церква на Ки╖вщин╕ вийшла друком зб╕рка публ╕цистичних роздум╕в...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #41 за 11.10.2002 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#41 за 11.10.2002
КРИМСЬКЕ ЛІТО АНАТОЛЯ ГАЛАНА
АНАТОЛЬ ГАЛАН

Серед мемуаристики українського закордоння ХХ століття є чимало публікацій про Крим. На жаль, ці спогади наших співвітчизників теперішньому читацькому загалові не відомі. Тим часом у багатьох з них наводяться цікаві факти і спостереження. Та й імена авторів часто видатні. Як, наприклад, Анатоль Галан (1901 - 1988), котрий видав 1956 року в Буенос-Айресі книжку "Будні совєтського журналіста". У пропонованому розділі "Відпочинок" ідеться про першу половину тридцятих років. А щоб познайомити читачів з біографією А. Галана, передруковуємо (зі скороченнями) скла-дену свого часу Дмитром Нитченком довідку, що писалася для першого тому "Листів письменників", виданого 1992 року в Мельбурні.

Анатоль Калиновський читачам відомий як Анатоль Галан, Іван Евентуальний і, зрідка, - Андрій Чечко. Майстерно володіючи різними жанрами, він лишив по собі 18 творів, що мали серед широкого читача велику популярність. Серед них повісті, оповідання, п'єси, вірші, поеми, гуморески, пародії, сатири.
Народився Анатоль Калиновський 22-го серпня 1901 року в родині священика в с. Землиці Глухівського повіту на Чернігівщині. Середню освіту він здобув у Новгород-Сіверській духовній семінарії, а за радянської влади через своє соцпоходження не міг продовжувати навчання, тому закінчив його заочно в Ніженському педагогічному інституті. Через ту ж причину не міг працювати десь на керівних посадах, а більше по редакціях газет та журналів - коректором, секретарем, літредактором, а вже останнім часом, перед війною, викладав мови та літератури в середніх школах та технікумі.
Мрія стати письменником з'явилась у нього ще з 12 років, але ці мрії почали здійснюватися лише на початку 20-тих років. Перше оповідання він надрукував у 1924 році в журналі "Знання" у Харкові. Потім його вірші та оповідання друкувалися в низці пресових видань, як ж. "Плуг", "Універсальний журнал", "Червоний шлях", "Гарт". Перша збірка віршів вийшла у     видавництві "ЛіМ" у 1930 році, а в 1932 р. у видавництві "Рух" - його комедія на три дії.
Але в 1933 році, коли почалися масові арешти, розстріли, Калиновський з обережности припиняє писати аж на 13 років. Більше того, він на деякий час навіть виїхав поза межі України. Тільки по війні, опинившися в Австрії, він відновлює свою творчість. Так у 1946 році він видав на циклостилі збірник оповідань "Чарівна дружина".
Потім письменник переїздить до Арґентини і в 1947 р. перевидає свою "Чарівну дружину", а в 1958 році вона вийшла третім виданням уже в Америці, у збільшеному розмірі. Ще в Арґентині вийшла збірка "Байки та сатири" під псевдом Іван Евентуальний, у 1950 р. - оповідання "Поразка маршала", "Пахощі" (1956), "Володар страх" та спогади "Будні совєтського журналіста" того ж року.
Переїхавши до Америки, видає там ще 13 книжок, зокрема велику збірку оповідань "Невигадане" (1967), "Розмова з ми-нулим" (1971) та повіс-ті - "Між двома смертями" (1964 - про часи нім. окупації) та "Пригоди Рубенса" (1968). Незабаром появилися: віршована поема "Хам" (1970), поезії "Про радість і біль" (1970), сатиричні вірші та проза "Проти шерсти" (1952), "Сатири" (1971), збірка актуальних мініятюр "Міркування серйозні, менш серйозні і так собі" (1971), а під псевдом Андрій Чечко друкує книжку "Записки слідчого" і, мабуть, остання "Корабель без керма" (1977).
...Можна додати, що Анатоль Галан був добрим майстром багатьох романтичних чи любовних оповідань, сюжетів, чим теж приваблював читача. Умів Галан висміяти як підрадянську дійсність, русифікацію, безголов'я влади, так не шкодував фарб висміяти і поцейбічне життя, гонитву за долярами, підлабузництво, сварливість, пиятику тощо.
У 1968 році, даруючи мені свою збірку оповідань "Невигадане", він написав на титульній сторінці: "Дмитрові Нитченкові, дорогому другові й кумові (бо приймав крізь віконечко видавництва свою першу дитину-збірку, що звалася "Мечем по вузлах"). З нашого "меча", правда, нічого не вийшло. Добре, що хоч "вузол" не затягнувся на нашій шиї... і другу половину життя маємо змогу жити спокійно".
На жаль, по смерті цього талановитого автора його ніби всі забули. Не згадують його чомусь і на рідній землі, шукаючи більш сенсаційних творів, що були написані на еміґрації. Проте, він заслуговує на більшу увагу і глибше дослідження його творчости.
Дмитро НИТЧЕНКО.

Анатоль ГАЛАН
ВІДПОЧИНОК
Виявилося, що мій начальник не збре-
 хав, помахуючи мені перед очима курортом. Через кілька днів після повернення з другої подорожі я дістав оплачений місячний відпочинок на південному узбережжі Криму.
Признаюсь, я ніколи доти не потребував так відпочинку. Після майже піврічної нервової напруженої праці й регулярного недосипання я став схожим на стеблину: ішов і хитався від вітру. І коли потрапив я в розкішний ялтинський санаторій ім. Семашка, з бездоганною обслугою, із суворим лікувальним режимом, коли першої ночі ліг на білосніжне ліжко й слухав, як лагідно, десь за двісті кроків, хлюпочеться море, відчув себе, наче в раю.
Крим - чудова місцевість, там і без курорту будеш здоровий. Уявіть собі: повітря таке прозоре, що бачиш неозброєним оком за 10 - 15 кілометрів. Коли ж дихаєш, здається, наче якийсь цілющий струм вливається тобі в груди. А з моря виходиш тугим, як м'яч, і рухливим, як живе срібло.
Курортники-аристократи, ті, що кожного року бувають у Криму, нарікали на санаторний харч. (Голод в Україні трохи позначився і на постачанні курортів). Але мені, загалом невибагливому й дуже ознайомленому практично з тугою шлунку, харч видавався першорядним. Мимоволі я думав: химерні люди, та ж тепер уся країна голодує, вся країна, крім комуністів, рада вареній картоплі. А якого ж дідька треба вам?
Курортні знайомства, здебільша з публікою партійною і не українською, показали мені всю її моральну вбогість, непривабливу, спустошену матеріялізмом душу.
Зі мною в палаті було двоє москвичів-партійців. Вони звертались до мене, як до такого ж партійного колеги (не уявляючи, що в упривілейований санаторій може затесатись безпартійне барахло), а я їх не розчаровував і плів казки про свій давній членський стаж...
Це давало мені можливість слухати різні секрети, стояти на рівній нозі з "аристократами". Документів на курортах ніколи не питають. Отже, москвичі розповідали мені, як всесоюзний староста, "дєдушка" Калінін, купив через свого довіреного агента, на прилюдних торгах, страшенно дороге хутрове манто, що належало колись цариці, і подарував його своїй коханці, кінозірці Малиновській. Іноді до "дєдушки" приїздила справжня, законна жінка з Твері.
Всесоюзний староста щедро обдаровував її, дітей, онуків, і бабуся, поклонившись у пояс великому своєму чоловікові, задоволена й щаслива, поверталась назад.
Розповідали про іншого наркома - Луначарського, який закохався в нашу землячку-чернігівку Наталію Сас (по сцені - Розанель) до того, що подарував їй діяманти з образу чудотворної Божої Матері (де він їх узяв?!), і Сас у цих діямантах виступала на сцені.
Про "батька" багато не патякали. Згадували лише, що коли він являється на засідання Політбюра, всі політбюровці, які доти перекидалися між собою різними загальнолюдськими словами й жартами, одразу гублять мову, виструнчуються і "раболєпно" чекають, що скаже ВІН.
Така диявольська влада цієї людини. Курортні партійці цілковито не переймалися народними потребами. Народ для них лише сіра маса, щось на зразок угноєння для квітів життя - членів компартії.
Питання заробітку, вигідних відряджень, гарних випадкових жінок і бенкетів - ось і все коло зацікавлень новітньої аристократії.
Хай буде мені даровано дивний "патріотизм", але мені здавалося, що українські комуністи - кращі.
Зрештою, на курортах менш усього моралізують. Ми часто пили вино, яке спритні партійці діставали з масандрівських славних льохів. Вино не просте, а з 20 - 25-літнім стажем перехову. П'єш його, й здається, що це нектар, який свого часу вживали боги на Олімпі... (До речі, за вино, коли довідувалось про нього курортне лікарське начальство, негайно викидали з санаторія).
Ми об'їздили паровим човном усе ближче узбережжя Криму. Лівадія, Місхор, Алупка, Сімеїз - скрізь вештались курортники, засмаглі, балакучі, безтурботні.
У Криму є на що поглядіти. Коли б ще жив приватно, а не по дзвонику, залежно від годин сніданку, обіду, вечері й сну, було б вигідніше. Але... не в той час. Поза курортом люди так само бідували, купити хліба не міг ніхто. Часто до санаторійної брами прибігали татарські діти й простягали худі рученята. Ми давали їм - крадькома, щоб ніхто не побачив, - рештки від своїх денних хлібних пайок, і діти прикладали руки до серця й кланялись майже до землі.
Лише мариновані бички (риба), вино, тютюн і виноград продавалися в необмеженій кількості. На ці речі Крим багатий.
Татарська людність ходила в неймовірному дранті. Дірка на дірці і латка на латці. Це, власне, "стиль сталінської доби", бо промислові товари (одяг і взуття) в район непромислового значення майже не потрапляли. Населення мусило "самоопреділятись", тобто вишукувати якісь можливості для прикриття свого тіла.
В той же час московські курортні пані тричі на тиждень міняли вбрання, спокушаючи відпочилих Дон-Жуанів.
Дон-жуанство було розвинуте, як слід. Легке, "стрекозяче", без обіцянок і обов'язків - " склянка води", - одним словом.
Хто ставився серйозно до відпочинку й лікування, досяг добрих наслідків. Я "набрав" шість кіло, від щоденної руханки зміцніли м'язи, нерви заспокоїлись.
І все ж таки я ледве добув останні три дні. Одноманітність життя, хоч і непоганого, якось пригнічує, затуляє чудесні краєвиди, тягне... на волю. І коли я сів на пароплав, щоб їхати в Севастополь, а звідти залізницею в Харків, я відчув таку ж радість, як і тоді, коли їхав відпочивати.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #41 за 11.10.2002 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=85

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков