"Кримська Свiтлиця" > #50 за 11.12.2009 > Тема "Урок української"
#50 за 11.12.2009
ОЛЕСЬ ПЕРЕКЛАДА╢ТЬСЯ РОС╤ЙСЬКОЮ ЯК… Ф╤ЦДЖЕРАЛЬД
Особа невизначено╖ стат╕ в окулярах, не в╕дриваючи очей в╕д перепустки, яку виписувала, проскрип╕ла: — Олесь… Как ето буд╓т па-руск╕? Секунду дивлюсь на прояву радянського МВС ╕ чую, як у мен╕ закипа╓ зл╕сть. Як ╖й сказати, що власн╕ ╕мена не перекладаються? Як рос╕йською буде “Саутгемтон”, “Ф╕цджеральд”? Але х╕ба радянськ╕ апаратники потребують доказ╕в? — Ф╕цджеральд. М╕л╕цейська проява перестала писати, але очей в╕д бланку не п╕двела. Чека╓. Кра╓чком ока бачу, як з боку на лав╕ редактор передач╕ для д╕тей та юнацтва ТБ, з яким ми прийшли до МВС у справах орган╕зац╕╖ телепередач╕ “Зелений вогник”, мовчки трясеться в╕д см╕ху, ловлячи неслухнян╕ окуляри. Сувора особа м╕л╕цейсько╖ стат╕ простягнула перепустку. Читаю: “Олесь”. Лихо мен╕ з тим “Олесем”! ╤з дитячих рок╕в у вс╕х пово╓нних школах, де мен╕ доводилось навчатись, не один витр╕щався: — Як?! Довелося задля злагоди ╕ миру погодитись на “Олександра” — так не дивувались. У вс╕х оф╕ц╕йних документах, нав╕ть у диплом╕ театрального ╕нституту, я став для вс╕х зрозум╕лим “Олександром” — байдуже, що це ╕м’я грецьке, аби не наше. Що ╖м так доп╕кають наш╕ ╕мена? Ось “розстр╕льна” на мого батька Гриба Марка Гнатовича. Розстр╕ляний 10 листопада 1937 року в далекому Хабаровську. Якийсь Зав’ялов — голова “тр╕йки” — власноручно вив╕в: “Марк Игнатьевич”, хоч д╕да мого звали Гнатом, а батька Марком. Чи ╖м не байдуже було, як розстр╕лювати “Игнатьевича” чи “Гнатовича”? Порядок. Уже в роки незалежност╕ в л╕карн╕ на вулиц╕ П╕двисоцького в ре╓стратур╕ чую знайоме: — А как ето буд╓т па-руск╕? Ну й наговорив я ╖м всячини, що аж дос╕ незручно згадувати, не забув про “хохл╕в” та “малорос╕в”. Похапцем записали до картки “Олеся”, щоб т╕льки позбутись вибухонебезпечного кл╕╓нта, — бач, як на чолов╕ка раптом накотило. 10-й чи 11-й р╕к незалежност╕. Л╕карня на бульвар╕ Шевченка, навпроти Володимирського собору. На ст╕н╕ мемор╕альна дошка спов╕ща╓, що саме тут л╕кувався колись в╕домий укра╖нський письменник Михайло Коцюбинський. Але й тут: — А как ето па-руск╕? Спок╕йно називаю Ф╕цджеральда. Молоденька сестра напружу╓ чоло, губи розтулен╕ у недов╕рлив╕й посм╕шц╕. Дума╓. Думай, дитя незалежност╕. — Пане Володимире, — звертаюсь до зав╕дувача л╕карн╕, — ви так гарно розмовля╓те укра╖нською, а ваш персонал, окр╕м сан╕тарок, щебече “ф╕цджеральд╕вською гов╕ркою”. Пан Володимир н╕яково посм╕ха╓ться: — Це, зна╓те, треба починати з Верховно╖ Ради, а тод╕ вже… Ми тиснемо на прощання руки. Усм╕хаюсь ╕ я. Чекати, то чекати. Доки на московськ╕й верб╕ Верховно╖ Ради та виростуть укра╖нськ╕ груш╕. Мовчатиму й чекатиму. Сто╖чно. Незламно. Незалежно. Тож н╕ — знову отой клятий “Ф╕цджеральд”! На станц╕╖ метро “Кловська” молоде д╕вча у формен╕й шинел╕ й круглому капелюшку оголошу╓ рос╕йською мовою через мегафон про прибуття по╖зда. П╕дходжу. — Ви що-небудь чули про державн╕сть укра╖нсько╖ мови? — А у нас два государств╓нних язика, руск╕й в том ч╕сл╓! Вдивляюсь у молоденьке обличчя. Чи не з села? Та н╕, м╕щанка. Серед с╕льських трапляються ╕ так╕, що люто ненавидять саму згадку про село. Наш╕ зустр╕ч╕ тривають майже щодня. Д╕алоги загострюються. Мимо суне пот╕к пасажир╕в однаково байдужих, якою мовою оголошують про прибуття по╖зда. Х╕ба ╖м все одно? Х╕ба вони — суц╕льн╕ “ф╕цджеральди”? Нарешт╕ не витримую, ╕ду до чергового станц╕╖. Дов╕дуюсь: Тамара Ф╕сан. Укра╖нка. Дзвоню до начальства. Пан Назаренко. Вислухав. Пооб╕цяв. Напевно, набрехав, як ота вся зграя чиновник╕в радянського штибу. Але помилився. Подумки перепрошую, пане Назаренко! Увечер╕ дзвонить телефон: — ╤зв╕н╕т╓, когда ви снова буд╓т╓ на станци╕ “Кловская”? — А то чого так нагло? Буваю там дв╕ч╕, а то й трич╕ на день. — ╤зв╕н╕т╓, у м╓ня н╓пр╕ятност╕. Я должна ╕зв╕н╕ться п╓р╓д вам╕, м╓ня направляют на курси укра╕нского язика… Пане Назаренко, як Ви пот╕шили мою душу! Дякую Вам в╕д себе, а ще й трошки в╕д мого батька — отого, що “Игнатьевич”… — Вважайте, що ви вже перепросили. Бажаю вивчити укра╖нську мову. Пане Назаренко, вам би до Верховно╖ Ради, а ще краще — у Президенти неп╕длегло╖, незалежно╖ держави Укра╖на!
Олесь ГРИБ. («Нац╕я ╕ держава», 27 жовтня 2009 р.).
"Кримська Свiтлиця" > #50 за 11.12.2009 > Тема "Урок української"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=8206
|