Версiя для друку Обговорити в форумi

До маленької Насті Феофанової не приходив під новорічну ялинку Санта-Клаус – подарунки дарував їй інший, але теж дуже добрий дідусь. То було надзвичайно щасливе дитинство, яке дало заряд сил, енергії та любові на все життя, замість того, щоб марнувати його на боротьбу з власними комплексами.
Тож сьогодні 29-річна американка Настя, родом із Санкт-Петербурга, вже набула чималий життєвий досвід і має що сказати та порадити людям. Втім, людство для неї – це не кілька сусідів та колег по роботі – це безмежний океан, бо побувала вона і в Азії, і у Східній Європі, і в Південній Америці. Де ще? Одразу й не пригадати. Чи могла колись про таке мріяти? Але в тяжкі часи перебудови її матуся, яка працювала в туристичній агенції, зробила все, аби відкрити перед доньками інші обрії.
Спочатку довелося попрацювати і на непрестижних роботах. Але, закінчивши школу та вивчившись на архітектора, Настя вже мала змогу обирати. І, ще студенткою, обрала те, чому й навчалася. Та дівчина відчувала себе не лише архітектором, але ще й художником. А на той час життя починав заполоняти комп’ютер. У цю досконалу, але не одухотворену машину важко було вкласти живу душу. А для Насті архітектура – це ті високохудожні витвори мистецтва, серед яких пройшло її дитинство. І вона вже відчувала себе швидше художником, спорідненого з архітектурою жанру, ніж висококваліфікованим користувачем комп’ютера, і віддавалася творчості лише на замовлення власного серця.
Та заробіток для існування довелося шукати не довго. Настя стала волонтером, представником Корпусу Миру, який є позаполітичною і позарелігійною організацією, що спонсорується урядом Америки і переважно працює за трьома напрямками: вивчення англійської мови, розвиток молоді і розвиток суспільства.
Таким чином Настя і завітала до України – працювала в Криму як викладач англійської мови та людина, що знається на екології (це теж важлива складова діяльності волонтера). Англійської мови Настя два роки навчала дітлахів з Алуштинської школи № 3 та працювала в клубах «Вікна в Америку» у Кримському інженерно-педагогічному університеті в Сімферополі, де також проводила з молоддю екологічні семінари. У той же час в Червонограді Львівської області допомагала окультурювати та відновлювати парк графа Потоцького при музеї.
Що стосується її вихованців, то для них Настя організувала і провела екологічний табір неподалік від мальовничих гір Демерджі. За вісім днів перебування у таборі діти (з 10 до 18 років) пізнали багато нового в інтелектуальному й емоційному плані. Вони познайомилися з іншими волонтерами з Америки, які, до речі, тут і куховарили, відчули підтримку населення з найближчих сіл, котре, в свою чергу, намагалося забезпечити їх усім необхідним, а отже – і важливість тієї справи, якою займаються. Тому охоче малювали плакати, вигадували гасла, гордо фотографувалися поряд з мішками зі сміттям, від якого звільнили довкілля. А ще пізнавали почуття справжнього товариства, що ґрунтується на спільних інтересах, знаходили собі нових друзів із Тернополя та Луганщини, учасників таких же таборів, які, серед інших, теж прибули до Криму.
— Переконана, жодна дитина з цієї команди вже ніколи не кине на землю папірець, — запевнила Настя.
У розмові я поцікавилась, за яким принципом Корпусом Миру відбираються держави, куди вирушають американські волонтери, підозрюючи, що йдеться про так звані країни третього світу, які самі не можуть дати собі ради. Настя, здається, прочитала мої думки.
— В Україні американських волонтерів найбільше, і це просто бажання поділитися з іншою державою тим, чого їй бракує, на відміну від Америки. Є ще й інший нюанс: про Україну в Америці знають дуже мало і, перебуваючи тут, я репрезентую свою державу, а повернувшись в Америку, навпаки, зможу розповісти там про Україну, тому і намагаюся глибше пізнати її культуру і традиції, своєрідність способу життя.
На моє запитання, чи багато спільних екологічних проблем в Америці й Україні, Настя відповіла, що було б хибним вважати, ніби Америка вже турбується лише про екологічно чисте паливо та безпечну переробку відходів і не має інших негараздів. На відміну від західних штатів, проблеми інших схожі з українськими.
Втім, Настя не взялася прогнозувати, коли ж і ми зможемо дбати не лише про себе, але і про сусідів. Вона, подібно більшості політиків, згадала про нестабільність у державі, а також зосередила увагу на шкільному вихованні маленьких американців, де в школах поширене самоврядування, що дозволяє розвивати здібності лідера, відповідального за свої рішення. Тому і почувається американська молодь не бур’яном десь на узбіччі, а гідними громадянами своєї держави, котрим, поміж тим, до усіх і до усього є справа, скажімо, до дітей, що виховуються в українських дитячих притулках, до будинків престарілих, до побудови тих чи інших споруд, до організації роботи центрів реабілітації, до упорядкування документації в бібліотеках Криму тощо. І приїжджають вони сюди не як «старші брати», тим більше, не як заробітчани (це їм суворо заборонено, бо фінансування відбувається з Америки, з Корпусу Миру), а як смиренні трудівники, які, поміж тим, дбаючи про інші народи, дбають про престиж своєї держави.
Настя вважає, що українська молодь теж має волонтерські нахили. Все інше – запитання до влади, у всякому разі, ситуацію я зрозуміла саме так.

Тамара СОЛОВЕЙ.

На фото: Настя Феофанова (у центрі) з випускниками.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #47 за 20.11.2009 > Тема "Резонанс"