Версiя для друку Обговорити в форумi

ЛІТЕРАТУРА

ПОДЯКА СОНЦЮ
У дарунок кримському республіканському закладу «Науково-методичний центр культури, мистецтва та народної творчості» з м. Харкова надійшли три збірки поезій «Вселенная», «Оттиск ладони» та «Сонце осені» від поетеси Ніни Супруненко. Цей подарунок не випадковість: Ніна Антонівна очолює управління культури і туризму Харківської облдержадміністрації і творчим працівникам її ім’я добре відоме. Звертає на себе увагу гарна, ошатна книга віршів поетеси «Сонце осені» в художньому оформленні її доньки Олесі.
Близько двадцяти років минуло відтоді, як побачила світ перша книга Ніни Супруненко «Дарунок долі». Вона стала помітним явищем в літературному житті України, за яку в 1992 році автора було прийнято до лав Національної Спілки письменників України.
У різні роки виходили друком її поетичні книги «Цветные сны» (Київ, 1993), «У лабіринтах болю і розлук» (Київ, 1995), «Звезда, упавшая вчера» (Москва, 1997), «На обрії душі» (Рівне, 2002), «Вітри протиріч» (Київ, 2003) та інші. У 1998 році Ніні Супруненко було присуджено Почесну медаль «За кращу книгу 1997 року» Ради Міжнародного видавництва «Берегиня».
У поезії Ніни Супруненко стільки чарівливості, оптимізму, душевної теплоти, стільки гарних думок, що кожен читач знайде в них співзвучність своїм думкам і настрою. У віршах Ніни Супруненко присутня дивовижна чистота і вивершеність у змалюванні природи. Тонкі переливи її життєвих спостережень розсипані бісером у її віршах і набувають філософського звучання. Вірші Ніни Супруненко перекладено іншими мовами народів світу, друкувалися в Австралії, Вірменії, Великобританії, Білорусії, Німеччині, Польщі, США, Чувашії, але серце поетеси належить Україні:
Залишила Італію і Францію,
Монако і Іспанію – додому!
Приїхавши сюди, я мала рацію:
Тепер поїду лікувати втому
Від сервісу та розкоші
Європи.
Борщ український готувати вдома,
Вже буду я ні крапельки
не проти,
Де все таке близьке й таке знайоме!
Немало віршів збірки «Сонце осені» присвячено нашому півострову: «Триптих про віщий сон», «Демерджі», «Севастополь» та інші. Спасибі, Ніно Антонівно, за Ваш подарунок, за Ваше поетичне слово, за любов до Криму, до нашої України.

Людмила КЛИПАЧЕНКО,
бібліотекар.
м. Сімферополь.

НІНА СУПРУНЕНКО
«ЦІНУЙ ЖИТТЯ, ЩОДНИНИ, ЩОСЕКУНДИ!»
* * *
...А сонце осені ще більш рідніше,
Ніж сонце літа — отакі дива! -
Як перестояні у серці вірші,
В яких заплутуються всі слова,
Відштовхуються, як авто у гонці
І сходять з траси —
що ж, не довелось...

Я знов купаюсь у осіннім сонці,
Щоб розквітати квіткою в мороз,
Щоб відчувати зоряну наснагу,
В душі не мати й крапельки пітьми,
Не відчувати сумнівів і страху,
Як море — не боятися зими!
23.10.08, Севастополь
* * *
Оце вже й осінь. Забувай мене –
Я восени тебе не хочу знати...
І гнів, і біль — усе колись мине –
Лиш спокій буде вікувать на чатах...
Зелене листя, несуха трава,
Але — вже осінь... І осінні квіти...
А щастя наше лопнуло по швах –
У вушко долі нитку вже не вдіти...
30.08.08, Харків
* * *
Бабине літо торкається серця
тривожно,
Лащиться стиха, немов кошенятко
мале до ноги...
Бабиним літом обличчя зігріти
ще можна,
Душу ж зігріти не вдасться,
бо надто вузькі береги
Між павутинкою першою
й листям останнім –
Бабине літо коротке,
з печаллю в блакитних очах,
Це — як щаслива неждана сльоза
на світанні,
Що визрівала повільно
в холодних безсонних ночах.
Бабине літо таке невблаганно
минуще,
З присмаком м’яти гіркої,
що вдруге уже зацвіла,
І береги його з часом
все вужчі і вужчі,
Наче і в літі з роками лишається
менше тепла,
Щоб обігріти і бабине літо собою,
Ще і на зиму лишивши хоч крихту
тепла для душі!
...Спогадів чистою, трохи сумною,
рікою
Падають з неба, пронизують серце
осінні дощі!
13.10.01, Харків — Київ
* * *
Не відгорай в мені, любове...
Не полишай мене одну...
І не зникай у жоднім слові...
І не щезай з нічного сну...
І зранку не розтань з туманом...
І вдень у сонці не згори –
А розливайсь в душі піснями,
А потім — душу забери!
9.09.07, Харків
* * *
Вже котру ніч від дум своїх не сплю —
Не вітер за вікном у тім причина,
І не прощальна пісня журавлина -
Боюся, що тебе я розлюблю.
Здригнуся різко в мить якусь страшну,
Відчувши, що втрачаю раптом сили:
Це чоловік, якого я любила,
В очах якого бачила весну?..
І де взялася ця гірка межа,
Що нас раптово навпіл розділила,
Яка «люблю» змінила на «любила» —
І скам’яніла зморена душа...
І світ в моїх очах безбарвним став:
Веселка знову стала чорно-біла,
Журавка на поріг безсило сіла,
Хоча неподалік світився став...

Життя переінакшилось в мені...
Та що там у мені — у всьому світі
Змішались білі ночі й чорні дні,
Теплом мого бажання не зігріті!
9.09.07, Харків
* * *
Я плаваю у морі, в річці — ти...
Між нами — роки, відстані, світи...
Щоправда, є стремління до мети,
Та чи під силу нам перемогти
І спротив вітру, й течію води,
І радість щастя, і журбу біди?..
А час нас не чекає, він летить!
Життя і є оця коротка Мить,
І як її, безцінну, захистить,
І як між нами навести мости,
Якщо я — в морі, а у річці — ти?..
9.09.07, Харків
* * *
В очах твоїх немов горять жарини,
Коли ти усміхаєшся мені!
Моя любове ніжна, солов’їна,
Судилася така — мені одній!
А я ж її ніяк не помічала,
Обходила байдуже кожен раз,
А згодом — за дрібниці не прощала,
Виношувала образи образ...
Згоріло все в вогні твого кохання!
Забулись навіть натяки сумні!
Яскраве, сонячне, ясне світання
Народжується кожен день в мені!
10.09.07, Харків
* * *
Цінуй життя щоднини, щосекунди!
Цінуй оцю, яка існує мить,
Бо завтра може і її не бути –
І серце вже повік не заболить,
Сльоза образи сліду не залишить
На зблідлій, чи зрум’яненій щоці...
То ж дякуй долі
за можливість вижить
У зболено-чудовім світі цім!
21.02.05, Харків
* * *
Ти в Україну повернувся знову,
Бо серце українця маєш в грудях,
Тобі щастить тепер у пісні й слові,
Тобі радіють квіти, птахи, люди.
Земля вкраїнська вміє повертати
У душу радість — і сама радіє,
Примушує забути давні втрати,
Дарує віру й на добро надію!
25.03.05, Київ

ДЕМЕРДЖІ
Дивлюся здалеку на Демерджі
Й не вірю, що стояла на вершині!
...Стежки внизу снували, як вужі
І як вужі — коріння на стежині...
Все вище, вище, ближче до небес,
Через Долину Привидів, що вила,
Гула, свистіла — був набір увесь,
Чим користується нечиста сила!
Це відчуття причетності до зла,
Вірніше — не причетності -
сусідства,
Бо й справді, наче чорних два крила
Пливли за нами слідом аж до міста!
Внизу, під нами -
весь безмежний світ,
А на вершині нас чекали чари,
І вітер нам сушив на скронях піт,
А ми стояли, обійнявши хмари!
Подяка сонцю, небу і вітрам,
В душі — нестримне відчуття польоту! -
І відчуття, що підкорилась нам
Не Демерджі — а всі земні висоти!
29.09.01, Алушта — Сімферополь

ТРИ АКВАРЕЛІ
1
Туркоче дикий голуб за вікном,
Неначе кличе вийти в світлу осінь,
Повітря пахне стиглим кавуном
І літо бабине в долонях носить...
2
Вже їжаки шумлять у сіні
І гуси пісню туги ллють...
Останні теплі дні осінні
Листками падають в ріллю.
3
До сонця тягнуться майори,
Останні роси спрагло п’ють,
Тремтить в зіницях їхніх горе,
Освячує прощальну путь...
18.09.98, Семенівка — Товсте

ТРИПТИХ ПРО ВІЩИЙ СОН
1
Неаполіс* нас радо зустрічає
Яскравим сонцем за вікном вагона,
Стакани наші з недопитим чаєм
Подзвонюють притишено і сонно.
А наша ніч безсонно промайнула
Як хвиля щастя (вже неповторима!),
Але вона не канула в минуле,
Присутня тут, відчутна, хоч незрима...
Та ніч немов передчуття, прозріння,
Яке буває дуже-дуже рідко!
Вона для нас, як для дерев коріння,
З якого йде життя у кожну гілку.
2
Керкінітида** — Гезлев*** — Євпаторія -
Куточок райський
з дивними трамваями!
Сама собі не вірю, що на морі я!
Що кожен день тепер ми тут стрічаємо!
Що наші тіні на піску розпеченім!
Що наші це сліди змиває хвилями!
...Раніше тільки на печаль
приречені –
Ми стали тут безжурними
й щасливими!
3
Ти пам’ятаєш той щасливий час,
Коли був світ увесь, як на долоні
Й моторний човен за хвилини нас
Доставив у Лівадію?.. Червоні
Горіли камінці в моїх руках,
І ти їх вкотре поливав водою...
А потім підіймалися на шлях
У Лівадійський парк. І резедою
Пропахло небо й листя на кущах,
А посмішка твоя так пахла морем,
Зелені хвилі в лагідних очах
Іскрились, вигравали! На просторі
Без втоми молодий орел літав —
Все випробовував себе на силу,
Метелики кружляли серед трав,
Мов квіти, що літають! Я просила,
Щоб ти впіймав метелика мені,
А ти сміявся і питав: «Навіщо?» —
«Бо я це бачила вночі вві сні!» —
Щасливий сон…
Нехай він буде віщим!
16.07.90, Новоселиця
* З ІІІ ст. до н. е. греки так називали скіфське місто – нинішній Сімферополь.
** В VІ – V ст. до н. е. на місці нинішньої Євпаторії засновується грецька Керкінітида.
*** З XV ст. до 1784 р. так називалась Євпаторія.

* * *

Як воно на морі без мене?
Радісно було чи не зовсім?
Море голубе чи зелене?
Літо на душі а чи осінь?
Чи приємно їлось-пилося?
Чи жадане було можливе?
Не ввижалось моє волосся
В білопінній хвилі грайливій?
20.08.96, Новоселиця
* * *
Кидаю монетку з мису Плаха
І вона, розкручена, летить,
Весело кружляючи без страху
І — потоне в морі вже за мить.
...Кинула монетку з мису Плаха,
Ніби час — без права вороття –
І пішла назад, щоб не заплакать
За безповоротністю життя...
29.09.01, Малий Маяк
* * *
Цей парк в Алупці —
це вінок природи,
Краса, ні з чим у світі незрівнянна!
Як швидко час тече
І невблаганно -
Роки стікають
В Чорноморські води!..
Роки... Десятиліття...
Що казати
Про кілька днів,
Проведених в Алупці?
...Щось голуб воркував тоді голубці
Й розносився довкола запах м’яти...
Велике сонце у верхівці дуба
Застряло, як рожево-світла куля!
Як часто згадую ті дні минулі:
Як хороше було з тобою, любий!
Як легко дихати у парку стало!
Яке було повітря чудодійне!
Твоя рука — ласкава і надійна -
Мене від всіх незгод оберігала!
5.08.90, Новоселиця
* * *
Який чудовий світ! Яка краса!
Яке похмуре небо світло-сіре!
Яка на склі роздрібнена роса!
Які в душі надія, ніжність, віра!
Який вологий темно-білий сніг!
Яка руда трава біля калюжі!
Яке добро в душі моїй до всіх,
Бо я люблю цю землю дуже-дуже!
29.12.05, Лубни — Пирятин
ДИПТИХ ПРО МАЛИЙ МАЯК
І
Три моїх любимих валуни,
Що приходили роками в сни,
Спали біля вранішнього моря...
А мене хоч згадують вони?!
II
Ось вона, знайома нам, доріжка,
Де ходили з донечкою пішки –
Їй було тоді чотири роки...
Тут, на камені, відбиток ніжки!
29.09.01, Малий Маяк
* * *
Апатія, депресія, болото...
Народе мій, що скоєно тепер?!
Ти був і «за», ти, звісно,
був і «проти»,
Та дух свободи у тобі помер!
Ти знову у ярмо підставив шию,
Ти знову — добровільно — у рабах!
Невже свободи ти бажав нещиро,
Що вибрав цей,
такий ганебний, шлях?!
Ти на своїй землі, а не хазяїн,
Ти на своїй землі, але чужий.
Як на налигачі у темній стайні:
Не видно — чи живий, чи неживий...
Народе мій, ну що з тобою сталось?!
Що наші діти думають про нас?!
Ми викликаєм в їхніх душах жалість,
А з часом викличем потік образ...
Ми не змогли підняти Україну,
Бо не змогли піднятися з колін,
Так призвичаїлись схиляти спину.
І плазувати згідно перемін...
Сьогодні служим тим,
а завтра іншим...
Кому завгодно, тільки не собі!
Гадаємо: де буде краще, гірше –
І змінюємо гасла в боротьбі!
Замінюємо, як серветки, стяги,
Ідеї розпорошуєм в імлі,
Й лишаємо себе ж самоповаги,
І не достойні нашої ж землі.
30.03.06, Харків
* * *
Раптово в жовтні повернутись в літо,
Де вітру і квіток зваблива гра...
Яскравим сонцем в бухті відігріта,
Забула я, що осені пора
Настала вже — і море охололо,
І чайки невеселі, й горобці...
Каміння — й те вже не таке навколо,
Не те, що равлик у моїй руці...
23.10.08, Севастополь
* * *
На обрії
де ніжно-голубий колір неба
контрастує
з грубо-фіолетовим кольором моря
тут і там літають чайки
наче намагаючись зшити докупи
ці дві лінії
щоб новий поштовх вітру
не розірвав їх
і не оголив би невідому порожнечу
якої так боїться
і ніжно-голубе небо
і грізно-фіолетове море
і розгублені
наче зламані голки чайки.
2.07.06, Алушта
* * *
Море
образившись за щось на весь світ
третій день штормить
і не впускає в свою безмежну душу
нікого чужого.
3.07.06, Партеніт
* * *
Ходжу щоранку повз плантації троянд.
Краси занадто — справді не буває!
Вдихаю щедро в себе ніжний аромат
І від краси моя душа співає!
Таке предивне відчуття життя!
Під Аю-Дагом — зарості троянди
І ароматів трепетних злиття —
Які приємні щоранкові мандри!
Неначе доля щедро піднесла
За всі турботи справжню нагороду:
Спокійна хвиля, сплеск мого весла,
Трояндова ранкова ніжна врода...
20.07.06, Партеніт
* * *
Яка безмежна Україна наша!
Прекрасна і у свята, і у будні:
Ставків, озер прозорі повні чаші,
Народні танці й співи самобутні!
Культура і традиції — правічні,
Сягають в глибину віків корінням,
Сучасність і минуле органічно
Об’єднані у творчому умінні.
Народе мій, дай Бог тобі наснаги
Перебороти всі можливі скрути,
І мати вдосталь мудрості й відваги
Багатим, вільним і щасливим бути!
1.05.08,
Кам’янець-Подільський — Хотин.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #45 за 06.11.2009 > Тема "Душі криниця"