"Кримська Свiтлиця" > #44 за 30.10.2009 > Тема "Українці мої..."
#44 за 30.10.2009
СПРАВЖН╤М УЧИТЕЛЕМ ПОТР╤БНО НАРОДИТИСЯ...
«Я ж н╕чим не прим╕тна», — почула я у в╕дпов╕дь в╕д Алли ╤лл╕вни Паталахи, ж╕нки, яка навчила у школ╕ не одне покол╕ння д╕тей. Сво╖м прикладом роботи вона легко спростову╓ висл╕в деяких сучасних «умняк╕в», що «кого боги хочуть покарати, того вони роблять вчителем». Алла ╤лл╕вна з’явилась на св╕т у м╕ст╕ Бежиця Брянсько╖ област╕ 1934 року. Батько Алли працював на Брянському паровозобуд╕вному завод╕ ╕нженером, а мати — на цьому ж завод╕ конструктором. Евакуац╕я заводу до Красноярська спричинила ╕ переселення с╕м’╖ у той суворий край, бо в╕дмова в╕д переселення позбавляла взагал╕ шматка хл╕ба. Тож шк╕льне життя почалося у Алли в Красноярську. У 1941 роц╕ вона п╕шла до першого класу Красноярсько╖ середньо╖ загальноосв╕тньо╖ школи № 40. Зак╕нчивши школу, молода д╕вчина Алла по╖хала вступати аж до С╕мферопольського педагог╕чного ╕нституту на ╕сторико-ф╕лолог╕чний факультет. З вибором спец╕альност╕ у Алли не виникло проблем, бо вона ще з дитинства захоплювалась ╕стор╕╓ю ╕ у школ╕ мала з цього предмета завжди лише в╕дм╕нн╕ оц╕нки. А вир╕шила стати вчителем тому, що завжди любила працювати з д╕тьми. Життя далеко в╕д дому було важким, але майбутн╕й вчитель була старанною ╕ ц╕леспрямованою людиною. Вона з великим бажанням засвоювала ус╕ нов╕ знання. Якось на веч╕рц╕ Алла познайомилась з красенем-юнаком Микитою. В╕н вчився на 3-му курс╕ ╕ вже добре знав, що таке студентське життя. Згодом молод╕ люди зрозум╕ли, що мають багато сп╕льного. ╥м було ц╕каво сп╕лкуватися одне з одним. Згодом дружба переросла у серйозне й глибоке почуття. Увесь в╕льний час Алла з Микитою проводили разом. Коли Микита зак╕нчив ╕нститут, його направили за розпод╕лом працювати вчителем у маленьке укра╖нське село. Алла змогла при╖хати до коханого лише, коли вчилася на четвертому курс╕. Тод╕ ж молод╕ й побралися. Почалось нове життя, до якого Алла ╤лл╕вна була не готова, бо не знала укра╖нсько╖ мови ╕ не могла в╕льно сп╕лкуватися з м╕сцевими жителями. Зайшла мова про пере╖зд. М╕сце для створення с╕мейного гн╕здечка вибирали разом. Так, 1957 року в сел╕ Токареве К╕ровського району Кримсько╖ област╕ з’явилася молода родина Паталах╕в. Алла ╤лл╕вна швидко звикла й в╕дм╕нно поралась з роботою вчителя ╕стор╕╖ у Токаревськ╕й с╕льськ╕й школ╕, а чолов╕ка призначили у цю школу на посаду директора. За 16 рок╕в роботи у Токаревськ╕й школ╕ Алла ╤лл╕вна з чолов╕ком майже докор╕нно зм╕нили ╖╖ вигляд: зробили спец╕ал╕зован╕ класи, побудували спортмайданчик, посадили з учнями великий фруктовий сад. З ╕н╕ц╕ативи Алли ╤лл╕вни був створений ляльковий театр «Бурат╕но», у якому учн╕ могли творчо розвиватися. У 1973 роц╕ в сус╕дньому сел╕ Шубине збудували нову школу, ╕ Аллу ╤лл╕вну з чолов╕ком перевели туди на т╕ сам╕ посади. Усе обладнання з Токаревсько╖ школи перевезли до ново╖ школи. Почалися трудов╕ будн╕ на новому м╕сц╕. Присутн╕сть Алли ╤лл╕вни завжди була рад╕стю для д╕тей. Вони щиро любили свою вчительку, старанно виконували вс╕ домашн╕ завдання. Такий прояв дитячо╖ прихильност╕ не був дивним, адже за весь час сво╓╖ роботи у школ╕ Алла ╤лл╕вна жодного разу не п╕двищила голосу на учн╕в. За словами колишн╕х вихованц╕в Алли ╤лл╕вни: «Ця ж╕нка просто випром╕нювала тепло ╕ св╕тло. Було неможливим ╖╖ не зрозум╕ти. Про ╕сторичн╕ под╕╖ вона розпов╕дала так, наче сама була присутня там ╕ брала безпосередню участь». Не менше захоплення сво╖ми розпов╕дями про в╕йну викликав у д╕тей ╕ Микита Володимирович. Адже в╕н з 17 рок╕в п╕знав ус╕ труднощ╕ ╕ жахи во╓нного життя, пройшов у боях в╕д Стал╕нграда до Берл╕на, мав три поранення, брав участь у Нюрнберзькому процес╕. За в╕двагу ╕ хоробр╕сть нагороджений орденами та медалями. У 1981 роц╕ Микита Володимирович захвор╕в ╕ змушений був п╕ти з роботи. Дали знати про себе поранення. Через деякий час п╕шла з╕ школи ╕ Алла ╤лл╕вна. Вона в усьому допомагала сво╓му чолов╕ков╕, п╕дтримувала його. У 1988 роц╕ Микити Володимировича не стало. Алла ╤лл╕вна тяжко переживала втрату, але незабаром знову повернулася до школи ╕ пропрацювала там до пенс╕╖. Була нагороджена медаллю «Ветеран прац╕» за багатор╕чну й сумл╕нну працю. Зараз Алла ╤лл╕вна живе у маленькому будиночку на одн╕й з вулиць села Токаревого. Вона займа╓ться домашн╕м господарством, а у в╕льний час склада╓ в╕рш╕, як╕ присвячу╓ сво╖м колишн╕м учням. Алла ╤лл╕вна зовс╕м не шкоду╓, що 25 рок╕в присвятила вчителюванню ╕ нав╕ть не уявля╓ сво╓ життя ╕накшим. Вона – приклад сумл╕нност╕, працелюбност╕ та безмежно╖ любов╕ до д╕тей. Ц╕ прекрасн╕ людськ╕ якост╕ вкотре доводять правдив╕сть загальнов╕домого вислову, що справжн╕м учителем потр╕бно народитися.
Дарина СОЛЕНИКОВА, студентка 1-го курсу факультету слов’янсько╖ ф╕лолог╕╖ та журнал╕стики Тавр╕йського нац╕онального ун╕верситету ╕м. В. ╤. Вернадського.
"Кримська Свiтлиця" > #44 за 30.10.2009 > Тема "Українці мої..."
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=7995
|