Версiя для друку Обговорити в форумi

ФРОНТОВИКИ
Сл. Д. Луценка. Муз. І. Шамо.

Ми з тобою давно,
Ще на фронті в боях подружили,
Сухарі і патрони в окопах
 ділили не раз.
В клекотанні атак
набрякали відвагою жили,
Був для нас, як знамено,
Був для нас, як знамено,
Вітчизни священний наказ.
А роки,
Як розсідлані коні,
В тумани червоні
Летять, летять, летять...
Скільки нас із доріг
Не вернулось до отчого дому.
Як затихла весною
у світі вогненна гроза.
А синів матері
виглядають у горі німому,
Крає серце ще й досі,
Крає серце ще й досі
Пекуча, як рана, сльоза.
Я в тривозі дивлюсь
На твої непокірні сивини,
Тихий вітер тополі
гойда голубими крильми.
І здається мені
шурхотять не дерева, а міни,
І гуркочуть у полі,
І гуркочуть у полі
Далекі, далекі громи.
Сплять солдати в степах
Під волошковим небом Європи,
А розквітлому щастю,
здається, немає кінця.
Біля Волги й Дніпра
 заросли пшеницями окопи,
Тільки в шрамах солдатських,
Тільки в шрамах солдатських
Печаляться наші серця.
А роки.
Як розсідлані коні,
В тумани червоні
Летять, летять, летять...

НА БІЙ
Муз. А. Штогаренка. Сл. Т. Масенка.

Наші ниви, гори й ріки
Стали вільними навіки,
Та бредуть фашистів орди
На поля й добро народу.
За народ, за честь нашу — в бій!
Ми йдемо на грізний бій!
Батьківщино, рідна мати,
Нас нікому не здолати.
Проти вражої навали
Ми до бою разом встали!
За народ, за честь нашу — в бій!
Ми йдемо на грізний бій!
Там, де ворог наступає –
Хай під ним земля палає!
Для покари, для відплати
Уставай, Вітчизно-мати!
За народ, за честь нашу — в бій!
Ми йдемо на грізний бій!

СИВИНА
Сл. Д. Луценка. Муз. І. Марченка.

Ти поглянь — лебедині міста
Піднялися в прозорій блакиті, —
То мої неспокійні літа,
Під вітрами і сонцем прожиті.
Ти поглянь — то ж доріг далина,
І вистукує серце в безсонні:
Сивина, сивина, сивина
Вже мої затуманила скроні.
В глибині темно-карих очей
Затаїлась далека тривога.
І пожари кривавих ночей
На розбитих воєнних дорогах.
Відгриміла в пожарах війна,
І погасли заграви червоні.
Сивина, сивина, сивина
Вже мої затуманила скроні.
Хлопчаки, до зірок у житті
Ви сміливо шляхи прокладайте.
Якщо важко вам стане в путі,
Ви дороги батьків пригадайте.
Віддали ми до краплі синам
Свій неспокій і ночі безсонні.
Сивина, сивина, сивина
Вже мої затуманила скроні.

КЛЯТВА
Муз. Г. Верьовки. Сл. М. Бажана

В нас клятва єдина і воля єдина,
Єдиний в нас клич і порив:
Ніколи, ніколи не буде Вкраїна
Рабою фашистських катів!
Ми сталлю з гармати,
свинцем з карабіна
Розтрощимо вщент ворогів.
Ніколи, ніколи не буде Вкраїна
Рабою фашистських катів!
До бою звелась
богатирська дружина
Радянських народів-братів.
Ніколи, ніколи не буде Вкраїна
Рабою фашистських катів!
Вкладає меча в руки вірного сина
Наш край, щоб цей меч пломенів.
Ніколи, ніколи не буде Вкраїна
Рабою фашистських катів!
Чекає на ката ганьба й домовина,
Де б чоботом він не ступив.
Ніколи, ніколи не буде Вкраїна
Рабою фашистських катів!
Роззявилась свастики паща зміїна,
Та гада розчавить наш гнів.
Ніколи, ніколи не буде Вкраїна
Рабою фашистських катів!

ПЕСНЯ О ДНЕПРЕ
Муз. М. Фрадкина.
Сл. Е. Долматовского.

У прибрежных лоз, у высоких круч
И любили мы, и росли.
Ой, Днепро, Днепро,
ты широк, могуч,
Над тобой летят журавли.
Ты увидел бой, Днепр, отец-река,
Мы в атаку шли под горой...
Кто погиб за Днепр,
будет жить века,
Коль сражался он, как герой.
Враг напал на нас,
мы с Днепра ушли,
Смертный бой гремел, как гроза.
Ой, Днепро, Днепро,
ты течешь вдали,
И волна твоя, как слеза.
Из твоих стремнин ворог воду пьет,
Захлебнется он той водой!
Славный час настал -
мы идем вперед
И увидимся вновь с тобой.
Бьет фашистский сброд
Украина-мать
Партизанкою по Днепру,
Скоро выйдет вновь
сыновей встречать,
Слезы высохнут на ветру.
Кровь фашистских псов
пусть рекой течет,
Враг советский край не возьмет.
Как весенний Днепр,
всех врагов сметет
Наша армия, наш народ.

СТЕПОМ, СТЕПОМ
Сл. М. Негоди. Муз. А. Пашкевича

Степом, степом
йшли у бій солдати,
Степом, степом обрій затягло...
Мати, мати стала коло хати,
А навкруг в диму село.
Степом, степом
розгулись гармати,
Степом, степом — клекіт нароста...
Степом, степом падають солдати,
А навкруг шумлять жита.
Степом, степом поросли берізки,
Степом, степом сонце розлилось...
Степом, степом встали обеліски,
А навкруг розлив колось.
Степом, степом -
людям жито жати,
Степом, степом -
даль махне крилом...
Мати, мати жде свого солдата,
А солдат спить вічним сном!

А МАТИ ХОДИТЬ НА КУРГАН
(Журавка)
Сл. Д. Луценка. Муз. А. Пашкевича.

Коли весною зацвіте
Трава в палаючих серпанках,—
В степ на курган крутий іде,
В степ на курган крутий іде
Старенька зморена журавка.
В далеких обріях пливуть
Біляві марева туманів,
А їй здається, ніби йдуть,
А їй здається, ніби йдуть
Сини — журавлики кохані.
Стомили крилонька вони,
В курган лягли спочить
від грому,—
Та вірить мати, що сини,
Та вірить мати, що сини,
Колись повернуться додому.
Туман, як болі давніх ран,
Літами журно пропливає.
А мати ходить на курган,
А мати ходить на курган
Синів ще й досі виглядає.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #44 за 30.10.2009 > Тема "З потоку життя"