Версiя для друку Обговорити в форумi

Шановна «Кримська світлиця», звертається до вас читач і шанувальник вашої прекрасної «Світлички», мешканець міста Нововолинська, що на Волині, – Михайло Оробчук.
Хочу щиро подякувати за такий чудовий і змістовний часопис, який я з великим задоволенням перечитую від «А» до «Я». Перечитані номери даю друзям, а потім здаю в історичний музей або у школи. А ще цікаві статті читаю на зборах станиці Братства ветеранів ОУН-УПА (я – член Ради і політреферент Братства). А ще передплачую такі часописи, як «Шлях Перемоги», «Нація і Держава». Так що за тиждень ледве встигаю перечитувати. Також іноді дописую в нашу міську газету «Наше місто» деякі статті, особливо до історичних дат. Ось і зараз вирішив написати статтю до 67-ї річниці утворення УПА на Волині. Якщо врахуєте за потрібне, то надрукуйте, будь ласка, у вашому часописі. Буду щиро вдячний.
І ще одне прохання до вас. У нашому місті засновано журнал «Регіон Бандерівський», засновником якого є член Братства ОУН-УПА Ярослав Максимович Заворотний, а редактором – Любов Андріївна Кравцова. Вона є депутатом міської ради і очолює Комітет із питань відродження духовності. Журнал дуже цікавий і змістовний, зареєстрований в Міністерстві юстиції (передплатний індекс – 37498). Цей журнал користується попитом серед патріотів не тільки Західної України, але і в центральних, східних і на півдні України. Прохання до вас, якщо це можливо, надрукуйте замітку у вашому часописі, може, хтось і передплатить журнал. Вже вийшло три номери, на підході четвертий. Наперед вдячні вам і бажаємо великих успіхів вашому чудовому часопису. Будьте здорові!
14 жовтня 1942 року за рішенням Організації Українських Націоналістів (ОУН) у нас на Волині була створена славна Українська Повстанська Армія (УПА). Необхідності створення такої армії передувала історична подія, яка відбулася у Львові 30 червня 1941 року – Акт відновлення Української Самостійної Соборної Держави. Після проголошення цього Акта фашистська Німеччина зрозуміла, чого прагне український народ. Гітлерівські окупанти почали масові репресії проти українців, а особливо проти членів ОУН. У липні 1941 року фашисти заарештували провідника ОУН Степана Бандеру, Ярослава Стецька та багатьох інших учасників національно-визвольного руху. Націоналісти змушені були піти у підпілля і звідти вести збройну боротьбу з окупантами, які тероризували населення України: вивозили людей на примусові роботи до Німеччини, забирали хліб, худобу, грабували і палили села, а за найменшу непокору розстрілювали. Тоді ОУН створила так звані кущі самооборони для захисту населення від фашистів. Але то були замалі сили, щоби протистояти коричневій навалі. Провід ОУН вирішив створити УПА, метою якої було збройним шляхом відтворити Українську Самостійну Соборну Державу і одночасно захистити населення України від загарбників усіх мастей: як фашистських, так, пізніше, і більшовицьких орд. УПА була тісно пов’язана з народом, що забезпечувало її усім необхідним: продуктами, одягом, частково зброєю та боєприпасами, хоча наші повстанці здобували собі зброю і в боях. Окрім того, вони підривали залізничні ешелони, які курсували на східний фронт, оберігали населення, аби окупанти не забирали врожай, звільняли невільників, котрих везли на каторгу в Німеччину. Пізніше нападали на московські гарнізони, навіть на тюрми. У 1943-1944 роках УПА стала півмільйонною могутньою армією без держави, або краще сказати – армією підпільної Української Держави. Це було військо з усіма його атрибутами: штабом, постачанням, розвідкою, медслужбою, зброярнею, культурно-виховними закладами. Були старшинські і підстаршинські школи, всілякі майстерні, де виготовляли одяг та взуття, пекарні, що випікали хліб для повстанців.
Основні військові бази УПА були у лісах нашої Волині. Ця армія протистояла двом могутнім імперіям, які воювали між собою. Коли в 1944 році радянські війська погнали фашистів на захід, нашим повстанцям стало важче боротись із більшовицькими окупантами. Москва все більше і більше посилала енкаведистських катів проти Повстанської Армії. У той час лави борців за волю України активно поповнювались новобранцями. Це були молоді хлопці, яких більшовики призивали у діючу армію, але вони не хотіли йти в чужу армію, – йшли в ліс до повстанців. Долучалися до них і бійці інших національностей, котрі втікали з полону і не хотіли повертатись у свої частини, бо знали, що на них там чекає.
У 1945 році, коли закінчилась війна з фашистами, органи НКВС спрямовували свої дії проти УПА, а також проти мирного населення, особливо на Західній Україні. Почалися масові арешти членів ОУН, підозрюваних у зв’язках з УПА. Сім’ї повстанців і всіх, хто допомагав їм, вивозили до Сибіру, на Урал, в «отдальонниє мєста Россії». Як стверджують архівні документи, московські окупанти хотіли виселити всю Західну Україну. НКВС почав знищували цвіт української нації – її молодь. За найменшу підозру у зв’язках з УПА чи ОУН усіх арештовували і судили. Були випадки, коли навіть ні в чому не винних засуджували по сфабрикованих справах і вивозили етапами на Колиму, Воркуту, Норильськ, Казахстан та по всіх концтаборах, що були розташовані на Далекій Півночі та Сході Радянського Союзу. У 1946 році радянська влада придумала ще одну акцію проти УПА. Вона розформувала «партизанку» Ковпака і створила спецгрупи, які направляли у повстанські відділи і сотні під видом «бандерівців». Але командування Повстанської Армії вчасно їхній задум розкрило, і такі спецгрупи знищували. Мирне населення ці засланці ще довго обманювали. Ночами приходили під виглядом бійців з УПА і просили харчів. Зранку налітали енкаведисти і арештовували всю сім’ю за те, що допомагали «бандерівцям». У ті часи почастішали сутички наших повстанців з червоними окупантами. Обидві сторони зазнавали великих втрат, але наші бійці – менших, бо вони боролися за свою рідну землю, де кожний кущик, кожне дерево захищали свого оборонця від лютої смерті. Боротьба з ворогом велась ними до останнього патрона. Мета в УПА була одна – визволити рідну землю від чужоземних загарбників, ординців. У той тяжкий для України час УПА була єдиним українським військом, якому ніхто не допомагав. Московські окупанти називали наших повстанців «бандитами». Але які ж вони були бандити? Вони боролись за свою батьківщину, за землю, за рідну державу із червоними сатрапами, які нищили все, вивозили людей, вбивали, катували, тероризували наш народ, який мріяв про волю і свободу для своєї нації. Це вони, червоні ординці, були бандитами, терористами і катами українського народу.
Командиром УПА був спочатку Клим Савур (Дмитро Клячківський), а пізніше головнокомандувачем став генерал Тарас Чупринка (Роман Шухевич). Щоб зберегти сили, командування УПА припинило бойові сутички з ворогом, хіба що вони велися для самооборони. Багато частин переправлялось за кордон на захід, але ще більше повстанців були законспіровані в лісах у криївках для подальшої підпільної боротьби з ворогом. На превеликий жаль, сексоти, запроданці, яничари, московські підлабузники доносили енкаведистам, де ховаються наші повстанці. Ті нападали на вказані місця і змушували здаватись, але повстанці кидали гранати на ворогів, а потім самі підривались або застрілювались. 5 березня 1950 року загинув головнокомандувач УПА Роман Шухевич. Його смерть теж на совісті якогось запроданця.
Тисячі і тисячі кращих синів і дочок України поклали свої голови за наше сьогодення – за Українську Самостійну Соборну Державу. Їх по-звірячому катували, розстрілювали або відправляли на каторгу. Ті невільники, які вижили, відбувши покарання основного строку, залишались на спецпоселеннях. Після смерті головного ката України – Сталіна у 1954-1956 роках з таборів почали звільняти в’язнів. Декотрих звільнили зовсім, іншим наполовину скоротили строк. Але багато політв’язнів повернулося на волю. Частина з них стали інвалідами, або просто виснаженими та хворими. Хоча із таборів звільняли, та в рідних місцях не хотіла влада московська їх приписувати. На роботах працювали як тавровані «бандерівці», тюремники. Багато наших друзів та побратимів пішло у вічність, так і не дочекавшись того омріяного часу – Незалежної України. А ті, які вижили, живуть вже 18 років у Незалежній Україні, їх не визнають борцями за Україну. Будемо надіятись, що Бог допоможе нам дочекатись тієї хвилини, коли влада і парламент визнають членів ОУН-УПА борцями за волю України.
Вічна пам’ять і слава полеглим борцям! Честь і слава живим ветеранам ОУН-УПА!

Михайло ОРОБЧУК.
м. Нововолинськ.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #42 за 16.10.2009 > Тема ""Білі плями" історії"