Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (3047)
З потоку життя (6251)
Душі криниця (3440)
Українці мої... (1453)
Резонанс (1480)
Урок української (987)
"Білі плями" історії (1660)
Крим - наш дім (532)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (237)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ХАЙ ЛИНЕ УКРА╥НСЬКА П╤СНЯ ╤ ОЖИВА╢ НЕВМИРУЩА СПАДЩИНА ПЛАТОНА МАЙБОРОДИ
як св╕тлий спомин зберегла Тетяна Майборода ╕стор╕ю створення «П╕сн╕ про рушник», яку...


НА ПРОХОРА БАБА ОХКАЛА
ВЛАС ЩЕ ПОВЕРНЕ МОРОЗИ


«МИ — Д╤ТИ ТВО╥, УКРА╥НО!»
ГАЗЕТА «КРИМСЬКА СВ╤ТЛИЦЯ» ОГОЛОШУ╢ ВСЕУКРА╥НСЬКИЙ Л╤ТЕРАТУРНИЙ КОНКУРС «МИ...


ТРИПОВЕРХОВИЙ ГЛЕЧИК ╤ ЗАБОРОНЕНИЙ ОРНАМЕНТ. НАШ╤ НА ТУРЕЦЬК╤Й ВИСТАВЦ╤
У Анкар╕ представлено керам╕чн╕ витвори укра╖нки та кримського татарина


СТР╤ТЕННЯ ГОСПОДН╢
15 лютого - велике церковне свято Стр╕тення Господн╓. У народ╕ кажуть, що на Стр╕тення зима йде...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #36 за 04.09.2009 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#36 за 04.09.2009
ДЕРМАНЬ ╤ ХУТ╤Р ПЛУГАКИ

МАНДРУ╢МО З╤ «СВ╤ТЛИЦЕЮ»

Ви╖хавши увечер╕ з Ки╓ва, о четверт╕й ранку вже була на станц╕╖ Здолбун╕в. Тако╖ пори я ще зазвичай сплю в сво╖й ки╖вськ╕й “хрущовц╕“. А тут, ╕з годинку посид╕вши на вокзал╕, завдала запл╕чника на рамена та й вирушила на автостанц╕ю: хот╕лося якнайшвидше потрапити до Дерманя. Тим часом устигла завважити на вокзальн╕й ст╕н╕ пам’ятну дошку про те, що тут у 1918-1920 роках перебували Симон Петлюра та ╢вген Коновалець.
Маршрутка до Дерманя не забарилася (ось тут ╕ перше в╕дкриття: виявля╓ться, назва Дермань – не ж╕ночого, а чолов╕чого роду). Ранн╕й ранок, спасенна тиша. Милуюся б╕лими пасмугами туману, як╕ перетикою перекривають асфальт╕вку. Волого диха╓ напо╓на волинська земля. Саме так уявляла типов╕ волинськ╕ кра╓види: пагорби, купи дерев, прост╕р ╕ воля.
Дермань – таки особливе укра╖нське село. Тут народилися Улас Самчук, який назвав Дермань “царинею укра╖нських с╕л“ та ун╕кальний перекладач ╕з давньогрецько╖ Борис Тен (псевдон╕м Миколи Васильовича Хомичевського). Тут свого часу друкар ╤ван Федоров був управителем знаменитого Дерманського монастиря – перед тим, як розпочати друк Острозько╖ Б╕бл╕╖. Тут завершив життя Мелет╕й Смотрицький (1578-1634) — ╕╓рарх, церковний д╕яч, письменник-полем╕ст, пропов╕дник, видатний ф╕лолог, автор зокрема граматики церковнослов’янсько╖ мови, що стала основою знань про цю мову. Ревний захисник православ’я, в╕н, зрештою, став в╕дкрито п╕дтримувати ун╕ю. Нин╕ ╕стор╕я розставила певн╕ акценти: виявилося, що саме греко-католицька церква найб╕льше зберегла особливост╕ укра╖нського християнства. Тож таки даремно черниц╕ Дерманського монастиря (Московського патр╕архату) з╕рвали мемор╕альну таблицю на честь М. Смотрицького з╕ ст╕ни стародавньо╖ брами.
Дерманський монастир був заснований князем Костянтином Острозьким у 1602 р. Сюди ж була перенесена частина друкарн╕ з Острога, якою оп╕кувався Дем’ян Наливайко, брат Северина Наливайка. До 20-х рок╕в ХХ ст. тут ╕снувала церковно-учительська школа, у 30-х роках перетворена на укра╖нську приватну г╕мназ╕ю.
Дерманський монастир по-сво╓му в╕добража╓ ╕стор╕ю Укра╖ни. Колись в╕н був чолов╕чим, нин╕ – ж╕ночий. Досить упорядкований, розбудову╓ться. Однак в╕дразу в╕дчува╓ться: тут пану╓ дух рос╕йського православ’я... Заб╕гаючи наперед, скажу: була вражена, як обсаджена волинська земля московським патр╕архатом, що ╕сторично трива╓ з далеких стор╕ч ╕ донин╕.
Через дорогу – Дерманська г╕мназ╕я, яка зустр╕ча╓ стил╕зованим тризубом ╕ факелом на п’╓дестал╕. Вони постали тут з нагоди 675-р╕ччя першо╖ письмово╖ згадки про Дермань (1322 р.).
У г╕мназ╕╖ в╕дкрито музей Уласа Самчука та Бориса Тена. А зовс╕м поряд – будинок, у якому народився Борис Тен. Про це нагаду╓ мемор╕альна дошка, встановлена ще за радянських час╕в. Я випадково углед╕ла ╖╖, а згодом стала розпитувати тепер╕шнього господаря дому ╤вана Шевчука. При╓мно, коли с╕льський чолов╕к зна╓ ╕стор╕ю придбаного колись будинку й пиша╓ться славетним земляком. Давно пом╕тила: серед тих, яких називають простими людьми, зустр╕чаються так╕, котр╕ пристрасно ц╕кавляться м╕сциною, де випало жити, знають як╕сь подробиц╕ незг╕рш, н╕ж профес╕йн╕ кра╓знавц╕; та, на жаль, трапля╓ться б╕льш╕сть таких, як╕ ц╕лковито байдуж╕ — здвигнуть плечами та й год╕.
Несп╕шно м╕ряю шлях по Дерманю Другому – рухаюся до Дерманя Першого: там ма╓ бути хут╕р “Плугаки“.
…Про цього чолов╕ка та його хут╕р дов╕далася з одного видання. Як не гайнути, будучи неподал╕к? Вт╕м, я ж без попередження. Н╕чого, хоч одним оком гляну – вир╕шила.
╤, поки йшла повз старий цегляний млин, поля, – вже мала розк╕ш для очей.
Вп╕знаю садибу Миколи Огородника за добротними вор╕тьми з вир╕заним хрестом ╕ тином (чи плотом) ╕з л╕ски. Сфотографувала пана Миколу, майстра соломоплет╕ння, при воротях. “Мали б стояти в червоних чоботях!“ — см╕юся. “А вс╕ наш╕ гост╕ роззуваються й заходять у дв╕р босими!“ – в╕дказав господар. ╤ тут же розпов╕в, що садиба його — чар╕вна: когось може ╕ не впустити. А вже кого впуска╓ – з тим чиняться дивн╕ реч╕: хтось почина╓ плакати в╕д зворушення, хтось – см╕╓ться, мов дитина, а дехто ста╓ навдивовижу щедрим, вкидаючи до цебра у с╕нях хатини вм╕ст сво╖х гаманц╕в.
Патр╕архальним затишком ╕ особливим магнетизмом таки в╕╓ в╕д усього: в╕д пас╕ки б╕ля хати (там ╓ нав╕ть стол╕тн╕й вулик), городчика з ц╕лющим з╕ллям, кв╕тника ╕ нав╕ть в╕д недобудовано╖ клун╕, яку самотужки хоче поставити Микола Огородник. Основа – та сама гнучка лоза. В╕н узагал╕ вважа╓: на такому традиц╕йному об╕йст╕ господар ма╓ звести усе т╕льки сво╖ми руками. На запитання, хто допомага╓, чолов╕к в╕дпов╕да╓: “У мене два наймити — права та л╕ва рука“.  
Змайструвати якусь р╕ч традиц╕йного укра╖нського побуту для такого чолов╕ка не проблема. Проблема – в час╕. А кошти? Кошти найб╕льше потр╕бн╕ для його музею старожитностей.
А що ж це я дос╕ про саму хату не розпов╕ла? Ма╓ поважний в╕к – до двох сотень рок╕в. Класичний зруб. Особливий тип волинського житла – хата з причепою, дерев’яною прибудовою до п╕вн╕чно╖ ст╕ни. Саме там ╕ в комор╕ – колекц╕я старожитностей Миколи Огородника. Жорна, праники, гребен╕, р╕зн╕ лопати, дерев’яний плуг, зрубна сокира – колись основний ╕нструмент у буд╕вництв╕ жител. Колекц╕онер ма╓ особливий ╕нтерес до вироб╕в ╕з соломи: ось р╕йниця, конусопод╕бне з ручечкою пристосування для зн╕мання бджолиного рою з дерева, вошаток, на який клали вим╕шане на хл╕бину т╕сто, щоб п╕д╕йшло, декоративно-сакральн╕ солом’ян╕ павуки, що прикрашали стелю, та чимало ╕нших екзотичних нин╕ речей. Усього багатства не перел╕чити. Усе це фактично з╕бране одн╕╓ю людиною, яка хоче под╕литися сво╖м багатством ╕з ус╕ма, кого ц╕кавить ╕стор╕я побуту волинського селянина. Зрозум╕ло, що без п╕дтримки й сприяння в╕дпов╕дних фонд╕в та ╕нституц╕й Микола Огородник не потягне тако╖ справи. Найб╕льше розум╕ння знаходить цей ентуз╕аст то в польсько╖ фундац╕╖ ╕м. Стефана Батор╕я, то в американському фонд╕ USAID, пос╕вши друге м╕сце у конкурс╕ “На кращу модель моб╕л╕зац╕╖ внутр╕шн╕х резерв╕в м╕сцевих громад“. Треба назвати й укра╖нську Фундац╕ю ╕мен╕ княз╕в-благод╕йник╕в Острозьких. Немало сприяв свого часу Василь Червон╕й, котрий, зокрема, допом╕г придбати дерев’ян╕ ваги Х╤Х стол╕ття та ун╕кального воза.
Цей драбинчастий в╕йськовий в╕з сто╖ть нин╕ на об╕йст╕ Огородник╕в. Виготовлений в╕н на Р╕вненщин╕ 1944 року, останн╕ми його власниками були б╕йц╕ УПА. Опинився в╕н ще у во╓нну пору на Житомирщин╕, де в сел╕ Катерин╕вка ╢м╕льчинського району його залишили на ремонт (зламалося колесо). Так в╕н ╕ застряг там, аж поки не опинився у Миколи Огородника.
Сюди, на хут╕р Плугаки, потрапляють т╕, хто хот╕в би зц╕литися тишею ╕ старовиною. На╖вна, я чомусь думала, що в пана Миколи односельц╕ негайно переймуть досв╕д в╕дновлення старовини. Бо ж так╕ красив╕ плоти з лози! Аж н╕, “внутр╕шн╕ ресурси м╕сцевих громад“ спрямован╕ на елементарне виживання. Та тут було б важливо зм╕нити мислення! Прим╕ром, можна було б орган╕зувати справжн╕й осередок зеленого туризму, а для цього ц╕каво було б в╕дтворити таки хут╕р, а не лише одне об╕йстя.

Людмила ТАРАН.

На св╕тлинах: Микола Огородник.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #36 за 04.09.2009 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=7748

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков