Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (3165)
З потоку життя (6380)
Душі криниця (3499)
Українці мої... (1463)
Резонанс (1498)
Урок української (988)
"Білі плями" історії (1670)
Крим - наш дім (532)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (237)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
40 РОК╤В ПОТОМУ ЕКСПЕРТИЗА ДОВЕЛА, ЩО ╤ВАСЮК НЕ М╤Г ВЧИНИТИ САМОГУБСТВО
Сл╕дчий експеримент провели в схожих до загибел╕ ╤васюка умовах, на прохання прокуратури...


ОПРИЛЮДНИЛИ ДОКУМЕНТИ КДБ ПРО ПОВЕРНЕННЯ КРИМСЬКИХ ТАТАР З ДЕПОРТАЦ╤╥
99 документ╕в КДБ про майже п╕встол╕тню ╕стор╕ю повернення кримських татар ╕з заслання виклали у...


«КОЛИ ПРИЙШЛИ Ц╤ П╤ДЛ╤ РАДЯНСЬК╤...»
Депортац╕я кримських татар очима очевидця


З ╤СТОР╤╥ УКРА╥НСЬКОГО КОЗАЦТВА НА ЛУГАНЩИН╤
Нещодавно в Харков╕ вийшло друком сьоме, доповнене видання зб╕рки ╕сторичних нарис╕в...


ХТО ╤ КОЛИ НАСПРАВД╤ ЗАСНУВАВ МАР╤УПОЛЬ, ХЕРСОН ТА ОДЕСУ
Як справжня ╕стор╕я П╕вдня Укра╖ни в╕др╕зня╓ться в╕д “╕мперського м╕фу” та рос╕йсько╖...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #36 за 04.09.2009 > Тема ""Білі плями" історії"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#36 за 04.09.2009
РОЗСТР╤ЛЯНИЙ З’╥ЗД КОБЗАР╤В
МИКОЛА ЛИТВИН

Президент Укра╖ни В╕ктор Ющенко разом ╕з дружиною Катериною в╕дв╕дав 22 серпня Всеукра╖нський фестиваль бандурного мистецтва ╕мен╕ Остапа Вересая, що проходив у Батурин╕ в Нац╕ональному ╕сторико-культурному запов╕днику «Гетьманська столиця». Про це УКР╤НФОРМу пов╕домила прес-служба Глави держави.
В╕таючи учасник╕в, орган╕затор╕в ╕ гостей фестивалю, Президент зазначив, що кобзар╕ й бандуристи споконв╕ку були хранителями нашо╖ ╕сторично╖ пам’ят╕, плекали у сп╕вв╕тчизниках почуття нац╕онально╖ г╕дност╕ й любов╕ до Укра╖ни.
«На ╖хн╕х думах ╕ п╕снях зросли велик╕ покол╕ння укра╖нських патр╕от╕в», — сказав В. Ющенко, назвавши кобзар╕в оборонцями в╕льного духу Укра╖ни.
Глава держави позитивно оц╕нив в╕дродження в Укра╖н╕ бандурно╖ й кобзарсько╖ традиц╕╖ як ун╕кального явища нац╕онального життя та вияву творчого ген╕ю нашого народу.
У сво╓му виступ╕ Глава держави також пов╕домив про нам╕р найближчим часом п╕дписати указ щодо створення М╕жнародного фонду шанувальник╕в бандури. «У нас постане новий музей, який буде присвячений укра╖нськ╕й бандур╕. Музей стане центром шани та розвитку бандурного мистецтва», — зазначив В╕ктор Ющенко.

МИКОЛА ЛИТВИН
РОЗСТР╤ЛЯНИЙ З’╥ЗД КОБЗАР╤В

Шукати про нього бодай поб╕жно╖ згадки в радянськ╕й прес╕ — марна справа. Нав╕ть в арх╕вах колишнього НКВС-КДБ досл╕дники кобзарського мистецтва не можуть знайти документального п╕дтвердження ц╕╓╖ жахливо╖ трагед╕╖. Що-що, а сл╕ди сво╖х злочин╕в енкаведисти-кадеб╕сти зам╕тати вм╕ли: ще 1960 року тогочасний голова КДБ Шелеп╕н та╓мною директивою наказав сво╖м в╕домствам «от Москвы до самых до окраин» спалювати все, що могло б у майбутньому скомпрометувати наш╕ «доблесн╕» органи. ╤ все ж правда про розстр╕ляний з’╖зд кобзар╕в та л╕рник╕в уперто поста╓ з попелу забуття.
В╕домо, що у Стал╕на та його р╕зноплем╕нних пос╕пак була просто зоолог╕чна ненависть до всього, що вир╕зняло укра╖нц╕в як окремий етнос в╕д ╕нших пригноблених народ╕в ╕мпер╕╖. Та якщо укра╖нську мову та укра╖нську п╕сню на перших порах свого панування комуна ще якось терп╕ла, то нос╕╖ укра╖нського геро╖чного епосу — кобзар╕ були для не╖ к╕сткою в горл╕. Вже з перших дн╕в утвердження на Велик╕й Укра╖н╕ влади «роб╕тник╕в ╕ селян» б╕льшовики влаштовують справжн╕ лови на сл╕пих ╕ нем╕чних народних сп╕вц╕в й розстр╕люють ╖х на м╕сц╕, без сл╕дства та суду. 1918 року було замордовано л╕рника Йосипа. 1919 року в Катеринодар╕ гинуть в╕д рук б╕льшовик╕в кобзар╕ ╤ван Литвиненко, Андр╕й Сл╕дюк, Фед╕р Д╕брова. 1920-го — Ант╕н Митяй, Свирид Сотниченко, Петро Скидан. А ск╕льки ╖х, без╕менних, безпаспортних, полягло п╕д червонокозацькими шаблями, червоноарм╕йськими та м╕л╕цейськими кулями, зна╓ один лише Господь Бог...
╤ все ж кобзарську проблему б╕льшовики у такий спос╕б не змогли розв’язати — надто багато було тод╕ в Укра╖н╕ кобзар╕в, дуже любили та шанували ╖х люди. ╤ ЦК ВКП(б) вир╕шу╓ зм╕нити тактику — «спуска╓» на м╕сця аж чотири постанови: «Про заборону жебрацтва», «Про обов’язкову ре╓страц╕ю музичних ╕нструмент╕в у в╕дд╕лах м╕л╕ц╕╖ та НКВС», «Про затвердження репертуару в установах НКО» (народного ком╕сар╕ату осв╕ти — М. Л.), «Положення про ╕ндив╕дуальну та колективну музико-виконавчу д╕яльн╕сть». Тепер кобзар╕в уже не розстр╕лювали на м╕сц╕, як ран╕ше, ╖х зачиняли в холодн╕й, не даючи ╖сти-пити, а ╕нструменти знищували.
Та й це допомагало мало. Тод╕ кобзар╕в, як «невиправний нац╕онал╕стичний елемент», почали нещадно гудити в прес╕. Тогочасн╕ газети зарясн╕ли заголовками: «Проти кобзи — рад╕о Дн╕прельстану!», «Пильн╕ше контролюйте кобзар╕в!», «Кобза — музична соха!», «Кудесниця-гармошка ста╓ ╕ певною м╕рою вже стала справжн╕м засобом виховання мас!». Народов╕, який споконв╕ку кохався в кобзарському мистецтв╕, силом╕ць нав’язують не лише «куд╓сн╕цу-гармошку», а й «куд╓сн╕ка-баяна», «куд╓сн╕цу-домру» ╕ «куд╓сн╕цу-балалайку», зобов’язуючи музичн╕ фабрики Укра╖ни виготовляти ╖х не сотнями, а м╕льйонами!
До цькування кобзар╕в п╕дключають ╕ укра╖нських письменник╕в. Так, Юр╕й Смолич писав: «Кобза захову╓ в соб╕ повну небезпеку, бо надто м╕цно зв’язана з нац╕онал╕стичними елементами укра╖нсько╖ культури, з романтикою козацькою й С╕ч╕ Запорозько╖. Це минуле кобзар╕ намагалися неодм╕нно воскресити. На кобзу тисне середньов╕чний хлам жупана й шаровар╕в». Микола Хвильовий закликав покласти край «закобзаренню Укра╖ни», «вибивати колом закобзарену псих╕ку народу». Та вс╕х перевершив, либонь, Микола Бажан сво╓ю поемою «Сл╕пц╕», в як╕й назива╓ кобзар╕в «скигл╕ями», «смердючими недоносками», а основу ╖хнього репертуару – наш тисячол╕тн╕й геро╖чний епос – «сторотими проклятими п╕снями». Нехай Микол╕ Бажанов╕ Бог буде суддею, але я як кобзар ╕ як укра╖нець не можу простити йому ось таких рядк╕в:
Помреш, як собака,
 як вигнаний зайда.
Догравай, юродивий,
 спотворену гру!
В╕рую – не кобзою,
 В╕рую – не л╕рою,
В╕рую полум’ям
 серця ╕ гн╕ва…
Вт╕м, не вс╕ д╕яч╕ укра╖нсько╖ культури п╕шли на пов╕дку в енкаведе. Павло Тичина не соромився позувати перед об’╓ктивом фотоапарата з «патр╕архально-нац╕онал╕стичною» кобзою, а Максим Рильський у т╕ проклят╕ роки грудьми став на захист укра╖нського кобзарства. Тичин╕ замилування «старосв╕тською» кобзою-бандурою органи якось уже пробачили, а ось Максиму Тадейовичу — н╕, ще впродовж десятил╕ть виношували плани не лише духовного, а й ф╕зичного його знищення. ╤ не т╕льки Максима Рильського. Органи роблять нестерпним життя художник╕в ╕ фольклорист╕в, досл╕дник╕в кобзарського мистецтва Миколи Домонтовича, Порфир╕я Мартиновича, Климента Кв╕тки, Опанаса Сласт╕она, письменника ╕ кобзаря Гната Хоткевича, зн╕мають з посади директора Дн╕пропетровського ╕сторичного музею, «кобзарського батька» Дмитра Яворницького...
Однак «вибити колом закобзарену псих╕ку» укра╖нського народу б╕льшовикам н╕як не вдавалося. Тод╕ вдалися до суто ╓зу╖тських метод╕в приборкання в╕льнолюбивого укра╖нського кобзарства. Частину кобзар╕в, як╕ не «заплямували» сво╓╖ селянсько-пролетарсько╖ б╕ограф╕╖ участю в нац╕онально-визвольн╕й боротьб╕, почали заганяти до «колгосп╕в» — капел, ансамбл╕в, квартет╕в, тр╕о, де, як каже кобзар ╕ священик ╕з США Серг╕й К╕ндзерявий-Пастух╕в, «народний бард перетворився на пол╕тичного п╕дбрехача комун╕стично╖ парт╕╖, а капели, куди силом╕ць заганяли сп╕вц╕в, стали базою ╖хнього перевиховання». ╤нших кобзар╕в ком╕сар╕ати осв╕ти й органи НКВС примушували творити «п╕сн╕» та «думи», як╕ звеличували б радянську д╕йсн╕сть...
Та б╕льш╕сть «брат╕╖» не вол╕ла брати до свого репертуару штучн╕ «думи», вона, як ╕ тисячу рок╕в тому, мандруючи в╕д села до села, в╕д м╕ста до м╕ста, сп╕вала прадавн╕ «невольнич╕ плач╕», вперто воскрешала народну ╕сторичну пам’ять.
Тод╕ комусь з╕ «стал╕нських сокол╕в» прийшла на гадку ╕дея: з╕брати кобзар╕в та л╕рник╕в буц╕мто на з’╖зд ╕ вс╕х ... розстр╕ляти, а кобзи й л╕ри понищити. З’╖зд планували провести ще 1925 року, пот╕м перенесли на 1 грудня 1927 року. Але й тод╕ в╕н не в╕дбувся. Мабуть, ще не вс╕х кобзар╕в заре╓струвала так звана етнограф╕чна ком╕с╕я, створена для цього Академ╕╓ю наук УРСР. 1939 року в Лондон╕ вийшла книжка спогад╕в рос╕йського б╕лоем╕гранта Шостаковича. «У середин╕ 1930-х рок╕в, — пише в╕н, — Перший всеукра╖нський конгрес л╕рник╕в та бандурист╕в було проголошено, ╕ вс╕ народн╕ сп╕вц╕ змушен╕ були разом збиратися ╕ дискутувати про сво╓ майбутн╓. «Життя стало кращим, стало весел╕шим», — говорив Стал╕н. Ц╕ сл╕пц╕ йому пов╕рили. Вони при╖хали на конгрес з ус╕╓╖ Укра╖ни, ╕з маленьких забутих с╕л. Було к╕лькасот ╖х присутн╕ми на конгрес╕. Це був живий музей, жива ╕стор╕я Укра╖ни, вс╕ ╖╖ п╕сн╕, ╖╖ музика, ╖╖ поез╕я. ╤ ось майже вс╕х ╖х застрелили, майже вс╕ ц╕ жал╕бн╕ сп╕вц╕ були вбит╕».
Нещодавно в Укра╖н╕ побачила св╕т книжка американського вченого Роберта Конквеста «Жнива скорботи», в як╕й, зокрема, йдеться ╕ про знищених укра╖нських «Гомер╕в»: «Популярна в народ╕ нац╕ональна культура протягом в╕к╕в п╕дтримувалася в укра╖нському сел╕ бардами, осп╕ваними Шевченком кобзарями, як╕, мандруючи в╕д села до села, заробляли на життя виконанням старовинних народних п╕сень ╕ переказом народних балад. Вони пост╕йно нагадували селянам про ╖хн╓ в╕льне ╕ геро╖чне минуле. Це «небажане явище» тепер було придушене. Кобзар╕в скликали на з’╖зд ╕, з╕бравши ╖х там ус╕х разом, заарештували. За наявними в╕домостями, багатьох з них розстр╕ляли — в цьому була своя лог╕ка, бо в╕д них було мало корист╕ в таборах примусово╖ прац╕».
Св╕дчення Шостаковича ╕ Конквеста надзвичайно ц╕нн╕, але, на жаль, н╕ перший, н╕ другий не подають джерел ╕нформац╕╖. У склад╕ ком╕с╕╖ з проведення з’╖зду кобзар╕в 1927 р. був, разом з Д. Ревуцьким, Д. Усенком, ╤. Копаном, П. Вишницьким, ╕ Михайло Полотай – «укра╖нський радянський досл╕дник мистецтва кобзар╕в ╕ бандурист╕в» (Шевченк╕вський словник. К., 1977). Восени 1989 р. я зустр╕чався з Михайлом Панасовичем. ╤ хоч йому тод╕ виповнилося дев’яносто, був в╕н, як кажуть, «при здрав╕╖», мав ч╕пкий розум ╕ блискучу пам’ять. Та коли я попросив розпов╕сти про розстр╕ляний з’╖зд, Полотай замахав руками, сказав, що все то вигадки буржуазно╖ пропаганди, з’╖зду в середин╕ тридцятих не було, а кобзар╕в розстр╕лював не НКВС, а «куркул╕» та «укра╖нськ╕ буржуазн╕ нац╕онал╕сти»…
Прохав я розпов╕сти про розстр╕ляний з’╖зд ╕ Андр╕я Бобиря. В╕н також в╕дпов╕в мен╕, що все то байки. Перша республ╕канська нарада кобзар╕в ╕ л╕рник╕в в╕дбулася в Ки╓в╕ у 1939 роц╕. Та й ╕нш╕ кобзар╕ старшого покол╕ння (╢вген Адамцевич, Олександр Маркевич, Григор╕й ╤льченко, Георг╕й Ткаченко), з якими впродовж с╕мдесятих рок╕в я не лише часто зустр╕чався, а й гастролював, боялися ц╕╓╖ теми, як вогню.
╤ лише коли над будинками Верховно╖ Ради Укра╖ни замайор╕в синьо-жовтий прапор, заговорили очевидц╕ тих траг╕чних под╕й. Досл╕дник ╕стор╕╖ нищення укра╖нського кобзарства Кость Чемерський у газет╕ «Укра╖нськ╕ обр╕╖» (кв╕тень, 1991) пода╓ так╕ св╕дчення:

╢. КЕДРОВСЬКА, пенс╕онерка, у 1930-т╕ роки працювала б╕бл╕отекаркою: «У 1934-1935 роках по Харкову пройшли чутки, що в╕дбувся кобзарський зл╕т, кобзар╕в вивезли з Харкова ╕ кинули до яру, де вони й загинули... Кобзарям н╕бито сказали, що ╖х везуть до Москви ще на один зл╕т ╕ що н╕бито трапилося це в дороз╕».

В. ВОВК, пенс╕онерка, в минулому — вчителька: «Кобзар╕в я любила з дитинства. ╥х можна було частенько бачити в Харков╕. А в середин╕ 30-х зовс╕м не стало. Ходили чутки про якийсь кобзарський з’╖зд, куди н╕бито звезли кобзар╕в з ус╕╓╖ Укра╖ни, а пот╕м повбивали».

А. ПАРФИНЕНКО, харк╕вський кобзар: «За стал╕нським наказом забирали вс╕х. Були облави на базарах. Забирали багато ╕нвал╕д╕в, були й кобзар╕ там. Була одна с╕м’я: Прок╕п Маловичко, ж╕нка Мотря ╕ тро╓ д╕тей, вс╕ дуже гарно сп╕вали. Жили вони в селищ╕ Амур п╕д Дн╕пропетровськом. Вноч╕ ╖х забрали, нав╕ть не сказали, що ╖м брати — чи харч╕, чи якийсь одяг, — повантажили в ешелон, де багато вже було кобзар╕в з ╕нших м╕ст Укра╖ни. Очевидячки, цей ешелон ╕шов з самого Ки╓ва. До╖хали вони до Харкова, там при╓днали до них ще багато кобзар╕в. За деякими п╕драхунками, було ╖х триста тридцять с╕м. До╖хали кобзар╕ ╕ вс╕ т╕, котрих забрали у Дн╕пропетровську, до Москви, ╖х направили в Сиб╕р. Довезли до якогось нев╕домого м╕сця, де зовс╕м не було н╕якого житла. Безумовно, там уже була хурделиця, морози були. Вс╕ люди роздягнут╕, без одягу — без н╕чого. М╕л╕ц╕я скинула ╖х ╕з состава на поле. З одного боку стояли пров╕дники, а з другого – м╕л╕ц╕я, ╕ так н╕хто з них не м╕г потрапити назад у потяг. Осталися вони ╕ майже вс╕ загинули. Але Мотря Маловичиха не загинула. В не╖ живим залишився наймолодший син. Вони якось добралися до житла, ходили по хатах, просили хл╕ба. Так добралися в Укра╖ну. Але до свого р╕дного дому прийти боялися, бо якби воно додому прийшли, то все одно ╖х би вбили. Бо те, що робилося, було п╕д великим секретом, ╕ н╕хто цього знати не повинен».
 Поет Микола Сам╕йленко, багатол╕тн╕й пол╕тв’язень бер╕╖вського ешелону, 1946 р. в Краслаз╕, на л╕соповал╕ Шубному зустр╕чався з поводирем кобзаря Горд╕я Ракизи Олексою Божком. Батьки Олекси померли голодною смертю в 1921 роц╕, а Олексу врятувала в╕д тако╖ ж смерт╕ хрещена мати. Згодом, коли з╕п’явся на ще пухл╕ в╕д хрон╕чного недо╖дання ноги, напросився до кобзаря Ракизи в поводир╕-м╕хонош╕. 1930-го (чи то Божков╕, чи то Сам╕йленку зраджу╓ пам’ять, бо з’╖зд в╕дбувався пом╕ж 1932-1934 роками) ╖х «запросили» через д╕льничного м╕л╕ц╕онера та оперуповноваженого НКВС на кобзарський з’╖зд до Харкова. У дороз╕ на Харк╕в Олекса занедужав, ╕ Ракиза вир╕шив залишити його в м╕стечку Валки у знайомих, а сам пристав до кобзаря Башлика, щоб разом з ним та його поводирем йти назустр╕ч сво╖й загибел╕.
Десять дн╕в Олексу л╕кувала господиня (в╕н запам’ятав лише ╖╖ ╕м’я — Христя) ╖жачим ло╓м, а на одинадцятий, с╕вши в Ков’ягах на товарняк, Олекса по╖хав до Харкова шукати Ракизу. У Харков╕ хлопець об╕йшов ус╕ базари, питав у жебрак╕в та перекупок, чи не знають вони, куди под╕валися вс╕ кобзар╕. Проте жебраки й перекупки в╕д одного лиш слова «кобзар» пускалися навтьоки. П╕зно ввечер╕ знесилений Олекса подибав до зал╕зничного вокзалу на н╕ч. ╤нтел╕гентного вигляду ж╕нка, яка др╕мала навсидячки поряд ╕з ним ╕ як╕й в╕н розпов╕в про свою б╕ду, вранц╕ в╕двела його до м╕сцевого театру, познайомила з укра╖нським поетом Олексою Влизьком. Той пов╕в свого тезку до яко╖сь баби ╥вги, яка мешкала в чепурн╕й хатинц╕ на берез╕ Лопан╕, наказав н╕куди з хати не виходити ╕ чекати Ракизу. На якийсь там день рано-вранц╕ перелякана всмерть баба ╥вга розбудила свого постояльця: «Сину, — прошепот╕ла схвильовано, — вт╕кай св╕т за оч╕. Вивезли кобзар╕в разом з поводирями з театру «чорними воронами» на Холодну Гору. Одн╕ кажуть, що ╖х перестр╕ляли в тюремних п╕двалах, ╕нш╕ кажуть, що вивезли по╖здом за Харк╕в ╕ повкидали до ями, а довкола ями сторожу озбро╓ну поставили.
╤ вигиб╕ли кобзар╕ та поводир╕ ╖хн╕ в т╕й ям╕ ус╕ до одного з холоду та голоду. Вт╕кай, сину, городами ╕ н╕кому не розпов╕дай про те, ще ти оце чув...».
Перехрестила, в торбину, добра душа, паляницю вклала, др╕бку сол╕, к╕лькоро варених картоплин.
П╕шов Олекса городами та полями на Валки. Б╕ля Ков’яг заприм╕тив колону – не в╕йськову, бо з ж╕нками й д╕тьми. Зрозум╕в: розкуркулених енкаведисти женуть на станц╕ю… Оп╕вноч╕ постукав у в╕кно до т╕тки Христ╕ й дядька Данила, коли бачить, а воно навхрест св╕жоструганими дошками забите. Тьохнуло серце – ╕ ╖╖ розкуркулили! Переночував у пограбован╕й пов╕тц╕ (нав╕ть двер╕ песиголовц╕ зняли!) й подався вранц╕ на Запор╕жжя до р╕дно╖ т╕тки, молив Бога, щоб не дала пропасти.
Не вигнала т╕тка свого небожа, останньою картоплиною д╕лилася. Допомагала йому, як могла, школу зак╕нчити, а пот╕м учительський техн╕кум. Працював учителем у глухому степовому сел╕. Аж поки за доброю чаркою не розпов╕в товаришу, теж осв╕тянину, траг╕чну ╕стор╕ю розстр╕ляного кобзарського з’╖зду. Увечер╕ розпов╕в, а вранц╕ прямо з л╕жка, ще нап╕всонного, забрали й присудили за розголошення державно╖ та╓мниц╕ десять рок╕в каторги, а як в╕дсид╕в, набавили ще десять...
Кр╕м Сам╕йленка, у журнал╕ «Укра╖нська культура» (1991, № 4) надрукував вельми ц╕нне св╕дчення також багатол╕тн╕й пол╕тв’язень бер╕╖вського ешелону В╕ктор Рафальський з м. Стрия, що на Льв╕вщин╕: «Про цю трагед╕ю мен╕ було в╕домо давно, але н╕чого конкретного. ╤ це бентежило. ╤ раптом... 1956 року довелося протягом двох тижн╕в перебувати в пересильн╕й в’язниц╕ у Москв╕. Велика камера. В’язн╕в (пол╕тичних) близько сотн╕. Тут доля звела з колишн╕м прац╕вником НКВС, на той час репресованим. Зайшла розмова про под╕╖ 1932-1933 рок╕в на Укра╖н╕. Згадали кобзар╕в. ╤ тут сп╕врозмовник просто ошелешив мене: виявля╓ться, в╕н мав повну ╕нформац╕ю про знищення б╕льш як двохсот укра╖нських кобзар╕в, котрих було скликано п╕д приводом яко╖сь наради до Харкова наприк╕нц╕ 1932 року за розпорядженням згори. Говорив в╕н скупо — можливо, сам був причетний до ц╕╓╖ справи. Безперечно одне: казав правду, бо, як колишн╕й сп╕впрац╕вник НКВС, певна р╕ч, ризикував — розголошувати так╕ та╓мниц╕!
То була свого роду прелюд╕я до страх╕тливого голоду, що саме наростав... У подальш╕ передво╓нн╕ роки н╕хто вже не бачив на Укра╖н╕ жодного кобзаря».
В╕ктор Рафальський помиля╓ться: нав╕ть п╕сля жахливо╖ енкаведистсько╖ масакри кобзар╕ в Укра╖н╕ не перевелися. Декому, як, наприклад, ╢гору Мовчану, поталанило врятуватися. Мовчан, за його словами, не по╖хав до Харкова на «сльот народних п╓вцов» лише тому, що його поводир кудись запропастився. ╤нш╕ — як Михайло Полотай, Фед╕р Кушнерик чи Михайло Носач запопадливим твор╕нням радянського псевдогеро╖чного епосу виторгували соб╕ життя. Але й тих, ╕ тих залишилося зовс╕м мало. Коли на розстр╕ляний з’╖зд енкаведисти змогли з╕гнати понад 200 кобзар╕в ╕ л╕рник╕в (А. Парфиненко назива╓ б╕льш приголомшливу цифру – 337), то на так звану Першу республ╕канську нараду, яка в╕дбулася в Ки╓в╕ 15 кв╕тня 1939 р., вдалося з╕брати лише 37 народних сп╕вц╕в. Що ця нарада була жалюг╕дним фарсом, св╕дчить виступ на н╕й Федора Кушнерика. Знаючи про масове знищення органами кобзар╕в п╕д Харковом, Кушнерик, мовби й н╕чого не сталося, «щебетав»: «Т╕льки Велика жовтнева революц╕я зробила нас, незрячих, зрячими, дала нам щасливе життя, дала нам можлив╕сть творити, складати п╕сн╕ про наше славне радянське життя, сп╕вати ╖х р╕дному народов╕, займатися нашою любимою справою».
В╕домий кобзарезнавець з╕ Львова Богдан Жеплинський склав ре╓стр кобзар╕в ╕ л╕рник╕в, знищених б╕льшовиками в 30-х рр., ╕ тих, що пропали безв╕сти. Цей мартиролог неповний, усього 72 особи. Запам’ятаймо ж ╕мена народних сп╕вц╕в-мученик╕в:

КОБЗАР╤

БОРЕЦЬ ╤ван Олекс╕йович. З Борисполя на Ки╖вщин╕ (1990 р. н.). Учасник Першо╖ народно╖ капели кобзар╕в. У 1925-1926 роках грав у Харк╕вськ╕й капел╕, в╕дтак перейшов до Полтавсько╖.
ГАЩЕНКО Павло Михайлович. ╤з села Костянтин╕вки Богодух╕вського району Харк╕всько╖ област╕. Брав участь у робот╕ XII Археолог╕чного з’╖зду у Харков╕ (1902 р.).
ГЛУШАК Никифор ╤ванович. З Чорнобиля на Ки╖вщин╕ (1890 р. н.). Виготовляв бандури.
ГУБЕНКО Михайло. З Миргорода (1891 р. н.). З 1927 року кобзарював, виступав в ансамблях кобзар╕в.
ДЕЙНЕКА Карпо. З Конотопа (1897 р. н.). Виготовляв бандури.
ДОРОШЕНКО Фед╕р Васильович. Фундатор Першо╖ капели кобзар╕в у Ки╓в╕.
ДРЕВЧЕНКО (ДРЕВК╤Н, ДРИГАВКА) Петро Семенович. З села Семен╕вки на Полтавщин╕ (1871 р. н.).
ДУМЕНКО (ДУМЧЕНКО, ДУМА) Лука. З села Кисел╕вки (нин╕ Менського району) на Черн╕г╕вщин╕.
СОЛОГУБ В╕ктор. ╤з села Юрк╕вц╕ Талала╖вського району Черн╕г╕всько╖ област╕. З 1920 року виступав з╕ сво╖ми трьома синами-бандуристами — Володимиром, Миколою та Михайлом.
ХРИСТЕНКО Макар. Жив на хутор╕ Кост╕в (нин╕ Валк╕вського району) Дн╕пропетровсько╖ област╕ (1870 р. н.).
ЦЕБРЕНКО Григор╕й. Один з орган╕затор╕в Першо╖ укра╖нсько╖ художньо╖ капели кобзар╕в. 1917 року брав участь у кобзарському концерт╕ в Ки╓в╕.
ЩЕРБИНА Данило. ╤з Долинського К╕ровоградсько╖ област╕ (1891 р. н.). П╕д час Першо╖ св╕тово╖ в╕йни як в╕йськовополонений був у Н╕меччин╕, виступав у Берл╕н╕.
ЯЩЕНКО Оврам Семенович. З села Харк╕вц╕ Переяслав-Хмельницького району Ки╖всько╖ област╕. У 1918 р. створював Першу укра╖нську художню капелу кобзар╕в.
ГУРА (ГУР╤Н) Петро ╤ванович. З села Красно╖ Луки Гадяцького району Полтавсько╖ област╕. У 1930-х роках жив у Юз╕вц╕ (нин╕ Донецьк). Пропав безв╕сти.
ДЕМЧЕНКО Микола. З села Демент╕╖вки Харк╕вського району Харк╕всько╖ област╕ (1873 р. н.).
КОЛОДУБ. З села Велико╖ Кошел╕вки Н╕жинського району Черн╕г╕всько╖ област╕ (1893 р. н.).
КУЖКОВЕНКО. До революц╕╖ 1917 р. був засланий до Сиб╕ру, де втратив з╕р. У 1920-х роках кобзарював на Укра╖н╕. Пропав безв╕сти.
ЛАВРИШ (ЛАВРИК) Петро. З села Хомутець Миргородського району Полтавсько╖ област╕ (1873 р. н.).
МАТВ╤Й (приблизно 1865 р. н.). ╤з села Черевки Миргородського району Полтавсько╖ област╕.
МИРОН ЯКОВИЧ. З села Олександр╕вки (за Новим Мерчиком) на Харк╕вщин╕.
ПАРАСОЧКА (ПЕТР╤ВСЬКИЙ) Василь. Народився у Петр╕вц╕ Костянтиноградського пов╕ту Полтавсько╖ губерн╕╖.
ПАС╤ЧНИЧЕНКО. Миргородський кобзар.
ПОБ╤ГАЙЛО Олекс╕й. Учень Михайла Кравченка.
ПОВАР Панас Митрофанович. ╤з села Верхол╕сся.
С╤РОШТАН ╤ван. З села Хомутець Миргородського району Полтавсько╖ област╕ (1863 р. н.).
СИМОНЕНКО Василь. З с. Корюк╕вки на Черн╕г╕вщин╕.
СОЛОМАХ Никифор. З Мирон╕вки на Харк╕вщин╕ (1893 р. н.).
ТОКАР ╤лля Якович. З Демент╕╖вки Харк╕вського району Харк╕всько╖ област╕ (1863 р. н.).
ТОКАРЕВСЬКИЙ М. Д. З 1912 року зазнавав пересл╕дувань.
ФЕДОРЕНКО Василь Петрович. З-п╕д Харкова. У 1920-х роках грав на ярмарках Полтавщини.
Н╤МЧЕНКО К. З Кубан╕. Бандура його конструкц╕╖ 1923 року розглядалася на зас╕данн╕ експертно╖ ком╕с╕╖ УКРФ╤Лу ╕ д╕стала високо╖ оц╕нки.
ОСАДЬКО Василь Якович (1865 р. н.). Грав у Харк╕вськ╕й капел╕, згодом створив власний ансамбль, з яким мандрував по Укра╖н╕.
ПАВЛИНСЬКИЙ Антон (1870 р. н.). Визначний ки╖вський майстер бандур. Пропав безв╕сти.
ПАНЧЕНКО Фед╕р Петрович. Один з засновник╕в Першо╖ капели бандурист╕в (1918 р.) у Ки╓в╕. За св╕дченнями кобзар╕в, закатований у 1930-т╕ роки.
ПАПЛИНСЬКИЙ Антон Карлович. Ки╖вський майстер бандур. Член рев╕з╕йно╖ ком╕с╕╖ Першо╖ укра╖нсько╖ капели кобзар╕в.
ПАСЮГА Степан Артемович.
ПОТАПЕНКО Василь Васильович. У 1902 р. був на Х╤╤ Археолог╕чному з’╖зд╕. Брав участь у створенн╕ Першо╖ художньо╖ капели кобзар╕в (1918 р.).
РОЖЧЕНКО (РОЖКО) Пилип Порфирович. З Конотопа (1889 р. н.). Грав у конотопських ансамблях.
РУДЕНКО (РУДИЧЕНКО) Данило. З села Баби Менського району на Черн╕г╕вщин╕.
СКАКУН Андр╕й Юхимович (1891 р. н.). З Бариш╕вки на Ки╖вщин╕. Учасник Ки╖всько╖ капели бандурист╕в к╕нця 1920 — початку 1930-х рок╕в.
СКОБА Антон Якович. З Багачки на Полтавщин╕ (приблизно 1865 р. н.).
ЗА╢ЦЬ Микола Мартинович (1902 р. н.). Церковний регент у Лубнах. Мандрував з Харк╕вською капелою кобзар╕в, деякий час був ╖╖ художн╕м кер╕вником. Заарештований 1937 року. Пропав безв╕сти.
КОНОНЕНКО Пилип Петрович. З Велико╖ Писар╕вки на Полтавщин╕ (1904 р. н.). Засновник Полтавсько╖ капели. Грав у Харк╕вськ╕й (1925-1928 рр.), згодом — Конотопськ╕й капелах. Виготовляв бандури.
КОНОПЛ╤Ч К╕ндрат Михайлович. З Борисполя на Ки╖вщин╕ (1900 р. н.). Грав у Ки╖вськ╕й (1927-1929 рр.), згодом — Борисп╕льськ╕й капелах.
КОНОН Григор╕й Якович (1887 р. н.). З Борисполя на Ки╖вщин╕. Один ╕з засновник╕в (зав╕дувач художньо╖ частини) Першо╖ укра╖нсько╖ художньо╖ капели кобзар╕в. Загинув 1937 року.
ЛЯЩЕНКО (СТАРЧЕНКО) ╤ван Пимонович. З П╕дгороднього Дн╕пропетровсько╖ област╕.
МАТЮХА Максим Мус╕йович. З Конотопа (1896 р. н.). Один з орган╕затор╕в кобзарського руху на Сумщин╕.
МИНЗАРЕНКО Дем’ян. З Полтавщини (1889 р. н.). У 1920-х роках мандрував з капелами. Репресований 1936 року.

Л╤РНИКИ

БЕРНАЦЬКИЙ ╤. К. ╤з З╕нькова на Полтавщин╕ (1901 р. н.). В╕д нього М. Гайдай записав думу «Про Коновченка» (1926 р.).
БОКЛАЧ Назар. З хутора Лихач╕вки Харк╕всько╖ област╕. 1930 року фольклористи записали в╕д нього думу «Про трьох брат╕в Оз╕вських».
ВАХКО Гарасим. В╕д нього на ярмарку в ╤чн╕ С. Маслов записав псалом «Удова» (1902 р.).
ВЕСЕЛИЙ (ЦАР) Самсон. Народився у сел╕ Литвин╕вц╕ (тепер Валк╕вського району) Харк╕всько╖ област╕. В╕д нього записано думу «Про Олекс╕я Поповича» та псалми (1930 р.).
ГОНЧАР Варивон. ╤з села Ков’яги Харк╕всько╖ област╕. 1930 року був ще живий. Пропав безв╕сти.
ГРАБ Левко. У 1915-1920 роках л╕рникував у Менському район╕ на Черн╕г╕вщин╕.
ГРИШКО О. Л. Нема╓ жодних б╕ограф╕чних даних.
ЗЕЛ╤НСЬКИЙ Семен. З Ки╖вщини.
╤ВАНЕЦЬКИЙ Антон Максимович. ╤з села Собол╕вки.
ЙОСИП. Родом з Павлограда. Грав б╕ля Самарського монастиря. Ходив разом з кобзарем Древченком.
КИС╤ЛЬ. У 1920-т╕ роки ще грав на ки╖вських базарах. Пропав безв╕сти.
КОВАЛЬВАХ Прокоп Петрович. З-п╕д Полтави.
КОЛЕСНИК (КОЛ╤СНИК) Нестор Данилович. ╤з села Катрич╕вки Валк╕вського району Харк╕всько╖ област╕.
К╤ШКА Петро. З Черн╕г╕вщини.
Л╤СОВИЙ (ПАПУДА) ╤ван. ╤з села Цибулева Монастирищенського району Черкасько╖ област╕.
МАРТИНЕНКО (ДИМБЕРСЬКИЙ) ╤ван. Народився у с. Димберах (приблизно 1884 р.). 1920 року жив у Ки╓в╕.
МЕРЕЖКО ╤ван Харламович. ╤з села Чаплинки Петрик╕вського району на Дн╕пропетровщин╕.
МЕТЕЛЬСЬКИЙ. ╤з села Цибулева Монастирищенського району Черкасько╖ област╕.
МОСКАЛЕНКО Купр╕ян. У 1920-х роках жив у Ки╓в╕. Пропав безв╕сти.
Л╤МОЗ (Б╤ЯШИЙ) Василь. ╤з села Б╕лоуса на Черн╕г╕вщин╕. Приятелював з л╕рником-земляком ОВЧАРЕНКОМ (ШАПОВАЛОМ) Григор╕╓м. Обидва пропали безв╕сти.
ПОЛУНЕЦЬ Григор╕й. З╕ слободи З╕ньк╕вщина Полтавського району. 1902 року П. Мартинович записав в╕д нього псалми.
ТЕРТ╤Й Степан Костянтинович. ╤з Старо╖ Басан╕ Новобасанського району Черн╕г╕всько╖ област╕…

(«Укра╖нська культура», 1992 р., № 6).

Пам’ятний знак репресованим кобзарям, бандуристам, л╕рникам у саду ╕м. Т. Г. Шевченка б╕ля театру опери та балету у Харков╕.
Фото О. НОСАНЕНКА.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #36 за 04.09.2009 > Тема ""Білі плями" історії"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=7740

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков