Версiя для друку Обговорити в форумi

УПА І КРИМ

(Закінчення. Поч. у № 29).

Колабораціоністи завжди були і навіки зостануться зрадниками, і вони однакові, як у Львові, так і в Криму. Але якщо батальйони «Роланд» і «Нахтігаль» є улюбленою темою кримських ЗМІ, то пора розказати і про доморощених кримських «козачків», нащадки яких сьогодні підрядилися до борців з фашизмом, а насправді борються виключно з Українською державою. Навіть у день святкування Великої Перемоги над нацизмом 9 травня 2009 року вони під прапорами РОА підрядилися пройтися вулицями Севастополя, продемонстрували, що «в городе русской славы» немає меж цинізму.
 Але архіви і статистика, та і документальні дослідження багатьох російських авторів свідчать сухими красномовними фактами. Так, Крим поставив лише 11-й німецькій армії Манштейна 45 тисяч багнетів, які брали участь і у штурмі Севастополя, в 17-й армії Вермахту було сформовано дев’ять окремих російських рот. Кримські «добровольці», на відміну від УПА, що боронила власні землі, брали участь і у блокаді Ленінграда. Кримських татар, між іншим, до «Вермахту» не брали, лише до допоміжної поліції, тож тут за «кримськотатарських зрадників» не сховатися. Сучасні кримські «борці» з фашизмом щось не спішать розказати кримчанам як і з кого у Сімферополі в лютому 1942 року формувався 5-й Сімферопольський козачий ескадрон Козачого кавалерійського полку «Фон Юнгшульца» та 1-ша Андрєєвська сотня під Сімферополем. З росіян гітлерівці сформували на півострові чотири Руських козачих батальйони, які стали основою Руської козачої охоронної дивізії «Фон Шуленбург» і яка була остаточно знищена саме в боях з УПА в 1944 році. У лютому 1942 року в Сімферополі штабом 11-ї армії Вермахту був сформований 5-й Сімферопольський козачий рейтарський ескадрон, на базі якого був створений Козачий рейтарський полк під командуванням підполковника фон Шульце 1-ї танкової армії. У 1943 році цей полк як один з кращих у боротьбі з Червоною армією і партизанами був включений до складу 1-ї Козачої кавалерійської дивізії військ СС, а згодом розрісся і був перетворений у 15-й Козачий корпус військ СС.
 Говорячи про ті, вже далекі від нас часи, слід зазначити, що Гітлер включив Крим до «Рейхкомісаріату «Україна». Тому саме 15-й Козачий корпус СС, сформований у Криму, а не дивізія СС «Галичина», став першим в Україні колабораціоністським з’єднанням, повністю включеним до військ СС. Корпус – не дивізія, тож Львову з його дивізією «Галичина» і двома батальйонами, які, між іншим, на відміну від кримських «козачків», не присягали на вірність фюреру і Рейху та у більшості перейшли до УПА, у своїй службі гітлерівській ідеї ой як далеко до Криму. Крім наведених вище, з мешканців Криму було сформовано три Руських маршових батальйони Вермахту, 560-й і 994-й польові батальйони РОА, які увійшли до військ Вермахту і затим були знищені Червоною армією. Крім Козачого корпусу, спершу у Севастополі, а потім і у Сімферополі було доформовано штаб, управління і два батальйони 1-ї Гренадерської дивізії СС «Росія» і розпочато формування 2-ї дивізії. З мешканців і військовополонених у Севастополі було сформовано 381-у Севастопольську навчально-польову дивізію Вермахту. Берегову оборону від Севастополя до Феодосії в 1942-1944 роках забезпечувала команда «Крінгсмаріне Чорного моря», в якій офіцерами були німці, а солдатами – виключно росіяни, набрані з місцевих жителів і військовополонених. І хоча ці «крінгсмарінці» при підході Червоної армії розстріляли своїх офіцерів і подалися до партизанів – все ж два роки таки вірно служили окупантам.
 Окремо, напевно, слід сказати про кримські поліцейські батальйони так званих «ХіVі» («Добровільні помічники», нацистів, звісно). У Севастополі такий батальйон був сформований з 450 місцевих мешканців і охороняв морський порт, а у Криму такі ж «помічники» блокували радянських партизанів у гірських лісових масивах. Крім того, у Севастополі існували ще допоміжний поліцейський батальйон (300 росіян, 35 кримських татар і 5 українців) та батальйони поліції бургомістрату і залізничний відповідно 750 і 445 чоловік. А ще були будівельні батальйони Вермахту, які собою замінили німецьких і румунських військовослужбовців.
 Знову повернемося до відкритих архівних статистичних даних. Якщо зіставити кількість колабораціоністів Криму і Західної України у їх відношенні до кількості тамтешнього населення 1941 року, то виявляються цікаві результати: у західних областях України кількість колабораціоністів, які перейшли на службу окупантам, навіть включаючи до загального списку на догоду нашим доморощеним борцям з «колабораціоністами» українську дивізію «Галичина» і батальйони «Роланд» і «Нахтігаль», що є неправильним, дорівнює близько 2,5 відсоткам від загальної кількості мешканців краю, у Криму – майже 12 відсотків і це без врахування допоміжних батальйонів кримськотатарської поліції. Чому така величезна різниця? Та тому, що у Західній Україні проти німецько-фашистських окупантів діяла Українська Повстанська Армія!
 Так де ж знаходиться, панове Колісниченко, Саратов та кримські «правдисти» територія колабораціоністів і хто складав їхню етнічну основу? Чи не захищаєте неправдою про УПА своїх же духовних попередників, перетворившись на сателітів зарубіжних політичних сил? Дезінформуючи суспільство, наводячи попри документи тінь зрадництва на УПА, в демагогічних промовах і заявах простежується намагання нинішніх колабораціоністів приховати величезну зраду, що в роки минулої війни мала місце у Криму і у Севастополі. УПА тут на заваді, тож і весь інформаційний удар направлений проти неї.
 Цьому значною мірою служить і осатаніла ідеологічно-інформаційна кампанія та інформаційні спецоперації, розпочаті проти української національно-визвольної ідеї нашим сусідом, які поширюють вороже ставлення і дискредитацію УПА, ототожнюючи її з фашизмом. 
 Більшість севастопольських і кримських ЗМІ активно співпрацює з ними у спробі духовного розколу нашого народу по регіонах, намагаючись пересварити схід із заходом, а північ з півднем нашої країни. І ті, хто у Москві, і ті, хто з українськими прізвищами у Севастополі та в Криму спільно виступають проти державного визнання УПА, напрочуд єдині в антиукраїнських устремліннях, хоч і не мають жодного відношення до героїчної боротьби підпілля проти гітлерівських окупантів. Як тут не згадати Івана Франка, який ще задовго до виникнення фашизму як політичної течії писав, що люди, які відцуралися від рідної мови і культури, здатні на будь-що.
 Ми щиро шануємо тих, хто ціною життя і нелюдських жертв поборов фашизм і нацизм, а з ними і їхніх прислужників-колабораціоністів. Пам’ять про них свята і вічна! У цій боротьбі народів українці гідно представили свою націю і в загальній боротьбі гідне місце посідає і боротьба Української Повстанської Армії, про яку з кожним днем дізнаємося все більше.
 Ми, сьогоднішні українці, діям УПА маємо завдячувати ще в одному питанні. У 1943-1944 роках гітлерівці на території України сформували десятки колабораціоністських козачих, охоронних корпусів, дивізій, бригад, полків і груп польової поліції «Русской Освободительной Армии», завданням яких було «зачищувати» прифронтові території. Горіли наші села разом зі своїми мешканцями від Прип’яті, Дону і до Бугу… «Зачистити» за Бугом вдалося територію лише завглибшки 15-20 кілометрів, нищівним ударом їх зупинили відділи УПА. Не просто зупинили, а розгромили
740-у запасну Козачу бригаду РОА, Козачу дивізію польової поліції «Фон Шуленбург» та підрозділи багатьох інших «чистильників», що просочилися аж до Ковеля і Львова. Чи не з цих причин кримські «козачки» так непримиренно ставляться сьогодні до ветеранів УПА?
 Отож, наші сучасні антиукраїнські організації мають на кого рівнятися – їхні духовні попередники теж не служили своїй державі і не боролися за українську. А ми, громадяни України, будемо дякувати УПА за те, що не допустила мороку Голодомору 1946-1947 років хоча б на теренах Західної України, дала змогу врятуватися там від голодної смерті тисячам українців, зберегла національну честь і військову гідність українців в часи кривавої боротьби народів з коричневою чумою нацизму і фашистськими колонізаторами.
 Сьогодні можемо впевнено стверджувати, що без боротьби УПА, без засіяної ними спраги до свободи не відбулося б і національного пориву українців у 1991 році. Тож не зрозуміло, чому ми постійно уступаємо сучасним колабораціоністам, чому урочисто не відзначаємо першу перемогу УПА над гітлерівськими окупантами, першу перемогу української зброї і українського військового мистецтва над німецько-фашистськими загарбниками та їхніми посіпаками на офіційному рівні, й чому цей день не є червоним днем у календарі Збройних Сил України. І чому ми, українці, на відміну від тих же росіян чи поляків, встидаємося своїх перемог у боротьбі з ворогами і на угоду колишнім колонізаторам намагаємося під днем захисника Вітчизни відзначати дату, яка принижує нашу національну і людську гідність та честь воїна.
Питання не риторичні.

Мирослав Мамчак.
м. Севастополь.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #30 за 24.07.2009 > Тема ""Білі плями" історії"