Версiя для друку Обговорити в форумi

МАНДРУЄМО ЗІ «СВІТЛИЦЕЮ»

Знову вихідні, і знову романтичні мандри горами і долинами. Подорож печерними містами південно-західного Криму від Бакли до Тепе-Кермена можна продовжити зі східної околиці селища Скалисте, діставшись туди маршрутним або власним автотранспортом, а також пішки зі станції Поштова.
Перетнувши річку Бодрак через місток, шлях певний час йде під куестами, серед яких праворуч виділяються Кам’яна та Каблук, а ліворуч – пагорб Мендер. За горою Каблук праворуч відходить дорога у Глибокий Яр, яка приведе туристів до прадавньої обсерваторії, своєрідного кримського Стоунхенджа. Через отвір у скелі сонце проходить тільки двічі на рік – 7 квітня та 5 вересня. А за горою Мендер видно білі куполи сучасної Кримської астрофізичної обсерваторії у селищі Научний.
Прямуючи далі, минувши куестові хребти Анихсирт та Беш-Кош (п’ять стійбищ), шлях приводить подорожніх до плато Чуфут-Кале з півночі. Тут дорога розгалужується. Якщо піти ліворуч, то вона вздовж східних скельних виступів Чуфут-Кале з найвищою точкою 564 м приведе до гори – останця Тепе-Кермен (фортеця на пагорбі, або пагорб-фортеця, 544 м). Але цікавіше буде зробити гак, повернувши праворуч, і долиною Ашлама-Дере, більш схожою на ущелину, де починається бахчисарайська річка Чурук-Су (вонюча вода), дістатись села Старосілля (колишнє – Салачик) на східній околиці Бахчисарая. Свого часу в балці Капли-Дере поруч із Старосіллям археологами виявлено дві стоянки раннього палеоліту – первісної людини пізньомустьєрської епохи кам’яного віку (це більше 50-40 тисяч років тому), де знайдено рештки скелета дворічної дитини. На підставі цієї знахідки у 1954 році антрополог М. М. Герасимов зробив реконструкцію голови так званого «старосільського хлопчика». Відомі в цьому районі поселення таврів та скіфів.
На дні Ашлама-Дере відкрито ранньотаврське поселення, що тягнеться долиною 300 метрів. Тут при розкопках знайдено кам’яні знаряддя праці та ліпна кераміка IX-VII ст. до н. е. Оточуючі скелі, природні та штучні гроти – крипти зберігають сліди перебування людей у цій місцевості з епохи бронзи до Середньовіччя. З пізнього середньовіччя відомий і Салачик, розташований там, де зустрічаються Ашлама-Дере з ущелиною Мар’ям-Дере. Салачик певний час виконував функції тимчасової столиці новоствореного Кримського ханства. Тут була ставка кримського хана до завершення будівництва ханського палацу в Бахчисараї (у перекладі – Садовий палац). Колись у Салачику був старий палац Джучи-Герай-хана, побудований у формі чотирикутника, що уявляв собою невелику фортецю та п’ять мечетей. Зараз з палацового комплексу залишилось восьмикутне дюрбе-мавзолей над могилою засновника династії кримських ханів Хаджи-Герая та його сина Менглі-Герая, побудоване, як сповіщає арабський напис, у 1501 році. А ще – мусульманський духовний заклад Зинджирли-медресе. У 1786 році будівля палацу була розібрана, а в радянські часи на місці Салачика існував психоневрологічний диспансер. Зараз тут ведуться розкопки і відновлюються історико-архітектурні будівлі. А майдан перед Салачиком оточують будівлі, схожі на палаци східних владик.
Від Салачика дорога під скелями правого схилу ущелини Мар’ям-Дере (Майрам-Дере) стрімко йде вгору до печерного Успенського монастиря. Від невеликого майданчика з цілющим джерелом до Успенської церкви, вирубаної у вапняковій Успенській скелі, ведуть широкі білі сходини. Дата заснування цієї крипто-церкви невідома. Можливо, це відбулося у VIII ст. нашої ери, коли біглі візантійські монахи-іконопочитателі знайшли тут притулок від переслідувань світської влади під час руху іконоборчества (іконоборства) у Візантії. За легендою, Успенська церква була побудована на честь перемоги над Змієм. Успенський крипто-храм поважали навіть кримські хани. Андрій Лизлов ще у XVII ст. наводить факти, коли Ходжа-Герай благав Пресвяту Богородицю в Успенській церкві допомогти в боротьбі за владу. А потім, створивши нову державу – Кримське ханство – обдарував монастир. З перервами монастир проіснував 1000 років. Після захоплення Криму турками у 1475 році Успенський монастир став резиденцією митрополита і центром православної віри в Тавриді. У ті часи московські царі, зокрема Федір Іоаннович та Борис Годунов, матеріально його підтримували. Не стала кращою доля монастиря і під час здійснення Росією «Грецького проекту». Навпаки. З переселенням греків та вірмен у північне Приазов’я, монастир зовсім занепав. Мешканці сусіднього села Маріамполь заснували на березі Азовського моря місто Маріуполь.
Відновлення Успенського скиту відбулося наказом Священного Синоду від 4 травня 1850 року завдяки клопотанню Херсоно-Таврійського архієпископа Інокентія. 15 серпня 1850 р., в день престольного свята Успіння, відбулось урочисте відкриття скиту. Сюди з Бахчисарая була перенесена ікона Успіння Богоматері, отримана в дар від Києво-Печерської лаври. Саме тоді ззовні над вікнами церкви з’явилися фрески – ікона Пресвятої Богородиці та сімох священномучеників – святителів херсонеських, на кримській землі просіявших, та їхні імена, що дійшли до нас крізь віки. Ліворуч від Богородиці були зображені святі Єфим, Єферій та Євген. Праворуч – святі Касіаїн, Єлпідій, Агафодіас та Капітоїн.
Під час Кримської війни у криптах, келіях і будівлях скиту був шпиталь захисників Севастополя. Біля скиту та на протилежному схилі ущелини Мар’ям-Дере – поховання померлих від поранень. Серед надгробків виділяються пам’ятники генерал-ад’ютанта П. А. Вревського та генерал-майора П. В. Веймарна, які загинули 4 серпня 1855 року на Чорній річці.
За цвинтарем біля монастиря вгору, на Монастирське плато ведуть 84 таємні сходини, які туристи назвали «веселими». На початку ХХ століття в монастирі існувало 5 храмів. Окрім основного – на честь Успіня Пресвятої Богородиці, — що був влаштований на місці давньої печерної церкви під скелею у 1857 р. на гроші Олени Беркової, був побудований храм Костянтина та Олени. У 1859 р. на пожертви сімферопольського чиновника Марка Ай вазова (можливо, родич Айвазовського) нижче Успенського храму з’явився печерний храм Святого Марка. На протилежному схилі Мар’ям-Дере (іноді пишуть Майрам-Дере), там, де було селище Маріамполь, у 1875 р. був побудований храм Георгія Побідоносця (Переможця). Фундатором був генерал Перовський. П’ятий храм на честь Інокентія Іркутського був побудований у 1896 р. в пам’ять про архієпископа Інокентія (помер у 1857 р.) – відновника скиту. З’явились іноземні будівлі.
Проіснував монастир до 1921 року, коли був закритий за участь у змові проти радянської влади під час Громадянської війни. У роки Великої Вітчизняної тут знову був шпиталь. У братській могилі, що розташована поряд з дорогою до Чуфут-Кале, поховано 170 чоловік. А за струмком – камери склепів могильника, що належить асимільованому сармато-аланському місцевому населенню IV-IX ст. і досліджені у 1950-1960 роках ХХ століття археологом В. В. Кропоткіним.
З часів незалежності Успенський монастир почав друге відродження і належить Московському патріархату УПЦ. Відновлені всі приміщення і фрески.
Далі дорога виводить до розширення ущелини, де праворуч відходить балка з стежиною на Тепе-Кермен. Тут біля джерела і зруйнованої шашличної ми тимчасово закінчуємо нашу подорож, щоб продовжити її у наступні вихідні.
Віктор ТУРЧИН.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #27 за 03.07.2009 > Тема "Душі криниця"