Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (3304)
З потоку життя (6538)
Душі криниця (3539)
Українці мої... (1473)
Резонанс (1510)
Урок української (992)
"Білі плями" історії (1684)
Крим - наш дім (532)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (237)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
У БОРН╤ ЗА ЗЕМЛЮ ╤ ВОЛЮ
В ознаменування 100-р╕ччя под╕й Укра╖нсько╖ революц╕╖ в Кривому Роз╕ за громадською ╕н╕ц╕ативою...


Б╤ЛЬШ╤СТЬ РЕЛ╤КВ╤Й КИ╥ВСЬКО╥ РУС╤ ВИВЕЗЛИ ДО РОС╤╥ ТА ПЕРЕЙМЕНУВАЛИ
Про це пов╕домля╓ Рад╕о Свобода з посиланням на досл╕дження укра╖нських науковц╕в, викладене в...


РАДЯНСЬКА ДОБА: М╤ФИ ╤ РЕАЛ╤╥
24 вересня в Музе╖ ╤вана Гончара в Ки╓в╕ в╕дкрилася виставка «М╕фи та реал╕╖ радянсько╖...


╤гор Горд╕йчук, Герой Укра╖ни, генерал-майор: САВУР-МОГИЛА — ЦЕ ФАКТИЧНО БУВ КВИТОК В ОДИН К╤НЕЦЬ
Нещодавно виповнилося п’ять рок╕в геро╖чн╕й оборон╕ Савур-Могили. Ця висота стала символом...


ДОСЛ╤ДЖЕННЯ КОЗАЦЬКО╥ ДОБИ ТРИВА╢
Зб╕рник присвячено 100-р╕ччю в╕д дня народження в╕домого фах╕вця з археолог╕╖ перв╕сного...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook

Twitter





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #27 за 03.07.2009 > Тема ""Білі плями" історії"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#27 за 03.07.2009
У КРАЮ БУЛЬБИ-БОРОВЦЯ

╤СТОР╤Я ╤ СУЧАСН╤СТЬ

Коли 5 вересня 2008 року у «Кримськ╕й св╕тлиц╕» з’явилася стаття Леон╕да Полосенка «Тарас Бульба-Боровець ╕ його «Пол╕ська С╕ч», я був при╓мно здивований. Адже вперше в Олевську, в ц╕й адм╕н╕стративн╕й столиц╕ укра╖нсько╖ повстансько╖ республ╕ки, що постала в серпн╕ 1941 року, я побував ще три десятил╕ття тому.
М╕стечко тод╕ здалося дуже зрос╕йщеним, а р╕вень нац╕онально╖ св╕домост╕ олевчан був набагато нижчим в╕д галицького. ╤ якщо тепер Олевськ дор╕с до того, щоб урочисто святкувати 100-л╕ття Бульби-Боровця, значить, с╕мнадцять рок╕в незалежност╕ не минули для Житомирщини безсл╕дно!
Ця обставина радувала, з’явилося непереборне бажання познайомитися з директором кра╓знавчого музею, походити вуличками «столиц╕» Олевсько╖ республ╕ки, посид╕ти на високому берез╕ тихоплинно╖ Уборт╕-р╕чки, знайомо╖ ще з юнацьких рок╕в…
* * *
Спочатку написав листа Леон╕ду Полосенку. Написав, як кажуть рос╕яни: «на деревню дедушке», тобто вказав лише назву установи – «кра╓знавчий музей». Але доблесна укра╖нська пошта не п╕двела, лист д╕йшов до адресата, а згодом я отримав ╕ в╕дпов╕дь:
«Дякую за листа ╕ за високу оц╕нку мо╓╖ статт╕ про Т. Бульбу-Боровця. Я працюю на Олевщин╕ з 1969 року. Спочатку був учителем, пот╕м — директором школи, деякий час працював у райвиконком╕ – в╕дпов╕дав за охорону пам’яток ╕стор╕╖ та культури. Якщо будете в Олевську, я надам багато ╕нформац╕╖ про Олевську республ╕ку. Розпов╕м ╕ про результати святкування 100-л╕тнього юв╕лею отамана «Пол╕сько╖ С╕ч╕». Вас я знаю з публ╕кац╕й у «Кримськ╕й св╕тлиц╕». До реч╕, дуже шаную цю газету, вона «високо трима╓ планку», ╓ дуже патр╕отичною…».
* * *
Квиток на потяг д╕став без проблем. А через деякий час милувався в дороз╕ чудовою природою укра╖нського Пол╕сся…
Це справд╕ дивовижно красива земля! Але чомусь краса тут завжди пов╕нчана ╕з… смутком. Думаю, пол╕щуки мене зрозум╕ють: величезн╕ простори, безлюддя… Дивився на царство бер╕з, дуб╕в ╕ сосен ╕ згадував улюблену п╕сню Тараса Бульби-Боровця:
Очерет мен╕ був за колиску,
В болотах я родився ╕ зр╕с,
Я люблю свою хату пол╕ську,
Я люблю св╕й зажурений л╕с…
А ось ╕ станц╕я Олевськ. Зранку дуже прохолодно, але на таку др╕бницю не зверта╓ш уваги; адже ось воно, м╕сто, яке пробуджу╓ у душ╕ ст╕льки спогад╕в!
В╕дразу пом╕чаю деяк╕ зм╕ни. Скаж╕мо, в самому центр╕ м╕ста гордо «вмостився» римо-католицький костьол. Ран╕ше його не було… Наш зах╕дний сус╕д, хоч ╕ ставиться лояльно до Укра╖нсько╖ держави, але не забува╓ про духовну експанс╕ю. Громадян польського походження у район╕ небагато, може, з 10 в╕дсотк╕в набереться… Та й т╕ вже давно в╕дчувають себе укра╖нцями! Але Польща допомагала б сво╖м нав╕ть, якби ╖х було 5 чи 10 чолов╕к… Ось у кого треба вчитися патр╕отизму! Натом╕сть укра╖нц╕ можуть «похвалитися» т╕льки православною церквою Московського патр╕архату. Вона ╓ дуже древньою, збудована ще у 1596 роц╕. Звичайно, таку споруду «розкольникам» Московський патр╕архат не в╕ддасть н╕коли…
Цей остр╕вець Рос╕╖ буде нагадувати про себе ще довго. На церковному подв╕р’╖ ╓ св╕же поховання – 2008 року. Надгробок дуже гарний ╕, мабуть, недешевий. Звертаю увагу на викарбуване фото гарно╖ ж╕нки, читаю текст рос╕йською: «Милостью Божией здесь покоится прах рабы Божией регент-псаломщицы…» ╕ т. д.
П╕зн╕ше д╕знався, що дехто з олевчан цього кроку церковник╕в не схвалю╓. Адже церква ╕ церковне подв╕р’я ╓ пам’яткою арх╕тектури, яка охороня╓ться законом. Може, ця ж╕нка ╕ гарно сп╕вала, але ж ╓ певн╕ рамки…

П╤ДП╤ЛЬНИЙ РАЙКОМ Д╤╢?
П╕зн╕ше зрозум╕в, що в цьому м╕стечку пророс╕йськ╕ сили намагаються «маркувати» свою територ╕ю де т╕льки можна. ╤ водночас нищити будь-який натяк на укра╖нський характер м╕ста. Звичайно, не все ╖м вда╓ться, адже в незалежн╕й Укра╖н╕ не розгуля╓шся… Укра╖номовних вив╕сок стало набагато б╕льше, н╕ж було 30 рок╕в тому. ╤ сп╕лкуються мешканц╕ м╕ста переважно укра╖нською. А колись же, пам’ятаю, молодь прагнула будь-що перейти на «общепонятный». Особливо, контактуючи з при╖жджими. Цього разу якихось мовних «комплекс╕в» я не пом╕тив.
╤ все ж видно, що пророс╕йськ╕, прокомун╕стичн╕ сили не сплять. У центр╕ м╕ста велика вив╕ска нагаду╓, що «п╕дп╕льний райком д╕╓», тож однодумцям ╓ де збиратися. Велик╕ л╕тери, мила серцю червона фарба…
Вт╕м, д╕дус╕ з минулого не посп╕шають захищати права трудящих в╕д посягань нов╕тн╕х ол╕гарх╕в. Про д╕яльн╕сть у цьому напрямку я не почув н╕чого. Зате з укра╖нською ╕стор╕╓ю вони воюють досить активно.
* * *
Про це мен╕ вже детальн╕ше розпов╕в Леон╕д Ул╕янович, коли я зайшов до нього в музей:
— Було вже чотири спроби знищити мемор╕альну дошку з барель╓фом Бульби-Боровця. Вперше намагалися це зробити оф╕ц╕йно 19 березня 2008 року — тод╕ якраз проходила сес╕я районно╖ ради. Комун╕сти добилися внесення до порядку денного питання про демонтаж мемор╕ально╖ дошки. Але тод╕ не вистачило голос╕в, бо бют╕вц╕ ╕ «нашоукра╖нц╕» голосували проти. До реч╕, тод╕ ж комун╕сти ставили питання про зв╕льнення мене з посади директора музею… Оф╕ц╕йно вир╕шити питання ╖м не вдалося, тому вони переключилися на н╕чн╕ вилазки. Точних доказ╕в нема╓, але ж нема╓ в Олевську ╕нших пол╕тичних сил, яким би мемор╕альна дошка заважала. А комун╕сти ось так необережно розкрилися…
Врешт╕-решт, вони добилися свого ╕ сутт╓во пошкодили барель╓ф Бульби-Боровця ╕ мемор╕альну гран╕тну плиту з написом: «У цьому будинку в серпн╕-листопад╕ 1941 року розм╕щувався штаб УПА «Пол╕ська С╕ч». Встановлено до 100-р╕ччя з дня народження командувача УПА «Пол╕ська С╕ч» отамана Олевсько╖ республ╕ки Тараса Бульби-Боровця, березень 2008 р.».
* * *
Тепер ця мемор╕альна дошка знаходиться в музе╖. Там же я побачив ╕ стенд, присвячений 100-л╕ттю в╕д дня народження Степана Бандери. Отже, рад╕в я, може, й передчасно. Хоча стаття Леон╕да Полосенка була дуже добрим знаком (адже ╓ ╕ на Житомирщин╕ «св╕тличани», як╕ активно утверджують у сво╓му рег╕он╕ укра╖нське!), все ж основний масив житомирських пол╕щук╕в залиша╓ться пасивним. Бо ╕накше на знищення мемор╕ально╖ дошки люди реагували б активн╕ше. А так… вся укра╖нськ╕сть м╕ста зосереджена лише у кра╓знавчому музе╖. Ну ще, можливо, на шк╕льних уроках ╕стор╕╖. Мало, мало як на нин╕шн╕й час! Та ще й у м╕ст╕ з такою геро╖чною ╕стор╕╓ю…

ЗОЛОТ╤ ДН╤ ОЛЕВСЬКО╥ РЕСПУБЛ╤КИ
У перш╕ м╕сяц╕ в╕йни ситуац╕я на Пол╕сс╕ сутт╓во в╕др╕знялася в╕д того, що було на решт╕ укра╖нсько╖ територ╕╖. Н╕мц╕ сюди ще не прийшли, а рештки частин Червоно╖ арм╕╖ були вит╕снен╕ в Брянськ╕ л╕си. Вся Пол╕ська котловина впродовж шести м╕сяц╕в жила сво╖м особливим життям. Про це дуже детально пише б╕лоруський ╕сторик Юр╕й Черняк у сво╖й прац╕: «Д╕яльн╕сть укра╖нських орган╕зац╕й та ╖х в╕йськових формувань на територ╕╖ Б╕лорус╕ в роки Велико╖ В╕тчизняно╖ в╕йни».
Тож цитуватиму саме його, адже ц╕каво знати точку зору б╕лоруського ╕сторика радянсько╖ доби:
«Во всем огромном треугольнике Слуцк – Гомель – Житомир никто не считал, что это немцы разбили Красную Армию. Все население Полесья видело, что даже тогда, когда немецкая армия взяла Смоленск и Киев и пошла на Москву и Харьков, Полесье оставалось в руках Советской власти. И только в августе-сентябре 1941 г. с появлением здесь «летучих бригад» Полесской Сечи и белорусских националистов, ситуация изменилась. Советская власть была уничтожена, а немцы еще не успели установить свою. Эта ситуация была очень благоприятна для объявления независимости.
В соответствии с одной из директив президента УНР самостоятельность предписывалось провозглашать там, где нет Красной Армии, а не после прихода немцев или других союзных им войск. Так была создана «Олевская республика» или «Олевская Сечь…».
* * *
Треба сказати, що в укра╖нських джерелах скр╕зь вжива╓ться терм╕н «Пол╕ська С╕ч». Але вибачимо б╕лоруському ╕сторику цю маленьку неточн╕сть… Зате дал╕ в╕н ретельно перерахову╓, що було зроблено новою укра╖нською владою:
«Главным центром этой деятельности был Олевск. Именно туда поступали все директивы и приказы. Туда со всех сторон собирались отчеты и туда адресовались все вопросы. Возглавлял всю эту деятельность начальник штаба Полесской Сечи – полковник Петр Смородько. Все улицы местечка Олевск управа переименовала в честь украинских деятелей. Была создана система администрации: районная и местечковая управы. Управление на местах осуществлялось при помощи местной структуры Полесской Сечи, созданной еще во время действия Украинского национального возрождения. Была проведена реорганизация боевых отрядов, которые к этому времени насчитывали около шести тысяч бойцов…».
* * *
Варто згадати, що в середин╕ вересня 1941 року в Р╕вному в╕дбулася зустр╕ч Тараса Бульби-Боровця з полковником ╤ваном Литвиненком. Тарас Боровець передав уряду УНР зв╕т про д╕яльн╕сть Пол╕сько╖ С╕ч╕, а в╕д полковника отримав директиви Головного Отамана А. Левицького стосовно подальшо╖ д╕яльност╕. Ситуац╕я складалася так, що полковник Литвиненко не бачив можливост╕ залишатися на контрольован╕й частин╕ Пол╕сся. Туди незабаром мала при╖хати н╕мецька адм╕н╕страц╕я. В╕д ╕мен╕ уряду УНР Литвиненко дав директиву триматися так довго, ск╕льки це буде можливо, а пот╕м дуже акуратно л╕кв╕дувати республ╕ку, зробити це оф╕ц╕йно, щоб пот╕м в╕дновити п╕дп╕льно-повстанську д╕яльн╕сть, т╕льки не в╕дразу, а коли буде в╕дпов╕дна директива уряду УНР.
Приблизно у той же час в Олевськ╕й республ╕ц╕ з’явився св╕й друкований орган – газета «Гайдамака». У н╕й були опубл╕кован╕ лозунги УПА – «Пол╕ська С╕ч»: «Своя державн╕сть. Збройна сила. В╕ра Христова».
До реч╕, в музе╖ я побачив номер газети з цими гаслами, датований 19 жовтня 1941 року. А ще була «Оборона Укра╖ни» в╕д 1 серпня 1943 року. П╕д назвою газети ч╕тко вид╕лявся напис: «Часопис Укра╖нсько╖ народно╖ революц╕йно╖ арм╕╖». Чомусь згадалося Кобзареве:
Було колись на Вкра╖н╕,
Рев╕ли гармати…
Хай схова╓ться Ольстер з ╖хньою ╤РА*! Тут воювала не купка терорист╕в – Пол╕ську С╕ч масово п╕дтримував народ. Не думаю, що б╕лоруський ╕сторик радянсько╖ доби св╕домо переб╕льшував в╕йськову потугу новостворено╖ арм╕╖. А писав в╕н таке:
«Бульбовская полиция – это не та полиция, которая была разрешена немецкими «ортскомендантами» — один полицейский на сто душ населения, вооруженная только винтовками, с запретом контакта и общих действий полиции одного района с полицией другого района. В каждом местечке стоял гарнизон силой от одного до двух батальонов, а в каждом большом селе – одна-две сотни полиции с пулеметами, минометами и спрятанной артиллерией. Общее число этой «полиции» по всей территории Полесья превышало 10000 человек безо всякой изоляции районов, охваченных монолитной организацией и подчиненных приказам Главной Команды Полесской Сечи УПА неофициально, а официально – окружной команде полиции в Сарнах. Было сформировано пять куреней (батальонов): олевский гарнизон (командир Емельянов), олевский летючий курень (командир – Ковальчук), рокитнянский курень (командир – «Дуб»), людвипольский курень (командир – Адам Володик «Граб»), клесовский курень (командир — Раевский). В составе людвипольского куреня было три роты пехоты, рота тяжелого оружия, конный взвод. На вооружении этого подразделения находились танк «Т-34» и 1 орудие».

РАЗОМ З Б╤ЛОРУСАМИ
Як бачимо, «пол╕ц╕я» Олевсько╖ республ╕ки мало в╕др╕знялася в╕д частин регулярно╖ арм╕╖. Треба сказати, що ситуац╕я в Б╕лорус╕ також була под╕бною до укра╖нсько╖. Пол╕ську котловину контролювали частини Червоно╖ арм╕╖, як╕ потрапили в оточення. Н╕мц╕ на окупован╕й територ╕╖ встигли орган╕зувати ╕ озбро╖ти пол╕ц╕ю. Пропорц╕╖ були тими ж: один пол╕цай на сто мешканц╕в. Але б╕лоруськ╕ нац╕онал╕сти частину сво╖х формувань в╕дтягнули подал╕ в╕д н╕мц╕в – у пол╕ський рег╕он.
Ц╕каво, що контакти м╕ж укра╖нцями ╕ б╕лорусами встановилися в╕дразу ж. Була проведена б╕лорусько-укра╖нська конференц╕я. Делегац╕ю «бульб╕вц╕в» очолював хорунжий Петро Довматюк-Наливайко. В╕дд╕ли б╕лоруських нац╕онал╕ст╕в представляли Всеволод Родько ╕ його заступник Михайло В╕тушка. Разом з ними у переговорах брав участь Василь В╕р.
У ц╕ тривожн╕ дн╕ в╕йни виявилося, що проблеми в укра╖нц╕в ╕ б╕лорус╕в сп╕льн╕. Тож законом╕рно об’╓днати сво╖ сили ╕ д╕яти скоординовано. Знову зроблю посилання на Володимира Черняка:
«Белорусская сторона полностью согласилась с предложенным украинцами планом по очищению всех полесских земель от «российско-большевистского террора». Василий Вир вспоминал, что было заключено соглашение о совместных действиях в переходных районах Ратно, Столина, Дубровицы, Малориты против оставшихся коммунистических формирований, и даже против поляков, осадников, которые создали свои боевые отряды.
Перед запланированным наступлением Полесская Сечь переживала катастрофическую нехватку командного состава, особенно штабистов. В это время исполняющим обязанности начальника штаба Полесской Сечи был сотник Комар-Рогатый из Клесова, а его заместителем – молодой хорунжий польской армии Дорошенко. Ситуация изменилась с приездом полковников Петра Дяченко и Ивана Трейко. Полковник Дяченко принял на себя обязанности начальника штаба.
Согласно договору с белорусскими националистами все районы на запад от линии Слуцк – Лунинец в направлении Мозыря должны были очищать белорусы. Задачей украинцев было вытеснить разбитые части Красной Армии и отряды советских партизан из района Столин – Сарны – Олевск – Овруч и соединиться с белорусами в Мозыре».
До реч╕, укра╖нц╕ доручили п╕дтримувати зв’язок з б╕лоруськими повстанцями сотнику Ра╓вському. В╕н керував спец╕альним летючим куренем, який тод╕ розм╕щувався неподал╕к в╕д Сарн. А ще сотник Ра╓вський мав наказ переховати всю найкращу зброю ╕ розпоряджатися трофеями. Все найкраще ховалося у схронах.
Зазначу, що б╕лоруських повстанц╕в було 5 тисяч чолов╕к, укра╖нських — 10 тисяч. Рештки Червоно╖ арм╕╖ нараховували 15 тисяч чолов╕к. Отже, сили були р╕вними, але сп╕льн╕ укра╖нсько-б╕лоруськ╕ сили чомусь перемагали. ╤ народ ╖х п╕дтримував. Чи не тому, що радянська влада вс╕м у печ╕нках сид╕ла?
До реч╕, Володимир Черняк часто згаду╓ про контакти Бульби-Боровця з президентом УНР А. Левицьким. Той вважав, що починати антин╕мецьке повстання сл╕д в╕дразу, як т╕льки в╕йська вермахту д╕йдуть до Волги.
* * *
Як бачимо, це досить ц╕кава стор╕нка нашо╖ ╕стор╕╖. ╥╖ б вивчати ╕ вивчати… Але «п╕дп╕льний райком» вважа╓, що всю правду нам знати не треба, достатньо того, що знали у радянський пер╕од. ╤ тут виникають певн╕ суперечност╕: кращ╕ сини народу вважають, що треба знати якомога б╕льше, а прокомун╕стичн╕ ╕ пророс╕йськ╕ сили намагаються всю правду приховати в╕д нас. Тож м╕сцевий кра╓знавчий музей ╓ поки що ╓диним опорним пунктом ╥╖ Величност╕ Правди на п╕вноч╕ Житомирщини. Важливо в╕дстояти його, бо Олевщина – м╕сце символ╕чне; саме зв╕дси починалася УПА ╕, як бачимо, зароджувалася вона досить активно. Тож «сх╕дняки» мали б пишатися ц╕╓ю стор╕нкою, — адже не все прийшло з Галичини, дух спротиву жив ╕ в п╕драдянськ╕й Укра╖н╕.

РЕАЛ╤╥ РАДЯНСЬК╤ ╤ НИН╤ШН╤
Слухаючи Леон╕да Полосенка, я весь час намагався зрозум╕ти – чому ж в╕н так вперто ╕ непохитно в╕дстою╓ правду? Адже м╕г би бути б╕льш «обт╕чним»; саме такими й здалися мен╕ м╕сцев╕ жител╕ 30 рок╕в тому. Коли й чули щось про Олевську республ╕ку, то прославляти ╖╖ не посп╕шали, боялися. Виявилося, що поштовхом до самоусв╕домлення була одна ц╕кава под╕я. Коли Леон╕д Ул╕янович зак╕нчив Харк╕вський пед╕нститут, його в╕дправили служити в Бурято-Монгол╕ю. Умови служби були важкими, сумував за Укра╖ною, особливо за р╕дною Житомирщиною… Видно, Бог змилувався над молодим хлопцем, бо в 1957 роц╕ його в╕дправили в наш╕ кра╖. В╕н ╕ тепер, через п╕встол╕ття, згаду╓ все дуже емоц╕йно:
— Укра╖нський кордон ми перетнули 22 травня 1957 року. Як т╕льки б╕йц╕ д╕зналися, що вже територ╕я Харк╕вщини, то по вс╕х вагонах пронеслося: «Ур-а-а!». Контингент ешелону був переважно укра╖нським.
Дослужувати довелося на Дн╕пропетровщин╕. Деякий час нашим взводом командував старший лейтенант Бабенко. Я вже тод╕ був замкомвзводу. Половина взводу – укра╖нц╕, я – укра╖нець, старший лейтенант Бабенко — теж. Ось я одного разу ╕ подав команду р╕дною мовою: «Взвод, до мене! Шикуйсь, струнко! Товаришу старший лейтенанте, за вашим наказом взвод вишикувано!». А дал╕ зв╕туюся голосно, укра╖нською мовою… Тр╕шки неспод╕вано це було для вс╕х, але укра╖нц╕ зрад╕ли… Св╕дком цього «зл╕сного» порушення Статуту був наш командир роти кап╕тан Копит╕н. В╕н вибрав момент, коли лейтенант Бабенко в╕д╕йшов, ╕ пров╕в з нами «пол╕тбес╕ду». Спочатку запитав у грузина: «Ты что-то понял из того, что докладывал сержант?». «Понял, но нэ всё…», — чесно признався син сонячно╖ Груз╕╖. Пот╕м те ж саме запитав у в╕рмена. Той теж в╕дпов╕в кап╕тану щось под╕бне. ╤ т╕льки молодший сержант Брацкаускас спробував мене п╕дтримати: «Все понял, товарищ капитан!». Однак рос╕янин Копит╕н покартав мене за порушення Статуту: «Все команды в Советской армии отдаются на русском языке!».
Кап╕тан Копит╕н був непоганою людиною. Але, в даному випадку, в╕н р╕шуче обмежив мо╓ право ╕ право половини взводу на укра╖нську мову. Чомусь це залишило г╕ркий присмак… А ще москвич╕, як╕ служили з нами, нер╕дко обзивали солдат╕в-укра╖нц╕в «колхозн╕ками». Отод╕ й почало кристал╕зуватися мо╓ нац╕ональне «Я». У нас не було п╕дстав комплексувати перед рос╕янами. Навпаки, ми бачили, що укра╖нц╕ працьовит╕ш╕, дисципл╕нован╕ш╕…
Однак з реал╕ями СРСР треба було рахуватися. Зате, коли в 1989 роц╕ утворився Народний Рух, я в╕дразу подав заяву про вступ до ц╕╓╖ орган╕зац╕╖. М╕сцеве комун╕стичне начальство мого патр╕отичного пориву не зрозум╕ло. Через деякий час мене зняли з посади директора веч╕рньо╖ середньо╖ школи…
До реч╕, саме ми, купка вчител╕в, виступили тод╕ з «Проектом закону про соц╕альний захист населення, яке постраждало в╕д авар╕╖ на ЧАЕС». Час летить дуже швидко, вже минуло 20 рок╕в з початку ц╕╓╖ боротьби…
Думаю, що варто згадати вс╕х актив╕ст╕в по╕менно: Юр╕й Геннад╕йович Якусевич, ╤ван Олександрович Терновий, Феня Адам╕вна Тернова, Василь Адамович Бурмака ╕ Н╕на Серг╕╖вна Полосенко, моя дружина. Ось з цього «ядра» ╕ вийшли перш╕ рух╕вц╕.
* * *
Довго говорили ми з Леон╕дом Ул╕яновичем про Другу св╕тову в╕йну, про нац╕ональних ╕ червоних партизан. Виявилося, що в╕н був знайомий з багатьма живими св╕дками Олевсько╖ республ╕ки. От т╕льки не вс╕ вони були в╕двертими у роки застою… А тепер майже н╕кого не залишилося в живих. Тож Леон╕д Полосенко намага╓ться компенсувати ╖хню в╕дсутн╕сть. Адже хот╕ли сказати добре слово, та не могли! А ось червоних партизан влада розхвалювала на кожному м╕тингу, хоча у людей про них залишилася своя думка. ╢ вона ╕ в Леон╕да Ул╕яновича:
— Моя мама активно допомагала червоним партизанам. ╤ я пригадую, як неодноразово ночував у нас Василь ╤ваненко, родом з ╤ванополя Коростенського району. Надвор╕ був 1942 р╕к, командир загону давав йому 5-6 дн╕в в╕дпочинку п╕сля кожного усп╕шно виконаного завдання. В╕н залицявся до мамино╖ двоюр╕дно╖ сестри Ярини, а п╕сля в╕йни одружився з нею. Тобто фактично став нашим родичем. Пригадую, що ╕ у нас ночував, причому спав у л╕жку з автоматом…
Так ось, цей Василь добре знав «червону партизанку» зсередини, нер╕дко називав сво╖х однополчан «бандитами» ╕ «граб╕жниками». Могли вони вбити ╕ ц╕лком безневинну людину.
* * *
Зрозум╕ло, що волод╕ючи такою ╕нформац╕╓ю, Леон╕д Ул╕янович не мав н╕якого бажання ╕деал╕зувати червону партизанку ╕ замовчувати короткий пер╕од Олевсько╖ республ╕ки. Вважав, що про Тараса Бульбу-Боровця населення ма╓ право знати. Тому й доклав ст╕льки зусиль для виготовлення мемор╕ально╖ дошки, для п╕дготовки стенду в музе╖… ╤ все було б добре, якби не отой всюдисущий «п╕дп╕льний райком».
Не могли ми з паном Полосенком оминути тему майбутн╕х вибор╕в ╕ перспектив Олевщини. Адже хто буде при влад╕, той ╕ скеровуватиме роботу музею. Про це Леон╕д Ул╕янович сказав так:
— Поки що головою Олевсько╖ районно╖ ради ╓ Валер╕й Троян, який входить до «Нашо╖ Укра╖ни». Тому при ньому я почуваюся б╕льш-менш впевнено. А ось якщо до влади в район╕ прийдуть комун╕сти, соц╕ал╕сти чи рег╕онали, то мене, скор╕ш за все, зн╕муть. Адже посада директора музею ╓ ╕деолог╕чною, нею н╕хто не буде легковажити…
* * *
Покидаючи Олевськ, я думав про давно в╕дкриту законом╕рн╕сть: якщо у будь-якому населеному пункт╕ Укра╖ни живе наш «св╕тличанин», то в╕н (якщо не зовс╕м старий ╕ хворий) неодм╕нно матиме активну житт╓ву позиц╕ю. Олевський район тут не став винятком. Леон╕д Ул╕янович виявився непоганим директором музею. У нього ╓ своя позиц╕я, ╕ в╕н ╖╖ в╕дстою╓. А ще в╕н ╓ добрим «св╕тличанином». Пропагу╓ газету на Олевщин╕, передплачу╓ за власний кошт родичам у Криму та в Коростен╕. А це т╕льки зб╕льшу╓ нашу повагу до мудро╖, патр╕отично╖ ╕ посл╕довно╖ людини.
Серг╕й ЛАЩЕНКО.
Олевськ – Льв╕в.

*╤РА – ╤рландська Революц╕йна Арм╕я.

10 ╕ 11 липня 2009 р. в Сумськ╕й област╕ у м. Конотоп та селах Сосн╕вка ╕ Шаповал╕вка в╕дбудуться урочист╕ заходи з нагоди 350-р╕ччя перемоги в╕йська п╕д проводом гетьмана Укра╖ни ╤вана Виговського у Конотопськ╕й битв╕. Заходи орган╕зован╕ та проводяться на виконання Указу Президента Укра╖ни в╕д 11.03.08 № 207/2008 "Про в╕дзначення 350-р╕ччя перемоги в╕йська п╕д проводом гетьмана Укра╖ни ╤вана Виговського у Конотопськ╕й битв╕" та Плану з п╕дготовки та проведення зазначених заход╕в, який був затверджений розпорядженням Каб╕нету М╕н╕стр╕в Укра╖ни в╕д 28.05.08 №783-р.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #27 за 03.07.2009 > Тема ""Білі плями" історії"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=7472

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков