Версiя для друку Обговорити в форумi

«Україна стане колись новою Елладою: прекрасне підсоння цього краю, весела вдача народу, його музичний талант, плодовита земля колись прокинуться: з малих племен постане велика, культурна нація, й межі простягнуться до Чорного моря, а відтіля – ген, у далекий світ». Так писав про Україну відомий німецький письменник і філософ Гердер у своєму подорожньому записнику 1769 року.
І ці слова набирають особливої ваги, коли чуєш, як співає Василь Зінкевич, коли бачиш, як підспівують йому і молоді кримчани, вихованці Української школи-гімназії, та їхні наставники – вчителі, батьки, бабусі з дідусями.
Ось про це сьогодні й хочеться трохи поговорити: про урочистості з нагоди вручення гімназійної нагороди «Ластівка» та про духовне повчання-пісню від Василя Зінкевича, силою якого можна заглянути у дзеркало власної душі. Але про усе по порядку.

ШКІЛЬНИЙ «ОСКАР» ПО-КРИМСЬКИ
Нещодавно віддзвеніли останні дзвоники в усіх школах нашої країни, і тисячі випускників зробили свій перший крок у доросле життя. Випустила з власних стін кого у вільний політ, а кого на літній відпочинок і сімферопольська Українська школа-гімназія. Та щоб завершити цей насичений навчальний рік на світлій ноті у гімназії традиційно четвертий рік поспіль провели урочистості з нагоди вручення шкільної відзнаки «Ластівка» тим, хто щиро і віддано працював на ниві кримського шкільництва та просвітництва.
Цю гімназійну нагороду отримують як учні, так і вчителі, а переможці у дев’яти номінаціях обираються загальним голосуванням усієї школи.
Цього року академічну номінацію «Зірка нашої надії» отримали: Т. Кангієва, Г. Лачихіна, М. Бакало, О. Пивко та Р. Колесников.
У спортивній номінації «Гармонія душі і тіла» перемогу здобули: Є. Налойко, М. Карнацький, О. Тюрін.
У творчій номінації «Сходи до Парнасу» кращими визнані: Е. Даїмова, Є. Харченко, В. Гембарська, К. Мельник та О. Добонова.
Серед учителів у номінації «Знання – сила» перемогли вчителі кафедри фізичного виховання О. Варганов та О. Сімейко.
«Меценатом року» визнано   І. Лисого. Саме завдяки йому у Криму загалом, і в Українській гімназії зокрема, відбулися концерти видатних українських співаків Степана Гіги та Василя Зінкевича, але про це трохи згодом.
Найкращими у номінації «Наставник року» стали Л. Пилунський та Г. Сазоненко за впровадження проекту «Від мови рідної – до мови загальнодержавної».
«Вчителями року» стали О. Соценко та І. Журавльова. У номінації «Технічний працівник року» кращими визнані В. Заморіна та В. Мартемянов.
А от «Учнями року» стали  К. Косолапова та А. Николишин.
Загалом «Ластівка», або ж шкільний «Оскар», як називають поміж собою її вихованці та працівники школи, спонукає плекати у собі не лише дух творчості і знань, а й дух українства, як зазначив під час свого виступу на нагородженні відомий український митець, співак, народний артист України Василь Зінкевич.

АПОСТОЛ УКРАЇНСЬКОЇ ПІСНІ
Ми не могли не скористатися нагодою і поставили кілька запитань Золотому голосові України. З такою людиною можна говорити довго, адже кожне слово маестро має глибинну мудру суть.
Юним талантам апостол української пісні (так назвала Василя Зінкевича директор Української школи-гімназії Наталія Руденко) побажав набиратися сили і світла, а ще чистої дороги та потужного творчого злету.
«Розумієте, молодь потрібно завжди оберігати, адже як ми її навчимо, так і буде, – поділився своїми думками про сьогодення Василь Іванович. – На жаль, сьогодні непростий час, і особливо для юних громадян України. Хотілося б, щоб вони ці випробування витримали з гідністю, і не забували ніколи з якого джерела народжені! Людина народжується для добра. Повірте, це не просто слова... Треба щоденно і щохвилинно це у собі стверджувати, і тоді, можливо, Всесвіт буде більш відкритим для прийдешніх та для нової творчості. Справа в тім, що у Всесвіті є багато нещирості... Йому теж не просто, він не може вільно дихати. Ми ж є його складовими, складовими природи, гармонії, і ми не маємо права її порушувати... Це і є цивілізація, а вона повинна тільки вдосконалюватися».
На запитання про особливості власного творчого шляху співак відповів: «За першою професією я – художник-конструктор, а опісля ще й театральний режисер. У мене – дві професії, бо так потребувала сцена. І склалося у моєму житті так, що мистецтво для мене стало головним. Я ніколи цьому не зраджував. Певно, таку вже маю долю. Моє ж щастя у тому, що, буваючи далеко за межами України, співаючи українською, зрозумів: наша рідна мова є своєрідною мовою душі! І хоча моя дорога встелена захистом свого, рідного, я все ж щасливий, що мені доводиться українську пісню на сцені малювати власними барвами. Розумієте, це вже творчість, це філософія, це розширює грані мистецтва. Я завжди стверджую: мистецтво необхідно захищати! Воно потрібне людям, бо здатне викристалізувати найпотаємніше – високу мораль. Якщо зникне високе українське мистецтво, то наш народ посеред білого дня може осліпнути духовно».
З цим важко не погодитися, адже саме мистецтво здатне вивищити людину, зробити з неї титана духу і задля цього варто працювати не покладаючи рук, чим і займається Василь Зінкевич.
Щодо нашої творчої молоді, то когось одного Василь Іванович вирішив не виокремлювати, лише зауважив: «Молодь є талановитою і обдарованою, і я доброзичливий до неї. Просто хочеться їм усім побажати: любіть своє, рідне більш чесно! Розумієте, існує у природі українська глибока правда і праведна висота, і молодь повинна відповідати цим параметрам. Я вірю, що вона буде мати високі результати!».
Якщо у нашу молодь так віддано вірить така людина, то чи маємо ми право здатися?
«Хочу сказати, – продовжив далі митець, – що Україна буде! Та може статися так, що в Україні не буде народу, якщо його морально буде знищено... Оце і є моя єдина мрія: щоб відбулися повноцінно і держава, і народ, з його високою мораллю та свідомістю! На завершення хочу вам сказати одну важливу річ, яку я усвідомив: Україна – одне з тих духовних джерел Всесвіту, до якого приходить лише той, хто має здатність відчути глибину цього національного джерела. А стосовно джерела, то погляньте – скільки б для джерела не коштувало сили і часу видобувати з глибини воду, воно видобуває її для того, аби вода вибухнула на поверхню. На поверхні вода бачить небеса, побачивши, віддзеркалює їх у собі. Ось вам глибока правда джерела і праведна висота небес. В українстві так було завжди!
І на завершення хочу сказати: я прагну жити як дихати, не беручи зайвого ковтка повітря. Хотілося б, щоб так жили і всі!»

Катерина КРИВОРУЧЕНКО.
Фото О. НОСАНЕНКА.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #23 за 05.06.2009 > Тема "Душі криниця"