Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4456)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4134)
Українці мої... (1667)
Резонанс (2128)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1847)
Крим - наш дім (1064)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (242)
Бути чи не бути? (331)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (210)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
МАРИНА ГРИМИЧ — НАУКОВИЦЯ ╤ ПИСЬМЕННИЦЯ
У творчому доробку Марини Гримич понад 20 р╕зножанрових роман╕в…


КУЛЬТУРА У ВИР╤ В╤ЙНИ
Журнал╕сти створили сер╕ю фотограф╕й про пошкодження ╕ руйнування культурних пам’яток…


ДЕНЬ СВ╤ТЛЯЧКА
Наш╕ традиц╕╖


У СИМОНА З╤ЛОТА ЗНАХАРСЬКА ТУРБОТА
Наш╕ традиц╕╖


╥ХН╤ ДУШ╤ СЕРЕД НАС
Дещо з ╕стор╕╖ Пров╕дно╖ нед╕л╕…




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #23 за 05.06.2009 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#23 за 05.06.2009
ПАВЛО Г╤РНИК: «╢ ХЛ╤Б, ╤ С╤ЛЬ, ╤ УКРА╥НА…»

ЛАУРЕАТ ШЕВЧЕНК╤ВСЬКО╥ ПРЕМ╤╥ З РОДИНИ Г╤РНИК╤В
Коли д╕знався, що син нашого земляка поета Миколи Г╕рника Павло Миколайович Г╕рник в╕дзначений Державною прем╕╓ю ╕мен╕ Т. Г. Шевченка, на душ╕ стало при╓мно, нав╕ть рад╕сно, ╕ захот╕лось под╕литись з читачами спогадами…
Родину Г╕рник╕в знаю ще з дово╓нних рок╕в. Микола зак╕нчив Верб╕вецьку середню школу в 1940 роц╕. На в╕йну п╕шов, перервавши навчання на ф╕лолог╕чному факультет╕ Льв╕вського ун╕верситету ╕мен╕ ╤. Я. Франка. Зак╕нчив в╕йськове артилер╕йське училище, став комбатом, пройшов усю в╕йну, удосто╓ний бойових нагород.
Свою першу поетичну книгу «Моя Звенигородщина» Микола Андр╕йович подарував мен╕, бо знав, що я пишу в╕рш╕. Дал╕ наш╕ творч╕ шляхи не раз перепл╕талися. Деяк╕ мо╖ в╕рш╕ були опубл╕кован╕ в журнал╕ «В╕тчизна», в редакц╕╖ якого працював Микола Г╕рник. Ми часто зустр╕чалися в Ки╓в╕, а п╕д час в╕дпусток – у селах Пальчику, Верб╕вц╕ на Катериноп╕льщин╕, куди в╕н при╖жджав з дружиною Тамарою Дмитр╕вною. Знав ╖хн╕х син╕в Андр╕я ╕ Павла. По-р╕зному склалися ╖хн╕ житт╓в╕ дол╕. Андр╕й залишився в Ки╓в╕, нин╕ – доктор ф╕лософських наук, працю╓ в Ки╓во-Могилянськ╕й академ╕╖. А Павло, п╕сля зак╕нчення педагог╕чного ╕нституту, по╖хав на роботу на Хмельниччину, зв╕дки родом його мати.
Микола Андр╕йович Г╕рник довго працював у видавнич╕й сфер╕, л╕тредактором в газет╕ «Друг читача» та в журнал╕ «В╕тчизна». За його сприяння побачило св╕т багато твор╕в зд╕бних молодих л╕тератор╕в Укра╖ни. Якось у Ки╓в╕ в╕н познайомив мене з к╕лькома сво╖ми друзями – письменниками Миколою Ол╕йником, Юр╕╓м Мушкетиком та ╕ншими, котр╕ прибули тод╕ на письменницький з’╖зд, де й мен╕ довелось побувати ╕ побачити л╕тературних св╕тил. А Микола Андр╕йович Г╕рник прилучив мене до письменницько╖ прац╕, став мен╕ над╕йним другом. Я бережу його книги з дарчими написами, завжди перечитую цикл ╕ його сатиричних поез╕й, надрукованих в журнал╕ «В╕тчизна» та тих, що писав п╕д час тяжко╖ недуги в Ки╖вськ╕й л╕карн╕ наприк╕нц╕ свого неспок╕йного життя, виданих ╕ з╕браних його друзями та родиною п╕д назвою «Назавжди солдат!».
У 1983 роц╕ за участ╕ делегац╕╖ в╕д Ки╖всько╖ письменницько╖ орган╕зац╕╖ Серг╕я Плачинди, Миколи Сома, Андр╕я В╕нника, Миколи Негоди я брав участь у в╕дкритт╕ мемор╕ально╖ дошки на честь М. А. Г╕рника при вход╕ до будинку Верб╕вецько╖ середньо╖ школи, яку в 1940 роц╕ зак╕нчив в╕домий укра╖нський поет-фронтовик. А нин╕ ми зустр╕ча╓мо на мал╕й батьк╕вщин╕ батька його сина – Павла Г╕рника, лауреата Шевченк╕всько╖ прем╕╖ за 2009 р╕к. Павло Г╕рник не т╕льки продовжив поетичну справу свого батька, а й, при╖хавши з Хмельниччини, побував у хат╕ родини Г╕рник╕в, походив звивистими вуличками села. Зустр╕вся з його односельчанами, а також побував у Шевченк╕вських м╕сцях Черкащини, зокрема в селах Моринц╕ та Шевченкове, де пров╕в сво╓ дитинство славетний Кобзар. В╕дв╕дав також музей В’ячеслава Чорновола в сел╕ В╕льховець, що на Звенигородщин╕, та вклонився пам’ятнику Великому Рух╕вцю в селищ╕ ╢рках, де народився цей мужн╕й борець за незалежну соборну Укра╖ну. Поклав кв╕ти б╕ля пам’ятного знака С. О. ╢фремову в сел╕ Пальчику, що на Катериноп╕льщин╕. Про таку по╖здку на свою малу батьк╕вщину свого батька Миколи Г╕рника поет Павло Г╕рник мр╕яв давно. Та все не складалося з одн╕╓╖ причини – не було грошей. Виручила прем╕я за поетичну книгу «Посв╕та╓ться» (2009 р.). Читаймо ╕ не забуваймо про славну родину Г╕рник╕в.
Як╕в ╤ВАШКЕВИЧ, поет.
смт. Катериноп╕ль, Черкаська область.

ПАВЛО Г╤РНИК:
«╢ ХЛ╤Б, ╤ С╤ЛЬ, ╤ УКРА╥НА…»

*   *   *
На те ╕ воля... Не могили,
А покривавлена р╕лля...
Не в╕дали. Не в╕дмолили.
╤ – не прийматиме земля.
Поляже дим п╕д головою.
Обступить крижана п╕тьма.
Невже, запльоване Москвою,
Нас нав╕ть небо не прийма?
Ан╕ душ╕. Сама безодня.
Г╕мн божев╕льно╖ орди.
╤ – над ус╕м – слова Господн╕:
Не вбий. Не вкрадь.
Не осуди...
*   *   *
От ╕ джерела взялися
 п╕тьмою.
От ╕ громи в╕дгули.
В╕тер гуля╓ над тою золою,
Де ночували орли.
От ╕ нема╓ н╕ вол╕, н╕ сили
У золот╕й булав╕.
Чим не клялися
╕ як не просили –
Губи в кров╕.
Брате м╕й стомлений,
скоро спочинем
Там, де загра╓ сурма.
Ти озира╓шся, а за плечима –
Бог ╕ п╕тьма.
*   *   *
Все поверта╓ться.
Поп╕л на груди с╕да╓.
Серце мовчить, але б’╓ться – спасиб╕ йому.
Боже м╕й милий,
 невже Укра╖ни нема╓?
Т╕льки дорога лишилася.
На Колиму.
Каймося, брате.
Це з нас будували державу,
Клали, як дике кам╕ння,
 п╕д мури стар╕.
Боже м╕й милий,
 невже отака наша слава –
Дерти соб╕ на онуч╕
 чуж╕ прапори?
Той, хто стр╕лятиме,
 нин╕ носитиме кв╕ти.
Стягне за шию гран╕тну
 ╤вана й Петра.
Боже м╕й милий,
 нав╕що тво╖ запов╕ти?
Дай хоч померти г╕дно
на берегах Дн╕пра...
*   *   *
Зупинися, не руш.
Тво╖ дзвони глух╕.
Над тобою ще жодна зоря
 не св╕тила!..
Охолола св╕ча –
╤ знялись порохи
Там, де воля останн╕ нож╕
освятила.
Приглядайся,
звикай до чужо╖ ходи
╤ до мови чужо╖
 у храм╕ старому...
╤з якого прокляття, яко╖ б╕ди,
╤з якого в╕длуння
 верта╓м додому?
Об╕рвалися дзвони.
Холоне в ╕мл╕
Моя смертна душа,
╕ отак за словами,
Наче д╕ти пов╕льно ╕дуть по зол╕
╤ самими очима
 прощаються з нами..
*   *   *
╤ лет╕тиме ворон –
пов╕льно, без жодного крику.
╤ устане вогонь –
╕ його не зупинять слова.
╤ хитнеться летючий п╕сок, засуваючи р╕ки.
╤ в джерелах нав╕ки
 спочине вода в╕кова.
Ось ╕ ти озира╓шся –
дим затяга╓ обличчя
╤ саха╓ться небо
 твого крижаного плеча.
Не ховайся за Бога, отямся,
сл╕пий чолов╕че,
Коло тебе лишилися в╕тер,
 сова ╕ св╕ча.
╤ зведешся з кол╕н,
╕ гукнеш навмання серед ноч╕,
╤ впадеш головою
 у небо сво╓ кам’яне.
╤ кого не зустр╕неш –
ус╕ в╕двертатимуть оч╕.
╤ кому не помолишся –
слово тебе проклене.

То невже ти горта╓ш
оц╕ стор╕нки поруд╕л╕,
Аби т╕льки побачити –
серед олж╕ ╕ кров╕ –
Як народ, наче кам╕нь,
росте на розрит╕й могил╕
╤ верта╓ться голос
 у груди його нежив╕?..
*   *   *
Останн╕й день, остання воля,
Остання тиша на п╕ску,
╤ поминальна грудка сол╕
На крижаному рушнику,

╤ с╕рий в╕тер проти ноч╕,
╤ тихе слово при к╕нц╕
╤ Укра╖на оч╕ в оч╕
Сто╖ть з╕ св╕чкою в руц╕…
*   *   *
Мовчи. Н╕ слова, н╕ п╕вслова.
Холодний хл╕б,
 як правду, р╕ж,
╤ слухай, як н╕м╕╓ мова
В пов╕тр╕ гострому, як н╕ж.
Твоя печаль. Твоя утома.
Тв╕й хрест на б╕л╕м рукав╕...
Чого ти плачеш – от ╕ вдома.
Ус╕ жив╕?
*   *   *
Так╕ непрохан╕ сн╕ги,
Так╕ терпк╕, так╕ вдовин╕;
╤ безгом╕ння навкруги,
╤ тужно птаху ╕ людин╕,
╤ поп╕дтинню ледь гойда
Сухою г╕лкою калина,
╤ сутен╕╓...
Не б╕да –
╢ хл╕б, ╕ с╕ль, ╕ Укра╖на,
╤ добр╕ люди, ╕ слова...
╤ так пророчо, так прощально
Обличчя наш╕ осява
Тоненька св╕чечка
 шпитальна...
*   *   *
Говори.
Говори хоч самому соб╕.
Хоч тюремн╕й ст╕н╕,
 хоч трун╕ за ст╕ною!
Спов╕дайся дорогам,
 але не юрб╕.
Залишайся собою.
Не шкодуй н╕ свободи –
н╕чого.
Не раб,
А якщо вже кривав╕
 стелитимуть рядна,
Пригадай Трахтемир╕в
 ╕ голос Дн╕пра –
Те, що нав╕ть вогню
 ╕ мечу неп╕двладне.
Там, де б╕льше нема╓ н╕ ноч╕,
н╕ дня,
Там, де ╜валт, матюки,
козачки ╕ пивниц╕,
Укра╖на с╕дла╓ чужого коня.
...Ще побачимось, молодице.
*   *   *
Сину м╕й!
Передсв╕тн╕й зор╕,
Вовкуватим в╕трам в димар╕,
Журавлям, що на крила беруть
мою стомлену душу,
╤ оц╕й милосердн╕й земл╕,
До яко╖ рушаю в ╕мл╕,
Помолися, м╕й сину,
бо я
вже не мушу.
╢ свобода ╕ шлях по зол╕,
╤ п╕д голову грудка земл╕,
╤ останн╕ слова при вогн╕,
в╕д якого загину.
Просто неба у н╕ч грозову,
Засв╕тивши св╕чу воскову,
Сину, голосе м╕й,
помолися за Укра╖ну.
*   *   *
Розвидн╕лось. Гойднуло ст╕ни.
╤ на схололому вогн╕
Ти написав соб╕, що винен
Так ма╓ бути в чужин╕.
Уже не тужиш.
Але довго,
Кулак притисши до чола,
Пригаду╓ш оту дорогу,
Яка верта╓ до села...
Оте джерельце... Ту калину...
Тих гайдамак╕в на стерн╕...
Оту ╓дину Укра╖ну,
Яка ╓ т╕льки в чужин╕...
*   *   *
Але й на те Господня воля
╤ в╕дсв╕т неба на чол╕,
Аби у головах тополя
╤ понад нею журавл╕,
На те повернення додому,
Де все нав╕ки не тво╓,
╤ шлях забутий, на якому
Сльоза сльози не вп╕зна╓,
На те ╕ п╕сня, ╕ калина,
╤ клятви щир╕ ╕ свят╕,
Аби у пустц╕ Укра╖ни
Отямитись на самот╕...

м. Хмельницький.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #23 за 05.06.2009 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=7355

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков