ТАНЕЦЬ ВАНДАЛ╤В НА МОГИЛ╤ КОМПОЗИТОРА ВОЛОДИМИРА ╤ВАСЮКА
Великий смуток огорнув людей Укра╖ни. Сказали по рад╕о, що в Брюховицькому л╕с╕, коло Львова, знайшли т╕ло молодого композитора Володимира ╤васюка. Сам пов╕сився... Однак н╕хто не в╕рив у т╕ слова. Вс╕ розум╕ли ╕ в╕дчували, що то ╓ робота НКВД – знищити, зр╕вняти ╕з землею все, що ╓ укра╖нське. На сх╕дн╕й Укра╖н╕ розкуркулювали селян, арештовували ╕нтел╕генц╕ю, розстр╕лювали. У 1932-1933 роках влада зробила штучний голодомор. Вимерли м╕льйони людей. У 1939 роц╕ Червона арм╕я «освободила» Зах╕дну Укра╖ну ╕ запровадила сво╖ комун╕стичн╕ порядки. Найперше, знищила ╕нтел╕генц╕ю, думаючу молодь, масово вивозила людей в Сиб╕р. Проти терору ╕ знищення укра╖нсько╖ нац╕╖ повстала молодь, члени ОУН. Вони створили Повстанську Арм╕ю – УПА. Десять рок╕в без п╕дтримки ╕нших держав вони боролися за Волю Укра╖ни. Боротьба була нер╕вна: Сов╓тський Союз – добре озбро╓на держава, а бандер╕вц╕ мали лише в серц╕ ╕дею – Волю Укра╖н╕. Б╕льшовики вбивали юнак╕в. Т╕ла були порозкидан╕ по ровах, л╕сах. Родини селян, як╕ почали партизанити, арештовували, вивозили товарними вагонами у Сиб╕р. Енкаведисти переодягалися у бандер╕вц╕в, заходили в село, вбивали ж╕нок, д╕тей, т╕ла кидали в криниц╕, а розголошували, що це робили бандер╕вц╕. На всяку п╕дл╕сть йшла диявольська влада! Молодь, п╕сля зак╕нчення ╕нституту чи техн╕куму, в╕дсилали на роботу в Рос╕ю, щоб там залишалися назавжди. Тюрми були переповнен╕. Сльози облили лице Укра╖ни. У ш╕стдесятих роках XX ст. думаюча ╕нтел╕генц╕я така, як Василь Стус, ╢вген Сверстюк, ╤рина та ╤гор Калинц╕ й багато ╕нших домагалися, щоб була «свобода слова». Та НКВД н╕як не могло допустити «в╕льнодумства» – думати, говорити, писати можна так, як сказали Лен╕н, Стал╕н та комун╕стична парт╕я. Ш╕стдесятник╕в арештовують ╕ садять у тюрми. ╤ знову на довг╕ л╕та в страху живуть укра╖нц╕ на сво╖й земл╕. Косили, нищили вс╕х, як траву. Та минув час, ╕ земля в╕джила – шумно б’ють водоспади, чиста вода влива╓ться в р╕ки, в╕тер колише г╕ллям дерев, в╕дживають кв╕ти на полонинах. У пов╕тр╕ було чути запах вол╕, подих Укра╖ни. Вибраний Богом молодий юнак Володимир ╤васюк зрозум╕в сво╓ велике призначення – в╕дчути ╕ змалювати красу р╕дно╖ земл╕. У нього затремт╕ло серце, душа почула слова, музику воскресло╖ Укра╖ни. Адже вони були в пов╕тр╕, в горах, л╕сах, на полонинах, полях, на вулицях м╕ст ╕ с╕л. В╕н записував слова, музику, щоб донести до кожного красу природи ╕ велич р╕дного народу. В╕н писав п╕сн╕. У кожному звуц╕, такт╕ осп╕вував ту земну красу, яка стелилася шовковистими травами, вмитими росою, ╕ лягала на нотний пап╕р. П╕сн╕ блискавично п╕дхопила молодь. Ус╕ побачили чудо – в╕джила наша Укра╖на – прекрасна, сп╕вуча. Охопило в╕дчуття, що ми разом сильн╕, незламн╕, в ╓дност╕ – сила нашого народу. Укра╖но моя, зв╕дки в тебе т╕ чари? Вони б’ють ╕з глибини, з кров╕ наших замучених предк╕в. Вони помогли нашому молодому композиторов╕ передати в п╕снях любов, патр╕отизм, горд╕сть за сво╓ походження, що ми – укра╖нц╕! Молодий ╤васюк невтомний. В╕н залиша╓ мед╕нститут у Черн╕вцях ╕ ╖де до Львова вчитися в консерватор╕ю. Правда, старш╕ викладач╕ не дуже приязно сприйняли його п╕сн╕. ╤нод╕ хот╕ли направити на св╕й спос╕б написан╕ мелод╕╖. Однак Володя ╤васюк чув звуки земл╕ ╕накше. За короткий час в╕н написав б╕льше 100 п╕сень, як╕ захопили Укра╖ну. В╕н ╖здить у Рос╕ю, тод╕шн╕й Лен╕нград. Нав╕ть там змушен╕ були визнати, що його п╕сн╕, його музика, його талант ╓ незвичайним. А з тим визнати найстрашн╕ше для них – Укра╖на ожила! Композитор ╤васюк ╖здив за кордон, презентуючи там красу укра╖нсько╖ п╕сн╕. Так, найб╕льшим ╕ найнебезпечн╕шим для комун╕стично╖ влади став Володимир ╤васюк. Влада вир╕шила його знищити, але так, по-б╕льшовицьки, по-злод╕йськи: викрасти, вбити ╕ пов╕сити. Так д╕яла тод╕шня чортова влада! Лише 30 рок╕в молодому композиторов╕ ╤васюку, а в╕н п╕дняв народ Укра╖ни. Отож: «Вбий, вбий його, розпни Христа, розпни!» ...22 травня 1979 року сумний похорон молодого композитора Володимира ╤васюка. У ВНЗ проводили комсомольськ╕ збори ╕ забороняли студентам ╕ти на похорон. Але ╖м не вдалося втримати молодь – б╕льше 50 тисяч людей провели ╕ в╕ддали шану керманичу ╖хн╕х сердець, думок ╕ звук╕в Укра╖ни – на Личак╕вський цвинтар у Львов╕. Вже нема╓ ╤васюка – похоронили – т╕льки на могил╕ багато в╕нк╕в ╕ сл╕з. Н╕ч... Сторожем на Личак╕вському цвинтар╕ був пан ╤ван Йосипович Ц╕жман. Цей пан не мав родини. В╕н був знайомий з мо╖ми т╕тками ╕ часто заходив до них у гост╕, поговорити, випити склянку чаю. Одна моя т╕тка – Кибальчич Люба, вчителька школи № 28, друга – Королюк Наталя, вчителька школи № 63. Т╕тка Королюк Наталя переказала мен╕ розпов╕дь пана Ц╕жмана. «П╕сля похорону Волод╕ ╤васюка вноч╕ на цвинтар прийшли ш╕сть молодих чолов╕к╕в. Н╕би п’ян╕. В руках у них була кан╕стра з бензином. Чолов╕ки почали бешкетувати б╕ля могили. Говорили рос╕йською. Як звичайно, слова «переплетен╕» матюками. Вони сказали сторожу Ц╕жману, що спалять ус╕ в╕нки, бо не можуть допустити, щоб так багато «хламу», «бруду» було на цвинтар╕. Пан Ц╕жман почав ╖х просити, щоб не робили цього, бо може статися пожежа. Т╕ у в╕дпов╕дь: «Ты, старик, принеси нам ведро с водой. Мы будем смотреть, чтобы пожара не было». Сторож Ц╕жман носив воду ╕ просив бандит╕в, щоб не робили н╕чого злого. В╕н здогадувався, що то перебран╕ енкаведисти. Тод╕ вони ус╕ ходили одягнен╕ у син╕ сорочки, а волосся на голов╕ п╕дстрижене так, що називали «будка». Сторож просив, щоб в╕ддали портрет ╤васюка. Думав, що коли прийде мама на могилу сина, то в╕ддасть ╖й портрет. Портрет в╕ддали. Енкаведисти облили бензином в╕нки. Вони гор╕ли, а бандити см╕ялися, штовхалися, розпивали гор╕лку. Сторож в╕д╕йшов, проте дивився за кожним ╖хн╕м рухом. Чолов╕ки поливали в╕нки водою, щоб вогонь не поширювався дал╕ на цвинтар. В╕нки згор╕ли... Тод╕ молодики-вандали почали танцювати на могил╕ так, щоб зм╕шати св╕жу землю з попелом. Ц╕жман очима позначив м╕сце, де точно ╓ гр╕б ╤васюка, ╕ все дивився на дикун╕в. Здавалося, що могили нема╓, лише стоптане м╕сце на земл╕. Ц╕жман п╕д╕йшов до того м╕сця, де був гр╕б Волод╕ ╤васюка, руками згорнув ту землю з попелом, помолився ╕ сльоза впала на могилу. Минуло 30 рок╕в... Нема╓ композитора Володимира ╤васюка... Нема╓ пана ╤вана Йосиповича Ц╕жмана... Нема╓ в живих мо╓╖ т╕тки Натал╕╖ Королюк, ╕ я вже перед заходом сонця. Та розпов╕дь про давн╕ под╕╖ – «танець вандал╕в» – глибоко запала мен╕ в серце. Тому пишу сьогодн╕ болючий спомин нашо╖ ╕стор╕╖, що в╕дгримить неминучим воскрес╕нням нац╕╖, адже той звук ╤васюково╖ п╕сн╕ звучатиме у наших серцях в╕чно! Анна ГОШКО-К╤Т. м. Льв╕в.
РОДИНН╤ ╤СТОР╤╥ ПРО ДРУГУ СВ╤ТОВУ В╤ЙНУ
НАША ПЕРЕМОГА
ПОВЕРНЕННЯ З НЕБУТТЯ ПРОФЕСОРА ГОРД╤╢ВСЬКОГО
У ДРУГ╤Й СВ╤ТОВ╤Й В╤ЙН╤ МИ, УКРА╥НЦ╤, БУЛИ ПЕРЕМОЖЦЯМИ Й БУЛИ ПЕРЕМОЖЕНИМИ
ОЛЕКС╤Й БЕРЕСТ: ВИКРЕСЛЕНИЙ «З╤ СПИСКУ», ГЕРОЙ ПЕРЕМОГИ
