Версiя для друку Обговорити в форумi

ПІСЕННА СВІТЛИЦЯ

Дорогі світличани! Вже не один рік мою оселю зігріває тепло Ваших сердець. Ділюся враженнями з друзями, колегами – і вони теж відкривають для себе цей оазис правди й добра, яким є Ваш часопис. Маємо чимало й інших непоганих газет, але Ваша – особлива, напевно тому, що робиться не тільки професійно, але зі щирістю й любов’ю.
Усе мені подобається у Вашій газеті: розмаїття тем, тверда державницька позиція, об’єктивне висвітлення сторінок української історії, цікавинки з галузі культури, увага до кримськотатарської проблематики, плекання юних талантів і... мова (я — філолог-україніст, отож мовна неохайність у багатьох сучасних ЗМІ мене дуже непокоїть).
Перше моє захоплення, ще зі студентських років – діалектологія, а фольклор – відколи себе пам’ятаю. Тому складаю Вам сердечну подяку за те, що намагаєтеся розбудити струни української пісенної душі, – струни, які останнім часом чи то зледащіли, чи сором’язливо примовкли, бо їх глушить галаслива бездуховна попса.
Народна пісня – це, либонь, один із найголовніших виявів унікального таланту, притаманного народові, до якого маємо честь належати.
У пісні – наша історія, краса природи, багатство і щедрість душі. В ній — біль і туга, героїзм звитяжців, любов до рідного краю, іскрометний жарт, і “все, чим може вгору дух підняться”.
Тексти пісень „А ми просо сіяли”, „Щедрик” та інших обрядових пісень засвідчують тисячолітню історію мови, якою їх створено, – спростовують псевдонаукову концепцію радянської історіографії про „спільну колиску”, що в ній „виколисувалась” видумана давньоукраїнська народність, яка нібито розмовляла за княжої доби спільною мовою. І багато хто й досі вірить, що „спільна” давньоруська мова взяла та й розщепилася аж у ХІV сторіччі на три східнослов’янські мови. Ця „спільна колиска” геть розсипається під вагою наукових аргументів завдяки працям об’єктивних істориків мови – українського і неукраїнського походження – та завдяки дослідженням нашого фольклору, витоки якого сягають прадавнього, ще дохристиянського періоду.
В українських родинах, які шанують традиції, дитина зростає злеліяна чарами рідних колискових пісень („Котику сіренький”, „Колисала я ”, „Ой ходить сон коло вікон” ...), веснянок, гаївок, забавлянок, серед яких найвідоміші – „Десь тут була подоляночка”, „Царівна”, „А ми кривого танцю йдем”, ”Мак”, „Ой у Львові на горбочку стоїть церква у віночку”, „Женчичок-бренчичок”, „Іди, іди, дощику”.
Маємо безліч прекрасних пісень – духовні (псалми, канти), різдвяні колядки, щедрівки, гаївки, обжинкові, весільні пісні, ладканки, коломийки, колискові... А думи, балади, історичні та козацькі пісні, чумацькі, рекрутські, емігрантські, повстанські... Є ще й народні пісні для похоронного обряду, – неоднакові в різних селах, але всі такі глибокі, що беруть за душу.
Окрему славну сторінку нашого мелосу становлять пісні січового стрілецтва. А романси, пісні літературного походження – як давні, так і сучасні... Сучасні, звісно, далеко не всі. Але пісні, приміром, О. Білаша чи П. Майбороди, І. Шамо, В. Івасюка, Б. Янівського чи М. Скорика, Т. Петриненка не можуть залишити байдужим вимогливого слухача. Або пісні з репертуару „Океану Ельзи”, „Пікардійської терції”, хорових колективів „Гомін”, „Думка”, „Трембіта”, „Дударик” тощо.
Українська пісня – незбагненний феномен, – не тільки щодо гармонії високохудожніх віршів і чудової музики, але також з уваги на розмаїття регіональне: Полісся і Закарпаття, Гуцульщина і Слобожанщина, українські степи і Поділля, Наддніпрянщина і Наддністрянщина, Надсяння, Пряшівщина й Лемківщина, Бойківщина і Волинь, Покуття і Буковина – мають свою специфіку і неповторну красу текстів, ритмів і мелодій.
Численні науковці й письменники збирали пісенний фольклор, досліджували його. Їхній перелік забрав би багато місця. Тому назву лише ім’я Григорія Нудьги, автора монографій про українську пісню, в яких читач знайде цікаву інформацію, здатну сповнити душу національною гордістю.
Вважаю, що кожен випускник середньої школи в Україні має знати народних пісень не менше, ніж 20. І обов’язково – Державний Гімн, церковний гімн „Боже великий, єдиний”, „Заповіт”, „Ой у лузі червона калина похилилася”, „О Україно, о люба ненько”, „Думи мої”, „Реве та стогне Дніпр широкий”, „Не пора”, „Журавлі” („Чуєш, брате мій”). Крім цього, бодай по декілька ліричних пісень, різдвяних колядок, щедрівок, гаївок, весільних пісень, колискових.
Своїх улюблених пісень могла б я подати далеко понад 100, спробую виділити з них 20.
1. Віє вітер, віє буйний. 2. Ой на горі та женці жнуть. 3. Ой гай, мати. 4. Засвіт встали козаченьки. 5. Тихий Дунай (Тиха вода). 6. Ставок заснув. 7. Тихо, тихо Дунай воду несе. 8. Ой зійди, зійди ти, зіронько та вечірняя (одна з улюблених народних пісень Т. Шевченка). 9. Летить галка через балку. 10. Коло млина кременина (Коло млина яворина). 11. Човен хитається. 12. Сусідка (Заспіваймо пісню веселеньку). 13. Їхав козак за Дунай. 14. Рости, рости, черемшино. 15. Ой, видно село (Л. Лепкий). 16. По той бік гора. 17. Летів пташок понад воду. 18. Гаєм зелененьким вода тече. 19. Чотири воли пасу я. 20. Верховино, світку ти наш (М. Устиянович XIX ст.).
 Добре було б, враховуючи смаки численних читачів „Кримської світлиці”, вибрати 100 найпопулярніших пісень і видати їхні тексти з нотами.

З повагою до Вас — Олександра Захарків.
 м. Львів.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #22 за 29.05.2009 > Тема "Душі криниця"