Версiя для друку Обговорити в форумi

22 травня виповнюється 55 років Миколі Владзімірському – натхненному українізатору Криму, Севастополя та всієї України, а також континентів, де є українці та Інтернет.

Працювати на Україну в Галичині і у Криму – це дві великі різниці. В Галичині творити Українську державу комфортно і безпечно. Ще й похвалять добрі люди, допоможуть.
Творити Українську державу в Криму, зокрема в Севастополі, – і некомфортно, і небезпечно. Тут мало хто допоможе, швидше, навпаки. Тому багато українців у Криму не виявляє публічно своїх симпатій до України – бо це може бути боляче.
Коли ж людина відважно б’ється за Україну в Севастополі, це викликає радісне здивування і велику повагу.
За Україну в Севастополі вже який рік б’ється, як лев, Микола Владзімірський. За кулю він обрав слово, за поле битви – Інтернет. У час високих технологій саме тут вирує гостра боротьба за волю України. Наша держава на інформаційному полі програє битву за битвою. Але є люди, які з цим не змирились. Вони не тільки активно творять міцні редути на шляху інформаційної агресії Росії, а ще й атакують її, викриваючи підступні плани, відвойовуючи Інтернет-простір, який мусить стати для нас рідним.
Мотивацією своєї діяльності Микола називає загострене бажання правди і справедливості, в тому числі й забезпечення відкритого і рівного доступу до знань та інтелектуальних досягнень рідною мовою. Це бажання в нього виплекали його мама Ольга Данилівна, вчителька за фахом, та Шевченків “Кобзар”, який Микола читав ще у дитинстві на рідній Донеччині, у Мар’їнці…
1975 року Микола Владзімірський закінчив Донецький інститут радянської торгівлі, працював здебільшого за фахом. Його долю різко змінило проголошення незалежної України – він стає на стезю служіння Батьківщині, спочатку в лавах севастопольського товариства “Просвіта” ім. Тараса Шевченка, згодом як координатор Громадського комітету “Український Севастополь” та член Історичного клубу “Холодний Яр”.
Десятки заяв і звернень організації прозвучали в ефірі, пресі та Інтернеті голосно і твердо – Українська держава мусить не формально, а фактично володіти містом. Розголос від заяви Громадського комітету “Український Севастополь” про наміри влади 2004 року перевести український флот із Севастополя до Донузлава змусив президента Кучму вже на третій день скасувати злочинні плани. Значною мірою завдяки Миколі Владзімірському було зірвано й дві спроби встановити пам’ятник Катерині ІІ в Севастополі 1997 року та 2002-го. Його численні статті та кілька акцій привернули увагу тодішньої влади та громадськості – провокація не пройшла.
1999 року Микола Владзімірський закінчує курси журналістики Всесвітньої служби ВВС. Уже 2000 року за підтримки мецената з Торонто Марії Фішер-Слиж створює портал “Українське життя в Севастополі” (http://ukrlife.org), середньодобове відвідування сайтів якого сьогодні сягає восьми тисяч користувачів. Одночасно Микола є адміністратором сайтів газет “Кримська світлиця”, “Флот України”, “Незборима нація”, “Наша Віра”, журналів “Морська Держава”, “Воєнна історія”, “Вітчизна”, мега-ресурсу української мудрості “Афоризми”, музею Лесі Українки в Ялті та інших.
Одним із найвдаліших своїх проектів ювіляр вважає сайт “Весела Абетка” (http://abetka.ukrlife.org) – перший і найбільший українськомовний сайт для дітей. Він став притулком для української дитини, затишним куточком у безмежному океані чужомовної мережі. Одна лише колекція українських віршованих абеток на веб-сторінці сягає восьми десятків. А крім того, народні та авторські казки, казки, які можна слухати вдома на комп’ютері, тисячі загадок і приказок, сотні скоромовок, лічилки, дитячі народні ігри, колисанки, усмішки, величезний і повний різних цікавинок розділ “Читанка”.
Сотні зворушливих відгуків вдячних читачів у гостьових книгах та надісланих електронною поштою переконливо засвідчують необхідність роботи, яку здійснює Микола Владзімірський, до речі, на громадських засадах.
Державні мужі мусили би звернути увагу на натхненного трудоголіка, на плечах якого тримається нелегка українська справа в Криму і Севастополі, і допомогти йому. Але їм, як видно, не до Криму, в них є важливіші справи.
Якщо взяти до уваги, що Микола Владзімірський провадить цю неоціненну працю у Криму, стає зрозумілою вагомість його особистого внеску в нашу перемогу, смак якої рано чи пізно відчують й українці Криму.
Щасти Вам, Друже! Даруйте і далі людям радість!

Від імені Історичного клубу “Холодний Яр” та редакції газети “Незборима нація” —
Роман КОВАЛЬ.

* * *

Хоч в нього й чин
не командирський,
Зате козацький має зріст.
Він – наш, Микола Владзімірський,
Товариш, друг і журналіст.
Він — севастополець до краю,
Це місто любить від душі
Й на бастіонах захищає
Духовні наші рубежі.
Одне він має на прикметі
(А іншого і не було!),
Щоб українське в Інтернеті
Читалось, множилось, росло.
Щоб і «Світлицю» знали в світі –
Хай нашого там прибува!
Щоб із «Джерельця» усі діти
Черпали мудрості слова.
Він – патріот.
Він словом сміло
З антидержавним йде на бій.
До всього є у нього діло,
Він завжди на передовій.
Він непідвладний волі часу –
Був і лишився молодим!
Прийшов колись у Крим з Донбасу
І став навіки тут своїм.
Його всі знають
в морі, в школі…
Йому тут шану віддають.
Тож побажаємо Миколі
Творити й далі чесно путь.
Нехай душа його крилата
Всіх до Вкраїни наверта.
Його шануємо, мов брата
І в цьому правда є свята.
Нехай життя його ніколи
Не заступає смутку дим.
Лишайтесь назавжди, Миколо,
Вкраїнцем чесним і прямим!

Данило КОНОНЕНКО.

* * *

Миколі Владзімірському – творцеві потужного Інтернет-ресурсу «Українське життя в Севастополі» — на його славні 55 літ.

Як море безмежне,
Що Чорним ми звем,
Так море життєве –
Нічим не спинити!
На хвилях вкраїнства
Ми Кримом пливем,
І тим пошановані
Світом.
Прислухайся: в човні –
Ковчегу життя –
Звучить наша пісня
І мамине слово.
І шлях, повний бур,
І тривог, і звитяг,
Не топить, утримує,
Рухає човен.
А тих, хто хотів би
Втопити ковчег,
Чи так розхитать,
Щоб ми щезли зі світу,
Немало і досі,
І буде ж іще,
Сповитих Кремлем
І Москвою пригрітих.
Та тільки дарма –
Ті потуги дрібні.
І ми випрямляємо
Лицарські спини,
Гартовані часом,
В щоденній борні
За те, щоб розквітла
В Криму Україна.
Батьків наших кров’ю
Полита земля.
І нині, і прісно
Вкраїні тут жити.
І стяг синьо-жовтий
Надію вселя
На те, що не стануть
Манкуртами діти!
Нести їм наш стяг,
Наше слово святе.
Під вітром не гнути
Ні спин, ні колін нам.
Я вірю: Вкраїною
Крим проросте.
Бо Крим, Севастополь –
Навік Україна!
Щоб ми не забули
Про це ні на мить,
І прагнули миру,
Єднання й любові,
Все впевненіш
Слово вкраїнське звучить,
Звучить українська тут
Мова!
Тупцює у світ
Світлооке дитя.
Нікому цей хід
Не спинити ніколи.
За те, що вкраїнським
Стає тут життя,
Вклоняюся й Вам,
Друже-брате Миколо!
Маляток «Абетка»
Споряджує в путь.
І слово «Просвіти»,
Що компас неначе:
У вир Інтернету,
Як морем, пливуть
Скарби невичерпні.
І дай Бог удачі!

З найщирішими побажаннями добра і щастя,
Ваш Іван Левченко.

Зліва направо: Микола Владзімірський, меценатка з Торонто Марія Фішер-Слиж, редактор газети "Кримська світлиця" Віктор Качула.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #21 за 22.05.2009 > Тема "Українці мої..."