Версiя для друку Обговорити в форумi

НЕВІДОМІ СТОРІНКИ ГРОМАДЯНСЬКОЇ ВІЙНИ В КРИМУ

РОЗБІЙНЕ ПОГРАБУВАННЯ МАЄТКУ «НОВИЙ СВЄТ»,
АБО ДЕ ПОДАРУНОК АНГЛІЙСЬКОГО КОРОЛЯ?

Соціальні потрясіння початку двадцятого століття, боротьба різних партій за владу призвели до кривавої внутрішньої (громадянської – за визначенням радянських істориків) війни на всій території ще недавно великої «единой и неделимой», перетворивши Російську імперію на руїну, а її “верноподданных” – на безправних і беззахисних істот, поділених волею ідейних вождів на “білих”, “червоних”, “зелених”, на “своїх” і “чужих”.
На шляху до своєї незалежності народи України також пройшли через лихоліття братовбивчої війни та іноземної інтервенції, заплативши непомірно високу ціну мільйонами життів своїх співгромадян і чужоземців. Не оминула ця гірка чаша й благословенну землю Тавриди, чи не останній притулок віри та надії білого руху – офіцерів, чиновників, інтелігенції і членів їхніх сімей на шляху до еміграції, а пізніше усіх тих, хто не визнав нової влади чи був нею зарахований до своїх ворогів за класовим чи майновим станом.
Більшовики, як письмово визнав це В. Ульянов ще у 1901 р., ніколи не відмовлялися від терору. На словах відкидаючи індивідуальний терор, разом з тим, активно використовували усі його, у тому числі й найжорстокіші та найогидніші форми, в боротьбі за владу та “світову революцію”, аж до повного розпаду СРСР. У своїх наукових роботах відомі дослідники історії громадянської війни в Криму О. Зарубін та В. Зарубін дійшли ствердного та аргументованого висновку, що “у січні 1918 р. Крим став дослідним полігоном використання усіх форм насилля” (Красный террор в Крыму: Концепция. – С. 31). Серед активних ініціаторів терору в Криму, як вказують автори, були не тільки типовий для того часу морячок-“кльошник” С. Шмаков, загін якого “прославився” особливою розгнузданістю, але й відомі більшовицькі керівники Ж. А. Міллер, Н. Д. Дьомишев, лівий есер Кебоб’янц – який ініціював хвилю масових арештів і розстрілів офіцерів та буржуазії в Євпаторії, а також тоді ще анархіст А. В. Мокроусов. За дві ночі, 23-24 лютого, у Севастополі було розстріляно до 400 чол., а всього, за даними авторів, у місті в ті дні загинуло до 600 чол. При цьому терор супроводжувався реквізиціями (простіше – грабежем), що були схвалені головою Таврійського ЦВК Ж. А. Міллером, який “дозволив загонам проводити самостійно і без судових органів обшуки, масове вилучення цінностей”, а наркомюст Республіки Тавриди (його тоді очолював лівий есер В. Гоголошвілі), затвердив вкрай спрощену систему слідства, яка була яскравим проявом торжества та дії принципу “революционной целесообразно– сти” (Зарубін О., Зарубін В. Вказана праця. – С. 32).
У страшній, за наведеними у ній фактами, книзі “Красный террор в России 1918-1923”, яку вперше було видано в Берліні у 1923 році,
С. Мільгунов пише про 13 тис. чол., яких було розстріляно більшовиками в Криму (С. 18). Він наводить і такий приклад: коли червоні війська захопили місто Євпаторію (14 січня 1918 року), то тільки за три дні – 15, 16, 17 січня 1918 р., без формального слідства та суду на палубі транспорту “Трувор” і гідрокрейсера “Румунія” було вбито і скинуто в море трупи не менше як 300 чол. (Там же. – С. 112).
А ще були 1920 і 1921 роки. Алушта, Балаклава, Судак, Феодосія, Ялта та інші міста і села Криму, де було знищено десятки, сотні, а то й тисячі людей.
Братовбивча Громадянська війна в Криму ще й дотепер багато в чому залишається таємницею з багатьма “білими”, а точніше – чорними, закривавленими плямами нашої історії. Нечисленні документи того лихого періоду, що збереглися, нариси та свідчення сучасників, які дійшли до нашого часу, дають змогу відкрити окремі з них, що безумовно сьогодні становить певний інтерес для істориків, юристів і просто дослідників свого краю та вітчизняної історії. Не менш переконливими вони можуть стати й для сучасних українських і кримських політиків, які взяли на себе не тільки владу, а й відповідальність за майбутнє Криму та долю його людей.
Одна з багатьох кримінальних історій того воєнного лихоліття – напад і розбійне пограбування маєтку князя Льва Сергійовича Голицина “Новий Свєт”, яка все ще не має свого логічного завершення та залишила численні запитання без відповіді.
Подумки повернемося до тих страшних часів. Після захоплення влади та проіснувавши трохи більше місяця, наприкінці квітня 1918 року, розбігся т. зв. уряд Республіки Тавриди, створений як буфер більшовицькою Москвою, як і Далекосхідна республіка, для захисту кордонів радянської Росії від можливого нападу. Кримський півострів окупували німецькі війська. За згоди німецького командування 5 червня 1918 року управління Кримом і формування Крайового уряду взяв на себе командир першого мусульманського корпусу генерал-лейтенант М. Сулькевич. Про це рішення за його підписом вже 6 червня 1918 року до Києва на ім’я голови Ради міністрів було надіслано відповідну телеграму.
20 червня 1918 року на ім’я генерала Сулькевича, який у Кримському Крайовому уряді, крім посади Прем’єр-міністра, обіймав посаду міністра внутрішніх справ, а також військових і морських справ, надійшла заява відомого громадського діяча С. Крима, який був духівником князя Льва Голицина, із проханням розшукати коштовності, що були викрадені у результаті розбійного нападу на маєток “Новий Свєт”, що під Судаком.
Як було вказано у заяві, 30 квітня 1918 року при втечі більшовиків із Криму бійці озброєного загону під керівництвом комісара Чижова (командиром загону був Гриневич), у маєтку князя Л. С. Голицина “Новий Свєт” пограбували та вивезли до Новоросійська на транспорті “Єврат” (так в оригіналі –
Р. С.) значну кількість коштовностей, що належали доньці, внучці та внуку покійного князя. Серед викрадених цінних речей у заяві було вказано: хрест, обсипаний смарагдами, рубінами, діамантами з підвішеними великими перлинами на емалевому ланцюжку, що його подарував князю Л. Голицину англійський король Едуард VII. Крім того, було викрадено ще один хрест із рубінами і смарагдами, п’ять золотих брошок з діамантами, сапфірами і перлинами, золоті сережки з діамантами і перлинами, кольє з дрібних перлин, золоті медальйони, золотий масивний браслет, яйця Великодні, обсипані діамантами. Не погребували озброєні грабіжники й срібним портсигаром з написом: «А. П. Глонти (близький родич Голициних – Р. С.) від команди санітарів 39 передового загону».
Чи було ознайомлено генерала Сулькевича з цією заявою С. Крима? Жодних резолюцій генерала на заяві не виявлено. Разом з тим, було пограбовано та викрадено значне багатство рідних людини, прізвище якої, як засновника виноробства та виробництва шампанських вин у Криму, було відоме не тільки в Росії, а й в Європі того часу, а тому Крайовий уряд змушений був якимсь чином реагувати на заяву. Вже через п’ять днів після подання заяви, тобто 25 червня 1918 року, урядовим комісарам Керчі, Севастополя, повітовим комісарам і начальнику Сімферопольської міської міліції за підписом правителя канцелярії Кримського Крайового уряду Часовникова було розіслано циркуляр за вихідним номером 2138 із проханням вжити всіх заходів для розшуку як викраденого, так і самих викрадачів.
Чи було порушено кримінальну справу, чи провадилося у справі розслідування, чи здійснювалися тільки оперативно-пошукові заходи?
І чи проводилися вони тоді взагалі? За архівними документами цього встановити не вдалося. Відомо, що йшли активні воєнні дії, а тому обстановка в Криму тоді не відзначалися стабільністю. У листопаді 1918 року на півострів висадилися війська держав Антанти (англійці, французи), а потім, на короткий час, Кримський уряд очолить вже С. Крим. У квітні 1919 року в Криму знову було встановлено радянську владу, у червні кримський півострів зайняли війська під командуванням генерала Денікіна, а потім – барона Врангеля. Нерідко з полуденних таврійських степів через Турецький вал та берегом Гнилого моря до Криму з боями вривалися швидкі тачанки відомого анархіста-комуніста батьки Нестора Махна на чолі з його лихими командирами – Семеном Каретниковим і Марусею (Никифоровою) та наводили свій “порядок”.
У запалі нищівної війни за владу, калейдоскопі зміни партій, лідерів і прапорів, коли вищим законом були мандат і наган, а життя людське не варте й гроша та могло обірватися в будь-яку хвилину, багато злочинів того часу залишилися нерозкритими, у тому числі й той, що його було вчинено в маєтку “Новий Свєт”. І хто знає, яка подальша доля подарунка англійського короля Едуарда VII? Ким і на які справи було витрачено діаманти та інші коштовності покійного князя Льва Голицина?
За давниною років і сам цей злочин перейшов з площини кримінально-правової в історичну, ставши подією детективного жанру, яка чекає свого часу та свого дослідника. Обмеженість наявних архівних даних дає змогу зробити декілька припущень ймовірно-можливого розвитку вказаної події та подальшої долі викрадених коштовностей з маєтку “Новий Свєт”, про який частіше за все ми згадуємо під Новий рік за назвою шампанського вина з портретом того самого князя Льва Голицина.
Цілком можливо, що після зазначених подій транспорт «Єфрат» благополучно дійшов до Новоросійська, награбовані цінності було оприбутковано, а потім використано більшовицькою партією і Комінтерном через Іноземний відділ Розвідуправління ВЧК на створення та підтримку комуністичних, пробільшовицьких партій в інших країнах Європи, Америки та навіть Азії, на розпалювання “світового пожару революції”. Про подібну практику “інтернаціональної” допомоги сьогодні все більше можна прочитати як у закордонних, так і вітчизняних виданнях (Див., наприклад: Ольшанский
А. Записки агента Разведупра. Репринтное издание. «Мишень». – Париж, – 163 с.; Полянский А., Гузевич И. Паутина (История из жизни одного генсека): Роман. – Луганск: Лугань. СОВ–ПАК «Посейдон». – Мариуполь, 1993. – 320 с.; Линдер И. Б., Чуркин С. А. История спецслужб. Секретная разведка партии. – М.: РИПОЛ классик, 2008. – 688 с.).
Можливо також, що викрадені голицинські цінності опинилися в руках комісара, командира чи інших бійців загону та після продажу вроздріб, розійшлися і зараз перебувають в музеях чи ймовірніше – у приватних колекціях, у т. ч. й за кордоном.
Однак, це всього лише припущення, так би мовити робочі версії, які вимагають свого підтвердження чи спростування.
Роман САВОНЮК.
м. Сімферополь.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #17 за 24.04.2009 > Тема ""Білі плями" історії"