Просто неможливо сказати, скільки в численних виданнях української еміґрації публікацій, присвячених повністю або фраґментарно Кримові. Серед них історичні розвідки, географічні нариси, політико-економічні дослідження, мемуари. До останніх належать розповіді Катерини Антонович - дружини видатного політичного діяча й історика мистецтва, міністра Української держави в морських справах Дмитра Антоновича (1877 - 1945). Катерина Серебрякова (таке її прізвище було до заміжжя) народилася 1884 року в Харкові в сім'ї культурного діяча, члена міської управи. Вчилася в гімназії та художній школі, але останнього курсу в ній не добула - батько був категорично проти, щоб донька малювала живу натуру. Відтак Катерина вступила на природничі курси петербурзького професора Лесгафта. В медичному інституті провчилася чотири роки. А свою художню освіту завершила пізніше - після одруження і переїзду з Дмитром Антоновичем до Києва, де відвідувала в Академії мистецтв класи відомих малярів Василя Кричевського і Михайла Бойчука. Опісля викладала малювання у Ржищевському педагогічному інституті. Подальше життя Катерина Антонович провела в еміґрації. Виїхавши 1923 року до Праги, вона працювала там у студії пластичного мистецтва і в Музеї визвольної боротьби України. Крім того, ілюструвала дитячі книжки і часописи "Волошки" та "Нашим дітям". Як мисткиня в довоєнний період брала участь у художніх виставках, що проводилися в Празі, Берліні, Римі. 1949 року Катерина Антонович переїхала до Канади, де через п'ять років заснувала у Вінніпезі власну школу малювання. На північноамериканському континенті вона показувала свої твори на виставках у Монреалі, Торонто, Нью-Йорку, Філадельфії, Детройті та інших мистецьких центрах. Нині її малярські роботи зберігаються в колекціях УВАН (Нью-Йорк і Вінніпеґ), Історично-військовому музеї у Вінніпезі, Бібліотеці імені Симона Петлюри в Парижі та інших збірках української еміґрації. Скінчився життєвий шлях Катерини Антонович 22 лютого 1975 року, поховали її на православному цвинтарі Вінніпеґа. В мемуарах (вони називаються "З моїх споминів" і друкувалися почастинними випусками наприкінці 1960-х накладом УВАН) своїх приїздів на наш півострів авторка, на жаль, не датує. Припадають вони на самий початок двадцятого століття. Присвячені Кримові спомини - це ніби ліричний щоденник молодої панночки, зачарованої красою Південнобережжя. Перші відвідини проходили під час великоднього тижня в колі подруг і знайомих. Розділ "Подорож до Криму" сповнений емоційних вражень від перебування в Севастополі, Балаклаві, Ялті, Херсонесі. Наступні приїзди відбувалися після знайомства авторки з українською студентською громадою Харкова та діячами Революційної української партії Дмитром Антоновичем, Миколою Міхновським й іншими. Одного разу в прибулій на Південний берег Криму компанії був Микола Міхновський, і подорожники здійснили похід на Ай-Петрі, де зустріли схід сонця. Цій мандрівці теж відведено цілий розділ. Авторка згадує: "І ось оголошена прогулька на Ай-Петрі. Ми всі їдемо. Треба записатись, взяти квитки. Їде кілька лінейок (продовгастих повозів, в яких сиділи пасажири з двох боків) і екіпажів. Кіньми управляють кримські татари, яким тоді належало багато сіл і земель у Криму. Мову свою вони зберегли. Села їх малі, характерно татарські: невеличкі біленькі саклі, іноді приліплені до гори. Татарки мали свої народні одяги і прикраси на голові. Були вони гарні, і чоловіки їх дуже берегли від впливів приїзних чужинців. Але треба сказати, що самі чоловіки-татари засвоїли способи і звичаї приїзних дам, які були захоплені краснями-татарами і розводили з ними романи". Все життя Катерина Антонович зі зворушенням згадувала кримський край, який вважала частинкою своєї щасливої молодості.