Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (3047)
З потоку життя (6251)
Душі криниця (3440)
Українці мої... (1453)
Резонанс (1480)
Урок української (987)
"Білі плями" історії (1660)
Крим - наш дім (532)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (237)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ВЕЧ╤Р ПАМ’ЯТ╤ СТЕПАНА РУДАНСЬКОГО: ТЕПЛОТА СЕРДЕЦЬ ╤ НЕЗАБУТН╤ ВРАЖЕННЯ
До 185-р╕ччя в╕д дня народження л╕каря й поета


СТЕПАН РУДАНСЬКИЙ – ДУХОВНА ╢ДН╤СТЬ ПОКОЛ╤НЬ
Можна не сумн╕ватися, що Степан Руданський, великий прихильник укра╖нського слова, р╕дно╖ мови,...


ЧОМ, ЧОМ, ЗЕМЛЕ МОЯ…
Колись на хвилях Укра╖нського рад╕о часто звучала п╕сня «Чом, чом, земле моя»,...


ДУХОВНИЙ УЧИТЕЛЬ: ╢ВГЕН СВЕРСТЮК
Яким був ╢вген Сверстюк ╕ як╕ повчання залишив у спадок новим покол╕нням, нам розпов╕ла зав╕дувач...


ЗАБУТЕ ╤М’Я Л╤КАРЯ МАР’ЯНА ПАНЧИШИНА
«Знання ╕ досв╕д – в ╕м’я збереження здоров’я укра╖нц╕в”, - таким...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #10 за 06.03.2009 > Тема "Українці мої..."
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#10 за 06.03.2009
«ШЕВЧЕНКОВ╤ АВТОПОРТРЕТИ»
Адлер КОРОЛ╤В

ШЕВЧЕНК╤АНА

Адлер КОРОЛ╤В народився 1937 року в м. Ки╓в╕. У 1960-т╕ роки навчався у С╕мферопольському художньому училищ╕ ╕м. М. Самокиша, зак╕нчив Ки╖вський державний художн╕й ╕нститут (тепер Укра╖нська нац╕ональна академ╕я мистецтв). Художник-граф╕к. Викладач дитячо╖ художньо╖ школи № 3 у м. Ки╓в╕. Член Нац╕онально╖ Сп╕лки художник╕в Укра╖ни та Нац╕онально╖ Сп╕лки письменник╕в Укра╖ни. Автор зб╕рок поеми «Страчен╕ храми» та «Княж╕ лови».
Особливе м╕сце у творчост╕ поета-художника Адлера Корол╕ва пос╕да╓ Шевченк╕вська тема. В╕н написав цикл в╕рш╕в «Шевченков╕ автопортрети», як╕ справедливо можна назвати творчою удачею поета. Ось як про нього, про цикл «Шевченков╕ автопортрети» в╕дгуку╓ться лауреат Нац╕онально╖ прем╕╖ ╕м. Т. Шевченка, в╕домий поет Володимир Базилевський: «Сер╕я автопортрет╕в Т. Г. Шевченка – це й ключ до його особистост╕. Тому вона завжди буде притягальною до шевченкознавц╕в, письменник╕в, для вс╕х залюблених у творч╕сть поета.
У цьому зв’язку, пригаду╓ться присвячений ц╕й тем╕ цикл Романа Лубк╕вського. Адлер Корол╕в давно ╕, як мен╕ вида╓ться, досить пл╕дно освою╓ Шевченков╕ автопортрети. Позаяк в╕н ще й член Нац╕онально╖ Сп╕лки художник╕в, його бачення Шевченка ма╓ певн╕ ознаки св╕жост╕ й новизни. Звичайно ж, мовиться про кращ╕ в╕рш╕. Гадаю, вдумливий читач це зауважить».


ДВА ШЛЯХИ
Автопортрет 1840 р.

Два шляхи стелились перед ним...
Дв╕ дороги вид╕лись – дв╕ Дол╕.
Перша Доля з поглядом палким
шепот╕ла лаг╕дно: «Довол╕,
ну пощо тоб╕ стар╕ часи
з полинялим привидом гетьманським?
Полиши, забудь, живи, як вс╕ –
безтурботно, весело, по-панськи».
Друга доля мовчки п╕д╕йшла,
хусткою запнута, сивокоса,
строгим зором наче обпекла:
«На тоб╕, – сказала, – сину, кобзу».

АВТОПОРТРЕТ 1843 р.

Цей повен сили погляд,
 ракурс,
як подих вольност╕. Однак,
вже двадцять л╕т
 з чималим гаком...
Та не обтяжливий цей гак.
Якраз орати перелоги,
селюк – не лежень при чинах.
У нас роботи, слава Богу:
зробив ╕ знову починай.
Не заколише дух свободи,
перо гостр╕ше за ножа.
Уже полюблений народом,
тож славу щедро м╕г би жать.
Та тут не та порода глини,
та й не солодкомовний дар,
тут, мов накручена пружина,
тут кожен штрих -
 не штрих – удар
╕ гайдамацька непокора!
Того не залякать громам,
хто пам’ята╓ р╕ки горя,
а скоро бути ще й морям.

АВТОПОРТРЕТ 1845 р.

Цей образ в╕дверто вт╕ша:
В розкован╕й простот╕
Л╕н╕╖ трепетно-звивист╕,
В╕льн╕, як в╕льна душа.
Що лиш перед небом в одв╕т╕
╤ скоро, немов з небуття,
Торкнувшися в╕чност╕ мит╕,
Воскресне у «Запов╕т╕»,
Наповнить тво╖ почуття.
А поки ще й д╕дич╕-дуки
Не знають, де з’явиться в╕н?
В Ромен зав╕та чи в Прилуки?
…А може, мана-Яготин,
Ще св╕жим теплом з╕гр╕тий?
Всюди, де ляже тв╕й путь,
В серце княжни ув╕йдуть
Ц╕ незабутн╕ три л╕та.
Й чутиметься з роками
В дол╕ тво╖й терпк╕й:
Десь хлюпотить Суп╕й,
Н╕би ╖╖ думками.

ДУМИ
Автопортрет 1847 р.

Молись. Ще буде й слави,
 й глуму
за тв╕й пророчий дар ╕ глас.
О, думи, безут╕шн╕ думи.
╤ з вами лихо, ╕ без вас.
Згадав усе. Все передумав,
думки, мов птахи п╕днялись.
Але чи думалось, що «Думи»
воскреснуть п╕снею колись?
Терпи та Божо╖ п╕дмоги
не отвергай у мить лиху
в часи тернисто╖ дороги
на неск╕нченному шляху.

ОГОЛЕНИЙ АВТОПОРТРЕТ
1848 – 1849 рр.

Не замордований капралом
ширя оголений поет
роззутим зором над Аралом
╕ стр╕мко квапиться вперед.
Хто зна, коли ще доля клята,
жартма позбавивши в╕д пут,
дозволить голим погуляти
й казармений забути бруд
в самотин╕ хоч на годину.
Тож не кляни юдоль свою,
рад╕й, випростуй дух ╕ спину
бодай в оманлив╕м раю.
В блаженн╕м л╕тепл╕ купайся
та добрих ангел╕в моли
о благодат╕, ╕ не кайся,
х╕ба ж ти каявся коли?
Але в казарм╕ по вечер╕,
де ╜едзь-гризота д╕ста╓,
на заборонен╕м папер╕
ти намалю╓ш все, як ╓.
...Й коли життя спливе
за обр╕й,
урветься плач, урветься см╕х,
ще наляка тв╕й голий образ
н╕кчемних цензор╕в тво╖х.

АВТОПОРТРЕТ 1849 р.

Пригасне погляд,
 посив╕ють вуса
╤ допече пустеля… Лиш не та,
Не тут лишився
 давн╕й сл╕д ╤суса –
Ти сам отут,
мов раб нев╕льний мусиш
Роками волочить
 свого хреста.
В╕д тих думок
з пустельного пророка
Не буде позумент╕в-позолот,
Бо все довкруг
 уперто бачить око
Впосл╕джене
 гн╕тючо-одиноке,
Знайоме ╕ близьке…
 Як тв╕й народ.
…Ось так воно невт╕шно
 по двох л╕тах.
Колись утопиш глибоко
с╕м лих.
…Чи ж матимеш розрад?
Земних ут╕х?
Всм╕хнувся б… Але ж оч╕!?
 Де ╖х д╕ти?
Де заховатися в╕д них?

АВТОПОРТРЕТ У МУНДИР╤ 1849 р.

Даремн╕ спод╕вання
невт╕шного ╕згоя,
в безмежному туман╕
шлях до Дюрера й Гой╖.
Арал та с╕р╕сть форту,
чень в ун╕сон з думками,
дорога до офорт╕в
загачена п╕сками.
П╕ски уздовж ╕ вшир,
сл╕пуче горн╓ око.
Погони та мундир,
та... унтер за два кроки.

З-П╤Д КОЗИРКА ПРОСТОГО КАРТУЗА
Автопортрет 1849 – 1850 р.

Прощай, Арале.
 Спущено в╕трила.
У стосику
остання акварель.
Якась тонка печаль
 заполонила
пустельн╕ береги
 чужих земель.
╤ сумн╕ви, й думки сво╖,
 моряче,
вже ладен описати
 й розказать,
немов прозр╕в.
 Ти так далеко бачиш
з-п╕д козирка
 простого картуза.
╤ не одн╕ суц╕ль убог╕ лахи
туркмена чи киргиза,
 чи казаха,
а ще на тл╕ живих племен ╕ рас
кривавиться
 розтерзаний Кавказ.
Укотре знов наруга ╕ обман,
все’дно, для мусульман чи
християн
там кров людська тече, тече –
не крапа.
╤ знов багнет
московського сатрапа.

АВТОПОРТРЕТ НА МАЛЮНКУ «СЕРЕД ТОВАРИШ╤В» 1851 р.

Минулого не ворушили.
А нин╕ доля – неглуха,
почула й щиро подружила
╕з гайдамакою ляха.
Всм╕хнись же й ти ╖й
 незлобиво,
не докоряй, не засмути,
хай не змовка душевне тр╕о,
де перша скрипка саме Ти.
Бо ╕мену╓шся поетом
╕ ще освятиться та путь,
якою йдеш... Лиш не забудь:
отам за юртою-наметом
с╕че ╕мперська кушпела.
╤ чи хохли, а чи поляки
ви врешт╕-решт ус╕ однак╕
для двоголового орла.

АВТОПОРТРЕТ 1851 р.

«...Пригорблений,
 под╕бний до Мойсея
не ма╓ш поруч
 хоч би фарисея...»
Роман Лубк╕вський.

В╕д примхи дол╕ не втечеш,
вона, як колесо для б╕лки,
лиш часом душу обпече
ковток солдатсько╖ гор╕лки.
Але й по н╕м душ╕ не тепло,
бо в╕н тоб╕ не в╕дпов╕сть:
Чи зна╓ шлях до цього пекла
╕з Петербурга блага в╕сть.
Неначе загнаний у кут,
що поглине чуття висок╕.
Зда╓ться в╕к ти вже отут,
нев╕льний в╕д душевних смут,
под╕бний, скажуть,
 до пророка.
...Та образ тв╕й нав╕╓ сум:
похмуре тло – немов хуртеч╕
ще непоборного часу,
ут╕х тоб╕ не принесуть –
ще ляжуть тягарем на плеч╕.

ВТРАЧЕНИЙ АВТОПОРТРЕТ 1853 – 1857 рр.
Автопортрет, подарований Якову Кухаренков╕, загублений. Збереглася фотограф╕я з портрета, яку свого часу Олена Пч╕лка передала в ╕нститут л╕тератури.

...Дарунок для побратима.
Сеп╕я – не офорт.
...Згубився, а чи загинув
потому вже, як покинув
Новопетровський форт?
...Мислилось неперес╕чно.
Творилось нап╕всекретно.
Н╕би ╓ щось м╕стичне
в дол╕ цього портрета?!
Вкотре зануришся в час
той якомога глибше.
Фото д╕йшло до нас –
образ ледь трохи ╕нший.
Не по-солдатському простий
(приятел╕ – оф╕цери)
╓ щось в╕д панського лоску.
Дог╕длив╕сть ретушера
вислужиться охоче
там, де блаженства нема.
Та вкотре поглянеш на оч╕ –
туга у них н╕ма.

АВТОПОРТРЕТ НА МАЛЮНКУ «КАЗАРМА»
1856 – 1857 р.

Надвор╕ спека, тут жура
перетекла у плач г╕тарний.
…Притулок дикий ця д╕ра,
що назива╓ться: казарма.
…А хто це тут? О думи гол╕.
Химерний сон? Обман?
 Та н╕ –
Це ж ти в кутку сво╓╖ дол╕
сидиш один... На сам╕м дн╕.
╤ тих десятки за спиною -
не волоцюги-гультя╖,
це шален╕ють од «г╕рко╖»
сп’ян╕л╕ «братчики» тво╖.
Заклякнеш тихо
 в ц╕м закутку,
де з лихом шк╕риться б╕да.
Невт╕шний сл╕д
 г╕ркого смутку
накреслить сеп╕я руда.

АВТОПОРТРЕТ 1857 р.
Подарований Михайлов╕ Щепк╕ну

Тому, хто надм╕ру зв╕дав
груб╕сть солдатських тенет,
в╕д себе сховатися н╕де –
каже цей автопортрет.
В╕д Мангишлака
 до Нижнього
стукотом серця лови
усе, що жаданими
тижнями
тоб╕ – безнад╕йному
гр╕шнику
стане шляхом до Москви.
Доле, в дорогу рушай,
хоч ╕ неквапним возом,
чень в╕д московських
мороз╕в
скоро в╕дтане душа?!
З думами вже об╕гр╕тими,
без пишномовних одеж,
янголам-охоронителям
щиру подяку складеш.
За плом╕нь незгаслого
св╕тла,
що й там Тебе
не полишив.
╤ вдячна та щира молитва
визр╕╓ в серц╕ й душ╕.

АВТОПОРТРЕТ 1858 р.
Т. ЗВ. «КАТОРЖНИЙ»

А може, це тоб╕ лиш сниться?
Хоч сн╕в таких
 вже вдосталь ╓:
по-царськи земляки
 в столиц╕
справляють зв╕льнення тво╓.
Й сльоза твоя,
 вже в╕льна й щира.
Хто ╖й посм╕╓ докорять?
Нав╕ть москаль ╖й н╕би в╕рить
той, що на сльози не вдаря.
╤ ти до образу свого
вже звик: ╕ лисина Сократа,
╕ сивина... Того всього
х╕ба тоб╕ ще не багато?
Заст╕льна дружба –
 хай ╖й чорт
Доки надламано-незламний
берись за м╕дяний офорт
в╕д фарби чорними руками.

АВТОПОРТРЕТ НА МАЛЮНКУ «КАЗАХСЬК╤ Д╤ТИ-БАЙГУШ╤»
1855 – 1856 рр.

Прийшли...
Печалями двома,
де матюки й хм╕льн╕ погрози.
Прийшли, немов нужда сама
прийшла ╕з ними обома
╕ вклякла на пороз╕.
А дал╕ зась. Пор╕г – межа,
його не вс╕м переступити.
За ним ╕ сито, ╕ багато,
а перед ним мала душа
(х╕ба вона тоб╕ чужа?)
сто╖ть, простерши рученята.

АВТОПОРТРЕТ НА МАЛЮНКУ
«КАЗАХСЬКИЙ ХЛОПЧИК БАВИТЬСЯ З К╤ШКОЮ» 1856 – 1857 рр.

Нелукаве дитинство
спогада╓ш, бува...
Скаче, гра╓ться кицька,
╕ душа спочива...
Засп╕вай мен╕, хлопче,
П╕сня ж нас не лиша,
хай стежинку протопче
в╕д душ╕ байгуша.
...Малюкове полине –
чу╓ш н╕би сво╓,
земляка ж бува стр╕неш –
лиш сумн╕ше ста╓.
Та знайома ж порада:
╕ гнучк╕, ╕ вертк╕, 
де пос╕й там ╕ вродить –
земляки-земляки...
Краще глянемо, хлопче,
на паради планет
в тиш╕ ясно╖ ноч╕
п╕д «строжайший запрет».
Бо назавтра «пот╕шить»
на плацу землячок:
«Ей, Шевченка! Повише
╕ прям╓╓ носок!»

АВТОПОРТРЕТ У ШАПЦ╤ ТА КОЖУС╤ 1860 р.

Насуплен╕ брови,
опущен╕ вуса...
На вигляд: такий соб╕
 дядько в кожус╕,
колишн╕й кр╕пак,
 учорашн╕й солдат –
не пан, хоч за пана
 багатший стократ.
...А думи ╕ погляд -
 однаково гостр╕,
укотре лишають
 Василь╓вський остр╕в
╕ св╕ту того,
 що до всього оглух,
розламу╓ рамки
селянський кожух.
╤ кров гайдамацька
 не заголуб╕ла,
╕ к╕стка не панська -
 не б╕ла, не б╕ла,
його не зм╕нив н╕ сюртук,
 ан╕ фрак,
не зам╕нив його
 панський п╕джак –
все’дно воскреса╓
 нескорений дух –
розламу╓ рамки
 селянський кожух.

АВТОПОРТРЕТ 1860 р.

Сьогодн╕ ти
 молитимешся вранц╕,
аби не притомилася душа,
й живлющий дух
 Великого голландця
в ц╕м образ╕ тебе не полишав.
╤ не полишить – розчахне оту
п╕тьму позаминулого
 стор╕ччя,
й здолавши сьогодення
 глухоту
невт╕шно воскресить
 тво╓ обличчя.
Не буде в ньому
 то╖ пишноти,
що вдовольня╓
 лиш холодне серце –
тут не парсунним
 споко╓м озветься
нев╕дбол╕лий смуток самоти.
Кр╕зь парубоцький
 потемн╕лий стр╕й,
неголосними барвами
 з╕гр╕тий,
очей прогляне
 погляд сумовитий,
прита╓ний у т╕няв╕ густ╕й...
Але не прихова душ╕ запал,
що суголосний
╕з найвищим злетом.
…Чи стрима╓
 напружений овал
ц╕╓╖ рами вс╕ думки поета?

АВТОПОРТРЕТ З╤ СВ╤ЧКОЮ 1860 р.

Наче старе полотно,
небо с╕р╕╓ тьмяне.
Що то? Весняний ранок?
Сонний мовчить Петербург.
На висот╕ дах╕в
щось за в╕кном шепоче.
Може, то л╕тн╕ ноч╕?
Сонний мовчить Петербург.
Шелест академ╕чний
весь проковтнула тиша.
Може, то ос╕нь дише?
Сонний мовчить Петербург.
Знов наляга╓ с╕ре,
вимерзлий день зачах.
Що то? Зимова св╕ча?
Сонний мовчить Петербург.

АВТОПОРТРЕТ У СВ╤ТЛОМУ 1860 р.

Оч╕ заплющиш: перед очима
ранок зелений нед╕льний.
Кан╕в побачиш… Дн╕про.
 Як спочинок,
запах духмяного з╕лля.
Все пригада╓ш –
 поринеш у св╕тле
╕ дня с╕ризна посв╕тл╕ша,
п╕тьма роб╕тн╕ немовби
 розкв╕тне
в лон╕ офортно╖ тиш╕.
Довго судилось до не╖ ╕ти
колами Данте.
Та в╕дшука╓
 душа теплоти –
св╕тла Рембрандта.

АВТОПОРТРЕТ У ТЕМНОМУ 1860 р.

Оте, що в образ╕ ол╕йн╕м,
чи акварельн╕м
не в╕дбить
тут закарбу╓ться
 над╕йно –
не п╕дведуть р╕зець ╕ м╕дь.
Як не крути, -
 а вийде скорбно,
суц╕ль приглушений
 акорд.
Самотина…
Чи може скорбут
перенаповнять
 тв╕й офорт?
Осмута, ляже на п╕втон,
з╕тнеться л╕н╕я з журбою.
…Невже то
унтер-солдафон
бреде ще сл╕дом
за тобою?
В╕н спокою тоб╕ не дасть,
╕ в гру, котра життям
 зоветься,
╕ще п╕дкине чорну масть.
Коли ж вистава ця урветься?

АВТОПОРТРЕТ З БОРОДОЮ 1860 р.

Тв╕й академ╕к…
 трошки п’яний,
колядка с╕ла на язик
╕ загубилась неслухняна,
а поруч славить н╕ч Р╕здвяну
п╕вн╕чний в╕тер-колядник.
Та ти не голий на в╕трах
╕ ситий – з’╖в два пуди сол╕,
╓ хата метена, котра
не на горбах поки Дн╕пра,
а на столичних антресолях.
Вже б оженитись, може, треба,
бо в самот╕ так ╕ помреш!?
Хоч збоку глянути б на себе.
...Чи вже накрило сн╕гом небо
т╕ дивн╕ помисли? Авжеж.
Терпи, козаче...
 Зв╕сно тяжко,
до болю стиснеш кулаки.
...Розрада ж -
 кобза он на цвяшку
╕ натюрморт -
 козацька пляшка
та вже наповнен╕ чарки.

ОСТАНН╤Й АВТОПОРТРЕТ 1861 р.

Рембрандт любив недарма
теплий, м’який портрет.
Дивна ол╕йна фарба,
н╕би застиглий мед.
Ляже прозоро, не грубо,
мов розтечеться в т╕н╕.
Стишений вогник груби
св╕титься вглибин╕.
Стомлен╕сть силуета
на б╕лизн╕ полотна,
тьмяний овал портрета,
зимний овал в╕кна.
Небо, як темна н╕ша,
лютий мороз не вщух.
…Знов одягай затишний
теплий с╕льський кожух.
м. Ки╖в.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #10 за 06.03.2009 > Тема "Українці мої..."


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=6991

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков