Олександр Михайлович Таранець – сп╕вак, в╕домий багатьом любителям ╕ шанувальникам укра╖нсько╖ п╕сн╕ не т╕льки в Укра╖н╕, але ╕ в республ╕ках колишнього СРСР. Перше визнання слухач╕в п╕сн╕ в╕н отримав у 1959 роц╕, здобувши звання лауреата Республ╕канського конкурсу вокал╕ст╕в, а п╕зн╕ше, в 1966 роц╕ – заслуженого артиста Укра╖ни. В╕н мав при╓мний м’який баритон, в його репертуар╕ було б╕льше 400 народних ╕ сучасних п╕сень, був частим гостем на Укра╖нському рад╕о, записувався на пл╕вц╕ ╕ транслювався по рад╕о. ╤нод╕ ╕ тепер його сп╕в транслюють по Укра╖нському рад╕о. Через часопис «Кримсько╖ св╕тлиц╕» я вир╕шив розпов╕сти читачам, як я познайомився з Олександром Таранцем. Перша зустр╕ч у мене з ним в╕дбулася в ╤рп╕нському г╕рничому техн╕кум╕. В╕н при╖здив на концерт у склад╕ художнього колективу Ки╖всько╖ консерватор╕╖, а я – у склад╕ хору Мироцького ветеринарного техн╕куму. Я засп╕вав у хор╕ п╕сню «Ой на гор╕ та й женц╕ жнуть» ╕ виконав сольно п╕сню «Там де Ятрань круто в’╓ться». П╕сля концерту Олександр п╕д╕йшов до мене, ми познайомились, в╕н сказав, що йому сподобалося, як я сп╕ваю, запропонував серйозно зайнятися вдосконаленням сп╕ву. П╕сля цього ми ще зустр╕чалися на концертах навчальних заклад╕в Ки╖вщини. П╕сля зак╕нчення мною техн╕куму ми не сп╕лкувалися дек╕лька рок╕в, але я ╕нколи чув п╕сн╕ у виконанн╕ О. Таранця ╕ з задоволенням слухав ╖х. Якось у 1972 роц╕ я при╖хав в╕дпочивати в санатор╕й «Парус» у м. Ялт╕. Забираю ╕з машини реч╕, сп╕н╕нг ╕ чую: «Нарешт╕ з’явився хоч один рибалка». Повертаюсь ╕ бачу знайоме обличчя, в╕н теж застиг. ╤ раптом: «Це ти, Колю?» Кажу: «Це я, Сашко!». Ми прив╕тались, з рад╕стю об╕йнялись. В╕дпочиваючи, дек╕лька раз╕в виходили в море на риболовлю, ловили п╕кшу, ставриду. Д╕вчата-куховарки смажили нам рибу, а ми ╖ли ╕ вечорами сп╕вали укра╖нськ╕ п╕сн╕. Невдовз╕ в╕дпочинок зак╕нчився ╕ при в╕д’╖зд╕ ми сфотографувались (див. фото). П╕сля цього ми продовжували сп╕лкуватися ╕ зустр╕чатися, коли в╕н при╖здив у Крим, або я – у Ки╖в. Одного разу, будучи у в╕дрядженн╕ в Ки╓в╕, я зателефонував до Олександра ╕ прив╕тав його з днем народження. В╕н мен╕ говорить: «Хутко при╖зди, через годину у мене збираються мо╖ друз╕». Я за букет кв╕т╕в ╕ торт «Ки╖вський» – ╕ до нього. В╕н познайомив мене з друзями: Петром Ретв╕цьким (вокал╕ст дуету Саш╕), Платоном Майбородою (композитор), Андр╕╓м Малишком (поет-п╕сняр) та ╕ншими. П╕сля прив╕тань ╕мениннику хтось запропонував Олександру засп╕вати п╕сню про рушник («Р╕дна мати моя» – так вона називалась спочатку). Олександр говорить: «Ви зна╓те, як я сп╕ваю цю п╕сню, а ось послухайте як сп╕ва╓ ╖╖ м╕й друг Коля». До рояля с╕в П. Майборода, ╕ я засп╕вав, пот╕м засп╕вав п╕сню «Дивлюсь я на небо». Компан╕я схвально поаплодувала, а П. Майборода потиснув мен╕ руку. До реч╕, Олександр розпов╕в мен╕ як з’явилась «П╕сня про рушник». А. Малишко написав в╕рш ╕ зателефонував до П. Майбороди (вони сп╕впрацювали у п╕сенн╕й творчост╕). П. Майборода запросив до себе А. Малишка ╕ в╕н с╕в за складання музики. Щось у нього не виходило, не в╕дпов╕дали складов╕ частини сл╕в ╕ в╕н про це зауважив. А. Малишко розгн╕вався ╕ каже П. Майбород╕: «Ти ж не Пушк╕н, щоб робити мен╕ зауваження». А П. Майборода в╕дпов╕в: «А ти не Чайковський, щоб знати, як музику писати». П╕сля цього А. Малишко по╖хав додому ╕ виконав зауваження П. Майбороди. Так слова ╕ музика з’╓дналися в один прекрасний зм╕ст ╕ чудову мелод╕ю «П╕сн╕ про рушник», яка облет╕ла весь св╕т ╕ стала одн╕╓ю з найулюблен╕ших укра╖нських п╕сень. Ця п╕сня вперше була виконана Олександром Таранцем у к╕нокартин╕ «Л╕та молод╕╖». На жаль, Олександр Таранець передчасно п╕шов у в╕чн╕сть, але спогади про нього назавжди залишаться у серцях його шанувальник╕в. Микола МОСКАЛЕНКО, ветеран прац╕. м. С╕мферополь.