"Кримська Свiтлиця" > #5 за 30.01.2009 > Тема "Душі криниця"
#5 за 30.01.2009
АНАТОЛ╤Й МАТВ╤ЙЧУК: ЗНАНИЙ ╤ НЕЗНАЙОМИЙ
ПОЕТ ╤ ЧАС Нещодавно народному артисту Укра╖ни, в╕домому поету, композитору ╕ сп╕ваку Анатол╕ю Матв╕йчуку виповнилося 50 л╕т. Здоровлячи юв╕ляра в╕д ╕мен╕ «Св╕тлиц╕» з полуднем в╕ку, пропону╓мо читачам доб╕рку нових в╕рш╕в поета, опубл╕кованих в журнал╕ «Дн╕про».
АНАТОЛ╤Й МАТВ╤ЙЧУК: ЗНАНИЙ ╤ НЕЗНАЙОМИЙ
Його талант - багатогранний ╕ яскравий. Я не знаю жодного ╕ншого митця сучасно╖ Укра╖ни, який так орган╕чно ╕ щасливо по╓днував би щедре обдаровання сп╕вака, композитора ╕ поета. Проте, якщо в двох перших ╕постасях Анатол╕я Матв╕йчука, народного артиста Укра╖ни, знають без переб╕льшення м╕льйони сп╕вв╕тчизник╕в, то як поет в╕н в╕домий менш╕й к╕лькост╕ людей. Публ╕кац╕╖ останн╕х рок╕в у л╕тературн╕й пер╕одиц╕ й особливо зб╕рка поез╕й «Но╖в ковчег», яка побачила св╕т 1998 року, дали вагом╕ п╕дстави спод╕ватися, що Анатол╕й Матв╕йчук в╕дбудеться ╕ як самобутн╕й художник слова. ╤ книжка «Предтеча» засв╕дчу╓, що ц╕ спод╕вання справджуються. Скажу в╕дверто: давно я не читав тако╖ чесно╖ ╕ мужньо╖ громадянсько╖ л╕рики, яка дом╕ну╓ у «Предтеч╕». В╕рш╕ гостро актуальн╕, полем╕чно-публ╕цистичн╕, соц╕ально значущ╕. Теми, ╕де╖, образи ╕ сюжети буквально вихоплен╕ з кипучого виру життя. Авторська позиц╕я недвозначно ч╕тка й принципова, думки висловлен╕ доступно й просто, однак при цьому вони не втрачають глибини ╕ ф╕лософ╕чност╕. Коротк╕ в╕рш╕ гранично лап╕дарн╕ й афористично виразн╕. Д╕апазон ╕нтонац╕й - в╕д гн╕вно-саркастичних та ╕рон╕чних до пронизливо-бол╕сних, жарт╕вливо-дотепних ╕ сп╕вчутливо лаг╕дних. Пол╕фон╕зу╓ книжку в╕нок сонет╕в ╕з раннього пер╕оду творчост╕, а в╕нча╓ ╖╖ розд╕л, укладений з популярних та нових п╕сень на слова автора. Коментувати ╖х зайве. П╕сн╕ Анатол╕я Матв╕йчука знан╕ чи не в кожн╕й укра╖нськ╕й осел╕. Отака вона Матв╕йчукова «Предтеча». Побажаймо ж книжц╕ щасливо╖ дол╕ й найкоротшо╖ дороги до людських сердець, а ╖╖ авторов╕ - невичерпно╖ снаги ╕ високого натхнення на вс╕ добр╕ справи.
Микола ЛУК╤В, поет, заслужений д╕яч мистецтв Укра╖ни, головний редактор журналу «Дн╕про».
«ДО СВОБОДИ ТРЕБА ДОРОСТИ»
Я - УКРА╥НЕЦЬ!
Я - укра╖нець. В╕рою ╕ кров’ю. Мо╓ кор╕ння тут, у ц╕й земл╕. Вона мо╓ю живиться любов’ю, А я страждаю болями ╖╖. Я - укра╖нець. Син народу того, Що в╕двика╓ нин╕ в╕д ярма. Я не корюся - Я молюся Богу ╤ в╕рю в те, що все це недарма. Я - укра╖нець. Смутком оповите, Мо╓ кохання - як г╕рке вино. Моя р╕дня розкидана по св╕ту, Як буйним в╕тром золоте зерно. Я - укра╖нець! Цього не в╕дняти. В мо╖й душ╕ сп╕вають солов’╖. Були такими мо╖ мама й тато, Й такими будуть Правнуки мо╖.
МУЗИКА
Для когось музика - нектар, Краплина насолоди, Для когось музика - товар, Що не виходить з моди. Для когось музика - то н╕ж, Який л╕ку╓ рани, Для когось музика - гашиш ╤ порц╕я дурману. Для когось музика - це сон ╤ св╕жий подих бризу, Для когось музика - це фон, Додаток до стриптизу. Для когось музика - це зм╕ст, Покликання ╕ мука, Для когось - просто шум ╕ свист ╤ драт╕влив╕ звуки. Для когось музика - зима, Для когось - сад розкв╕тлий, Для когось музика - п╕тьма, Але для когось - св╕тло! Вона - матер╕я тонка, Та так ╕ ма╓ бути – У кожн╕м музика така, Яку в╕н здатний чути.
ПЕРЕЗИМУ╢М
Втомилась Ти. Тоб╕ вже доста. За все платитимуть нащадки. В╕д романтизму дев’яностих Вже не залишилось ╕ згадки. Не проросло. Не зав’язалось. Не визр╕ло достойним плодом... Яка небачена зухвал╕сть - З╕грати в дурника з народом! Куди под╕лись ваш╕ гасла, Вожд╕ ╕ пастир╕ духовн╕? Ревуть воли - порожн╕ ясла, А ваш╕, як на диво, повн╕! Ну що ж, Перезиму╓м, браття, Нам до такого не звикати. Надовго вистачить багаття Тих дров, що встигли наламати. Переживем цю холоднечу, З╕гр╕вшись мр╕ями ╕ снами, А там, дивись, уже й малеча Поп╕дроста╓ п╕д тинами. ╤ встане - гр╕зна ╕ сердита, Як док╕р згаяному часу, ╤ знову явить всьому св╕ту Пророка скривджених - Тараса!
НЕ ЗАШКОДЬ
Що ╓ життя, хто до к╕нця збагне? Воно прекрасне, як би все не склалось. Та ╓ у ньому правило одне, Що нам у спадок з давнини д╕сталось: Торка╓ш Душу а чи н╕жну плоть – Б╕да прийти в╕д тебе не повинна. Н╕ словом, ан╕ д╕лом - не зашкодь! Якщо ти справд╕ на земл╕ Людина. На перехрест╕ сорока в╕тр╕в Душа немовби флюгер здичав╕лий, ╤ у пал╕тр╕ р╕зних кольор╕в Вона знаходить чорний або б╕лий. Хай ти не зм╕г себе в соб╕ збороть, Та ╕нший хтось здола╓ трясовину! Н╕ словом, ан╕ д╕лом не зашкодь, Якщо ти справд╕ на земл╕ Людина. А тим, хто йде кр╕зь морок навмання, - ╥м не потр╕бн╕ похвали й поради, ╥м н╕ до чого досв╕д ╕ знання – Бо той, хто в╕рить, той не мусить знати. Бо там, де ╓ Над╕я, там Господь. Там Музика к╕нчатись не повинна! Н╕ словом, ан╕ д╕лом не зашкодь, Якщо ти справд╕ на земл╕ Людина.
ВОРОГАМ
Душа у полон╕ нудьги Нечутно вмира╓ повол╕, Та добре, що ╓ вороги, Зловт╕шн╕ супутники дол╕. Я ╖х в╕дчуваю щодень, Вони не прощають н╕чого – Н╕ доброго слова, н╕ злого, Н╕ в╕рш╕в мо╖х, н╕ п╕сень. У кожного власн╕ борги, У кожного власне сумл╕ння, Я дякую вам, вороги, Що ви мене вчили терп╕ння. Що били мене на льоту, ╤ гнули мене, ╕ гн╕тили, ╤ тим додали мен╕ сили ╤ в╕ри в свою правоту. На св╕т╕ мен╕ до снаги Над╕я, Любов ╕ Удача, Я дякую вам, вороги, За те, що см╕юсь я ╕ плачу. Що вс╕ мо╖ в╕рш╕ й п╕сн╕ Мен╕ д╕ставалися кров’ю. Я нин╕ плачу вам Любов’ю За в╕ддан╕сть вашу мен╕!
КРИЛА
Губи терпк╕ в╕д сл╕в. Плеч╕ важк╕ в╕д крил, Я так багато вм╕в, Та бракувало сил. Часу важкий бат╕г Падав на спини дн╕в, Я б так багато встиг, Встиг би, якби посм╕в. Але ╕сну╓ межа Ницост╕ ╕ чеснот. Там зача╖лась душа В пошуках чистих нот. Бубни гримлять чимдуж. П╕длих суфлер╕в тьма. Я ще живий, чому ж Н╕би мене й нема? Знов я кричу до вас, Але немов н╕мий – В мор╕ порожн╕х фраз Губиться голос м╕й. Знову танок брехн╕ ╤ фарисейський блуд, Знову порожн╕ дн╕ ╤ неправдивий суд. Вовком би був - завив В небо з останн╕х сил... Терпнуть вуста в╕д сл╕в, Плеч╕ болять в╕д крил.
ПРАВДА
Правда бува╓ р╕зною: Рад╕сною ╕ сумною, Часом криштально-чистою, Але н╕коли - брудною. Правда бува╓ р╕дною, Вистражданою ╕ клятою, Гнаною всюди ╕ б╕дною ╤ надто р╕дко - багатою. Правда бува╓ крих╕тною, Тихою а чи в╕дважною, ╤нколи - дуже виг╕дною, Але н╕коли - продажною. Правда бува╓ щирою, Гр╕шною а чи святою, Але завжди вона – з В╕рою Або хоча б з добротою. Правду не треба питати, Чи це насправд╕ вона. Правд у людей багато, А у народу - одна!
СВОБОДА
Як усе задумано було, Як усе красиво почалося, Ск╕льки сл╕в високих пролилося, Щоб Над╕╖ зернятко з╕йшло! Але як непросто в╕днайти Те, що загубилось м╕ж в╕ками... До Свободи треба дорости Розумом ╕ св╕тлими думками. Можна швидко замолити гр╕х, Пом╕няти стяги ╕ клейноди ╤ бляшаний дзеньк╕т сл╕в сво╖х Освятити блиском позолоти. Т╕льки хто злукавив - стережись, Бо слова з’╖даються ╕ржею! До Свободи треба дотягтись В╕рою ╕ чистою Душею. Як нам не згубитись в ц╕й ╕мл╕, Де св╕танок з мороком межу╓, На просторах р╕дно╖ земл╕ Чорне гайвороння розкошу╓ ╤ лукаво стриптизу╓ х╕ть На п╕дмурках в╕чно╖ ╤де╖... Дай нам Бог Свободу заслужить Г╕дн╕стю високою сво╓ю!
╤СТИНА
╤стина - Вона сл╕пучо-б╕ла, Б╕ла, незалежно в╕д пори. ╤ тому вона для серця мила, Що у н╕й вс╕ ╕нш╕ кольори. ╤стина Не потребу╓ згоди Розуму ╕ нав╕ть почуття. ╤ тому за нею йдуть народи З мороку п╕тьми у майбуття. ╤стина Не може буть потворна, Але ╖й не треба ╕ краси – Бо, коли вона тебе пригорне, Ти життя за не╖ в╕ддаси. ╤стина Да╓ться по краплинц╕, Кожному в момент його життя. ╤ коли ти з нею наодинц╕ – Ти безгр╕шний, як мале дитя. ╤стину П╕знати неможливо, Тисне прост╕р, п╕дганя╓ час. Але й це, напевно, Неважливо. ╤стина - це В╕ра в кожн╕м з нас!
ПРОВИДЦ╤
Поети мають бути над добою. Вони по зорях вив╕ряють час. Поетам сумно серед мордобою, Коли п╕д прапори шикують нас. Поети знають, в чому сила слова, На кожн╕м з них ╓ Господа печать. Тому, коли з трибун течуть промови, Поети, зуби зц╕пивши, мовчать. Поети бачать, що не бачить око, ╤ чують те, чого нема в словах. – Тому ╖х зневажають так жорстоко Вс╕ т╕, хто прагне влади в головах, Коли зл╕тають лозунги ╕ гасла ╤ розда╓ться об╕цянок м╕дь. Поетам треба, щоб душа не згасла, Щоб не згубила св╕тла хоч на мить. Хай св╕титься вона ╕ хай святиться, Душа стражденна, - всюди й повсякчас. Люб╕ть поет╕в, бо вони - провидц╕, Прийде пора - вони врятують вас!
МЕЖА
У кожного ╕з нас своя межа: Можливостей, терп╕ння ╤ свободи. У кожного ╓ правила й чесноти, Як╕ йому п╕дказу╓ Душа. Та б╕лий св╕т прекрасний лиш здаля, А зблизька вгледиш охоронн╕ веж╕. Влаштован╕ так люди ╕ земля, Що всюди т╕льки меж╕, меж╕, меж╕... Ми вс╕ живем за правилом Меж╕. Вся наша суть - то ширми ╕ бар’╓ри, Зал╕зн╕ кл╕тки, кам’ян╕ воль╓ри, Кордони ╕ державн╕ рубеж╕. Ми - в’язн╕ нам нав’язаних ╕дей, Раби страшних умовностей ╕ план╕в, Заручники вожд╕в ╕ хижих клан╕в, ╤ забобон╕в, ╕ дурних в╕стей. О м╕й земний, м╕й б╕долашний люд, Под╕лений на племена ╕ раси, В карм╕нн╕м кол╕ злочин╕в-спокут Роз╕пнутий у простор╕ ╕ час╕! Ми сто╖мо з тобою на меж╕, Забувши про останню обережн╕сть. А в кожн╕м з нас – Загублена безмежн╕сть. Свята Безмежн╕сть В╕чно╖ Душ╕.
"Кримська Свiтлиця" > #5 за 30.01.2009 > Тема "Душі криниця"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=6839
|