Версiя для друку Обговорити в форумi

Вивчаючи правдиву історію України, бачимо, що шлях до незалежності нашої Вітчизни був дуже тяжким і тривалим у часі. Українці використовували будь-яку можливість, щоб здобути волю. Ми на власній шкірі пізнали, що навіть збройний шлях ефективний тільки тоді, коли народ духовно готовий до подібних випробувань і знає, що виборює. А коли такого усвідомлення немає, то навіть його здобутками користуються чужинці.
Взяти, наприклад, добу Козаччини. Війська Богдана Хмельницького перемогли наймогутнішу державу тогочасної Європи — Річ Посполиту. Але духовно вони так і залишилися холопами, не стали вільними господарями власної землі. Козацька старшина поміняла шило на мило — короля польського на царя московського, одного чужинця на іншого. Українські патріоти лише у минулому столітті збагнули причини своїх поразок. Саме з того часу духовному, культурному просвітництву свого народу вони надали найбільшої ваги. І в цьому сенсі дуже корисний 130-річний досвід просвітницького руху в Галичині, на Буковині та Закарпатті, які належали в той час Австро-Угорщині, а там такого національного гноблення, як в Російській Імперії, не було. Організації «Просвіти» своєю культурницькою працею дуже ефективно протистояли полонізації, мадяризації українців. Саме активісти цієї організації допомогли нашим співвітчизникам усвідомити себе представниками повноцінної нації, здатної не тільки працювати й воювати, але й народжувати таких геніїв, як Шевченко, Франко, Грушевський, Вернадський і багато інших. І найголовніше — збагнути, яке провідне місце посідає мова у житті нації.
Думаю, тут доречно згадати інформацію (яка чітко закарбувалась в пам’яті) авторитетного політолога Сергія Грабовського, що прозвучала на початку листопада 1988 року для слухачів радіо «Свобода». У ній, зокрема, говорилося: «Політологи кількох країн світу, вивчаючи політичну та економічну ситуацію в Україні, дійшли висновку і спільної думки, що в цих двох факторах мовна ментальність відіграє не другорядну роль. Вони зазначили: «Західні області України природними ресурсами бідніші за східні регіони. Проте народ цього краю більш згуртований, працьовитий. У скрутних історичних та економічних катаклізмах навчався давати собі раду (не виключаючи чималою мірою і зубожіле сьогодення). Його не охоплює відчайдушна паніка аж до зречення державного патріотизму. Важкі негаразди переживає з оптимізмом. Вірить у багате майбутнє — як особисте, так і всієї вимріяної української держави».
На думку цих зарубіжних спеців, у названому позитиві вагому (якщо не ключову! — А. Г.) роль відіграє україномовний фактор як об’єднуючий, який сприяє шляху до успіху. Слід уточнювати — не без значного сприяння «Просвіти», яка навчила галичан, буковинців, закарпатців ідейно, до глибини душі, любити Вітчизну — Україну.
Але, як мовиться, в полі один — не воїн! Україномовний фактор різного штибу та мастей недруги розвінчують, щоб російська мова як за диктаторського комуно СРСР панувала і в незалежній Українській державі. Чим нагнітають ворожнечу замість стабільної єдності! У чому особливо стараються регіонали, та їхній лідер В. Янукович — «проффесор».
Подальша інформація, віриться, буде цікавою для читачів «Кримської світлиці». Павлоградське товариство «Просвіта» ім. Т. Шевченка на Дніпропетровщині вирішило провести акцію: «Схід і Захід разом!». Для чого запросили у гості представників львівської «Просвіти».
До Павлограда завітали: О. Вовчовська, заступник голови товариства «Просвіта» франківського району м. Львова; М. Клапко, вчитель історії Сихівської гімназії;
Я. Гірник, голова львівського обласного відділення ВОВ; Ю. Кохан, заступник голови львівського відділення ВОВ.
З перших хвилин перебування на січеславській землі гості були приємно вражені теплим прийомом та гостинністю. Триденна програма була насичена зустрічами з просвітянами, освітянами та інтелігенцією. Проте керівник павлоградського міського відділу освіти відмовив у зустрічах з учителями павлоградських шкіл (?!).
Першими зустріли львів’ян павлоградські просвітяни на чолі з головою Миколою Зарембою, представники громадських організацій та преси в залі Будинку культури ім. Гагаріна. Присутні зацікавлено слухали гостей, які розповідали про свою просвітницьку діяльність, потім ставили питання — зав’язувалася дискусія. Наступного дня відвідали м. Синельникове, в якому відбулась зустріч з учителями історії. Особливо вразила Дерезоватівська середня сільська школа чудовим оформленням класів та шкільним музеєм, створеним активним просвітянином, колишнім директором Іваном Івановичем Гусаром. По дорозі завітали і до Булахівської середньої школи, де гостей зустрів величальною піснею лауреат обласних і республіканських конкурсів, козацький квартет «Діброва». В очі впадали класи, прикрашені старовинними та вишитими учнями рушниками. Окраса й цього навчального закладу — музей минувшини і сучасності.
Не без цікавості слухали вчителі-булахівчани розповідь гостей про свою просвітянську діяльність на ниві українського патріотизму.
Голова Павлоградської «Просвіти» Микола Заремба подякував за організацію цих зустрічей методисту павлоградського райво з виховної роботи Ларисі Стащук.
Такі заходи конче потрібні для зміцнення і утвердження української (істинної!) державності.
І не лише стараннями просвітян! Цим повинна займатись держава, щоб не було спекуляцій на тому, що ми різні. Адже Україна одна на всіх.
Антон ГРЕЩУК,
просвітянин з ранніх літ
й до сьогодення (окрім «виховання» ГУЛАГом!).
м. Павлоград,
Дніпропетровська обл.

Була і є, і буде Україна

З народом знову грають «в піддавки».
Жорстока гра,
бо на кону — мільйони.
На Схід чи Захід підуть ешелони,
Звідтіль чи звідти прийдуть вояки.
З телеекрана — аж стікає грим! —
Політик бреше, не подавши й виду,
А тут, в селі, сусід вбива сусіда,
Бо в них сьогодні різні прапори.
Хто роздува це полум’я знамен,
Готове наші випалити хати?
Хто нас цькує затято
брат на брата,
Мов дикунів вмираючих племен?
Хто нас сьогодні знов на племена
Розбити хоче? Пам’ятаймо, брате,
Що в нас єдиний
жовто-синій прапор
І Україна-матінка одна.
Однакова тече по жилах кров,
Що пам’ята і Чигирин, і Крути,
І пращурів, що дивляться
в Славуту,
Як ми сьогодні дивимось в Дніпро.
Хай єдність цю ніколи не порве
Ніякий недруг —
власний чи чужинний!
Була і є, і буде Україна,
І, доки разом будемо, — не вмре!
Віктор КАПЕЛЮХА.
с. Куйбишеве Оржицького району Полтавської області.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #4 за 23.01.2009 > Тема "Урок української"