"Кримська Свiтлиця" > #3 за 16.01.2009 > Тема "Українці мої..."
#3 за 16.01.2009
Микол╕ Лук╕ву виповнилося 60 л╕т!
6 с╕чня, напередодн╕ св╕тлого свята Р╕здва Христового, в╕домому укра╖нському поетов╕ Микол╕ Лук╕ву виповнилося 60 л╕т! «Кримська св╕тлиця», з якою Микола Володимирович приятелю╓ вже давно, сердечно в╕та╓ юв╕ляра, бажа╓ йому козацького здоров’я ╕ нових творчих ужинк╕в! Пропону╓мо уваз╕ читач╕в поез╕╖ з ново╖ книги М. Лук╕ва «Над плесом Дн╕пра» ╕ передмову до не╖ поета-академ╕ка Бориса Ол╕йника.
Борис ОЛ╤ЙНИК ДОБРИЙ УЖИНОК Я не випадково акцентував на «дн╕провському» прогон╕, оск╕льки без ц╕╓╖ стор╕нки ╕ ц╕лого розд╕лу сусп╕льно-громадського чину творчий житт╓пис поета був би далеко неповний. Позаяк, окр╕м ус╕х поетичних чеснот, Микола Лук╕в поста╓ ще ╕ як повноростий громадський д╕яч, ╕ то не формально-показово, а за внутр╕шньою суттю. В╕н як член численних жур╕ допомага╓ талановитим сп╕вакам ╕з низ╕в пробитися кр╕зь засилля попси на велику сцену. Уже впродовж двох десятил╕ть бере посутню участь в оп╕кунськ╕й рад╕ конкурсу «Нов╕ ╕мена» Укра╖нського фонду культури. Веде культурницьку програму на рад╕о, квапиться в ус╕ куточки кра╖ни на запросини, починаючи в╕д шк╕льного гуртка до студентських аудитор╕й ун╕верситет╕в та багатотисячних роб╕тничих колектив╕в. По-син╕вськи прагне хоч на к╕лька годин вирватися на р╕дну В╕нниччину, у батьк╕вськ╕, материнськ╕ кра╖. Свою громадянську позиц╕ю не на м╕тингах вигукав (де вони нин╕, т╕ ритори майдан╕в?), а утверджував посл╕довною, усв╕домлено виваженою працею задля ╕стинно╖ незалежност╕ Укра╖ни. Уже те, що романи видатних письменник╕в-правозахисник╕в, зос╕бне ╤вана Багряного, Уласа Самчука, Миколи Руденка, вперше з’явилися саме в журнал╕ «Дн╕про», найавторитетн╕ше св╕дчить про сусп╕льно-пол╕тичну державницьку позиц╕ю поета. А коли нагадати, що М. Руденко дов╕ряв саме Лук╕ву ╕ сво╖ рукописи, ╕ розмисли щодо план╕в на грядуще, - то це ще раз беззастережно потверджу╓ моральну чистоплотн╕сть ╕ над╕йн╕сть поета. Стосовно над╕йност╕ в побратимств╕ особисто засв╕дчую: коли по мен╕ в 90-т╕ в╕дкрили ╕ фронтальний, ╕ в спину, ╕ косоприц╕льний вогонь на ураження, Микола Лук╕в та ще к╕лька колег не побоялися «прикрити» мене в окопах. Твердост╕ принцип╕в, незрадливост╕ в побратимств╕, обов’язковост╕ в робот╕, непоступливост╕ в оборон╕ нац╕онально╖ г╕дност╕ - цьому варто повчитися багатьом у Миколи Лук╕ва. Ця особлива ц╕льн╕сть характеру в╕ддзеркалилась у ц╕лому грон╕ поез╕й, котрим в╕риш серцем, тому вони й стали п╕снями. А «Росте черешня в мами на город╕», народжена у сп╕впрац╕ з╕ св╕тло╖ пам’ят╕ Анатол╕╓м Горчинським, доросла до народно╖. Взагал╕, чимало п╕сень на його слова набули тако╖ популярност╕, що без них не обходяться ╕ веселощ╕, ╕ зажура. До найпота╓мн╕ших глибин душ╕ ╕ серця хвилюють його поез╕╖ про мат╕р, що стали п╕снями, ув╕йшовши в золотий фонд нац╕онально╖ п╕сенно╖ культури. ╤ за ц╕╓╖ нагоди хот╕в би вкотре подякувати Микол╕ Володимировичу, який упродовж рок╕в робив усе, аби День Матер╕ став усенародним державним святом. ╤ - сталося! Микола Лук╕в - самодостатня творча особист╕сть, без яко╖ л╕тературний розв╕й уже не мислиться. До сво╖х ш╕стдесяти поет прийшов з ваговитими набутками, як╕ подячно кладе у скарбницю Укра╖ни-матер╕. В ньому гармон╕йно по╓днуються небуденний талант ╕з мужн╕стю ╕ мудр╕стю св╕домого громадянина-державника. На жаль, таких особистостей нин╕ вельми ╕ вельми не густо. Тому ж в╕н особливо дорогий ╕ нашому письменницькому побратимству, ╕ читацьк╕й громад╕ вс╕╓╖ Укра╖ни! То хай же Всевишн╕й дару╓ тоб╕ таких же щедрих ужинк╕в ще на мног╕я, мног╕я ╕ благ╕╖ л╕та! З роси та води - будьмо, Миколо Володимировичу!
МИКОЛА ЛУК╤В В╤ЧНИЙ УЧЕНЬ У ШКОЛ╤ ЖИТТЯ
* * *
Убити, зрадити, купити, Нажити дармовий бариш... В так╕ часи судилось жити, Тому ти так мен╕ болиш, Жорстокий св╕те, болем лютим За вс╕х знедолених с╕ром ╤ водиш огненним пером, Щоб словом р╕дним, призабутим Будить добро понад Дн╕пром ╤ не дозволить на ру╖ну Перетворити Укра╖ну.
* * *
Розкрадено, розпродано до решти Все, що народ сво╖м трудом надбав. Суди тр╕щать од крим╕нальних справ, В провадженн╕ в╕дмовлених, до реч╕. Бо судд╕ хто? Продажн╕, як ╕ т╕, Хто спорядив ╖х в мант╕╖ Фем╕ди. Що ╖м народн╕ злигодн╕ та б╕ди – В них банки, б╕рж╕, бариш╕ крут╕. Який там суд! Х╕ба це не абсурд, Що бенкетують хиж╕ та лукав╕ ╤ возс╕дають у чинах ╕ слав╕ Т╕, хто чужий соб╕ привласнив труд. Пора безправ’я, здирства ╕ розбою, - Народ мовчить, як гр╕м перед грозою.
* * *
Н╕ грош╕, н╕ влада, мабуть, Ума не зам╕нять могуть. Не можуть духовн╕ п╕гме╖ Служити велик╕й ╕де╖. Колись таки з’являться в нас – Нов╕тн╕ Богдан ╕ Тарас. Народ, що вста╓, мов Антей, Народить великих людей.
ГЕОРГ╤Ю ГОНГАДЗЕ – ЖИВОМУ ЧИ МЕРТВОМУ?
П╕арять на людських к╕стках, Убитим голови стинають. На владу й грош╕ честь м╕няють, - Жах! П╕дступн╕сть, зрада ╕ олжа, ╤ вже сприйма╓ш наче диво, Що може жити справедливо Чиясь душа. Добро принишкло перед злом, Гряде нов╕тня Атлантида. Життя жорстоке, мов корида, - Содом! Зда╓ться, що втрачають сенс Любов, ╕ в╕ра, ╕ над╕я. Та коли ╓ так╕, як Г╕я, Не вбито все! Ростуть нов╕ Коклеси й Брути, ╤, хоч лютують сили зл╕, Не в╕кувать ╖м на земл╕, А правд╕ - бути!
ВЕЛИКДЕНЬ
Ворони крячуть на б╕ду, В╕щують злидн╕ ╕ нужду. Та марно каркають ворони – Святков╕ великодн╕ дзвони Блакить гойдають молоду, ╤ солов’╖ гримлять в саду, ╤ лине сп╕в ╖х до небес: Христос воскрес, Христос воскрес!
* * *
У минуле нема вороття, Час нестримний у в╕чному лет╕. Але стр╕ну жебрачку й голодне дитя – ╤ верта╓ться пам’ять у р╕к тридцять трет╕й.
* * *
Н╕хто на в╕чн╕сть не привласнить права, Не подола╓ морок забуття. Мина╓ все: ╕ молод╕сть, ╕ слава, ╤ т╕льки честь дорожча за життя.
* * *
Душа в пекельному вогн╕: Сказав зн╕чев’я друг мен╕, Що дружить з ворогом мо╖м. Слова його були як гр╕м, ╤ мовив я: «Коли це правда, То ╖й ╕м’я - подв╕йна зрада».
* * *
Син╕╓ небо над роздоллям нив, Сну╓ п╕д сонцем жайв╕р ср╕бн╕ нит╕. Я ще недавно в цьому св╕т╕ жив, Тепер судилось жити в ╕нш╕м св╕т╕. Довкола мене кам╕нь ╕ метал, Дерев, птах╕в ╕ кв╕т╕в небагато, ╤ стелиться дорога на вокзал, ╤ ╖ду я за м╕сто як на свято. Бо хоч ос╕в я в м╕ст╕ назавжди ╤ вороття назад уже нема╓, Та мчать авто й гуркочуть по╖зди ╤ вперта пам’ять до начал верта╓. ╤ я вслухаюсь у перешум нив, ╤ видивляю жайвора в зен╕т╕. Тут народився, тут колись я жив, Моя душа ╕ дос╕ в цьому св╕т╕.
НЕ ХОЧУ!
Хтось ╕з класик╕в згадував: У дитинств╕ в мене не було дитинства. Походив той класик, Зда╓ться, з дворян. Нестатк╕в ╕ злидн╕в Не знав ╕ не в╕дав. Спогади його мене дивували. Я згадував пово╓нн╕ л╕та. Духовним зором окидав минуле, ╤ в пам’ят╕ мо╖й Поставали картини, Так╕ дорог╕ й щемлив╕, Що назви ╖м Я не придумав дос╕: Тато на пол╕, Мама в город╕, Ми ╕з сестричкою в школ╕... Ус╕ жив╕-здоров╕. Сяк╕-так╕ статки, Сякий-такий харч, Сяка-така од╕ж. Штанята полатан╕, Платтячко ситцеве, Чоботята кирзов╕. Хата старенька, В╕кна маленьк╕, Дол╕вка глиняна, Стр╕ха солом’яна. Б╕ля хати - садок. Навесн╕ кв╕ту╓. Вл╕тку вабить плодами, Восени осипа╓ться листям, Взимку б╕л╕╓ заметами. Нема╓ ще рад╕о, Не проведено електрику, Св╕тимо гасовими лампами, Блима╓мо п╕дсл╕пуватими каганцями. Зате ╓ у нас р╕чка, ╤ л╕с, ╤ млин, ╤ в╕тряк. ╢ колядки й щедр╕вки, ╢ р╕здвян╕ вертепи ╤ в╕нки на Купала. А ще ╓ у нас п╕сня ╕ казка, Вечорниц╕ й досв╕тки, Вес╕лля й заручини, ╢, зрештою, те, Чому, повторюю, Назви нема╓. Чорнобиль - далеко, Про Афган не чути. Дитяч╕ ясла Переповнен╕ малюками, Школу н╕хто закривать не збира╓ться. Господи! Все це було так недавно! Який стр╕мкий час! Нин╕ той св╕т, Наче Атлантида, Потонув у минулому. Я забуваю Про голод ╕ холод, Я не хочу пам’ятати Злого й поганого, Я згадую те, Що забути не можна. Дитинство сво╓ Я люблю таким, Яким воно було, ╤ обд╕леним себе Вважати не хочу.
НА ЧУЖИН╤ Весь день незвично телефон мовчить, ╤ подумки верта╓ш мимох╕ть У т╕ кра╖, де верби ╕ калина, ╤м’я яким - В╕тчизна, Укра╖на. ╤ хоч навколо неземна краса, Але, зда╓ться, й в╕чн╕ небеса, Що величаво плинуть понад св╕том, С╕яють вдома особливим св╕тлом. А тут незвично телефон мовчить, ╤ ждеш як дива ту блаженну мить, Коли на отчу землю ступиш знову Й почу╓ш р╕дну укра╖нську мову. Бо чужина на те ╕ чужина – Була чужою й лишиться вона.
* * *
Як вам живеться, солов’╖, За дальн╕ми морями, Коли у нас л╕си й га╖ Заметен╕ сн╕гами? Як проминають ваш╕ дн╕, Брати мо╖ пернат╕, Чи на далек╕й чужин╕ Не г╕рко вам сп╕вати? Чи не з’являються вв╕ сн╕ Кра╖, що ви лишили? Чи повернутись навесн╕ Вам не забракне сили? Сн╕ги метуть ╕ в╕дметуть, Прийде тепло потому. Якби ви знали, як вас ждуть, - Вертайтеся додому!
* * *
Посеред ноч╕, при св╕ч╕, Коли довкола тиша ╤ т╕льки пугають сич╕ Та в╕тер сад колише, - Посеред ноч╕, коли сплять Давно дружина й д╕ти, Непояснима благодать Над книжкою сид╕ти. ╤ поринати у в╕ки, ╤млою часу вкрит╕, Гортати древн╕ стор╕нки, Рад╕ючи, що в св╕т╕ Колись любили, як ╕ ти, Боролись ╕ страждали, В ╕м’я велико╖ мети Жили ╕ умирали. По той б╕к св╕тла, ╕з п╕тьми, За берегами Лети Горять, як зор╕, ╖х уми Для ц╕ло╖ планети. ╤ то дарма, що н╕ч, п╕тьма, Душа - немов на свят╕. ╤ вищо╖, н╕ж ця, нема Для мене благодат╕. Тож хай пугикають сич╕, Хай сплять дружина й д╕ти. Люблю до ранку при св╕ч╕ Над книжкою сид╕ти.
ЗЛИВА
Вноч╕ шум╕ла злива, ╤ в╕тер лютував, ╤ ти була щаслива, ╤ я тебе кохав. Я пив уста медов╕, Шептав палк╕ слова. Од н╕жност╕ й любов╕ Хмел╕ла голова. О дивна н╕ч кохання, О неповторний час! До самого св╕тання Жага палила нас. А ранок встав як п╕сня, Як величавий храм, ╤ все життя оп╕сля Пере╕накшив нам. Уже поважн╕ й сив╕, Л╕там згубивши л╕к, Ми дяку╓м т╕й злив╕, Що нас звела нав╕к.
* * *
В╕тер з моря п╕д╕йма╓ хвил╕, Котить ╖х на тих╕ береги, Я дивлюся в оч╕ ваш╕ мил╕, Ми удвох - н╕кого навкруги. В╕тер з моря розв╕ва волосся, Кида╓ вам пасма на чоло. Врешт╕-решт усе-таки збулося Те, що т╕льки мр╕╓ю було. Ви ╕ я. Однин╕ ╕ назавше. ╤ так славно, ╕ так любо нам. Я молюся на обличчя ваше, ╤ н╕кому вас я не в╕ддам. Вам - ус╕ мо╖ найкращ╕ в╕рш╕, Найн╕жн╕ш╕ думи ╕ п╕сн╕. Сам не знаю, як, чому й за в╕що Щастя це дароване мен╕. З вами я ╕ днюю, ╕ ночую, Радощ╕ ╕ прикрощ╕ д╕лю. Вас до т╕н╕ власно╖ ревную ╤ за вас Всевишнього молю.
НЕПОРОЗУМ╤ННЯ
Ясен загляда╓ у в╕кно. В келихах невипите вино. Подушки з╕м’ят╕ на постел╕, ╤ розмови, й лиця невесел╕. Ще слова не сказан╕ прощальн╕, Ще обручки не зняли в╕нчальн╕, ╤ще серце тягнеться до серця, Ще зда╓ться, що усе минеться, Але вже якась незнана сила Зрадженим над╕ям в’яже крила, ╤ сто╖ть невипите вино, ╤ шепоче ясен у в╕кно, Що примарним виявилось щастя ╤ кохання зберегти не вдасться.
П╤СН╤ НА В╤РШ╤ МИКОЛИ ЛУК╤ВА
Росте черешня в мами на город╕
Муз. Анатол╕я Горчинського
Росте черешня в мами на город╕, Стара-стара, а кожен р╕к цв╕те, Щол╕та д╕тям ягодами годить, Хоча вони й не дякують за те. Щол╕та д╕тям ягодами годить, Хоча вони й не дякують за те. Присп╕в: Мамо, мамо, в╕чна ╕ кохана, Ви пробачте, що був неуважний. Знаю, Ви молилися за мене Дн╕ ╕ ноч╕, сива моя нене. Живе старенька мати у господ╕ - Невтомн╕ руки, серце золоте. Щодня ╕ д╕тям, ╕ онукам годить, Хоч р╕дко хто з них дяку╓ за те. Присп╕в. Ну що ж, про вдячн╕сть забувають люди, Душа сл╕па у щаст╕, а проте Вони прозр╕ють, але п╕зно буде: Черешня всохне, мати - одцв╕те. Присп╕в.
Моя Укра╖на
Муз. Анатол╕я Сердюка
Люблю, коли яблун╕ кв╕тнуть в саду, Як в╕тер луги колиха╓, Куди не по╖ду, куди не п╕ду, Душа до начал поверта╓. Тьмян╕ють в уяв╕ заморськ╕ дива, Палаци, чуж╕╖ палати, Та все ще дорога ста╓ польова - То стежка до р╕дно╖ хати.
Присп╕в: Хоч як би я людство усе не любив - Повторюю з горд╕стю сина: Для мене лиша╓ться диво ╕з див - Моя Укра╖на.
Тут все мен╕ р╕дне таке ╕ святе, Земля ця на св╕т╕ ╓дина, ╤ з горд╕стю сина кажу я про те, Що мати мен╕ Укра╖на. Я слухаю дзвони на Лаврськ╕й гор╕, Дивлюсь на Соф╕╖вськ╕ бан╕, ╤ в╕рю в народ, що живе на Дн╕пр╕, У сили його нездоланн╕. Присп╕в.
Щоноч╕ сад приходить до в╕кна
Муз. Павла Дворського
Щоноч╕ сад приходить до в╕кна, ╤ житн╓ поле шелестить щоноч╕, А ж╕нка та, що на земл╕ одна, Сто╖ть за крок ╕ не в╕дводить оч╕. Скажи, - пита╓, - як ти день прожив? ╤ що зробив? ╤ чи зробив, як треба? Чи добру пам’ять людям залишив? Чи з осудом подумають про тебе?
Людське життя склада╓ться не з л╕т, А нашу долю творять наш╕ справи, Не т╕льки день, а нав╕ть кожна мить - То крок до чест╕, слави чи неслави. Легких шлях╕в н╕ в кого не було, ╤ де б не був ти, ма╓ш пам’ятати: На тебе завжди дивиться село Очима в╕кон батьк╕всько╖ хати. Не осором сво╖х старих батьк╕в, Земл╕, що перший крок тв╕й пам’ята╓. Нехай дов╕чно в думах земляк╕в Тво╓ ╕м’я повага огорта╓. Бо т╕льки так прожит╕ дн╕ й л╕та, Де кожна мить високим зм╕стом св╕тить, Дають п╕дстави називать життя Потр╕бним людям, батьк╕вщин╕, св╕ту. Вона мене нав╕ду╓ щон╕ч, Як не хитруй н╕чого не сховати. Сто╖ть за крок ╕ не в╕дводить в╕ч, ╤ не збагнеш - В╕тчизна то, чи мати?
Щоноч╕ сад приходить до в╕кна, ╤ житн╓ поле шелестить щоноч╕...
НАРОДНИЙ Х╤Т-ПАРАД
«А в тебе ╓ п╕сня - До душ╕ стежинка!»
Користуючись нагодою, хочу закликати читач╕в - потенц╕йних учасник╕в нашого народного х╕т-параду, звернути увагу на п╕сн╕, створен╕ на в╕рш╕ Миколи Лук╕ва. К╕лька рок╕в тому в ╢впатор╕╖ мен╕ пощастило побувати на авторському концерт╕ Миколи Володимировича ╕ нав╕ть познайомитися з ним (дякуючи «Св╕тлиц╕» ╕ директору санатор╕ю «Примор’я» М. В. Сакуну, котрий орган╕зував цей концерт). Зустр╕ч з поетом-п╕снярем була незабутньою! Мене вразила тепла, прив╕тна, родинна атмосфера, яка панувала в зал╕, в╕рш╕, як╕ Микола Володимирович читав з╕ сцени, ╕, звичайно ж, п╕сн╕ Миколи Лук╕ва у виконанн╕ в╕домого ки╖вського дуету «Росич╕». Микола Володимирович подарував «Кримськ╕й св╕тлиц╕» (див. фото!) свою нову книгу поез╕й ╕ диск з╕ сво╖ми п╕снями, який ви, до реч╕, можете й зараз замовити в редакц╕╖ (конт. тел. 8-0652-51-13-24). Микола Лук╕в видав понад три десятки поетичних книжок й написав б╕льше трьохсот п╕сень! Ми публ╕ку╓мо сьогодн╕ слова лише деяких з них, зокрема, св╕тлу, щемливу п╕сню «Росте черешня в мами на город╕», яка, на мою думку, ц╕лком заслугову╓ бути в найпопулярн╕ш╕й укра╖нськ╕й п╕сенн╕й двадцятц╕. Якщо ви теж так вважа╓те, п╕дтримайте мене - тобто, Миколу Володимировича! А я тим часом нагадаю правила нашого газетного п╕сенного марафону. «Кримська св╕тлиця» у цьому роц╕ започаткову╓ на сво╖х стор╕нках п╕сенний народний х╕т-парад. Давайте разом визначимо двадцятку найкращих, найпопулярн╕ших, найзнан╕ших народних та естрадних (в яких ╓ автор) укра╖нських п╕сень. П╕сень, без яких справд╕ неможливо ╕дентиф╕кувати себе укра╖нцем. Надсилайте ваш╕ вар╕анти найпопулярн╕шо╖ п╕сенно╖ двадцятки (тексти, ауд╕озаписи - як завгодно) на нашу адресу: 95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, к. 14, редакц╕я «Кримсько╖ св╕тлиц╕» з пом╕ткою «Народний х╕т-парад», або на e-mail: kr_svit@meta.ua . Т╕ п╕сн╕, як╕ найчаст╕ше зустр╕чатимуться у ваших листах, стануть переможцями народного х╕т-параду, а учасники, як╕ найвлучн╕ше втраплять у «двадцятку», отримають в нагороду ауд╕озаписи з укра╖нськими п╕сенними перлинами. Насамк╕нець редакц╕я плану╓ провести серед читач╕в-учасник╕в конкурс на краще виконання цих п╕сень, головним призом якого буде г╕тара в╕д вже добре в╕домо╖ «св╕тличанам» льв╕всько╖ ф╕рми «Реноме». При╓днуйтеся!
Ведуча п╕сенно╖ рубрики Юл╕я КАЧУЛА.
"Кримська Свiтлиця" > #3 за 16.01.2009 > Тема "Українці мої..."
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=6773
|