Версiя для друку Обговорити в форумi

 Пригадується, початок 2007 року був «ознаменований» черговою нафтогазовою атакою Росії. На цей раз об’єктом її атаки стала Білорусь («підійшла черга»). Так, саме та, яку у світі сприймали (спираючись на гучні обопільні заяви) майже як складову частину російської імперії. Перешкода була в «малому» - як легалізувати цей процес з «мінімальними втратами та збереженням обличчя». Цією проблемою переймався скоріше президент Лукашенко, бо тодішньому президенту Путіну, власне, втрачати тоді було нічого - он у нього імперія «від океану до океану» - не зрівняти з Білоруссю («якісь» 2-3 російських губернії). Але тут вступив у дію принцип - «малий золотник, та дорогий». Адже Білорусь, незважаючи на свої розміри, відіграє значну роль у транзиті російських енергоносіїв на Захід (20% від загального транзиту), стратегічно важливе розташування російських військ в Білорусі (такий собі «щит Росії» та «санітарний кордон» між Росією та Європою). Це - головні чинники, але досить багато й інших (язик не повертається назвати їх другорядними) - ціла низка товарів, які виробляє Білорусь: знамениті великовантажні БЕЛАЗи, трактори, точне приладобудування, електронна техніка, високоякісна продукція легкої промисловості, особливо вироби з льону та шерсті, якісна, «екологічно чиста» білоруська сільгосппродукція та й багато ще чого, що експортує Білорусь в Росію та й за кордон.
 І от, коли здається відлік часу до створення союзної держави Росії з Білоруссю пішов на місяці і дні, на початку 2007 року вибухає скандал: Росія піднімає ціну на газ для Білорусі до 230 дол. за 1000 м3. Лукашенко заявляє, що це не по-«союзницькому» і піднімає ціну на транзит російської нафти по нафтогону «Дружба» територією Білорусі, та висуває вимогу підняти ціну за оренду білоруської землі під нафтогоном. Росія у свою чергу знижує тиск на нафтогоні, а Білорусь почала несанкціоновано відбирати нафту (як же це нам знайоме), чим зменшила транзит до Європи. Потім взагалі спочатку Білорусь, а потім і Росія одна одній «перекрили вентиль» нафтогону (звичайно в таких випадках дуже важко відновити, що є причина, а що наслідок, тобто, що спочатку було чи яйце, чи курка). З обох сторін, як водиться, між Росією і Білоруссю полилися взаємні звинувачення. Росія досить давно і відверто «поклала око» на Білоруську газотранспортну систему (такий собі «бартер» - знижка ціни на газ в обмін на володіння (або ж управління) газотранспортною системою Білорусі). Ситуація до болю знайома і нагадала інцидент дворічної давнини Росії з Україною, коли Європа зчинила «алярм». Під час короткотривалої «газової війни» Росії з Білоруссю президент останньої виступив з низкою гострих заяв, головна з яких - що торгувати народним добром (газотранспортною системою) безчесно і ніхто йому такого права не надавав. Ми, українці (до речі, тижневик «Українське слово» свого часу зреагував на інцидент статтею «Лукашенко дав всім «табака», де висловлювалось захоплення відповідально-державницькою політикою білоруського президента), що гріха таїти, тоді трохи заздрили білорусам (білою заздрістю) - що у них такий патріот «бацька».
 На залагодження скандалу знадобилося декілька днів переговорів на вищому рівні і Білорусь «здалась» (на яких умовах - достеменно не відомо, але злі язики говорять, що компромісна ціна блакитного палива для Білорусі коштувала їй все ж частини своєї газотранспортної системи). Немовби інцидент вичерпано, але, як кажуть, дзуськи...
 Тоді ж Лукашенко виступив з черговими заявами-звинуваченнями на адресу Росії, що вона веде себе в своїх імперських зазіханнях відносно Білорусі нічим не ліпше від США, і запропонував взагалі перейти замість «братерських» на суто ринкові економічні взаємовідносини. У цій заяві Лукашенко запропонував Росії на ринкових умовах сплачувати за оренду - відшкодування землі, на якій розташовані військові підрозділи Росії (а їх там напхано...). Для світової спільноти стало несподіванкою, що білоруський керманич зробив «переоцінку цінностей», заявивши, що «орієнтація» Білорусі тільки на Росію була помилкою, треба виправляти її і «повертатись» обличчям до Європи. Цікавою виглядає також ідея Лукашенка об’єднання Білорусі з Україною.
 Я перерахував низку подій дворічної давнини між Білоруссю і Росією з однією метою - у зв’язку з цими подіями, якою ж повинна бути лінія поведінки України в даній ситуації. Мені можуть закинути: «бач який політолог знайшовся - вирішує питання міжнародних відносин», на що можу відповісти - як свідомий громадянин маю право на власну думку, особливо, що стосується нашого кревного - сусідів. Недаремно ж говорять в народі, що «сусіди ближчі від родичів». Адже мені, як і кожному свідомому громадянину України, далеко не байдуже, які будуть у нас стосунки з сусідкою-посестрою (без тіні іронії) Білоруссю. Тим більше, що, по суті, білоруси дійсно нам брати-слов’яни і в історичному аспекті, це не ті «брати-росіяни» (меря - угро-фіни - мордва - мокша по історичній суті), які аж лопаються від натуги, щоб показати «своє слов’янство та пов’язане з Київською Руссю минуле». Ми прекрасно розуміємо, що це потрібно Росії, аби зайвий раз підкреслити своє правонаступництво на історію Київської Русі та України-Русі (певно вважає, що не «до лиця» ліберальній імперії мати угро-фінські витоки).
 Тож трохи згадаймо історичні факти. Був час, коли Україна, Польща, Литва і Білорусь входили в одну державу - Велике Князівство Литовське (ХІІІ-ХІV століття), яке успішно відбивало татаро-монгольську навалу і на цілих три століття раніше від Росії скинуло це ярмо. У нас дійсно було дуже багато спільного, маю надію і надалі буде. Тож, виходячи з сучасних реалій, на моє переконання, наші відносини повинні містити такі аспекти:
 1. Підтримка Білорусі у її протистоянні з Росією. Адже як для України, так і Білорусі Росія є монополістом постачання енергоносіїв, значить у відстоюванні своїх інтересів нам варто підтримувати один одного та об’єднуватися, особливо в частині енергетичної незалежності.
 2. Різко збільшити економічну складову наших відносин. Добре, що нам є що запропонувати одне одному: Україна - збільшення поставок електроенергії та енергоносіїв, продукцію машинобудування, Білорусія - свої БЕЛАЗи, МАЗи, трактори, електронну техніку, хімдобрива, великомісткі автобуси, екологічно чисту та якісну продукцію легкої промисловості тощо.
3. На державному рівні створити спільну комісію для розробки та оцінки можливості співпраці в різних галузях виробництва. Думаю, позитивне вирішення цих питань може створити добре підґрунтя для об’єднання держав у перспективі. Важливим для нас «об’єднуючим» чинником є той факт, що будуть об’єднуватися не старший і менший брати (як у випадку з Росією), а дійсно рівноправні дружні та споріднені народи, минуле яких незатьмарене ніяким історичним негативом.
4. Створити умови постійних зустрічей на урядових і державних рівнях для вирішення нагальних питань відповідно до проблем, які ставить життя.
5. Вирішити питання зони вільної торгівлі, спрощеного розмитнення та єдиного оподаткування.
6. Україна могла б виступити таким собі адвокатом - репрезентантом Білорусі на Заході (хоча й у нас на цій ниві безліч власних проблем).
7. Взаємовідносини з Білоруссю і вирішення спільних питань на шляху до СОТ та інтеграції в НАТО, особливо зараз, коли Україна нарешті стала членом СОТ.
8. Культурне співробітництво.
9. Нарощування інтеграційних процесів.
Якщо подивитися на наші економіки-господарства, що ми бачимо? Як відомо, Білорусь фактично зберегла соціалістичний спосіб виробництва (єдина на пострадянському просторі), колгоспи продовжують функціонувати як і раніше, засоби виробництва залишилися у державній власності. Україна ж пішла «своїм путьом» - шляхом приватизації, ринкової економіки, роздержавлення підприємств, розпаювання землі на селі та створення фермерських господарств. І що ж ми маємо сьогодні? Навіть поверхове порівняння результатів економічної діяльності двох систем за останнє десятиліття приводить до таких висновків: білоруси взагалі і пенсіонери зокрема, заможніше живуть і соціально захищені краще - пенсія у них вища, середня зарплата також. І це при всьому тому, що Білорусь набагато бідніша на корисні копалини та природні ресурси (болота, супісь та туман - як співається у відомій білоруській пісні), адже тут відсутні славнозвісні наші «родючі, масні» чорноземи. І все ж в Білорусі вся земля доглянута, вчасно ореться, засівається, збирається збіжжя, а в Україні - тисячі гектарів заросли бур’янами і «гуляють». Причин багато і то - тема окремої розмови, але незаперечний факт: білоруси сьогодні краще господарюють на своїй землі. Та й врожаї мають нівроку. У державі більше порядку: міста та села не тонуть у смітті (як в Україні), немає безпритульних дітей та людей, які щось «вишукують» у сміттєвих баках, на дорогах всі люки на місці, цвинтарі упорядковані та не сплюндровані. Це те, що одразу кидається в очі, як тільки перетнеш українсько-білоруський кордон у Вільчі Іванківського району. Як це нашим сусідам вдається, мені важко зрозуміти! Вірніше, відповідь на поверхні - щось у нашій державі Україна не так, щось ми не те робимо. Отже в такому об’єднанні Білорусі та України (тішу себе надією) я вбачаю великі перспективи розвитку та взаємного збагачення.
Звичайно може виникнути питання щодо різних підходів у взаємовідносинах Білорусі зі США, Європою, світом тощо. Але, спостерігаючи останніми роками за взаємовідносинами Росії та Білорусі, можна дійти висновку про безперспективність їхнього зближення. Адже політичний курс та «поведінка» Росії ні в кого сьогодні не викликає сумнівів, що він (курс) ґрунтується виключно на позиції сили - чи то у вигляді армійської міці, чи то енергетичного тиску (адже Росія вперто не хоче підписувати Європейську Енергетичну Хартію, яка б забезпечувала передбачуваність та прозорість її дій, як країни - постачальника енергоносіїв). Усім зрозуміло, що непідписант у цьому випадку зберігає за собою право довільно трактувати умови договорів поставок, а значить безкарно маніпулювати «вентилем», що робить всю Європу (у тому числі Білорусь, і Україну) заручником російських «уподобань» та не прогнозованих «вибриків». Останні події - війна в Грузії - лише зайвий раз підкреслила справедливість вищенаведеного.
У цих діях начисто відсутні такі поняття, як рівноправність та справедливість, що не залишає надій на перспективність взаємовідносин Білорусі з Росією.
Безумовно я не ідеалізую «об’єднавчий» вектор і труднощі на цьому шляху, але, як на мене, об’єднавшись (хоча б в основних напрямках) наші країни могли б набагато успішніше вирішувати питання європейської інтеграції, більш потужно вирішувати нагальні питання на цьому шляху і (що архіважливо) створити дієвий супротив природному монополісту - постачальнику енергоносіїв. Особливо рельєфно це «вималювалося» після резонансної доповіді президента Росії Путіна на Мюнхенській конференції з безпеки про «однополярний - багатополярний» світи, та підтвердження цього курсу новим президентом Росії Медведєвим на останньому Петербурзькому саміті, який відбувся на тому тижні (втім, що у Росії слова не розходяться з ділом, увесь світ переконався після «гарячих» подій у Грузії).
Одним із «відштовхуючих» факторів є деяка «нестандартність правління» Лукашенка - певний авторитаризм - (можливо завдяки цій відмінності Білорусь так успішно і розвивається?). Адже порівняно з нашою українською «позірною демократією», думаю, наш народ в душі давно схиляється до жорсткої, але справедливої руки, тобто деякою мірою навіть підтримує спосіб правління «бацьки». Не випадково ж в українському суспільстві давно лунають заклики до прямого президентського правління (як свого часу де Голль у Франції), зважаючи на деструктивну діяльність ВР. Адже пересічному українцю давно стало зрозуміло, що тогорічні парламентські вибори в Україні мало принесли розуміння подальшого розвитку нашої держави, і майже зі стовідсотковою гарантією можна сказати й наступні парламентські вибори будуть «без вибору».
У перспективі я бачу створення такого собі поясу взаємодії і протидії зовнішнім негативним проявам - натискам Росії - це Грузія, Азербайджан, Молдова, Україна і можливо Білорусь (з імовірним приєднанням потім і Прибалтики). Не виключаю в перспективі приєднання Білорусі і до ГУАМу. Доречно згадати такий собі жарт, як то кажуть «в тему»: «Транзитери - гоп до купи!». А якщо зважити на той факт, що Україна вже впритул наблизилася до аверсного використання нафтопроводу Одеса - Броди та надання Азербайджаном нафти для прокачки, що також буде сприяти підсиленню енергетичної незалежності Білорусі.
Час та життя невблаганно висувають перед нашими державами все нові проблеми - виклики і від того, якою мірою ми будемо готові протидіяти їм, залежить майбутнє Білорусі і України та Європи також.
Не виключено, що багато з того, що задекларовано у цій статті, невдовзі стане реальністю, адже вперто циркулюють чутки про зустріч Президентів України та Білорусі. Добре було б, аби ці чутки здійснилися... Пора, нарешті, створити багаторічний план співпраці наших держав. Адже білоруси та українці тільки виграють від цього.
Михайло ФАЛАГАШВІЛІ.
м. Ірпінь, Київська область.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #2 за 09.01.2009 > Тема "З потоку життя"