Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4446)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4117)
Українці мої... (1658)
Резонанс (2113)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1844)
Крим - наш дім (1031)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (311)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (203)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ПРОКИНУВСЯ ВОДЯНИК
Наш╕ традиц╕╖


САВА ╤ ЛАВА
Наш╕ традиц╕╖


«20 ДН╤В У МАР╤УПОЛ╤», ДЖАМАЛА ╤ «КОНОТОПСЬКА В╤ДЬМА»:
Стали в╕дом╕ лауреати Шевченк╕всько╖ прем╕╖…


ПРАВДА ДВО╢СЛОВА
Наш╕ традиц╕╖


ОЧИМА БЕЛЬГ╤ЙСЬКОГО ФОТОГРАФА
На його зн╕мках - чорно-б╕ла пал╕тра Майдану…




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #1 за 03.01.2009 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#1 за 03.01.2009
Галина ЛИТОВЧЕНКО: «ЧАР╤ВНИЙ ПОДИХ СОНЯЧНОГО КРИМУ»

Л╤ТЕРАТУРА
ЦЯ Ж╤НКА ВМ╤╢ МОВИТЬ ПОЕТИЧНО…

Ловлю себе на думц╕, що завжди з ц╕кав╕стю оч╕кую на нову доб╕рку в╕рш╕в поетеси ╕з С╓веродонецька, що на Луганщин╕, Галини Литовченко. Перш╕ ╖╖ в╕рш╕ над╕слав до нашо╖ редакц╕╖ ки╖вський поет, прац╕вник газети «Народна арм╕я» - центрального друкованого органу М╕н╕стерства оборони Укра╖ни – Володимир Капуст╕н. Т╕ в╕рш╕ ми опубл╕кували в «Кримськ╕й св╕тлиц╕», а також ╕ дв╕ чи три наступн╕ доб╕рки, як╕ надсилала нам вже сама авторка.
Знаю, що Галина Литовченко працювала економ╕стом за наймом в одн╕й з в╕йськових частин Криму, а згодом ╖й довелося через с╕мейн╕ обставини пере╖хати на Луганщину. Але зв’язок з «Кримською св╕тлицею» не перервався, навпаки, пан╕ Галина передплатила газету, аби бути у курс╕ кримських справ. А нещодавно Галина Литовченко, певно уже назавжди, пере╖хала до Криму.
У в╕ршах Галини Литовченко кримська тематика пос╕да╓ одне з ч╕льних м╕сць. Мен╕ до вподоби, як вона намага╓ться опоетизувати кримськ╕ пейзаж╕, пропустити через сво╓ серце щемкий сум за тим, з чим довелося на деякий час розлучитися.
Про Крим написано багато в╕рш╕в багатьма авторами, але чистий ╕ сво╓р╕дний голос Галини Литовченко не загубився в тому поетичному багатоголосс╕, вона по-сво╓му тепло ╕ н╕жно в╕дгуку╓ться про край, в якому ╖й довелося жити ╕ працювати. Змальовуючи словом красу моря, г╕р, авторка в╕дшуку╓ сво╖ слова, вибудову╓ з них в╕ршован╕ строфи, оздоблюючи ╖х ц╕кавими поетичними образами. У в╕рш╕ «Про море» у не╖ дельф╕н «на сурм╕ гра╓ вальс», а «чайки парами кружляють в танц╕». А заблукавши серпнево╖ ноч╕ десь у р╕знотрав’╖ Букового кордону, ╖╖ л╕рична геро╖ня буде «до ранку м╕сячним серпом косити траву» ╕ «в’язати з них снопи з╕рковим перевеслом».
А ось пучечки синьо╖ лаванди, яку в╕зьмуть з Криму соб╕ на спомин в╕дпочиваюч╕, даруватимуть ╖м ╕ в «засн╕жену холодну зиму чар╕вний подих сонячного Криму». А серпнев╕ серенади кримських цикад ╖й нагадуватимуть солов’╖н╕ хори в р╕дних краях. А т╕ р╕дн╕ кра╖ - то ╖╖ р╕дна дом╕вка, яка завжди, з ус╕х усюд, наполегливо кличе ╖╖ додому, у «чергову в╕дпустку в село». А село – ╓ ╕ завше буде селом, де можна походити босон╕ж росяними травами, напитися прохолодно╖ ╕ смачно╖ води ╕з криниц╕, нарвати для мами в садку стиглих вишень ╕ в «пригорщ╕ в╕днести ╖х… на цвинтар»…
Ск╕льки пекучого болю, смутку й зажури в цьому останньому рядочку в╕рша. ╤ мимовол╕ ловиш себе на думц╕: так писати п╕д силу т╕льки справд╕ обдарован╕й особистост╕.
╤ такою обдарованою особист╕стю, на мо╓ глибоке переконання, та, гадаю, й переконання читач╕в, ╓ поетеса Галина Литовченко, в╕рш╕ яко╖ ми й пропону╓мо до уваги шанувальник╕в художнього слова.
Данило КОНОНЕНКО, редактор в╕дд╕лу л╕тератури «Кримсько╖ св╕тлиц╕».

Галина ЛИТОВЧЕНКО: «ЧАР╤ВНИЙ ПОДИХ СОНЯЧНОГО КРИМУ»

З╤ЗНАННЯ
На мор╕ - тиша, на мор╕ - штиль
╤ сонце тихо пливе до зен╕ту.
Завмер на обр╕╖ щогли шпиль, -
Сховався човен в╕д ц╕лого св╕ту.
Туди, де чути глибинний дзв╕н,
Де сонця в╕дблиски перлами сяють,
Де вальс на сурм╕ гра╓ дельф╕н
╤ чайки парами в танц╕ кружляють.
А може берег хтось розлюбив
╤ сам соб╕ наодинц╕ з╕знався,
Що спок╕й у мор╕ загубив,
Бо в море по-справжньому закохався.

ЕЛЕГ╤Я
Коли над м╕стом розлива╓ться неон
╤ день в╕д втоми на асфальт╕ чахне,
Сп╕шу у мр╕ях я
на Буковий кордон,
Де тихий веч╕р р╕знотрав’ям пахне.
Кидаю легко все
 ╕ в гори йду, лишень
Покличе лаг╕дно мене
 серпневий веч╕р,
Туди, де спочива╓
 в буйних травах день
╤ стигл╕ зор╕ падають на плеч╕.
╤ засинаючи, у Бога я прошу,
Щоб мо╖ мр╕╖ ув╕ сн╕ воскресли...
До ранку м╕сячним серпом
 траву кошу,
Снопи в’яжу з╕рковим перевеслом.

Б╤ЛА СКЕЛЯ
Висить над нею неба темна стеля,
М╕ж хмар блука╓ м╕сяць угор╕.
Сто╖ть в степу самотня Б╕ла скеля,
Укор╕нившись у земн╕й кор╕.
Коли зненацька пугач десь заплаче,
Чи гр╕м понад землею вчинить суд,
Зда╓ться ╖й, що до печери скаче
Ал╕м-«розб╕йник», кримський Роб╕н Гуд.
Прискаче вершник, самоту розв╕╓,
П╕д╕йме сив╕ куряви клуби,
Холодне лоно ватрою з╕гр╕╓,
В╕зьме сво╖ захован╕ скарби.
╤ поки н╕ч пану╓ над дворами,
Скарби т╕ розвезе на ворон╕м,
Щоб вдосв╕та з нехитрими дарами
Прийшла над╕я ще до когось в д╕м.

ЛАВАНДА НА СПОМИН
Уже цв╕те лаванда у Криму...
Л╕ловим маревом св╕танки стали,
М╕жг╕р’я тонуть у п’янк╕м диму
╤ пряним духом дихають вокзали.
На добрий спомин про чудов╕ дн╕
В м╕ста велик╕ ╕ мал╕ м╕стечка
Ус╕ везуть для друз╕в ╕ р╕дн╕
У по╖здах лавандов╕ пучечки.
Далеко десь в ос╕нн╕ м╕сяц╕
╤ у засн╕жену холодну зиму
Триматимуть духмян╕ кв╕ти ц╕
Чар╕вний подих сонячного Криму.

У РИБАЧЕ
(жарт)
Набрид турботами
 замулений причал,
Давно за мною море г╕рко плаче.
Перемахну через Ангарський перевал,
Зверну нал╕во з траси на Рибаче.
Забуду я ус╕х на св╕т╕ солов’╖в,
Для вс╕х на тиждень загублюсь в простор╕,
Щоб серенади хор цикад мен╕ дзвен╕в
╤ пригорщами всесв╕т сипав зор╕.
Скелястий берег сво╖ виставить боки,
Мене схова на кам’янист╕м схил╕,
Де буду знову в╕ддаватись залюбки
Палкому сонцю ╕ ласкавим хвилям.

ЩАСТЯ
Доля часточку щастя да╓
В день народження кожн╕й людин╕.
Хтось дбайливо плека╓ сво╓,
Хтось не бачив той дар ╕ понин╕.
╤ пуска╓ нас╕ння святе
В р╕зних випадках р╕зне кор╕ння,
Бо кладе кожен в слово просте
Особисто сво╓ розум╕ння.
Десь чекають його з-за мор╕в,
Я вже щастя в╕дчую в бажанн╕
Мить побачити, як на гор╕
Сонце в╕╖ зд╕йме на св╕танн╕.
В добрий час мене в св╕т повели
В╕д пром╕нням залито╖ хв╕ртки.
То ж безмежно щаслива, коли
Розпуска╓ться пуп’янок кв╕тки.
Мо╓ щастя то йшло по стерн╕,
То л╕тало у неб╕ на крилах,
Щастям з моря махали мен╕
Б╕л╕ чайки й червон╕ в╕трила.
А якщо, десь на схил╕ рок╕в,
Сонце в╕╖ прикри╓ пухнаст╕,
Скаже хтось, що так щастя й не стр╕в.
Я скажу, що купалась у щаст╕!

ДОМ╤ВКА КЛИЧЕ
Дом╕вка р╕дна в гост╕ кличе знову...
Р╕шила твердо: щоб там не було,
По╖ду вл╕тку я обов’язково
У чергову в╕дпустку у село.
Зн╕му найперше туфл╕ на п╕дборах,
На ╜анок реч╕ кину нашвидку
╤ розстелю рядно п╕д осокором, -
Спочину мить у св╕ж╕м холодку.
А скуштувати найсмачн╕шу воду
П╕ду босон╕ж в берег навпрошки
З пустим в╕дром через рясн╕ городи,
Де гарбузиння л╕зе на стежки.
З капусти крадькома з╕рву листочок,
Поки д╕д Кость не вглед╕в з-п╕д бриля;
Бо гр╕х не випити води ковточок,
Було б не варто ╖хати здаля.
В стар╕й криниц╕ розживусь водою,
В котр╕й до ранку плавали з╕рки,
╤ водночас, де кладка п╕д вербою,
Нар╕жу оберемок осоки.
Пов╕дчиняю наст╕ж в╕кна в хат╕,
П╕длогу чисту з╕ллям устелю,
В╕зьму з полиц╕ глечики пузат╕,
Кв╕тками мальви ╖х розвеселю.
Та серця стук╕т буде рвати тишу
╤ струсить з в╕й просолену росу...
Нарву в саду я мам╕ стиглих вишень
╤ в пригорщ╕... на цвинтар понесу.

НА╥ЗНИЦЯ-ВЕСНА
Це хто над св╕том вранц╕ промайнув
П╕д звуки голосних врочистих дзвон╕в?
То мою в╕рну подругу весну
В карет╕ провезли гаряч╕ кон╕.
Струнка панянка з помахом брови
Злет╕ла хвацько у блакитн╕ дал╕
У платт╕ з шовку кольору трави
╤з набивними кв╕тами конвал╕й.
За╖здом цим на╖зниця-весна
Розпочала природи справжн╓ свято.
Мен╕ ж по-св╕йськи хлюпнула вона
В дарунок хвилю кращих аромат╕в.

В╤КНА ПЛАЧУТЬ
Заблудився десь св╕танок
З променястим подарунком.
Плачуть в╕кна в хмурний ранок,
Марять сонця поц╕лунком.
Пр╕сн╕ котяться сльозини,
Залишають сл╕д прозорий,
А гарячий погляд плине
В затуманен╕ простори.
* * *
Розлила щедро тепла л╕тня злива
По вс╕й левад╕ сонячн╕ озерця.
╤ знову, як в дитинств╕, я щаслива,
Тече тепло з трави до мого серця.
А, що не д╕вка вже, яка р╕зниця?
Мен╕ роки не стануть на завад╕.
Повище п╕дн╕му рясну сп╕дницю
╤ проб╕жусь у бризках по левад╕.
Нехай см╕ються молод╕ вербички,
Що св╕дками мо╓╖ вт╕хи стануть.
Життю рад╕ти маю добру звичку
╤ бути юною в душ╕ не перестану.
с. В╕л╕не Бахчисарайського району.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #1 за 03.01.2009 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=6734

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков