НОВЕЛА Бульдозерист з ПМК Юр╕й Красоля прив╕тався з л╕карем ╕ подав йому пляшку самогонки. Той здивовано, але вельми впевнено взяв пляшку з затичкою кукурудзяного качана, розкоркував, наблизив шийку до носа, згодом ковтнув р╕дину ╕ схвально оц╕нив: - Запашна, м╕цна. - З абрикос╕в ╕ меду, - з╕знався Красоля. Л╕кар запитально дивився на неабияк схвильованого чолов╕ка, в якого чомусь почали тремт╕ти руки ╕ губи. - Я це вам, Андр╕ю ╤вановичу, як в╕ддяку. Ото в мене було нас╕ялось п╕сля ремонту агрегату чиряк╕в по всьому т╕л╕, як сарани на пол╕. Що мен╕ не видумували в х╕рург╕чному в╕дд╕ленн╕: ╕ кров переливали, ╕ кололи пен╕цил╕нами та стрептом╕цинами, ╕ гр╕ли р╕зними УВЧ, ╕ р╕зали. Та вавки не го╖лись. ╤ ось т╕льки ви мене натертим хр╕ном, пропол╕сом та бруньками чорно╖ топол╕, настояними на перваку ╕ поставили на р╕вн╕. Нема вже в мене н╕ фурункул╕в, н╕ карбункул╕в та гарячки. То я оце ╕ надумав в╕ддячити вам за увагу, допомогу ╕ людське ставлення до мене як людини, бо начальник уже попередив мою персону: коли ╕ дал╕ я вилежуватимусь на казенних матрацах, то в╕ддасть мен╕ трудову книжку, щоб я шукав соб╕ роботу десь на печ╕, чи у теплому закутку. А де ж я його знайду отой теплий прихисток без протягу? У мене четверо д╕тей. ╥х годиться нагодувати, взути ╕ одягти. Та ще й до школи в╕ддати, щоб осв╕ченими росли. Я оце ╕ наважився вам в╕ддячити не лише пляшкою, а й карасями. Прочув, що у вас юв╕лей, п’ятдесятир╕ччя. ╤ прив╕з для вас три м╕шки карас╕в. Моя Маруся прийде через годину, поми╓ ╖х, почистить та приготу╓ до спожитку. - Не знаю як ╕ дякувати тоб╕, Юр╕ю. То оце ти наловив ст╕льки м╕шк╕в в озер╕? - запитав насторожено господар, - а як же риб╕нспекц╕я? - Бачите, Андр╕ю ╤вановичу, це особлив╕, я б сказав - драматичн╕ карас╕, - не вельми впевнено продовжував бульдозерист, повторивши слово «драматичн╕», яке полюбляв вживати у конфл╕ктних ситуац╕ях головний ╕нженер його установи, - вони краден╕, - оглянувся в╕н на вулицю ╕ вже зовс╕м тихо продовжував, - ╖х украв не я... - Не розум╕ю, голубе сизокрилий, - п╕дводився схолодн╕лий в╕дт╕нок в голос╕ л╕каря, - ти мене штовха╓ш на слизьку стежку... - Заспокойтеся, л╕карю. Н╕ я, н╕ ви н╕чого не крали та й заз╕хати на державне майно не привчен╕. Гумор в тому, що в нашого секретаря райкому парт╕╖, на садиб╕, в зат╕нку, ще три роки тому я викопав ставок. Туди обладнали ╕ насос, який нагн╕та╓ пов╕тря, щоб св╕жа рибка не зомл╕ла в╕д задухи. Дв╕ч╕ на тиждень з рибгоспу привозять карасик╕в ╕ запускають в приватне озерце. А секретарська молодичка виходить щоранку, ловить п╕дсакою рибок ╕ смажить на сковород╕ господарю району та його численним черевастим неробам на веч╕рках. Сус╕дам остобридло дивитися на оте кричуще беззаконня, то полет╕ли десятки анон╕мок в обком, ЦК, республ╕канський ком╕тет народного контролю. А зв╕дти наказали закидати ту копанку, бо вона стала вс╕м як б╕льмо на оц╕. Виконувати оцю м╕с╕ю доручили мен╕. Вчора, як почало темн╕ти, я при╖хав, набрав ковшем чорнозему ╕ почав працювати. Карас╕ заметушилися, надумали вистрибувати з ями. Я зупинив сво╖ д╕╖. М╕ркую: ╓ в мене голова на в’язах, чи я ╖╖ пропив. Перев╕рив обома руками - ╓. ╤ на м╕сц╕ як у людей. Вимкнув мотор, щоб не гуркот╕в та не порушував тишу, знайшов п╕дсаку, виловив здобич, а пот╕м уже повн╕стю загорнув яму ╕ постелив зверху св╕жою дерниною. Постукав ╕ до веранди, хот╕в в╕дзв╕туватись за роботу, але з будинку н╕хто не в╕дгукнувся. Ви╖хав на вулицю я тод╕ та й думаю-гадаю. Випустити рибу в озеро якось не по-науковому. Карас╕ травмован╕. Захвор╕ють ╕ заразять ╕ншу молоду рибу, бо ж перенесли ф╕зичну ╕ як тепер усюди кажуть, психотравму. ╤ в риби в голов╕ ╓ мозок, хоч ╕ без особливих закруток. Тод╕ я ╕ ухвалив: завезу три м╕шки доброму мо╓му л╕карю, а залишки заберу соб╕ та кумам, в мене ╖х аж чотири пари. Ви, Андр╕ю ╤вановичу, не бер╕ть глибоко до серця ц╕╓╖ под╕╖. На карасях нема карбованого знака, що вони вкраден╕. Злод╕й не ви ╕ не я, а наш перший секретар райкому. - Тод╕ дякую, Юрасю, ╕ за оправданий монолог, ╕ за карас╕в. ╤ тоб╕ хочу в╕ддячити мо╓ю наукою. В╕н квапливо загубився у св╕тлиц╕ ╕ через к╕лька хвилин вин╕с дв╕ пляшки вохряно╖ густо╖ р╕дини. - Оце тоб╕ для боротьби з патогенним стаф╕лококом, стрептококом, бактер╕ями синьо-зеленого гною, герпетичними та ген╕тальними в╕русами. - О, Боже, - взявся за голову обома руками бульдозерист. - В мене в голов╕ замак╕трилось в╕д вашо╖ мови. Одне лише зрозум╕в - ген╕тал╕╖. Це щось сором╕цьке ╕ приховано-ж╕ноче, - на╖вно зм╕шане здивування гн╕здилось на його обличч╕ в╕д л╕каревого з╕знання. - Оце все воно для проф╕лактики чиряк╕в, сепсису. ╤ взагал╕ в╕д лихо╖ шк╕рно╖ напаст╕, як твердить наш мудрий народ. А назвав я цей особливий зас╕б «Пропобесаном». Хай в╕н обер╕га╓ тво╖ руки, ноги, обличчя в╕д вавок ╕ р╕зно╖ м╕кробно-в╕русно╖ нечист╕. П╕ду, з╕знаюся дружин╕ про... карас╕. В╕н м╕цно притиснувся до засмальцьовано╖ ф╕гури, в╕д яко╖ в╕ддавало ╕нтенсивним запахом св╕жо╖ риби ╕ солярки. Не роздумуючи, об╕йняв ╕ поц╕лував розхвильованого ╕ вдячного чолов╕ка. А на подв╕р’я, зачувши поживу, почали зл╕татися зголодн╕л╕ крячки, що прагнули поживитися в╕дгодованими вкраденими секретарськими карасями. м. Яготин на Ки╖вщин╕.
КАРИКАТУРИ БАТЬКА Й ЖИВОПИС СИНА
ЛЮТЬ, НАД╤Я, ЛЮБОВ
В ╤РПЕН╤ ПРЕЗЕНТОВАНО ВИСТАВКУ ХУДОЖНИКА ╤З ХАРКОВА
