Версiя для друку Обговорити в форумi

Доброго дня, вельмишановна редакціє!
Я – пенсіонер з міста Алушти. Деякі мої вірші та замітки ви вже друкували. Надсилаю вам віршовану баладу про свого діда Федора Савчука, котрий жив у селі Зубівщина Славутського району на Хмельниччині. Основні факти, наведені у творі, відповідають дійсності. Була і поїздка в Канаду, і будівництво господи за селом, було і розкуркулення, і Великий Голодомор. Моя мама, 1910 року народження розповідала, як сільська влада забрала все їстівне і після цього ще ходила із шпичками і шукала в городі, у хліві можливе сховане зерно і картоплю восени 1932 року, як опухла взимку і думала, що помре з голоду разом з піврічною донечкою, як її чоловік, рятуючись від смерті, покинув її з дитиною і вирвався на Далекий Схід, де і залишився.
Буду дуже вдячний, якщо надрукуєте цей твір.
З повагою,
Микола МАТВІЙЧУК.
м. Алушта.

БАЛАДА ПРО ДІДА

Дід Федір і його сусід Іван
Шукали щастя у чужій Канаді.
Чинили шкіру й обробляли лан,
Копійці кожній дуже були раді.
Канадець фермер діда полюбив
За працьовитість і спокійну вдачу.
За що повагу й гроші заробив -
Хазяїн дуже не любив ледачих.
Вернувся дід додому навесні,
Купив коня, телицю і корову.
Полями часто їздив на коні,
І милувався соснами в діброві.
Купив землі п’ятнадцять десятин,
Потроху ліс постягував на хату,
Вже за селом поставив кріпкий тин
І хату заходився будувати.
Добробут ріс, росли стрункі сини,
Красуні дочки швидко підростали,
А з ними товстокорі ясени
Верхівками до неба вже дістали.
Коли питали: - Кращі де хліби?
- У Федора, – завжди відповідали.
Де кращий сад, ставочок хто зробив?
Та Федір же, хіба про це не знали?
Робочі коні, коник виїзний
У Федора завжди були найкращі.
Корови кращі і мільйон пташні
Все це плекали руки роботящі.
Та гримнув грім і наступила ніч.
І горе тихо заповзло до хати.
Коли сусід на змиленім коні
Гукнув: - Хазяйство будуть забирати!
…Дядьки з хліва виводили корів,
Коней тягли і реманент з повітки.
Вищали свині і бугай ревів,
Прощаючись з господою навіки.
А через тиждень дід вступив в колгосп.
Ні пари з вуст. Ходив неначе хворий,
І все боявся стрінути когось,
Хто нишпорив тоді в його коморі.
Невдовзі в хату знов прийшла біда,
Хоча її ніщо не віщувало.
Ішли все ті ж тепер по всіх хатах
І збіжжя все дощенту забирали.
Забрали все, що їлося й пилось.
Шпичками все проштрикали в городі,
А раптом ще зерно десь завелось?
А раптом сховане іще відро картоплі?
У двір прийшла розлючена зима.
Собаку з’їли – тільки засніжило.
Нехай бабуня вирішить сама,
Коли терпіти більше вже не сила.
Лиш на Різдво був – вийнятий горщок -
З зерном бабуся заховать зуміла.
- О, Боже милий, мучимось за що?
Візьми мене, діток залиш для діла.
А навесні опухла вся сім’я,
Та вже трава потроху проростала.
Жували все: і листя, і бур’ян
І смерть до себе брати їх не стала.
На цвинтарі засипали рівчак,
Куди мерців підводами возили.
І ні сльозинки на пустих очах:
Раніше все скричали й відсльозили.
Дідусеве знівечене гніздо
Сини і дочки мовчки розібрали.
І кожен стовп, кожнісінький гвіздок
В село звезли і там побудувались.
Лишився сад, що мокне під дощем:
Чудові груші і кущі калини,
Альтанка, що обплутана плющем,
Як пам’ять про бабуню Катерину.
Стою. Дивлюсь. Приїхав звіддаля.
Тут рідне все, та майже не знайоме:
Село і ліс, запущені поля,
А їхав я неначебто додому.
Я думаю: коли мої сини
Повернуться з Іспанії, Росії.
Обнімуть товстокорі ясени
І землю занапащену засіють?
Коли прийде чеканий наш Мойсей,
З колін рабів підніме для походу.
І стане люд знедолений оцей
Розумним, гордим і простим народом?
Спливає час та геніїв нема,
Бо доля враз підрізала їм крила.
А тридцять третя проклята зима
Тих геніїв в горщечках поварила.
Чи всі вони згнили на Соловках
Голодні, завошивлені і босі?
Чи їх чужа скривавлена рука
Поклала в ями в страшнім Сандармосі?
Іде, струмить, рікою плине час,
А може, він є ліками для нас?!

Микола МАТВІЙЧУК.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #48 за 28.11.2008 > Тема "З потоку життя"