"Кримська Свiтлиця" > #47 за 21.11.2008 > Тема "Українці мої..."
#47 за 21.11.2008
«ПРИГОРТАЮ ВС╤Х ВАС ДО СЕРЦЯ…»
Л╤ТЕРАТУРА
ЗА СТОР╤НКАМИ КНИГИ ПАВЛА ГЛАЗОВОГО «ЛИСТИ ДО ДРУГА В США» В╕домий укра╖нський гуморист ╕ сатирик П. П. Глазовий (20.08.1922–29.10.2004) у приватному житт╕, кажуть, був людиною негов╕ркою, нав╕ть замкненою. Небагато в його оточенн╕ було людей, перед якими в╕н розкривав свою душу. Одними з цих «дов╕рених ос╕б» в останн╕ 14 рок╕в життя поета були доктор ╢вген ╕ Н╕ля Стецьк╕в, американц╕ укра╖нського походження. Подружжя Стецьк╕вих вс╕ ц╕ роки дбало, щоб П. Глазовий не журився н╕ одягом, н╕ харчами, ан╕ р╕зними побутовими др╕бницями. Бо ж в╕домо, що побут за╖да╓ талант. Хто ж вони, доктор ╢вген Стецьк╕в ╕ його дружина Н╕ля? Доктор ╢вген Стецьк╕в п’ятдесят рок╕в пропрацював л╕карем у США, написав к╕лька наукових праць, з дружиною Неон╕лою виховали двох д╕тей. Будучи американським л╕карем, членом р╕зних престижних клуб╕в, товариств, орган╕зац╕й, пан ╢вген н╕коли не поривав з життям укра╖нсько╖ громади. Неон╕ла Стецьк╕в, донька в╕домого композитора Василя Безкоровайного, мала театральну осв╕ту, грала в театр╕ Йосипа Г╕рняка (в╕н був ╖╖ дядьком). Обо╓ любили сцену й виступали перед укра╖нською громадою: пан╕ Н╕ля б╕льше у драматичних ролях, а пан ╢вген розважав гумором, читаючи П. Глазового. Пот╕м «в╕дкрилася» Укра╖на ╕ Стецьк╕ви вже б╕льше н╕ в як╕ кра╖ не хот╕ли ╖здити, т╕льки на Батьк╕вщину. Тут, в Укра╖н╕, ╕ в╕дбулася зустр╕ч ╢вгена Стецьк╕ва з Павлом Глазовим. ╢вген Стецьк╕в згаду╓: «Познайомив нас славний сп╕вак Дмитро Гнатюк у Ки╓в╕ в серпн╕ 1990 року, ╕ влаштував нам зустр╕ч у парку б╕ля пам’ятника Тарасов╕ Шевченку. Я зразу вп╕знав автора мо╖х улюблених гуморесок. В╕н тримав на руках маленького песика Пушка. Пан Павло здивувався, що хтось у далек╕й Америц╕ зна╓ та чита╓ його гуморески. В╕н питав мене, як ╖х сприймають слухач╕, чи см╕ються. Я в╕дпов╕в: см╕ються, ╕ то не раз, а три рази. Перший раз - як почують, другий раз - як ╖м хтось пояснить, а трет╕й раз - як зрозум╕ють. В╕н щиро розсм╕явся ╕ ми зразу знайшли сп╕льну мову. З радощ╕в в╕н мен╕ подарував два томи сво╖х гуморесок, та ще й об╕цяв запросити мене до Ки╓ва на св╕й авторський веч╕р. Свою об╕цянку в╕н дотримав, ╕ в 1992 роц╕ я взяв участь у його концерт╕. На запрошення П. Глазового при╖здив до Ки╓ва у 1994, 1997 та 2002 роках – коли Глазовому виповнилось 80 рок╕в. Кожного разу я був св╕дком зворушливого творчого свята П. Глазового. Його любили, шанували, ц╕нували та величали «Батьком укра╖нського гумору». В останн╕ роки свого життя Павло Прокопович нездужав. Я з Америки намагався допомогти сво╓му другов╕, як м╕г, використовуючи св╕й л╕карський досв╕д. Хвороба його затягувалася, в╕н впав у пригн╕чення, перестав творити, нав╕ть в╕дпов╕дати на листи. 29 жовтня 2004 року перестало битись серце славного творця гумору ╕ сатири…». Подружжя Стецьк╕вих зберегло понад 160 лист╕в, як╕ написав до них П. Глазовий. Це приватне листування Павла Глазового з д-ром ╢вгеном та Н╕лею Стецьк╕вими з 1990 по 2002 р╕к ╕ лягло в основу книги «Листи до друга в США», котра побачила св╕т у ки╖вському видавництв╕ «Фен╕кс» 2007 року. «Я довго вагався, - пише у передньому слов╕ до книги доктор ╢вген Стецьк╕в, - публ╕кувати ц╕ листи чи н╕. Питання дел╕катне, бо, по-перше, це приватна кореспонденц╕я. Павло Прокопович Глазовий в особистому житт╕ був людиною приватною, ╕ сьогодн╕ його нема╓ в живих, щоб запитати дозволу на публ╕кац╕ю його душевних одкровень у листах до мо╓╖ тепер пок╕йно╖ дружини Н╕л╕ ╕ до мене. Друга причина: я боюся видатися нескромним в очах читач╕в, бо, вважаю, що Павло Глазовий дуже переоц╕нював нашу допомогу для нього, ╕ висловлював свою подяку у високо патетичних словах. Однак редактор ╕ видавець Ра╖са Галешко з Торонто (Канада) зум╕ла переконати мене, що листи П. Глазового – це ун╕кальн╕ документи, як╕ розкривають малов╕дому грань характеру ген╕ального поета, гумориста ╕ сатирика. Цими документами зможуть користуватися л╕тературознавц╕, досл╕дники творчо╖ спадщини П. Глазового». Редагування, оформлення ╕ п╕дготовку лист╕в до друку виконала пан╕ Ра╖са Галешко, редактор сатирично-гумористичного журналу «Всесм╕х», який вона вида╓ в Торонто з 1991 року. Чим же ц╕кава для нас ця книга? Як сказано в анотац╕╖, ун╕кальн╕сть ц╕╓╖ зб╕рки в тому, що вона ╓ фактично ╓диним джерелом, яке пролива╓ св╕тло на приватне життя в╕домого укра╖нського поета ╕ патр╕ота. Листи видруковано у точн╕й в╕дпов╕дност╕ з ориг╕налом. Ориг╕нали лист╕в П. Глазового д-р ╢вген Стецьк╕в передав до М╕жнародного Фонду ╕мен╕ Павла Глазового у Ки╓в╕. ╤ ще додамо. Ця книжка, н╕би в╕дпов╕дь на уже ран╕ше видану д-ром ╢. Стецьк╕вим «Листи до друга в Укра╖н╕» - конструктивн╕ критичн╕ статт╕-листи, як╕ в╕н писав до П. Глазового. Ц╕ листи друкувалися в газетах, передавалися по рад╕о «Свобода» в авторському (тобто пана ╢вгена) виконанн╕. ╤ вже пот╕м п. Стецьк╕в видав ╖х окремою книжкою. Для ╢вгена Стецьк╕ва Павло Глазовий був не просто другом, а ц╕нн╕стю укра╖нського народу, поетичним ген╕╓м. Може, тому в╕н так тонко в╕дчува╓ гуморески цього поета, бо, в╕домо, не кожен може прочитати Глазового так як треба. «Ми могли д╕литися один з одним найпота╓мн╕шим. В╕н - р╕дк╕сна, прекрасна душа, я йому поклоняюсь, - згаду╓ ╢вген Стецьк╕в. – В╕н допом╕г мен╕ перенести найважч╕ хвилини мого життя ╕ зберегти душевну р╕вновагу п╕сля смерт╕ мо╓╖ дружини Н╕л╕. Гуморески Павла Глазового я популяризував, читаючи ╖х нашим громадам у США, Канад╕ й Укра╖н╕. Його гумор, ф╕лософ╕я ╕ патр╕отизм легко доходили до сердець кожного з нас. Смерть П. Глазового – це велика втрата для укра╖нського народу, а для мене особисто – це втрата найб╕льшого ╕ найв╕рн╕шого друга, якого я коли-небудь мав». «Хоча Павла Глазового не можна в╕днести до категор╕╖ «б╕дних художник╕в», однак умови для його творчост╕, особливо у перех╕дний – в╕д тотал╕таризму до незалежност╕ – пер╕од, були справд╕ убогими. Про це в╕н виразно пише у сво╖х листах до друз╕в у США, доктора ╢вгена Стецьк╕ва та його дружини» - зазнача╓ редактор книги Ра╖са Галешко. В одному з╕ сво╖х перших лист╕в до ╢вгена Стецьк╕ва Павло Глазовий з╕зна╓ться: «Л╕тературн╕ справи мо╖ в занепад╕. Не друкуюсь ╕ майже не виступаю. Не хочу брати участ╕ в безладн╕й колотнеч╕. Та й стомився вже добряче. Р╕зко в╕дчуваю, як сили мене покидають, гн╕тить багатол╕тня втома. Рукопис ново╖ книги лежить у видавництв╕ вже трет╕й р╕к, поставлений у план 1992 року. Твердо╖ впевненост╕, що книга побачить св╕т, нема╓… Дуже прикро мен╕, що на Вашу щедр╕сть не можу в╕дпов╕сти адекватною люб’язн╕стю, але що под╕╓ш? Не т╕ ресурси ╕ не т╕ можливост╕». (27 листопада 1990 р.). «Однак саме в роки дружби ╕з подружжям Стецьк╕вих ╕з Флориди Павло Глазовий написав сво╖ найкращ╕ сатиричн╕ твори. Натхнення до творчост╕ було обоп╕льним, - згаду╓ Ра╖са Галешко. – З одного боку океану ╢вген Стецьк╕в писав сво╖ есе╖-спостереження про проблеми становлення ново╖ Укра╖ни ╕ друкував ╖х в укра╖нськ╕й прес╕ п╕д рубрикою «Листи до друга в Укра╖н╕». Цим другом був Павло Глазовий. З ╕ншого боку – Глазовий видавав ╕скрометний гумор ╕ вбивчу сатиру, при цьому про сво╖ творч╕ задуми, сумн╕ви, усп╕хи ╕ невдач╕ д╕лився з друзями ╕з США – Н╕лею ╕ ╢вгеном Стецьк╕вими, як╕ нер╕дко й п╕дкидали поетов╕ тему. Подружжя Стецьк╕вих вс╕ роки дбали, щоб Глазовий не журився н╕ одягом, н╕ харчами, ан╕ р╕зними побутовими др╕бницями. Бо ж в╕домо, що побут за╖да╓ талант». У сво╖х листах в╕домий сатирик ╕ гуморист Павло Глазовий був не лише дотепним сп╕врозмовником, а й н╕жним л╕риком, доброю, порядною людиною, яка вм╕ла сказати н╕жне вдячне слово тим людям, як╕ робили для нього добро. Милою, ласкавою, сонячною називав в╕н пан╕ Н╕лю. Дорогим, щирим, любим пана ╢вгена. Його листи до них, як пише Павло Прокопович, «сповнен╕ найщир╕шими почуттями, найв╕дб╕рн╕шими словами мо╓╖ прихильност╕ до Вас ╕ радост╕ в╕д того, що так╕ славн╕, так╕ шляхетн╕, так╕ розумн╕ друз╕ побували в мо╖й скромн╕й господ╕ й осяяли ╖╖ такою незвичайною для нас добротою, душевною красою ╕ небесною людською чистотою». (25 травня 1991 р.). «Не знаю, як там у Ваших колах, а ми тут просто зашкарубли в╕д грубост╕ й суворост╕, яка нас всюди супроводжу╓. Доброго слова, щоб ти не робив, дочекатись важко, зате, коли доходить до грубощ╕в та зневаги, то наче гребля прорива╓ться. ╤ в╕дчува╓ться, що хулител╕ лихословлять з насолодою, з натхненням, майстерно й квал╕ф╕ковано». (7 червня 1991 р.). Окр╕м посилок з р╕зними продуктами, одягом та л╕ками, подружжя Стецьк╕вих надсилало П. Глазовому й книги: «Книжки вельми ц╕нн╕ для мене, а найц╕нн╕ше те, що Ви, люба пан╕ Н╕ло, виявились прекрасною господинею слова свого: зробили все, що об╕цяли». (1 березня 1992 р.). Павло Глазовий д╕литься з друзями Стецьк╕вими ╕ сво╖ми творчими планами, де, в якому видавництв╕ готуються до виходу у св╕т його гуморески. З любов’ю пише про сво╖х друз╕в – популяризатор╕в його творчост╕, артист╕в-декламатор╕в Анатол╕я Литвинова та Анатол╕я Паламаренка. «Гарний веч╕р вийшов у Литвинова, см╕ху й радост╕ було багато. Багато мо╖х твор╕в продекламував Толя Литвинов майстерно й натхненно…». «У Харков╕ його (А. Литвинова – Д. К.) виступи пройшли з величезним усп╕хом, в╕н вимахав з добрячого майстра, набув велико╖ популярност╕ й шани». (4 лютого 1994 р.). «Позавчора в Палац╕ «Укра╖на» був великий концерт на честь ветеран╕в в╕йни. Там Анатол╕й Паламаренко виступив з гуморескою «Тарас Бульба у Ки╓в╕» з великим усп╕хом. Наступного дня приб╕г до мене з кавуном, весь аж св╕титься в╕д радост╕, бо справд╕-таки читав, гемонський хлопець, блискуче! Я слухав по телебаченню. В╕н так ув╕йшов в образ, що кожне слово не просто звучить, а гримить. Що й казати, талант – то таки талант, Божий дар. Нема йому р╕вних у нас на Укра╖н╕. Я йому так ╕ сказав та ще й дав к╕лька нових речей…». (2 жовтня 1994 р.). Д╕лився П. Глазовий сво╖ми радощами, як╕ йому приносили на виступах п╕дготовлен╕ ним невеличк╕ творч╕ колективи – дует «Бузина», тр╕о «Барв╕нок», тр╕о «Гречаники»… Дует «Бузина» вируша╓ до Мар╕уполя, колишнього Жданова, там з мовою нашою не краще, н╕ж на Донбас╕, лих╕ там умови для нашо╖ мови – хай потрудяться, хай звучать в такому задимленому м╕сц╕ наше слово й наша найпрекрасн╕ша у св╕т╕ п╕сня, наш╕ незр╕внянн╕ народн╕ мелод╕╖!». (3 травня 1994 р.). У сво╖х листах до американських укра╖нських друз╕в, Павло Глазовий пише не лише слова подяки за над╕слан╕ т╕ чи ╕нш╕ побутов╕ реч╕, л╕ки, а й висловлю╓ ╕нколи сво╓ ставлення до пол╕тичних под╕й: «Оце буквально вчора слухав я по рад╕о трансляц╕ю зас╕дання Верховно╖ Ради. До Ки╓ва прилет╕в Голова палати Французького Парламенту Кр╕ст╕ан Понселе, виступив перед нашими депутатами з дуже зворушливою промовою. Як мудро, щиро в╕н говорив про любов до Укра╖ни, до нашого народу! Йому аплодували, його вдячно в╕тали, але, на жаль, не вс╕. Коли в╕н сказав, що п╕сля розпаду Радянського Союзу Укра╖на раз ╕ назавжди здобула свою незалежн╕сть, понад сто комун╕ст╕в-депутат╕в демонстративно встали ╕ по-хамському залишили залу. Ти вже, звичайно, про це зна╓ш, бо рад╕о слуха╓ш ╕ газети чита╓ш. Живуть серед нашого народу, ╖дять його хл╕б – та ще як ╖дять! ╤ так ненавидять укра╖нц╕в. Це не просто комун╕стична ненависть, а зоолог╕чна злоба, яка протягом тисяч╕ рок╕в переда╓ться з покол╕ння в покол╕ння, незалежно в╕д того, до яко╖ нац╕ональност╕ належать чи в╕дносять себе ц╕ одв╕чн╕ приблуди. Отак вони по-собачому накидалися й на пок╕йного Чорновола й ╕нших патр╕от╕в». (23 кв╕тня 1999 р.). А як╕ тепл╕, щир╕ слова знаходить П. Глазовий про свою р╕дну мову: «Укра╖нська мова творилася й твориться не лише за законами лог╕ки, а за законами гармон╕╖, вона у нас фантастично мелод╕йна, чому св╕дченням ╓ й пишне розма╖ття звертальних форм. В ╕нших мовах, прим╕ром, у рос╕йськ╕й, н╕чого нав╕ть схожого нема. Ото що вони, молячись у церквах, звертаються до бога: «Святий Боже! Господи помилуй!» - то все наш╕ звертальн╕ форми, церква взяла ╖х з нашо╖ мови, нашими духовними Златоустами вони творилися…». (20 липня 1994 р.). Його, великого см╕хотворця сво╓╖ доби, хвилювало й те, як пишуть сво╖ твори молод╕ письменники, як вони дбають про мову, як продовжують кращ╕ л╕тературн╕ традиц╕╖ сво╖х великих попередник╕в. ╤ дуже боляче йому, гумористов╕-сатириков╕, читати сучасну так звану авангардистську л╕тературу: «Нин╕ молод╕ письменники безжал╕сно паплюжать всю «совкову соцреал╕стичну л╕тературу» як нев╕льницьку, сковану вс╕лякими заборонами ╕, щоб продемонструвати свою розкован╕сть, густо вживають у проз╕ ╕ в╕ршах брудн╕, нецензурн╕ слова: - Он ми як╕ в╕льн╕ ╕ авангардн╕! А я ж у сво╖х гуморесках н╕коли не дозволяв соб╕ хамити ╕ сквернословити…». (21 жовтня 1999 р.). ╤ щедро д╕литься з╕ сво╖ми друзями про жанр, в якому працю╓, про гумор: «Щоб написати щось веселе, треба щоб душа см╕ялася, а ╖й, стомлен╕й, нин╕ – не до см╕ху». «Я давно переконався, що справжн╕й гумор – це щось дуже високе й благородне – ╕ для брудно╖ хазарви недоступне. Для них гумор – то сором╕цьке патякання й пасталакання, на ╕нше вони нездатн╕. ╥хня дотепн╕сть вище пупа не п╕дносилася н╕коли…». (5 жовтня 2001 р.). ╤ тут же, в цьому лист╕, поясню╓ чому в╕н в╕дмовля╓ться в╕д тих молодик╕в – представник╕в р╕зних ЗМ╤, котр╕ хочуть про нього щось написати, взяти в нього ╕нтерв’ю для сво╖х видань. «Телебачення ╕ естраду нин╕ повн╕стю окупували т╕, хто п╕д виглядом «гумору» виригують вс╕ляку сором╕цьку гидоту, запл╕сняв╕л╕ анекдоти й ╕ншу пошлятину. Тому я в╕д них ╕ в╕дхрещуюсь, в╕дмовляюсь, в╕дпрошуюсь – нездужаю та й усе». (5 жовтня 2001 р.). В одному з лист╕в до подружжя Стецьк╕вих в╕д 7.Х. 1994 р. Павло Глазовий згаду╓, як нелегко йому, сатириков╕-гумористу, працювалося у славнозв╕сному журнал╕ «Перець» у 50-т╕ роки. Про один з таких еп╕зод╕в чита╓мо в лист╕: «Десь наприк╕нц╕ 1950-х рок╕в я надрукував у «Перц╕» в╕рш:
Ви╖здив Балабон На два тижн╕ за кордон. В╕с╕мнадцять кра╖н Встиг об’╖хати в╕н, А газети ╕ журнали, Як тонк╕, так ╕ товст╕, Ц╕ле л╕то друкували Балабонов╕ статт╕ – Все про те, як Балабон Ви╖здив за кордон…
«Здавалося б, - згаду╓ автор ц╕╓╖ сатирично╖ м╕н╕атюри, - невинний в╕ршик, а мен╕ заявили, що Балабон – це Хрущов, в╕н тод╕ якраз вештався по всьому св╕ту. Я виправдовувався, викручувався, а потай сушив сухар╕ ╕ тривожно прислухався до дверей: чи не за мною? Тод╕ цю справу прикрили, бо боялись, що всю редакц╕ю заметуть разом з╕ мною». (7 жовтня, 1994 р.). Ось якою, виявля╓ться, була небезпечною профес╕я гумориста-сатирика за час╕в авторитаризму. Боляче переживав Павло Глазовий – ╕ як письменник, ╕ як громадянин, - коли в прес╕ розпочалася брудна бузиняцька л╕тературна диверс╕я по знеславленню ╕ очорнительству нашого великого нац╕онального ген╕я Тараса Шевченка. З болем у душ╕ пише про ц╕ чорн╕ акц╕╖ Павло Прокопович до сво╖х друз╕в, як справд╕ народний письменник, розм╕ркову╓ про велич особистост╕ Т. Шевченка, про його неперес╕чний талант – пров╕сницький талант в╕д Бога, фокусуючи й на сьогодення: «Народ почина╓ розчовпувати, що до чого, поволеньки д╕зна╓ться, чия на ц╕й брат╕╖ шкура. Чаша терп╕ння переповню╓ться, ╕ недарма декому такий страшний Шевченко з його «Гайдамаками». Ск╕льки було Тарасов╕ рок╕в, коли в╕н ╖х писав? Тридцяти ще не було. То чому ж в╕н саме цим почав свою велику творч╕сть? Бог йому п╕дказав, що треба писати. Н╕, не п╕дказав, а звел╕в. ╤ поставив його на сторож╕ б╕ля народу нашого. Тому й лютують тут ╕ там т╕, кому вже й пам’ятники його як б╕льмо на оц╕…». (26 лютого 2001 р.) А ск╕льки чудесних, справд╕ народних афоризм╕в, присл╕в’╖в використову╓ поет у сво╖х листах. Вони, неначе росинки, осяян╕ сонцем, виблискують ╕ манять до себе, н╕би кажуть: запам’ятай ╕ передай нащадкам у спадок. Адже це перлини нашо╖ р╕дно╖ мови! Процитую к╕лька: «Молод╕сть да╓ться вс╕м, а стар╕сть – на виб╕р»; «Бог не без ласки, козак не без дол╕, а св╕т не без добрих людей»; «Без драбини до Бога л╕зе»; «С╕м раз╕в даси, а восьмий забудеш дати ╕ ти вже – ворог»; «У мног╕й мудрост╕ много печал╕»; «Хвали мене, моя губонька, бо до вуха роздеру»; «Конкурс – це таке: догнав чи не догнав, а погнатись можна…». Але ╕ще одним неоц╕ненним скарбом книги «Листи до друга в США» - ╓ гумористично-сатиричн╕ твори Павла Глазового. Майже кожен лист зак╕нчу╓ться приблизно такими словами: а тепер на додаток – гумореска для чудесного см╕хотерапевта (ма╓ться на уваз╕ для ╢вгена Стецьк╕ва). А в╕н, доктор ╢вген Стецьк╕в, щиро ╕ неп╕дробно в╕дпов╕дав сво╓му доброму другу Павлов╕ Глазовому з Укра╖ни: «Тво╖ гуморески – це моя щоденна ц╕люща лектура. Невичерпне джерело укра╖нського гумору. Сам см╕юся ╕ розсм╕шую ╕нших. При т╕м популяризую Павла Глазового. Наш гумор допом╕г нам пережити ус╕ лихол╕ття… Ви не уявля╓те, як╕ ми горд╕ за Вас, що не покида╓те пера ╕ допомага╓те в цей тяжкий для нашо╖ Батьк╕вщини час просв╕щати наших збаламучених земляк╕в… Я майже щодня думаю про Вас ╕ в думках розмовляю з Вами…». Книга Павла Глазового «Листи до друга в США» захоплююча, щира ╕ в╕дверта. Жаль, що поет уже не зможе ╖╖ потримати в руках, почитати, згадати подумки сво╖х друз╕в Н╕лю ╕ ╢вгена Стецьк╕вих: 29 жовтня 2004 року в╕н в╕д╕йшов в╕д нас за в╕чну межу, ╕з-за яко╖ н╕кому ╕ н╕коли, на жаль, нема╓ вороття. Але лишилися його гуморески, як╕ в╕н, як ╕ Остап Вишня, називав усм╕шками. Вони й бо справд╕ усм╕шки – прочитавши ╖х не можна не посм╕хнутись, бо см╕явся Павло Глазовий по-народному дотепно, картаючи у нас самих т╕ вади, котр╕ лежать на поверхн╕ нашого буття, яких ми позбува╓мось в╕ками ╕ не можемо н╕як позбутись. Так╕ вже ми, як казав мудрий Остап Вишня, «чухра╖нц╕». Любимо багато ╕ довго чухатись. Та то вже так, як нам дав Господь. Такими ми ╓ ╕ н╕куди тут не под╕тись. А гуморист Павло Глазовий ум╕в пом╕чати вади нашого сусп╕льства ╕ не знущально, а з тонкою ╕рон╕╓ю, а п╕д час ╕ сарказмом, усе те п╕дняти на см╕х – щирий, дотепний, народний. Пропону╓мо деяк╕ гуморески-усм╕шки Павла Глазового з його посмертно╖ книги «Листи до друга в США». Книжку читав ╕ цитував рядки ╕з лист╕в П. Глазового до родини Стецьк╕вих Данило КОНОНЕНКО, редактор в╕дд╕лу л╕тератури «Кримсько╖ св╕тлиц╕».
ПАВЛО ГЛАЗОВИЙ: «З ЧИМ БОРОЛИСЬ, НА ТЕ Й НАПОРОЛИСЬ!..» ГУМОРЕСКИ
АКТУАЛЬНА БАЙКА Зац╕кавила онука Байка «Леб╕дь, рак ╕ щука», ╤ до д╕да в╕н гука: - Що за вигадка така? Запрягли б у в╕з конячку Й розв’язали б цю задачку, Чи впрягли б туди осла, Справа б ╕ншою була! Головою д╕д хита╓: - Кожен ба╓чку цю зна╓, Та не в╕да, що якраз Все це писано про нас, Про Верховну нашу Раду, Про найвищу нашу владу. Розум╕ти треба так: ╢ там щука, ╓ там рак, ╢, звичайно там ╕ леб╕дь - Тяг в╕н воза хоч як-небудь, Та до влади рвався всяк – Щука справа, зл╕ва - рак, Щоб у виг╕дн╕ моменти Виставлятись в Президенти. Леб╕дь все робив, що м╕г, Воза в ц╕лост╕ збер╕г. А як в╕зьмуть владу в руки Т╕ лукав╕ раки й щуки, То оставлять б╕дний в╕з Без поклад╕ й без кол╕с... Хто тут леб╕дь, рак ╕ щука, Зрозум╕ть нехитра штука. Я назвав би ╕мена, Але ╖х же всякий зна. Доведеться зачекати, Доки будуть результати, Бо як раку поталанить, Якщо щуц╕ повезе, Рак затягне в темн╕ нори, Щука зовс╕м загризе. Щоб минула ця загроза, Вс╕м впрягтися треба в воза, В один гуж щоб кожен тяг На ╓дино в╕рний шлях - Рятувати честь державну, Укра╖ну нашу славну, Щоб в б╕ду не затягли Щуки, раки ╕ осли!
ВЕС╤ЛЛЯ Як женив свого синочка Б╕знесмен нов╕тн╕й, Там кип╕ло не вес╕лля, А содом всесв╕тн╕й. Там гуляли демократи Й бувш╕ партократи, Броки-рокери, д╕лери Й ╕нш╕ торбохвати. Веселились менеджери Й ╕нш╕ ненажери, Наливали в╕ск╕ й шнапси В ╕мпортн╕ фужери. Напивались до ригачки Маф╕озн╕ друз╕, Що були ╕ще недавно Б╕дн╕ й голопуз╕. Танцювали супермени, Як руд╕ ведмед╕, Наступаючи на лапи М╕с╕сам ╕ лед╕. Викаблучувались в зал╕, Поскидавши плавки, Дв╕ сексбомби з Бесарабки ╤ одна з Шулявки (район Ки╓ва). За сексбомбами ганялись Лабухи-музики, Хоч за те ╖м рекетери Часто били пики. Нав╕ть батюшка Онуфр╕й, Що був ате╖стом, Витанцьовував ламбаду З бувшим КаГеБ╕стом. Зван╕ гост╕ прибували На заморських тачках, Бо склепали кап╕тали На простих жувачках. П╕сля шнапс╕в гост╕ ╖ли Страви екзотичн╕. Пот╕м дружно зат╕вали Сварки пол╕тичн╕. Вихваляли депутата, Що рух╕вц╕в кри╓, «Р» погано вимовля╓ Й бороди не бри╓. В ту шарагу затесався ╤ якийсь проноза - Рекетир╕в вербувати В парт╕ю Мороза. ╤нший Хмару й Чорновола Шпетив на всю губу. - Ми, - гукав в╕н, - коцюбивц╕ Вс╕ ми за Коцюбу! А Турянського четвертий Хвалить-вихваля╓: - Турян╕шого на св╕т╕ Не було й не ма╓! П’ятий тикнув ╕з-за столу Головешку лису ╤ варнякав: - Хто за кого, А нам дай Ларису! (Скорик) Доки будуть депутати Лаятись та гризтись, Ми устигли нагулятись, Випити й на╖стись! Погукали на вес╕лля Й дв╕рника К╕ндрата, Щоб з машини п╕ан╕но Допом╕г зн╕мати. За роботу дв╕рников╕ Гордо, як герою, П╕днесли чарюгу шнапсу ╤ батон з ╕крою. Нав╕ть тост проголосити Удалось К╕ндрату. В╕н гукнув: - Прив╕т буржуям Од пролетар’яту! ╤ додав ще: - З чим боролись, На те й напоролись!..
СТАЛ╤НСЬК╤ ОНУКИ Як живуть прив╕льно Й весело сьогодн╕ Стал╕нськ╕ онуки, Обранц╕ народн╕! Щ╕чки рум’янесеньк╕, Як у комсомолочки, А костюм новесенький, Н╕би щойно з голочки. На м’якеньк╕м кр╕сельц╕ Возс╕да╓ в зал╕, Щоб йому не муляло В спинку ╕ так дал╕. Розст╕ба╓ ╜удзики На товстому пузику, Рядом ставить знам’ячко Бувшого Союзику. Губи закопилю╓ В╕д самоповаги: В╕н же в опозиц╕╖, Не прийняв присяги. ╤ хоча на «енко» Пр╕звище к╕нча╓ться, В╕н категор╕чеськ╕ Руським ╕з’ясня╓ться. Заклика по рад╕о Кожним виступл╓н╕╓м З урядом пок╕нчити Н ╓ п о в ╕ н о в ╓ н ╕ ╓ м. А на демонстрац╕ях Возглявля╓ групу Й носить батька Стал╕на, Як придурок ступу. А якби при Стал╕н╕ Хтось у зал╕ повному Устругнув кумед╕ю В орган╕ верховному, Та ╕ще й п╕дбурював Гострим виступл╓н╕╓м З урядом пок╕нчити Н ╓ п о в ╕ н о в ╓ н ╕ ╓ м, - Де б в╕н опинився? Хай подума брат╕я, Як╕й часто стал╕нська Сниться демократ╕я.
ДЕРЖАВНИЙ МУЖ Як у Рад╕ у Верховн╕й Землячок наш виступа, Ви прислухайтесь, шановн╕, Що в╕н меле й тел╕па. - Ми вопрос р╓ша╓м важний. В етом ╕менно вся соль. Он значен╕╓ ╕м╓╓т ╤ значит╓льную роль. Тот, кто етого не понял, Тот обязанний пойнять, Чтоби вн╕кнуть в суть вопроса ╤ р╓шен╕╓ пр╕нять. Без ╓д╕ного Союза Далеко ми не уйдьом. Без Союза жрать от пуза Ми н╓ будем, пропадьом... - - Виступайте на державн╕й! - ╤з гальорки хтось гука. - Перестаньте пр╕д╕раться! - Чути з ╕ншого кутка.
ТАК ТОЧНО! Генерал зайшов на кухню: Як ╕дуть там справи? ╤ як╕ там для солдат╕в Готуються страви? Взяв великий ополоник, Натертий до блиску, Черпнув чогось ╕з каструл╕ У зал╕зну миску ╤ лопати заходився З окра╓чком хл╕ба. - Чого це тут, - запиту╓, - Нечищена риба? Чому це тут недо╖дки? Чом лушпиння плава? Це поми╖, а не ╖жа, Бурда, а не страва! Кухар злякано поправив Ком╕рець на ши╖ ╤ сказав йому: - Так точно! Ви ╖сте поми╖.
П╤СЛЯ КОНЦЕРТУ Коли оплески ущухли, Спорожн╕в весь зал, У к╕мнату диригента Зайшов генерал. Взяв якийсь листочок нотний, П╕дклав п╕д штани, Певне, щоб не забруднились Об ст╕лець вони. - Доки будете, - пита╓, - Грати гопаки, Щоб стрибали, як скажен╕, Хлопц╕ ╕ д╕вки? Узяли б ви ╕нструменти Краще духов╕ Та ушкварили добряче Марш╕ бойов╕, Щоб аж стеля затряслася, Загойдався зал! Диригент сказав спок╕йно: - Пане генерал! Поклад╕ть на м╕сце ноти, Не сид╕ть на них. То для ╕нших ╕нструмент╕в – Не для духових.
ОРАТОР - Ти мен╕, - говорить ж╕нка, Наганя╓ш страх. Ти чого це розмовляти Почав по ночах? Ц╕лий день мовчить, як риба, А коли засне, Щось патяка та варняка, Меле щось дурне... Чолов╕к бурчить: - В╕дводжу Душу хоч у сн╕. Ти ж удень сказати слова Не да╓ш мен╕.
ЩО ТАКЕ МИСТЕЦТВО Колись було, як виходить На сцену сп╕вак, То одягне не курточку, Не п╕джак, а фрак. До сорочки б╕лосн╕жну Манижку приши╓, Зам╕сть галстука у нього Метелик на ши╖. ╤з рукав╕в виглядають Крохмальн╕ манжети. Як дзеркало, виблискують На ногах штиблети. Гарним виглядом нав╕╓ Солодку тривогу ╤ сп╕ва╓ так натхненно, Мов молиться Богу. Нин╕ ╕нш╕ уявлення Про красу й мистецтво. Тепер в мод╕ нечупарн╕сть, Буйне молодецтво. Часом вискочить на сцену Якесь чупирадло. Напне соб╕ на мак╕тру Старе простирадло. В п╕дштаниках, голоноге Скаче, як горила: - Ти ж, моя мила, Мен╕ ноги мила... - ╤ при цьому демонстру╓ Порепан╕ п’яти. Таке диво в зоопарку Страшно показати. За таке колись з╕ сцени Вигнали б з╕ страмом. Не дарма ж мистецтво справжн╓ Називали х р а м о м. Не дарма ж артист колишн╕й Ревно чепурився: Розум╕в, що в╕н у х р а м ╕, Що Богу молився. Дуже жаль, що ми не часто Згаду╓м сьогодн╕, Що таланти справжн╕, чист╕ - То дари Господн╕. ГОРОБЧИК Риболовля г╕рш невол╕ Бува╓ людин╕. Прокинувся чолов╕чок О трет╕й годин╕. З╕брав сво╓ причандалля - Гачки та мормижки, Тихесенько ╕з к╕мнати Вислизнув, як мишка. Тюпцем, б╕гцем до зупинки По льоду добрався, Ждав автобуса годину ╤ не дочекався. «Чого мен╕, - подумалось, - Мерзнути, дурному? Тюпцем, б╕гцем по льодочку Повернувсь додому. Зимня н╕чка довгесенька. Темнота на двор╕. Ватн╕ брюки ╕ кожуха Зняв у коридор╕. Навшпинечках, не св╕тячи, П╕дкрався до л╕жка. Чу╓ - ж╕нка вже проснулась, Мурличе, мов к╕шка: - Замерз, промерз, горобчику, Пурх! П╕д од╕яло! Мого дурня на рибалку Давно потаскало...
ПАРУБОЦЬКА НАТУРА Йде по вулиц╕ д╕вуля, Стегнами колише. Д╕д п╕дморгу╓ до баби: - Бач, не йде, а пише. Баба буркнула сердито: - От ще р о з м е ч т а в с я. Нехай соб╕ д╕вка пише, А ти вже с п и с а в с я.
КАЗКА ПРО ЗОЛОТОГО РАКА Про золоту рибку зна╓ Дитина усяка. А тепер ще послухайте Казочку про рака, Бо д╕д п╕ймав п╕сля того Рака золотого. Баба зразу ж заявила: - Хочу буть при влад╕! Хочу бути депутатом У Верховн╕й Рад╕. Згодом баба скористалась Виг╕дним моментом, Перемогла на виборах, Стала Президентом. Вийшла баба на трибуну Гарну, двометрову ╤ ╕наугурац╕йну Двинула промову: - Ми, панове депутати, Вшелепались в яму. Так послухайте, будь ласка, Ще й мою програму. Ми балака╓м багато, Але мало зна╓м, Ск╕льки кор╕в, свиней, курей На Вкра╖н╕ ма╓м, Ск╕льки ма╓мо теличок, Ск╕льки поросяток... У статистиц╕ не встигли Навести порядок. Та й зв╕дк╕ль йому узятись, Отому порядку, Як не зна╓ш, де купити Молочка дитятку? Його й крапельки не вижмеш З найкращих закон╕в. А чим же нам годувати П’ятдесят м╕льйон╕в? Треба, мабуть, язиками Менше тел╕пати, А подумати про землю, Про плуги й лопати Та подбати, щоб з теличок Виросли корови, Та щоб було ╖м удосталь С╕на ╕ полови, Щоб плодилась живн╕сть всяка - Свин╕, в╕вц╕, кури. Доки ж можна за я╓чко Дерти по три шкури? Земля наша нас одв╕ку Щедро годувала. Чому ж вона нин╕ стала Отака в╕дстала? А тому, що занедбали Трудову людину, Не да╓м розправить плеч╕, Роз╕гнути спину, ╤ не думайте, що баба Дурощ╕ патяка. Я кажу вам в╕д ╕мен╕ Золотого рака. Як не в╕зьмемось за розум, То нас так притисне, Що почнемо краще жити Тод╕, як рак свисне.
ЯКБИ Я БУВ ПОЛТАВСЬКИМ СОЦЬКИМ… «Якби я був полтавським соцьким» - Весела п╕сня ╓ у нас. Дотепну, гостру ╕ лукаву, ╥╖ я згадую не раз, Коли на людях виступало, Скаж╕мо так, якесь цабе ╤ пропихало, висувало У вищ╕ органи себе: - Якщо окажете дов╕р’я, Якщо п╕дтрима╓те вс╕, У масл╕ будете купатись, А спать на сал╕ й ковбас╕. Моя програма: холодильник ╤ телев╕зор в каждий д╕м, А ╕нвал╕дам не коляски, А мерседеси дам ус╕м! П╕двищу пенс╕╖ утрич╕ Старушкам дряхлим ╕ д╕дам. Кому не буде вистачати, Я дожену - ╕ ще додам! Я членам разних академ╕й, Професорам ╕ докторам Давати буду каждий м╕сяць Безплатно гречки к╕лограм! Вам, наш╕ славн╕ ветерани, ╤ вам, бабулечки стар╕, Безплатно зуби повставляю, Щоб легше гризли сухар╕. Ж╕нкам, щоб лучче жити стало, Я день робочий скорочу. А тим, що носять рейки й шпали, По сто купон╕в доплачу! Про д╕ток буду п╕клуватись, Щоб телев╕зор день при дн╕ ╥м демонстр╕рував з екрану Заморськ╕ сн╕керси смачн╕. Я про торговлю м╕жнародну Негайно випущу закон: Вони нам пепс╕ й кока-коли, А ми ╖м - крепкий самогон! П╕двищу жалування зразу Для вчител╕в ╕ л╕кар╕в, Хоч сам у школ╕ був ледащим ╤ на екзаменах гор╕в. Зда╓ться, ще у сьом╕м клас╕ Веселу штучку я утнув: У слов╕ куцому з трьох л╕тер Чотири помЕлки утКнув: Зам╕сто руського ╓що Я накарлякав ╕-си-чо. Тод╕ у школьн╕й ст╕нгазет╕ Хтось сочинив про мене в╕рш, Що я по-руськи плохо знаю, А по-укра╖нськи ще г╕рш. Ну й що ж такого? Каждий ма╓ По дв╕ ноги й по дв╕ руки, То почому б не мати в рот╕ Два равноправн╕ язики - Один для д╕ток ╕ жени, Другий - для род╕ни-страни?! Я не обманював н╕кого, Кажу сурйозно, в╕д душ╕: Як оберуть мене - на вуха Ще б╕льш нав╕шаю л а п ш ╕.
В╤РНИЙ ДРУГ Чолов╕к прийшов до друга. - Здрастуй, як д╕ла? Чи не м╕г би ти позичить На п╕вдня осла? - О, для тебе, - друг говорить, - Ладен я на все, Та осла нема╓ дома, Ж╕нка десь пасе. А осел в сара╖ рядом Раптом як ревне! - Що ж ти брешеш? В╕н же вдома. Не дури мене. - Зв╕дк╕ля ж це ти д╕знався, Що в╕н дома ╓? - Як не знати? В╕н же, чу╓ш, Голос пода╓. - Що? - обурився хазя╖н. - Друг ти м╕й чи н╕? Як же ти ОСЛОВ╤ в╕риш Б╕льше, н╕ж МЕН╤?!
"Кримська Свiтлиця" > #47 за 21.11.2008 > Тема "Українці мої..."
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=6569
|