Версiя для друку Обговорити в форумi

КАТИ НЕ ДАЮТЬ ІНТЕРВ’Ю...

Добрий день, редакціє газети «Кримська світлиця»!
Недавно надіслав вам свої повстанські спомини, а прочитавши в газеті новелу Галини Тарасюк, надсилаю вам свій відгук на цю публікацію. Дивуюсь, що така талановита і щира в помислах письменниця обілила вигаданого полковника-кадебіста, з якою метою? «Черного кобеля не отмоешь добела», - так гласить російське прислів’я. Кати були, катами є досі, і здохнуть катами...
З повагою,
Андрій БОБЮК.
ст. Корначівка
Тернопільської області.

Нічого не додам від себе в оцінці характеру людини, про це сказали розумніші за мене, психологи, лікарі, педагоги. В усіх думка однакова: людина не стає бандитом в силу обставин, під впливом вулиці, поганого товариства, навіть препоганого і шкідливого телебачення, а таким народжується. Це якась закономірність природи, коли поруч із добрими, милосердними, розумними людьми народжуються жорстокі, бездушні злодії і вбивці.
Кілька років тому показували суд над одним молодим працівником кінзаводу в Підмосков’ї, який заманював малих хлопчиків до себе в льох і там підвішував до перекриття і протягом трьох днів мордував, доки жертва не гинула у страшних муках. Коли цього недолюдка запитав обвинувач, навіщо це чинив, той холоднокровно, без каяття, відповів: «Я имел от этого удовольствие». Ці виродки справді мають фізичну потребу когось мучити, завдавати болю, отримуючи при цьому задоволення наче від споживання смачної їжі чи випивки. Ось такі недолюдки йшли працювати в каральні органи гестапо, НКВД, ЧК, ОГПУ, КДБ. Там вони мали насолоду, катуючи людей. Не з ідейних міркувань, не з вірою в партію, а ради грошей, привілеїв, можливості проявити свої людожерські пристрасті. Ці негідники згодні служити будь-якій партії, владі, самому чортові, щоб мати можливість катувати-мучити-вбивати. Слід додати, що вони в СРСР мали повну владу це робити. Над педагогами, медиками, керівниками заводів, фабрик, командирами армій був контроль, над чекістами - не було. Роби що хочеш, аби вірно служив червоній імперії. Хіба не такі комуністи й комсомольці та «уповноважені» з району, місцеві ледарі і п’яниці виривали останню картоплину з рук вмираючої дитини під час Голодомору. Вони реготали, дивлячись на розпач матерів, вони мали від цього «удовольствие».
Можна було б про це не розказувати, бо вже багато було сказано іншими авторами, але знаходяться журналісти, навіть талановиті письменники, котрі обілюють тих катів, роблять з них херувимів і серафимів. Дивує, що пишуть це люди, які не були свідками тих подій, не знали правди, а пишуть те, що підказує творча фантазія. Недавно у 44-му номері «Кримської світлиці» прочитав новелу шанованої мною письменниці Галини Тарасюк під назвою «Довга сповідь перед коротким інтерв’ю», де авторка переповіла «добренького» полковника МДБ, який воював на Буковині з бандерівцями. «Сповідник» не розповідає, як вбивав невинних людей, палив села, вивозив у Сибір, катував на допитах навіть не причетних до підпілля людей, ґвалтував дівчат та молодих жінок, а тільки погрожуючи «макаром», змусив молоду артистку-єврейку погодитись на співпрацю (до речі, пані Галино, тоді ще не було «макарів», а пістолети ТТ), ввічливо повівся з підпільницею Ольгою, яку начебто зустрів у 2004 році на Майдані, лише согрішив з сексоткою «чічкою», доньку котрої вигнав брутально з хати, коли вона прийшла брати в нього інтерв’ю. Дорога авторко, ніде кадебісти не давали ніяких інтерв’ю, вони вірні даній присязі до скону, ніхто сьогодні не знає домашніх адрес колишніх кадебістів, ніхто не дасть вам такої адреси, навіть, якщо матимете завдання Спілки письменників, тим більше, що зберігають таємницю проживання тих катів у нашій Службі безпеки.
Ще раз повторюю, пані Галино, я слідкую за Вашими публікаціями у пресі, рецензіями в «Літературній Україні», шаную Ваш талант, але, взявшись за тему, якої ви не знаєте, не були свідком, нафантазували неправди. Я, вояк УПА з десятирічним «стажем», можу розповісти про тих «добреньких» чекістів чисту правду, не змінюючи прізвищ і місць їхніх «гуманних» вчинків. Оскільки моя сотня, а згодом боївка діяла в межах Шумського, Великодедеркальського. Вишнівецького і Кременецького районів Тернопільської області, то розповім про таких обілених Вами «полковників», які прийшли працювати в каральні органи з контррозвідки, так званого СМЕРШу, а не після поранення на фронті у розвідці, як пишете Ви. Фронтові розвідники, яким пощастило вижити, в МДБ не йшли працювати. Отже, про Крем’янець, де начальником МДБ був кат-капітан Кравченко. Цей недолюдок на прикладі свого «папи» Лаврентія Берії виловлював вродливих дівчат просто на вулиці міста, затримував, приводив до себе в кабінет і пропонував інтимні стосунки. Коли дівчина плакала, відмовлялась, розкладав перед нею на столі повстанські листівки і заявляв: не погоджуєтесь, то покличу свідків, скажу, що знайшов у тебе під час обшуку, і матимеш десять років тюрми. Деякі, перелякавшись, погоджувалися, окремі навіть давали підписку про співпрацю. А що було з непокірними? Ґвалтував, а тих, що боронились, особливо катував. Мою землячку з села Мізюринці жорстоко замучив: відрізав груди, вуха, виколов очі. Приїхала білява красуня складати екзамени в педучилище - склала… Не були кращими його співробітники – Акмаєв, Сердюк та інші. Катами і ґвалтівниками Вишнівецького МДБ були капітан Микровець, лейтенанти Биков і Гусєв, в Лановецькому МДБ - капітани Лихачов, Ільїнцев. Ільїнцев за браком жертв катував свою дружину і молодою загнав у могилу. Ці недолюдки замордували чорняву красуню Віру Сінкевич з села Борщівка, Марусю Гуменюк з села Грибова та інших невинних дівчат, імен яких не можу пригадати. У Шумському МДБ подвизалися Шипулін, Свистунов, Ізместов. У Дедеркальському МДБ - Говорухін, Онищук, Александров, а особливо начальник – майор Сорокін. Абсолютно невинна Єфросинія Хільчук із села Великі Вікнини після зґвалтування порвала на стрічки сорочку і в камері на ґратах повісилась. Маруся Левицька з мого рідного села після ґвалтування і побоїв, прийшовши додому, теж повісилась, а її рідна сестра Надя, вчителька, збожеволіла і десять років тому померла у психлікарні. Батько тих сестер загинув на фронті, захищаючи «родіну». І я згадав лише невинних дівчат, які не були причетними до підпілля, не допомагали «бандерівцям», тож можете уявити, що робили з підпільницями, справжніми повстанками.
Багатьох тих катів ми знищили, але немало ще живуть, маючи великі пенсії, пільги.
І вони не дають інтерв’ю...
Андрій БОБЮК.

«І КОЖЕН З НАС СТО РАЗ ВМЕР І СТО РАЗ ВОСКРЕС…»

…Не думав я, що так скоро знову доведеться повертатися до теми російської «пісенної переваги». Проте, керуючись принципами гласності, відвертості, об’єктивності, відчуваю, що варто подати й критичні зауваження читачів на мою статтю «Спецназ, ВДВ, «бандіти»…» («КС» від 10.10.2008).
Першим мені зателефонував наш активний дописувач із Київщини Михайло Фалагашвілі:
- Пане Сергію! Дозвольте вас трохи покритикувати. Ви пишете, що українська молодь може виховуватися лише на козацьких піснях та ще, може, на повстанських, які були створені в УПА… А у росіян, мовляв, є пісні про війну в Чечні, в інших гарячих точках… А, може, не треба їм заздрити? І наслідувати їх не треба? У нас свій національний характер, а у них свій. А, отже, й пісні будуть різними…
Дозволю собі нагадати про що я писав: «…росіяни завжди співають про сучасну війну, а не про якісь там суворовські походи. У цьому і полягає основна відмінність між нами. Ми – про козаків, про Січ, у кращому випадку про вояків УПА. А хто складе пісню про унсовців у Абхазії? Про те, як вони виводили з-під обстрілу мирне населення через гірські перевали… Про те, як сиділи зовсім неозброєні у траншеях Придністров’я, захищаючи своїми грудьми забутих і вкотре зраджених Києвом місцевих українців… (…). Де пісні про українських миротворців в Іраку? Або ж у пошматованій війною Югославії? Невже немає ідей стосовно особливого, суто українського погляду на війну в Афганістані? Тисячі наших людей пройшли через це пекло, і не всі вони мислили так, як псковичі і рязанці…».
Отже, Михайло Фалагашвілі (у його жилах тече і українська, і грузинська кров) висловив свою точку зору. Може, й не взявся б я за перо, якби не лист нашої читачки із Запоріжжя Ольги Зуєнко. Її критика аргументованіша, вважаю, що її слід навести: «Дякую за касету з піснями «Чорної вишиванки». Отримала її дуже вчасно, бо натрапила на Вашу статтю у «Кримській світлиці». Прослухала… Сумно, звичайно. Але щодо російських «дєсантних пєснопєній», то тут я з Вами трохи не згодна. Український народ складав пісні про вояків, які захищали рідну землю. Звідси й «козацький антураж», і пласт пісень про УПА, є й чудовий співак К. Єрофєєв з його УНРівськими піснями, і наш запорожець Сердюк з його Махноградом. Але писати про наших хлопців, які опинилися в Іраку чи в якійсь іншій халепі… Погодьтеся, що сучасна війна за чиїсь інтереси є огидною! Чи то вона на Кавказі, чи то в Іраку. І брехати наші піснярі не вміють, це росіяни в піснях – суцільні янголи… Війна є річчю сумною і огидною, тому й пісні у нас сумні, бо чесні. А про їхню сучасність немає, бо бадьоро оспівувати марш «миротворців» іракськими пісками наші люди поки що не здатні.
Я колись надсилала Вам пісні Живосила Лютого. Вони теж про минуле, але мають дуже сильну енергетику. «Меч Арея» ми використовуємо для медитації, а «Молитва Мазепи» взагалі є чудовою річчю! Хоча «бадьорими» їх не назвеш.
Взагалі-то чула я колись одну доволі сильну пісню про «сучасну війну». Це – марш УНСО у виконанні групи «Рутенія». Ви мусили його чути. Жаль, що не пам’ятаю усіх слів, лише деякі уривки: «…спливають кров’ю Абхазія і Дністер. А від Донбасу до Перекопу два переходи на БТР…».
Дуже сучасно, бадьорий ритм. Шкода, що колишньої УНСО вже немає, тільки пісня залишилася:

Нас криють міни,
 гірська дорога…
І кожен з нас сто раз вмер
І сто раз воскрес!
І ось я вперше молюся Богу,
Як хрест, стискаю АКС…

По-моєму, це одна така пісня, єдина у своєму роді. А взагалі-то, будуть у нас військово-патріотичні організації, то будуть і пісні. Тільки я маю на увазі справжні організації, а не ті, що створені на гроші невідомо чиїх спецслужб…».
Звичайно, кожному журналісту хотілося б, щоб його точка зору сприймалася як істина в останній інстанції. Але аргументована критика є загальнонаціональним надбанням. Вона, може, має більшу вартість, аніж висловлена перед тим та чи інша точка зору. Вона – плід глибоких роздумів, адже не так то й просто критикувати людину з близькими поглядами…
Тому гріхом було б приховати точку зору Ольги Зуєнко із Запоріжжя.
Сергій ЛАЩЕНКО.
м. Львів.

БОРОНИ НАС, БОЖЕ, ВІД ЧЕРГОВИХ „РЯТІВНИКІВ“!

На інтернет-сайті „Компромат UA“ (а ще точніше – на compromat.ua/ru/16/16061/index.html) 17 листопада з’явилася дуже коротка, але досить-таки несподівана за своєю нахабністю для нашої незалежної держави інформація щодо ще одного „рятівника“ українських земель. Тепер українські землі беруться рятувати від корінних народів України. Перша моя реакція на прочитане - може, хтось щось переплутав? Може, це недолугий першоквітневий жарт?
Як „рятували“ мене від української мови, відчув я особисто та запам’ятав на все життя. Як „рятують“ кримську землю від самозахоплення, мешканці Криму бачать своїми очима. Узбережжя інтенсивно та досить тісненько продовжує забудовуватися поза всілякі перестороги з боку законодавства. У недалекому майбутньому пересічним кримчанам, мабуть, можна буде лише здалеку дивитись на рідне їм море, та й то „рятівники“ здогадаються за це ще й брати гроші. А ось тепер, фактично перебуваючи поза законом, націонал-більшовики беруться нахабно захоплене „рятувати“ ще й від корінного населення... Вони „рятують“ мою державу, мою Вітчизну, мою землю від мене – етнічного українця.
Вважаю за необхідне повторити інтернетівську версію для загалу, щоб люди могли зайвий раз переконатися, до якого рівня нахабності можуть дійти оті „рятівники“. Подаю інтернетівський матеріал мовою оригіналу.
В. Добродан.
м. Феодосія.

НАЦБОЛЫ ПРИМУТСЯ «СПАСАТЬ» КРЫМ ОТ УКРАИНЦЕВ

17 ноября 2008 | 10:12
Запрещенная в Украине Национал-большевистская партия (НБП) планирует провести 23 ноября митинг-шествие по центральным улицам Феодосии. Об этом сообщил лидер феодосийских национал-большевиков Сергей Алдаев, сообщили в пресс-службе НБП.
По информации Алдаева, нацболы планируют провести митинг у памятника Ленину на привокзальной площади и оттуда промаршировать до Морсада. «Главная цель нашего мероприятия — призвать молодежь города влиться в ряды истинных борцов против капиталистов и их прихвостней, — заявил лидер феодосийских нацболов. — На митинге выступят наши товарищи по партии из Беларуси и России, которые покажут кузькину мать украинским националистам и передадут привет от нашего вождя Эдуарда Лимонова».
Также Алдаев заявил, что национал-большевики на митинге «покажут пути спасения Крыма от засилья украинского и татарского элемента».
Национал-большевистская партия (НБП) — российская общественно-политическая организация, действует с 1994 года. В 2007 году НБП была признана судом экстремистской организацией и ее деятельность была запрещена на территории Российской Федерации. Кроме того, партия запрещена в Украине.

ІНТЕРНЕТ-МАЙДАН

Все життя наша сім’я жила під чітким контролем КДБ, і батько приховував від нас, дітей, правдиву історію про минуле його родини. Він робив це заради нас, хоча ми відчували нутром, що ця боязнь за наше майбутнє неспроста. Пізніше, перед пенсією, він був все ж таки названий «ворогом народу» і звільнений «за власним бажанням» з роботи за підтримку та рекомендації свого учня, талановитого львівського журналіста, якого звинувачували у шпигунстві за репортажі в «Свободі». Згодом він помер, залишивши лише невеликі спогади - початок мемуарів, які так і не завершив. І ось, завдяки статті у вашій газеті про родину Кочубейників, я нарешті поєдналася з коренями моєї багатогранної, чудової родини, якою можна пишатися. Так, більшу частину моїх родичів було винищено, але в живих залишився Дмитро Кочубейник, батько мого батька. Я дуже вдячна вам, що допомогли мені довідатися про моїх рідних, про такий славний рід, до якого належу я та мої діти.
Олена Березовська (Кочубейник) lprosto2002@yahoo.com

ТЕМА ДЛЯ ДИСКУСІЇ
«МЕНЯ ТОШНИТ ОТ ВАШЕЙ РУСОФОБИИ...»

Успокойтесь! Перестаньте выволакивать с древности претензии к России.
Я - украинка с Западной Украины, без всяких примесей. Но меня тошнит от вашей русофобии. Чтобы Вы там не писали в вашей желтой газетенке, русские - наши родные, даже не двоюродные, братья и сестры.
И не виновна Россия в голодоморе, виновны руководители страны – Ленин и Сталин.
А кто сейчас виновен в том, что творится в Украине? Кто пришёл к власти не вполне законным путем? Кто нарушает Конституцию, законы Украины? И при этом Ваша газетенка печатает хвалебные оды в его адрес.
Кто безбожно транжирит народные деньги. Кто раздул секретариат президента до невероятных размеров с высокими, так называемыми «зарплатами».
С подачи кого «народные избранники» имеют на содержание все, что можно поиметь.
И перестаньте вспоминать о Майдане, где восторженные юнцы и престарелые граждане с подачи оранжевых поддержали их «революцию», а точнее переворот.
А в основном на Майдане были люди, приехавшие подзаработать, им платили, кормили, одевали. Откуда дровишки?
И Вы ведь все понимаете, понимаете, что президент - интриган, что «чистые руки» только на словах. Вспомните о черноморском шельфе, как он лихо им распорядился. И это малое с того, что выплывает на поверхность. Он уйдет, и много что выплывет. Вот тогда Вам, я, правда, не уверена, что Вам будет стыдно. А правительство с Юлией Тимошенко, тоже все для себя и под себя.
Бедный наш народ, доверчивый слишком.
Президент выделил более 150 млн. гривен куму-агрессору Саакашвили, снабжал вооружением. Не думаю, чтобы он не знал против кого.
А сколько запросто используется денег на перелеты президента на различные мероприятия.
А вспомните Говерлу, куда взбирался президент в будний день в сопровождении высокопоставленных госслужащих. И всем им уплачена «зарплата», выделены транспортные средства.
Почему народные деньги так транжирятся. Народ разрешения на это не давал!
Сколько мольбы о помощи для лечения и операций больным детям. Нет денег! Для этого нет денег!
Да гнать нужно поганой метлой всю эту шоблу! Попридумывали законы для себя, «зарплаты», льготы для себя. «Демократию» тоже мусолят для себя.
И вообще, если немного подумать, зачем нам пост президента, тем более такого!
Л. Ю. МИЛЬЧУК.
г. Саки.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #47 за 21.11.2008 > Тема "Резонанс"