"Кримська Свiтлиця" > #46 за 14.11.2008 > Тема "Ми єсть народ?"
#46 за 14.11.2008
ДАРМО╥ДИ УКРА╥НИ
КРИМСЬКИЙ МАЙДАН
Сполучення таких двох сл╕в спершу зда╓ться неприродним. Адже, як тлумачить словник, дармо╖д – це той, хто живе за чужий рахунок, тобто людина, яка бере б╕льше, н╕ж в╕дда╓. А хто в нашому сусп╕льств╕ в╕дпов╕да╓ цьому критер╕ю? Д╕ти? Вони справд╕ беруть б╕льше, н╕ж в╕ддають. Але т╕льки тод╕, коли ростуть. А пот╕м повертають сторицею ╕ сво╖й с╕м’╖, ╕ сво╓му народу, ╕ р╕дн╕й держав╕. Тож це явно не той випадок. Д╕ти – то наше майбутн╓. Не в╕дпов╕да╓ такому критер╕ю ╕ категор╕я пенс╕онер╕в, як╕ також беруть ╕ майже н╕чого не в╕ддають. Але ж беруть вони не в чужого дядька, а беруть з того, що створили за сво╓ трудове життя. Та й то беруть не все, а лише частину. Залишаються ще працездатн╕ представники народу. Однак назвати працездатного укра╖нця дармо╖дом язик не поверта╓ться. Весь св╕т зна╓ працелюбн╕сть укра╖нц╕в. ╢меля – то не наш нац╕ональний герой. ╤ житт╓ва позиц╕я безд╕яльност╕ – «а неохота…» - укра╖нцям не властива. Тут можна було б лише порад╕ти за укра╖нський народ, в╕дчути горд╕сть за свою приналежн╕сть до нього, якби не одне «але». Бо те «але» - то така бацила, що краще вже хай би були серед нас ╓мел╕, н╕ж нос╕╖ т╕╓╖ зарази, яка так кал╕чить укра╖нську душу, що вся наша працелюбн╕сть, вс╕ наш╕ таланти зводяться нан╕вець. Вражена т╕╓ю бацилою укра╖нська душа враз забува╓ про свою приналежн╕сть ╕ почина╓ визнавати себе ким завгодно – хохлом, малоросом, папуасом, - т╕льки не укра╖нцем; любить будь-кого – гомосексуал╕ст╕в, фашист╕в, комун╕ст╕в, - т╕льки не патр╕от╕в Укра╖ни; готова в╕ддати життя за кого завгодно – афганц╕в, кубинц╕в, чингизханц╕в, - т╕льки не за укра╖нц╕в, не за щастя, свободу ╕ процв╕тання Укра╖ни. От ╕ виходить, що вс╕ т╕ таланти, вс╕ т╕ зусилля, як╕ укра╖нський народ вклав у ту душу, - марн╕. Бо зам╕сть син╕в ╕ доньок – свого майбутнього, укра╖нський народ отриму╓ ╕стот, як╕ не т╕льки н╕коли не стануть його майбутн╕м, а ще й знесилюють його сьогодення, висмоктуючи житт╓дайн╕ соки, отриму╓ дармо╖д╕в Укра╖ни. Сл╕д зауважити, що поняття дармо╖д ╕ дармо╖д Укра╖ни – р╕зн╕ поняття. Якщо перше, образно кажучи, означа╓ ос╕б, що з’╖ли чуже, ╕ нав╕ть не подякували; то друге, кр╕м перел╕чених заслуг, дода╓ ще й використання отриманих в╕д народу талант╕в ╕ знань для вивищення чужинц╕в над Укра╖ною. Що укра╖нському народов╕ з працьовитост╕ його роб╕тник╕в, як╕ усп╕шно розбудовують не свою, а чуж╕ держави, його вчених ╕ конструктор╕в, як╕ посилюють могутн╕сть його ворог╕в, озброюють чуж╕ арм╕╖; що укра╖нському народу з талановитост╕ його письменник╕в та сп╕вак╕в, як╕ розвивають не свою, а чуж╕ культури; що укра╖нському народу з майстерност╕ його журнал╕ст╕в, як╕ ховають в╕д народу правду, зомбують його сво╖м словоблуддям в ╕нтересах чужинц╕в; що укра╖нському народов╕ в заслуженост╕ його депутат╕в, як╕ отримали в╕д народу дов╕ру, використовуючи ╖╖ не в його ╕нтересах; що укра╖нському народу з ус╕╓╖ т╕╓╖ пл╕дно╖ д╕яльност╕, якщо результатом ╖╖ ╓ руйнування держави, зубож╕ння народу, деградац╕я культури, вимирання нац╕╖? Маючи так╕ таланти, волод╕ючи такими можливостями ╕ так застосовувати ╖х, що поста╓ питання: бути укра╖нському народу чи н╕? Це - злочин, це - ненормальний, патолог╕чний стан сусп╕льства. ╤ тут треба було б влад╕ терм╕ново вжити заход╕в для порятунку. Натом╕сть дармо╖ди Укра╖ни, як╕ щ╕льно обл╕пили державне корито, як ╕ л╕чить паразитам, кинулись не рятувати, а жерти, спод╕ваючись, що хворий так ╕ не одужа╓, тож ╕ в╕дпов╕дати не доведеться. За 17 рок╕в вже визнано╖ св╕том незалежност╕, вони не т╕льки не повернули народу в╕д╕брану в нього мову, не озвучили його нац╕ональну ╕дею, а й сутт╓во послабили з таким трудом народжену незалежн╕сть. Сьогодн╕ м╕льйони укра╖нц╕в покидають в╕льну Укра╖ну, за яку ще вчора в╕ддали б життя. Ось який рай зробили в наш╕й держав╕ от╕ паразитичн╕ держиморди. Проблема дармо╖дства сягнула вже таких розм╕р╕в, що спрацьову╓ д╕алектичний закон переходу к╕лькост╕ в як╕сть, ╕ з категор╕╖ паразитизму вона зм╕щу╓ться в категор╕ю нац╕онально╖ зради. Особливо це пом╕тно при пор╕внянн╕. Коли вс╕ ╕нш╕ етноси на сво╖х «╕стор╕ч╓ск╕х род╕нах» визнають лише сво╓ «я», а потрапляючи на терени Укра╖ни, зневажають наш╕ права, намагаючись нав’язати св╕й спос╕б життя, ╕ншими словами – вит╕сняють укра╖нц╕в з ╖хнього житт╓вого простору, написання укра╖нським письменником твор╕в чужою мовою чи виконання укра╖нським сп╕ваком чужомовних п╕сень, зречення укра╖нцями укра╖нськост╕, поста╓ вже не як прояв ╕ндив╕дуальних особливостей (хай ╕ протиприродних), а як втрата власно╖ ╕дентичност╕, як зрада р╕дного народу. Саме така д╕яльн╕сть укра╖нських безбатченк╕в призвела до того, що колись Москов╕я випередила Укра╖ну ╕ почала хвалитись сво╓ю величчю, зневажаючи укра╖нц╕в як меншоварт╕сний народ. Саме завдяки чужомовному цвеньканню р╕зноман╕тних голохвастових вже в незалежн╕й Укра╖н╕ вимагають запровадження чужо╖ мови державною. Саме завдяки п╕дтримц╕ таких си…н╕, не син╕в, а байстрюк╕в, недруги Укра╖ни виступають з претенз╕ями на укра╖нськ╕ земл╕ – Закарпаття, Бессараб╕ю, Крим, Донбас… Тож, як бачимо, не таке вже воно й л╕ричне оте кукур╕кання солов’я. А запоб╕гти ц╕й патолог╕╖ сьогодн╕, на жаль, нема кому. Отож ╕ залиша╓ться ╓дина над╕я на здоровий народний ╕нстинкт самозбереження. Бо якщо ще й в╕н не спрацю╓, то на ╕снуванн╕ тако╖ нац╕╖, як укра╖нська, можна буде поставити крапку. ╤ що найприкр╕ше, левову частку ╖╖ складатимуть не зусилля ворог╕в, а ота талановита працелюбн╕сть перекручених укра╖нц╕в, яким «какось л╓гч╓» бути не укра╖нцями, а чужими прислужниками, паразитами, дармо╖дами Укра╖ни.
Павло СУЩЕНКО, вчитель. с. Олександр╕вка Красногвард╕йського району АРК.
"Кримська Свiтлиця" > #46 за 14.11.2008 > Тема "Ми єсть народ?"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=6542
|