"Кримська Свiтлиця" > #11 за 14.03.2003 > Тема "Писав писака"
#11 за 14.03.2003
"ГОМІН КОЛИМИ" В СВІТЛІ "СВОБОДИ СЛОВА"
Тамара СОЛОВЕЙ
Сигнальний примірник "Гомону Колими" з'явився 10 грудня, коли вже Рік України в Росії готувався передати естафету іншому, що мусив би стати ще одним кроком у справі налагодження дружби і порозуміння поміж двома народами, - Року Росії в Україні. Часопис зацікавлює вже своїм підзаголовком: "Газета регіональної національно-культурної автономії "Колима-Славутич" в Магаданській області". Тож, виявляється, українські національно-культурні автономії в Росії - все ж таки реальність! Зі статті "Що таке культурна автономія" можна дізнатися про них дещо більше: "На відміну від попередніх об'єднань, що діяли в нашому краї на початку 90-х, така автономія - організація централізована, входить в структуру федеральної національно-культурної автономії "Українці Росії", правління якої знаходиться в Москві". Регіональна українська національно-культурна автономія (РУНКА) "Колима-Славутич" зареєстрована 18 травня 2002 року. Головна її мета - "...збереження та розвиток національної культури, розвиток українського громадського життя у всіх його формах.., а також захист законних прав та інтересів українців Магаданської області...". А ще своїм завданням вона вважає "сприяння широкому доступу громадян Росії усіх національностей до культурної спадщини українського народу". Зобов'язується також "протидіяти шовінізму, націоналізму та розпаленню національного та релігійного розбрату". В подальших планах РУНКА - сприяння вивченню української мови та історії, заснування своїх програм радіо та ТБ, як це є в Башкортостані, Омську, Сургуті, Оренбурзі, Самарі, Тюмені, аби ці передачі розповідали "про шкоду, яку ми завдаємо природі, про приклади дружби між слов'янськими народами", видавали "на-гора" "інші передачі гуманістичного спрямування". Принаймні таку позицію і наміри має керівник РУНКА "Колима-Славутич" Богдан Пиріг. Мріє він і про українську церкву, українські театральні вистави, факультатив української мови в школі. Але ж зовсім без наступального пафосу чи то бажання вирізнитися поміж представників інших народів: "А я мрію про той час, коли здійсняться всі наші задуми, а Магаданська область стане прикладом життя в достатку та злагоді всіх національностей, що тут проживають". Ось такими вдячними і лагідними постали вони перед читачами сигнального примірника, шевченкові діти, усиновлені іншою державою. Жодного натяку на невдоволення тими чи іншими її діями, ніби й не чекали вони аж 11 років цього першого екземпляра газети рідною мовою. Хіба що шкода їм пенсіонерів, котрі, пропрацювавши тут в суворих умовах свої молоді роки, копирсаються тепер на смітниках, у той час, як "ці люди хотіли б знайти відпочинок в рідній землі". Такими досягненнями і побажаннями завершився для українців Росії їхній рік у себе вдома. А тепер давайте подумки пробіжимося мостом дружби, про який так люблять говорити наші політики, в новий, 2003 рік, який оголошено Роком Росії в Україні. Слід вважати, що російська діаспора, подібно жителям РУНКА, наприкінці його теж випустить сигнальний номер своєї газети чи то відкрито помріє про факультативне вивчення тут російської мови, а ми, українці, не будемо їм в цьому заважати. Зрозуміло ж, жартую, бо в українському Криму ситуація зовсім інша. Завітаймо хоча б в Алушту, де серед російськомовних газет (вважай, 100 відсотків) є ще й така, що вже своєю назвою "Свобода слова" відкидає будь-які звинувачення на адресу нашої держави щодо того, нібито цієї свободи у нас замало. Ні, її тут скільки завгодно. Але, користуючись словами одного із російських поетів, "с лица необщим выраженьем". Про це наочно свідчить допис в газеті від 14 січня "Кто представляет Украину, Бог или сатана?", створений не істориком, не теологом, не філософом і навіть не політологом, а знахабнілим від отієї вольної волі представником російської діаспори, що підписався словом "Редактор". Як і російські українці, він теж намагається "повніше задовольнити свої національні запити", але своєрідно закамуфльовує їх з допомогою релігійно-містичного колориту та псевдоісторичних теоретизувань. І при цьому не помиляється: у пересічного читача навряд чи виникне бажання глибоко і серйозно аналізувати усю цю "абракадабру", а ось частенькі згадки про "сатану" та інших "затабованих" істот все ж таки внесуть в душу смуту. Тож навіть наш постійний читач, що надіслав цей "шедевр", зізнається: "У мене не вистачає глибини знань, щоб написати відповідь самому". Шановний читачу, дивіться на життя простіше! В цьому дописі немає ніяких високих матерій. Просто наш брат-слов'янин, погортавши одну із кримських газет, звернув увагу на замітку "Россия и Украина - дружба на века", в якій "Всеукраинским общественным объединением "Наследники Богдана Хмельницкого" проголошується міжнародний конкурс "Украина + Россия = любовь", тож він і вирішив взяти участь в цьому конкурсі, написавши свого двохсторінкового твора, проілюстрованого чортякою з тризубом в руках. Не маючи змоги зігнати свій гнів на "улюбленій" державі ("хто кого любить, той того й лупить"), він піддає обструкції її малий герб. "Трезубец является орудием дьявола, символикой излюбленного (для адских пыток) инструмента сатаны", - заявляє Редактор. Та асоціативний ряд в його голові цим не обмежується. Тризуб нагадує йому також повернутого догори ногами птаха (нібито уся символіка світу має бути крилатою і дзьобатою). Але родзинка тут в іншому: виявляється, якщо отого двоголового, розп'ятого на російському гербі, перевернути догори ногами, це вже буде "знак беды" ("Перевернутый сокол (а именно так выглядит украинский трезубец) - символ нечистого духа, духа распада"). До того ж "трезубец является символом погибшего континента" (Атлантиды, - авт.), а також "угрозы жизненному изобилию" (бо цього разу вже нагадує Редактору краплю води поміж двома ножами). Неслабо? А попереду ще дві третини такого ж образно насиченого тексту, з якого можна довідатися багато "цікавого", у тому числі, що тризуб є "символом истребления последователей Христа, физического и духовного геноцида, символом проявленной и проявляемой бесчеловечности". Але ця жагуча "пристрасть" по-справжньому не має берегів і зрештою "виуджує" з морських глибин самого героя стародавньогрецької міфології Нептуна. І дарма, що попередники християн - наші далекі предки сповідували язичництво, де були зовсім інші, свої "рідні" Боги, яких вони умилостивлювали жертвами, але ж Нептуна зображають з тризубцем! Ось і народжується чергова нісенітниця: "Ведь христиан, кто не приносил жертву Нептуну, изображенному с трезубцем в руке, тоже трагически умертвляли". Та насамкінець Редактор все ж таки переходить до конкретики: "И если ранее принуждали предать Бога, который вознесся на небеса, сейчас в наглую принуждают предать Бога, который внутри нас. То есть, предать дарованные Богом права и свободы, традиционные взгляды, принципы братства (?! - авт.) и русский язык, в котором, как стало известно, заложена сила Божественного происхождения". Зберігаючи читацькі нерви, не буду особливо розпросторюватися про те, що російська мова, як виявилося, окрім інших благодатних властивостей, має ще й дар зцілювання, "а это значит, что бессовестное умаление достоинства, величия и безусловной святости русского языка с последующим наглым вытеснением его "національною мовою" - дело рук сатаны", зауважу лише, що братніми почуттями тут навіть не пахне, побажання всезагальної міжнаціональної дружби і злагоди теж недосяжно замасковані. Але не можу не обмовитися, що Редактор, - на щастя, це ще не увесь російський народ. Шкода лише, що паршива вівця, як кажуть, усе стадо псує, і не кожен здатен потім під знаменами "свободи слова" простягнути руку іншій порядній людині.
"Кримська Свiтлиця" > #11 за 14.03.2003 > Тема "Писав писака"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=650
|